Складання начерку аналітичного документа

Перед власне написанням доцільно почати з начерку аналітичного документа. Процес складання начерку допоможе спланувати загальну спрямованість і логіку дослідження. Іншими словами цей процес дасть змогу вирішити, що має стати ключовою ідеєю аналітичного дослідження та який найефективніший підхід ви можете застосувати для того, щоб побудувати аналітичний документ з метою переконливо передати цю ідею.

Починати потрібно з робочого формулювання намірів/мети вашого дослідження. Потім необхідно подумати про те, як підійти до написання розділу «Опис проблеми», нотуючи ключові питання з історії проблеми та середовища політики, які треба висвітлити для комплексного окреслення проблеми. Далі, під кожним з цих питань потрібно занотувати, які аргументи навести та які використати доводи на підтримку цих аргументів.

Є багато способів форматування начерку - від дуже неформальних до дуже формальних, застосовуючи систему нумерації та відступів, що можна побачити в посібниках зі стилю дослідницьких робіт. Начерк є особливо корисним інструментом для спільної праці над написанням документа.

Складання начерку, здається, буде особливо корисним у середовищі дослідження політики, де самі дослідження й написання аналітичних документів, як правило, здійснюють у командах. У цьому контексті начерк можна використати для мозкового штурму при обговоренні ідей аналітичного документа, а перегляд і переписування начерку можуть слугувати основою для досягнення згоди, щодо спільного бачення документа. У цьому аспекті начерк є чудовим знаряддям для переходу від дослідження до наступного етапу написання документа.

Процес складання начерку не лише допоможе побудувати логіку вашого аналітичного документа, особливо на початкових етапах, але й вкаже на ті місця в документі, де необхідно навести більше доводів. Окрім цього, цей процес є особливо корисним для того, щоби сконцентрувати увагу на аргументації, як провідній ідеї аналітичного документа; він допоможе вам вибрати ті дані, які ви використаєте як доводи на підтримку своєї позиції, а також відкинути ті дані, які вміщувати немає необхідності.

 

Назва

Перший елемент аналітичного документа, який треба детально розглянути, - це його назва. Важливість формулювання ефективних назв документів часто недооцінюють, а суттєвим є те, що назва - це дещо більше, ніж просто перша частина документа – з неї починається процес передання ідей аналітичного дослідження. Ефективна назва документа має швидко дати читачам уявлення про предмет, спрямованість і проблему аналітичного дослідження. Приділення достатнього часу й уваги формулюванню ефективної назви для аналітичного документа є визначальним для привернення й утримання інтересу читачів.

Оскільки формулювання назви є дуже суб'єктивною справою, що відбиває стиль й мету аналітичного дослідження, немає простих правил, завдяки яким можна знаходити влучні назви для кожного документа.

Ефективні назви є описовими, чітко зрозумілими, стислими й цікавими.

Ефективна назва має поєднувати такі риси:

· бути описовою, тобто окреслювати предмет і проблему аналітичного дослідження;

· бути якомога чіткішою й зрозумілішою;

· бути стислою й лаконічною;

· бути цікавою.

Визначення ефективності назв є суб’єктивним питанням; однак з аналізу прикладів можна визначити характерні особливості, формат і підходи до формулювання назв.

• Більшість назв складається з неповних речень.

Це допомагає привернути увагу, а також дозволяє зробити назви відносно короткими.

• Ключові слова часто виносять у назві на початок.

Перші слова назви часто дуже чітко вказують на основні питання чи проблеми, котрі розглядаються в дослідженні, для того, щоб відразу зацікавити читачів.

• Деякі автори розділяють двокрапкою назву на дві частини.

Такий підхід, через поділ потенційно довшої назви, також допомагає зробити назву чіткішою й зрозумілішою.

Використання двокрапки часто сигналізує про перехід від загальної спрямованості дослідження до конкретних висвітлених питань або може свідчити про позицію автора щодо проблеми на додаток до представлення предмета дослідження.

Деякі автори вказують у назві на основні висновки аналітичного дослідження.

Цей підхід до формулювання назви є засобом зацікавлення читача й бажання дізнатися, як автор дійшов до таких висновків.

Зміст

Зміст показує організацію аналітичного документа

Як уже відзначалося в загальному огляді аналітичного документа, його формат має багато спільного з форматом доповіді, і зміст є одним із таких структурних елементів. Зміст - це загальна схема або огляд структури аналітичного документа й складається з системи заголовків і підзаголовків, що не тільки показує загальну організацію документа, але й ілюструє основні розділи й підрозділи. Загальноприйнятою є й система нумерації заголовків як додатковий засіб ілюстрації поділу тексту та взаємозв'язків між його частинами. Останньою важливою рисою змісту є позначення номерів сторінок, що вказують на розташування конкретних розділів у тексті документа.

Наявність змісту в аналітичному документі сприяє ефективності його сприйняття.

Зміст відіграє роль путівника, який веде читача через увесь текст аналітичного документа.

Зміст дозволяє швидко зрозуміти структуру аналітичного документа, допомагає зрозуміти логіку автора в організації й структуризації документа. Цей момент особливо важливий для текстів такого обсягу й складності, як аналітичне дослідження.

· Зміст допомагає задовольнити різні потреби читачів.

Через визначення великих і менших розділів документа та номерів сторінок, що вказують на їх розташування в тексті, зміст спрямовує читачів до конкретних розділів, які містять інформацію, що може їх особливо зацікавити.

Зміст також допомагає при швидкому оглядовому читанні для того, щоб зрозуміти спрямованість та основні проблеми, розглянуті в аналітичному дослідженні.

Для досягнення логічної послідовності у форматуванні й оформленні елементів змісту широко застосовують два способи:

• Використання системи нумерації для розрізнення розділів і підрозділів у змісті

• Введення відступу для чіткого виділення підрозділу.

Особливо важливо, щоб заголовки були конкретними і допомагали читачам отримати загальне уявлення про аналітичний документ.

Деякі автори складають зміст після завершення першого варіанта повного тексту аналітичного дослідження, тоді як інші розроблюють перший варіант змісту під час написання дослідження, тому що це може допомогти авторові переглядати організацію аналітичного документа в процесі написання. У цьому сенсі є прямий зв’язок між змістом і начерком вашого аналітичного документа. Складений на етапі планування, начерк скоріше буде детальнішим, ніж зміст, залежно від вашого індивідуального підходу до складання начерку; однак, якщо вилучити рівні деталізації з начерку документа, а залишити заголовки й підзаголовки, то в такій скороченій формі він може слугувати першим варіантом змісту.

Після змісту зазвичай йдуть посилання на представлені в аналітичному документі дані, тобто список таблиць і/або рисунків. Цей список спрацьовує як швидка довідка і спрямовує читачів до видів і джерел інформації, представлених у цьому дослідженні. Цей елемент, мабуть, особливо важливий в аналітичних дослідженнях, які генерують багато нових дослідницьких даних, і його використовують як допоміжний інструмент для тих, хто хоче зробити швидкий огляд дослідження.

Анотація або резюме

Наступний елемент аналітичного документа - це анотація або резюме (стислий виклад). Ці терміни видавці широко використовують як взаємозамінні, але між анотацією та резюме є відмінності.

Навіть швидкого погляду на ці зразки достатньо, щоб зрозуміти, що між анотацією та резюме є суттєві відмінності в обсязі та в тому, яка інформація міститься в кожному з них, і ці відмінності свідчать про різні функції, які вони виконують в аналітичному документі. Два основних моменти ілюструють схожість і відмінності анотації та резюме з огляду на їх цілі та характерні компоненти.

• Анотація дає стислий огляд документа, а резюме - детальний конспект усього документа.

Анотація – це стислий огляд, а резюме - конспект усього документа

Анотація або резюме в публікаціях вміщуються перед розділом аналітичного документа «Вступ», і той факт, що вони є автономними частинами (вилучені з нумерації основного тексту документа), віддзеркалює їхню роль. Ця частина документа є першою можливістю широкого спілкування з читачем (після назви й змісту); однак анотація і резюме відрізняються тим, які інтереси і потреби читачів задовольняють. Головна функція резюме - задовольнити потреби тих читачів, які не читатимуть весь документ, а також читачів, яких передусім цікавлять результати й висновки дослідження та пропоновані рекомендації щодо політики, особливо - виробників політики. З цією метою резюме й представляє цілий документ за допомогою конспективного викладу всіх його основних частин та висновків.

 • Анотація й резюме складаються зі схожих компонентів, але їх спрямованість і ступінь деталізація - різні.

Необхідно розглянути чотири компоненти, які є обов’язковими для анотації та резюме:

· Мета аналітичного документа

· Визначення й опис проблеми політики

· Оцінювання альтернатив політики

· Висновки та рекомендації.

Наявність й ступінь виразності кожного з цих компонентів в анотації або резюме свідчить про суттєві відмінності між ними. І анотація і резюме є скороченими версіями всього аналітичного документа, однак цілі у них – різні. А це визначає визначає різний ступінь деталізації й обсягу. Резюме містить набагато деталізованішу інформацію, ніж анотація.

Автори по-різному ставляться до включення в анотацію (резюме) останнього компонента (висновків і рекомендацій). Дехто вважає його необов’язковим, однак багато вводить дуже стислі висновки і рекомендації.  

Можна виокремити основні поради, які допоможуть при написанні анотації (резюме):

· регулярно аналізуйте опубліковані анотації та резюме, щоб краще зрозуміти, що робить їх ефективними, які компоненти вони містять, в якому стилі написані;

· анотація або резюме повинні бути чимось більшим, ніж просто «уривки» з вашого закінченого аналітичного документа. Важливо написати це як окремий елемент, щоб він був оригінальним, цільним і цікавим. Автори часто роблять помилку, відкладаючи роботу над цим елементом до останнього моменту і докладаючи до його написання надто мало зусиль.

· беручи до уваги дуже важливу роль цього елемента для успішного донесення основних ідей вашого дослідження до цільової аудиторії, роботі над ним треба приділити відповідний час і зусилля.

· при підготовці до написання анотації доцільним є перечитування всього аналітичного документа, особливо викладу намірів (мети), основних частин та важливих аргументів. Це допоможе визначити зміст та головну спрямованість анотації чи резюме. Перегляд начерку та розділу «Зміст» аналітичного документа також допоможе при написанні анотації чи резюме.

Вступ

Вступ встановлює загальний план контексту, проблеми і політики та дослідження в цілому. Вступ визначає головний зміст основного тексту аналітичного документа. Ним починається документ і підсилюється читацький інтерес через представлення контексту і суті проблеми політики та розкриття основних передумов проведеного дослідження. Це готує читача до сприйняття детального викладу головних ідей цього дослідження і особливо до розуміння підходів автора й основних моментів в побудові аргументації всього аналітичного документа. Також важливим є надання достатньої інформації про контекст і зміст документа, з огляду на можливий підхід читачів до його прочитання: насамперед багато читачів спочатку знайомляться з тими його елементами, які дають загальний огляд (анотація або резюме, вступ та висновки). Якщо такий елемент, як вступ, написані ефективно, читач матиме чітке уявлення про спрямування, центральну тему і головні ідеї, викладені в тексті.

Для глибшого аналізу вступу, як елементу аналітичного документа, розглянемо його основні складові:

· Контекст проблеми політики

· Визначення проблеми політики

· Виклад намірів (мети)

· Методологія та визначення обмеженості дослідження

· «Дорожня карта» аналітичного документа

Докладніше зупинимось на кожному з цих компонентів.

Контекст проблеми політики

Опис контексту проблеми політики має бути стислим і цілеспрямованим, з динамічним початком, щоб зацікавити читачів.

Вступ, як правило, відкривається «встановленням загальної картини» документа, тобто розглядом порушеної в документі проблеми у ширшому контексті. Це вводить читачів в тему дослідження і дає загальний план, щоб вони могли зрозуміти подальший зміст аналітичного документа. Однак, важливо, щоб ця частина вступу була насиченою і, водночас, стислою, оскільки читачі можуть втратити інтерес, якщо документ відкривається занадто загальним або деталізованим описом контексту. Через це багато авторів швидко звужують інформацію загального плану і представляють центральні питання.

Коли пишеться початок вступу, важливо пам’ятати, що в центрі уваги має бути не контекст взагалі (наприклад, країна або регіон), а контекст проблеми політики. Власне, контекст проблеми визначає зміст вступу, так само як і всього аналітичного документа,

Варто також зазначити, що мета аналітичного документа і його практична зосередженість на пошукові розв’язку проблеми означає, що вступ тут дуже відрізняється від традиційного вступу в теоретичних дослідженнях. Тому авторові необов’язково давати огляд літератури з предмета дослідження або прив’язувати до неї своє дослідження, натомість треба швидко переходити до проблеми політики як центральної теми аналітичного документа.

Визначення проблеми політики

Ця частина вступу є переходом від інформації загального плану до конкретної проблеми, центральної в аналітичному документі. Цей компонент – ключовий для переконання читача в актуальності проблеми й ефективності запропонованих шляхів її розв’язання.

Визначення проблеми повинно бути чітким і зрозумілим.

Виклад намірів (мети).

Грамотний виклад мети аналітичного документа має вирішальне значення для побудови переконливої аргументації.Цей компонент, як правило, складається з одного чи двох речень, в яких лаконічно сформульована мета аналітичного документа. Виклад мети відіграє дуже важливу роль, даючи початок процесу побудови аргументації, ключової для аналітичного документа. Тому цей компонент часто розкриває ставлення автора до проблеми політики і він тісно зв’язаний з попереднім - визначенням проблеми. Однак підходи авторів двох аналізованих прикладів до написання цієї частини різняться.

Методологія й визначення обмеженості дослідження

У вступі автори звичайно дають короткий огляд використаної в аналітичному дослідженні методології, тобто, які види й методи аналізу застосовувалися та які змінні оцінювалися. Цей компонент вступу важливий для встановлення довіри до автора як дослідника.

Деякі автори у цьому елементі вступу вирішують зазначити обсяг і обмеженість дослідження. Довіра зростає, якщо визнано, що в одному окремому дослідженні неможливо розглянути кожен аспект проблеми політики, і що може бути певна обмеженість дослідницької методології, на приклад у тому, що стосується типу й обсягу доступних для аналізу даних.

«Дорожня карта» документа

Завершальним компонентом вступу є, як правило, так звана «дорожня карта», що дає загальне уявлення про те, як організовано аналітичний документ. Це важливий компонент, який допоможе підготуватися до прочитання великого та потенційно складного аналітичного документа.

Опис проблеми

Опис проблеми аргументує існування актуальної проблеми

Після розгляду вступу, переходимо до обговорення першого елемента основної частини тексту - опису проблеми. В описі проблеми треба зважити на такі чотири моменти:

• Опис проблеми виявляє, визначає й розвиває суть проблеми, яка досліджується. Через глибоке проникнення в суть і деталі проблеми політики, опис, як правило, охоплює різноманітні виміри: гравців, умови, причини, обмеження, конфлікти, інтереси та цінності, ролі й обов’язки, результати та впливи.

• Опис проблеми повинен переконати читача, що поставлена в центр уваги проблема вимагає певних реакцій, дій з боку влади.

Опис проблеми повинен представити незаперечні вичерпні й переконливі аргументи на користь того, що проблема вимагає реагування і розв’язання.

• Опис проблеми має зосереджуватися саме на окресленній проблеми в її середовищі, а не на середовищі політики взагалі.

Опис проблеми представляє проблему в її контексті.

У цій частині аналітичного документа необхідно відразу зосередитися на цільовому описі проблеми в її минулому й сьогоднішньому контексті, а не починати з обговорення середовища політики, щоб потім перейти до проблеми.

• Опис проблеми має окреслити рамки, в яких далі здійснюватись аргументація.

Опис проблеми є елементом аналітичного документа, який дає детальне розуміння суті проблеми; отже, він має бути доволі вичерпним, щоб закласти міцне підґрунтя для подальшого ретельного розгляду варіантів політики.

У двох наступних підрозділах аналізуються структурні й текстуальні компоненти, завдяки яким опис проблеми можна зробити ефективним.

Знання про типові структурні компоненти опису проблеми є ключовим чинником для побудови сильної й переконливої аргументації

Опис проблеми окреслює її минулий і сучасний контексти.

Опис проблеми містить такі два компоненти:

· передісторія проблеми;

· проблема в середовищі поточної політики

Ці два компоненти опису проблеми можна викласти таким чином:

Передісторія проблеми

Цей компонент, звичайно, розкриває історію проблеми: її причини; правовий, політичний, економічний і соціальний аспекти проблеми в минулому; напрями політики, впроваджені в минулому для розв’язання проблеми та їх наслідки.

Проблема в середовищі поточної політики

Цей компонент розкриває сьогоднішній статус проблеми: її сучасні правові, соціальні, економічні, політичні контексти і впливи; обсяг проблеми на цей момент; групу (групи) людей, на кого вона впливає; поточна політика, яка впроваджується для розв’язання проблеми; успіхи і невдачі нинішніх підходів.

Варто зазначити:

• Спектр питань, які включають для побудови опису проблеми, залежить від характеру проблеми та мети аналітичного документа.

• Можна застосовувати різні підходи, намагаючись переконливо представити опис проблеми.

Опис проблеми необхідно будувати таким чином, щоб він відповідав темі, меті й цільовій аудиторії.

У деяких випадках доречно відділити передісторію проблеми від її опису в середовищі поточної політики, виклавши ці два аспекти в окремих частинах (абзацах) опису проблеми.

Побудова ефективного опису проблеми потребує не лише знань про те, що включати в опис, умінь його логічно організувати, але й глибокого розуміння правил ефективної аргументації. Ми зосередимося на ключових аспектах: послідовність, побудова переконливої аргументації, поділ тексту на абзаци та використання первинних і вторинних джерел.

Як побудувати послідовну аргументацію, переконливу і легко зрозумілу?

Одна з найосновніших характеристик переконливої аргументації - це її послідовність, що означає встановлення прозорих зв'язків між кожною з її частин для того, щоб виникла цілісна загальна картина всієї аргументації.

Опис проблеми - це доволі довга й складна низка аргументів, що складається з багатьох взаємопов’язаних розділів і підрозділів. Необхідно поєднати усі ци частини в одну цілісну картину завдяки чітким, описовим заголовкам та нумерації, а також дотримуватись послідовності в текстовому викладі.

Вступна частина по суті окреслює спрямованість всього підрозділу і пояснює його зв’язок із загальною аргументацією. Власне, такі вступні абзаци часто використовують в підрозділах аналітичних документів для забезпечення послідовності.

Окрім встановлення логічних зв’язків підрозділів із загальною аргументацією, авторові необхідно чітко показати зв’язки всередині кожного підрозділу проблеми. Встановлення таких логічних зв’язків на багатьох рівнях аналітичного документа гарантуватиме, що читач зможе легко простежити логіку вашої аргументації в описі проблеми.

Як забезпечити послідовну й цілеспрямовану розробку кожного компонента аргументації в цьому підрозділі?

Можна скористатися моделлю аргументації, яку запропонував філософ Стівен Тулмін. Науковець стверджує, що будь-який аргумент складається з трьох основних компонентів: твердження, підкріплення і доводу. Ці компоненти можна визначити таким чином:

· твердження - це виклад вашої позиції/аргументу;

· підкріплення - це фактичні дані, які наводяться для підтримки твердження;

· довід пояснює зв’язок між твердженням і підкріпленням. Він може бути не завжди яскраво виражений, в разі, якщо автор вважає, що зв’язок і так очевидний для читацької аудиторії.

Як ефективно використати поділ тексту на абзаци, щоб це допомогло вам розвинути аргументацію, а читачеві - її зрозуміти?

Вдалий поділ на абзаци допомагає позначити логічні фрагменти вашої аргументації. Абзац служить для позначення як логічного, так і фізичного поділу тексту. Це, по суті, не лише допомагає організувати аргументацію, але й допомагає читачеві легко зрозуміти кожен її компонент. Вдалий поділ на абзаци також допомагає тим читачам, котрі швидко переглядають аналітичне дослідження для загального уявлення про його зміст, що є типовою практикою, коли йдеться про такі великі й складні документи.

У кожному абзаці, як правило, розвивається один аргумент, зазначений у ключовому реченні. Ключове речення - це виклад позиції, яка обстоюється в абзаці, тобто, за термінологією Тулміна, - твердження (про що йшлося вище).

За винятком першого абзацу, ключовими для всіх інших абзаців є вступні речення. Це загальний підхід до викладення детальних і складних аргументів для того, щоб полегшити читачам розуміння цих аргументів.

Ще одним важливим аспектом ефективного поділу тексту на абзаци є послідовність. На рівні абзацу це передбачає встановлення чітких зв’язків між реченнями. Типовими прийомами для встановлення таких послідовних зв’язків є:

· повторення ключових слів;

· використання паралельних структур, тобто схожих конструкцій фраз і речень;

· використання сполучних слів і фраз, як-то: потім, далі, наприклад, крім цього, також, однак.

Переконливий опис проблеми – це аргументація, побудована на основі широкого спектра різноманітних джерел

Як ефективно використати джерела для побудови достовірної й переконливої аргументації?

Підкріплення вашої аргументації посиланнями на широкий спектр різноманітних джерел є ключовим елементом переконливого опису проблеми.

Завдяки включенню джерел у текст аргументація стає достовірною.

Як ефективно вибрати вид джерел, щоб використати їх як доводи?

Щоб переконати читача в тому, що аргументація є достовірною, необхідно представити доводи з багатьох первинних і вторинних джерел. В такий спосіб ви продемонструєте глибину свого розуміння теми і суті проведеного вами дослідження. Види джерел, які включають в аналітичний документ є дуже різноманітними, наприклад, законодавчі акти і програмні заяви органів влади, звіти уряду, доповіді недержавних і міждержавних організацій, інші дослідження політики, публікації наукових журналів, доповіді конференцій і газетні статті. Крім цього, аналітичне дослідження може містити дані або результати ваших власних первинних досліджень.

Як ефективно інкорпорувати джерела у аргументацію?

Інший важливий момент, котрий слід враховувати при використанні джерел, - це роль, яку вони можуть відіграти в побудові аргументацїї.

Як вирішити, коли потрібно наводити цитати або робити посилання на вторинні джерела, включені у аргументацію?

Коли використовуються в аналітичному документі дані або інформація із вторинних джерел, звичайно, треба робити посилання або наводити цитати, але не завжди це доцільно. Взагалі, цитування або посилання робити необхідно, якщо це не вважається чимось загальновідомим у колі державної політики. Хоча, не завжди ясно, що вважати загальновідомим, а що - ні. Якщо ви використовуєте щось без посилання на джерело, яке не є загальновідомим, вас можуть звинуватити в плагіаті.

Як ефективно використовувати вторинні джерела в описі проблеми?

Автори вибирають один із чотирьох способів включення вторинних джерел у свої роботи: цитування, переповідання, резюмування та узагальнення.

Цитування зазвичай вибирають тоді, коли автор хоче точно передати оригінал для того, щоб представити яскраву і цікаву мову або дистанціювати себе від цитати чи її автора. Автори вибирають резюмування або переповідання, тобто передають своїми словами те, що сказав конкретний автор, якщо вони хочуть плавно ввести ідеї того іншого автора у свою власну аргументацію.

Узагальнення - це той же підхід, але при цьому викладають ідеї більш ніж одного автора. Взагалі вважають, що вибір стратегії цитування визначається правилами певної дисципліни.

Як робити посилання на вміщені таблиці/рисунки та коментувати їх значимість?

Включення в основний текст документа або в додатки рисунків, таблиць чи графіків - це загальноприйнятий спосіб інкорпорувати в опис проблеми великий обсяг даних. Такі таблиці можна використовувати для представлення як первинних, так і вторинних даних. Зверніться ще раз до пропонованого прикладу, щоб проаналізувати, як використовують таблиці в описі проблеми і як на них роблять посилання.

Для того, щоб ефективно використати дані таблиць, важливо зробити чітке посилання на те, де їх знайти, і пояснити, чому вони є значимими. Багато авторів роблять помилку, коли включають таблиці або графіки у свої дослідження і ніколи не роблять на них прямих посилань. Слід пам’ятати, що обов’язок автора - пояснити, чому використані саме ці дані; читач не повинен гадати, чому вони є важливими.

Варіанти політики

Елемент «варіанти політики» представляє аргументацію на користь обраного варіанта політики, базовану на оцінюванні всіх можливих альтернативних варіантів

Після докладного опису передісторії і поточного середовища політики стосовно досліджуваної проблеми ви маєте приступити до написання наступного розділу аналітичного документа – «Варіанти політики», який передбачає обговорення можливих шляхів розв’язання цієї проблеми.

Виходячи з того, що цей елемент аналітичного документа тісно пов’язаний з етапом циклу політики, який називається формулювання політики, треба звернути увагу на такі п'ять аспектів, що дають загальний огляд цього елемента.

Елемент «варіанти політики»:

• окреслює, оцінює та порівнює можливі альтернативи політики

Всі можливі варіанти, чи то розроблені автором, чи іншими фахівцями, повинні бути представлені, щоб побудувати докладну й переконливу аргументацію.

Окреслюючи кожен з варіантів, цей елемент аналітичного документа, як правило, зосереджується на оцінюванні спроможності кожного варіанта розв’язати зазначену проблему та порівнянні результатів такого оцінювання.

• надає переконливу аргументацію на користь обраного варіанта політики

Представляючи варіанти політики, автор повинен мати на меті використання результатів оцінювання й порівняння для того, щоб переконливо продемонструвати, що обраний варіант політики якнайкраще підходить для результативного розв’язання проблеми, і тим самим обґрунтувати свій вибір.

Звичайно, це означає, що автор має ще й навести доводи, які чітко покажуть, чому інші варіанти політики він відхилив.

• зосереджується на представленні прийнятого рішення

Цей елемент аналітичного документа не повинен бути звітом про кожен крок роботи на етапі формулювання політики; натомість в ньому необхідно представити рішення, які прийнято щодо кожного варіанта політики, та їх обґрунтувати.

• встановлює чіткий логічний зв’язок з елементом аналітичного документа «висновки та рекомендації»

Аргументація на користь обраного вами варіанта політики повинна стати основою й обґрунтуванням ваших кінцевих рекомендацій. Тому цей елемент має бути логічно пов’язаний з прикінцевим розділом аналітичного документа «висновки та рекомендації».

Висновки та рекомендації.

Цей останній важливий елемент аналітичного документа синтезує основні результати дослідження, окреслює запропонований автором курс дій в напрямі розв’язання проблеми, представляє загальне уявлення. Висновки та рекомендації завершують аналітичний документ, тут досягається його кінцева мета. Від цього елементу залежатиме стійке враження читача про весь документ. «Висновки та рекомендації» складаються із трьох структурних елементів:

Синтез основних результатів долідження;

Низка рекомендацій;

Підсумкові зауваження.

                                          2.9. Примітки.

Опубліковані аналітичні документи часто містять окрему сторінку «Примітки». Цей елемент складається зі списку пронумерованих приміток, які співвідносяться з такою ж нумерацією у відповідних місцях основного тексту документа. В деяких аналітичних документах перевагу надають розміщенню приміток внизу сторінки.

Основні функції приміток: надання додаткової інформації для подальшого обговорення, пояснення або визначення термінів; скерування зацікавлених до джерел, де можна знайти додаткову інформацію.

Додатки.

Додатки підкріплюють і доповнюють основну аргументацію аналітичного документа. Загальними критеріями прийняття рішення про те, яку інформацію вміщувати в додатки, є її вид, обсяг і рівень деталізації. 

Зазвичай додатки відокремлюються один від одного і позначаються буквами та заголовками.

 

Лекція 9. Неурядові інформаційно-аналітичні центри (4 год.)

План

1. Причини появи перших недержавних аналітичних структур.

2. Аналітичні центри США.

3. Аналітичні центри європейських держав.

4. Аналітичні центри Російської Федерації.

1. І. Дрор - відомий західний експерт у сфері РR-технологій пропонує таке визначёння Think Tanks: «Фабрики мысли – очаги роста, создаваемого за счет применения непрерывного междисциплинарного научного мышления к глубинному усовершенствованию процесса формирования политики в качестве связующего звена между властью и знанием».

У післявоєнний період суттєвою інтелектуальною проблемою стало «утримування» цивільних працівників у сфері створення нових зразків озброєння, інформаційних систем, незалежних інтелектуалів на загал, що були мобілізовані американським урядом на період другої світової війни в інтересах забезпечення національної безпеки. Саме тому всередині 40-х років у вищих колах американських військових визріла ідея запрошення цивільних людей для вивчення й задоволення потреб ВПС США. Як наслідок у травні 1948 року з надр каліфорнійської військово-будівельної компанії Douglas Aircraft Company була сформована недержавна неприбуткова аналітична корпорація РЕНД.

Такою була й залишається парадоксальна сутність Фабрик думки. Незалежні демократичні інституції, що працюють на замовлення далеко не завжди демократично налаштованих армії та оборонно-промислового комплексу.

Першими Фабриками думки стали академічні університетські структури, що працювали над політичними рекомендаціями американському уряду: Брукінгський інститут (1916), інститут Гувера (1919), Стенфордський університет (1919).

3 кінця 40-х років провідною неурядовою аналітичною структурою, що досліджує проблеми війни і миру, є корпорація РЕНД. Офіційною статутно-задекларованою метою РЕНД є «сприяння науковій, освітній та благодійницькій діяльності в інтересах суспільного добробуту й національної безпеки США». З початку 60-х років РЕНД принесла у суспільне життя власну модель незалежного аналізу найактуальніших соціально-економічних та воєнно-політичних проблем у державі.

Згідно з офіційними даними, зараз корпорація вивчає всі сфери суспільного життя Сполучених Штатів: економіку, політику, соціальну проблематику, промислову політику, науку й технології, розробку стратегічних програм та операційний аналіз.

Глобалізація світових процесів призвела до ускладнення взаємовідносин між окремими країнами і народами, спричи­нила кардинальні зміни у співвідношенні сил на світових ринках і спричинилася появою нових тенденцій і феноменів суспільного розвитку. Бурхлива еволюція інформаційних технологій, формування глобального комунікаційного простору, політичні трансформації у різних країнах світу та актуалізація глобальних проблем людства істотно вплинули на процес прийняття рішень у сфері міжнародних відносин і піднесли важливість ефективного інформаційно-аналі­тичного забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики держави.

За таких умов саме інформаційно-аналітичні центри здатні най­більш адекватно задовольняти потреби окремих країн світу у пи­танні своєчасного реагування на світові події, оцінки стану між­народних відносин, знаходження оптимальних політичних стра­тегій і прогнозування подальшого розвитку окремих сфер суспіль­ного життя. Варто зазначити, що у ролі замовників такої інформації виступають не тільки уряди країн, але й окремі міжнародні органі­зації, корпорації, представники певних суспільних угрупувань тощо. Завдяки такій розгалуженості і з огляду на багатоплановість і складність міжнародних процесів, важливість інформаційно-аналітичних центрів постійно зростає.

За сучасних реалій знання є ресурсом, який можливо порівняти з природними ресурсами, грішми та владою. Об’єднання ресурсу знання з ресурсом влади (адміністративним ресурсом) є основним змістом сучасної ефективної зовнішньої політики.

2. На сьогоднішній день одним з найбільш впливових аналітичних центрів світу безсумнівно є організація RAND Corporation (абревіатура RAND є скороченням слів research та development). У 1998 році аналітичному центру RAND виповнилося 50 років. Створений невдовзі після Другої світової війни з метою вирішення найбільш болючих питань національної безпеки США. Офіційною статутно-задекларованою метою RAND є „сприяння науковій, освітній та благодійницькій діяльності в інтересах суспільного добробуту й національної безпеки США”.

З початку 60-их рр. RAND принесла у суспільне життя власну модель незалежного аналізу найактуальніших соціально-економічних та воєнно-політичних проблем у державі. RAND перетворився на провідний дослідницький центр з багатьох аспектів зов­нішньої та внутрішньої політики країни. Більше того, з утво­ренням таких дослідницьких підрозділів, як RAND Europe або RAND CRU, послугами центру почали користуватися і деякі інші країни й організації світу.

Сьогодні у поточну діяльність організації залучено більше 600 аналітиків, близько 80% з яких мають вчений ступінь (загальна кількість працівників центру дорівнює 1600 чол.). Всі найбільші структурні одиниці центру розташовані у Санта Моніка (Каліфорнія), Арлінгтон (Вірджинія), Піттсбург (Пенсільванія) і Лейден (Нідерланди). Європейські філії центру діють у Берліні і Кембриджі. К