Хто є замовником інформації?

ПЛАН

1. Сутність та різновиди аналітики.

2.  Поняття та рівні інформаційно-аналітичної діяльності.

3. Специфіка інформаційно-аналітичної діяльності в галузі міжнародних відносин.

1. Аналітику передовсім можна розглядати як основу інтелектуальної діяльності, спрямованої на вирішення практичних завдань. В її основі лежить не стільки принцип констатації фактів, скільки принцип «випередження подій», що дозволяє організації чи індивіду прогнозувати майбутній стан об’єкта аналізу.

Загалом, аналітика – це цілісна сукупність принципів методологічного, організаційного і технологічного забезпечення індивідуальної і колективної мисленевої діяльності, що дозволяє ефективно відпрацьовувати інформацію з метою удосконалення якості наявних й тих, що набуваються нових знань, а також підготовки інформаційної бази для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Можна визначити основні принципи аналітичної діяльності;

· цілеспрямованість;

· системність;

· актуальність;

· своєчасність;

· активність;

· ініціативність;

· достовірність;

· об’єктивність;

· повнота;

· безперервність;

· альтернативність;

· гнучкість;

· обґрунтованість.

Вимоги до аналітичної роботи:

1) висновки повинні ґрунтуватися на реальних об’єктивних даних, які системно відображають відповідні процеси;

2) текстові дані мають не менше значення, ніж експертні заключення;

3) для ретельного аналізу потрібно не тільки почути думку опонентів із проблем, які обговорюються, але й ретельно вивчити їх аргументацію;

4) необхідно враховувати найостанніші дані по проблемі, що вивчається;

5) аналітик не має права ігнорувати ті дані, які не «вписуються» в його уявлення чи не співпадають із думкою політичного істеблішменту;

6) необхідно використовувати міждисциплінарний підхід і багато методик в оцінкці політичних явищ.

Аналітика повинна вирішувати, як мінімум три класи завдань:

· завдання методологічного плану;

· завдання технологічного плану;

· завдання організаційного плану

 Серед видів аналітики, можемо, серед інших, виділити наступні види:

· інформаційна аналітика;

· наукова аналітика;

· управлінська аналітика.

Так, на Заході інформаційна аналітика формувалась поступово, вбудовуючи інформаційно-аналітичні елементи у існуючі структури суспільства. В нас це відбулось раптово, у надкороткі строки, прискорено відбувалось становлення інформаційно-аналітичної діяльності як особливої галузі діяльності.

Процес формування системи спеціалізованих установ чи підрозділів різноманітних організації, що займаються інформаційною аналітикою в рамках діяльності в своїй специфічній сфері, був ініційований об’єктивних ходом розвитку нашого суспільства за останні десятиліття (економічні, соціальні, політичні реформи).

Символом глобалізації стала інформаційна революція. Глобалізація породжує інтенсивні інформаційні потоки, які треба постійно відслідковувати, аналізувати і адекватно реагувати на отриману інформацію.

В сучасному комунікативному просторі аналітика, у тому числі у галузі міжнародних відносин, виконує пояснювальну, футурологічну та консалтингову функції, стала одним із популярних комунікативних способів підвищити рейтинг певного політика, програми, каналу ЗМК. Мова може йти про так би мовити «масову аналітику», яка не тільки пояснює закономірності реальності, але фактично конструює інформаційну культуру. Фактично мова йде про виконання аналітиками ідеологічної функції в сучасному світі. Демонстрована в ЗМК політична, у тому числі зовнішньополітична, аналітика, дозволяє формувати і деформувати громадську думку, створювати певні стереотипи політичних дій тощо.

Аналітика, яка будується виключно на інформаційних базах, повинна включати два рівні:

1) використання комп’ютерних технологій обробки великих масивів даних, побудованих на основі моніторингових даних соціологічних центрів, електронних ресурсів ЗМІ, Інтернету, експертних опитувань та інтерв’ю із т. зв ключовими інформаторами;

2) кваліфікований аналіз даних та побудова прогнозу на основі даних, отриманих на першому рівні.

2. Інформаційно-аналітична парадигма виступає як стратегія політичної дії, як система оцінок політичної і соціально-економічної ситуації, на основі яких формуються і аргументуються цілі для практичної політичної діяльності на національному і міжнародному рівнях.

Дослідження політично і суспільнозначущих тенденцій можна розглядати як:

а) наслідок певного перебігу подій;

б) прогнозування їх майбутнього розвитку;

в) комплексний аналіз динаміки трансформацій.

Інформаційно-аналітичну діяльність(ІАД) можна розглядати як процес семантичної обробки даних, в результаті якого розрізнені дані перетворюються на закінчену інформаційну продукцію. Основні процеси інформаційно-аналітичної діяльності пов’язані із створенням та поширенням вторинної інформації. Для діяльності управлінських структур важливим є не стільки своєчасне ознайомлення з первинною інформацією (фактами, подіями), скільки виявлення проблемних ситуацій і прогнозування розвитку подій.

Саме орієнтація на передбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважне застосування різних аналітичних методів опрацювання інформації (інформаційний, джерелознавчий, ситуаційний аналіз, контент-аналіз та ін.) Передбачення шляхів розвитку ситуації потребує узагальнення відомостей та їхньої оцінки. Отже, методи узагальнення, абстрагування, моделювання, когнітивного картування теж входить в коло засобів інформаційно-довідкових центрів.

Іншими словами, інформаційно-аналітична діяльність постає як особливий напрям інформаційної діяльності, пов’язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням і поширенням обробленої інформації переважно в управлінській, політичній та економічній сфері

Окремі автори виділяють наступні р івні інформаційно- аналітичної роботи:

l інформаційний рівень (пошук, збір, зберігання);

l аналітичний (узагальнення, класифікація інформації).

В науковому середовищі часто використовується термін «інформаційно-аналітичне забезпечення», яке можна визначити як комплекс заходів спрямованих на добування, оброблення і підготовку інформаційно-аналітичного продукту в інтересах конкретного споживача.

Загалом, інформаційно-аналітична діяльність – це діяльність спрямована на інформаційну підтримку прийняття управлінських рішень і всіх сферах людської діяльності. Вона реалізується на основі переробки попередньої інформації у сфері управляння, через створення нового знання і створення специфічних сценаріїв дій. Створення знання з сирої інформації, інформаційної фактури.

3. Міжнародні відносини можна визначити як сукупність політичних, економічних, соціальниї, правових, дипломатичних, військових, гуманітарних, інформаційних зв’язків і взаємин між суб’єктами міжнародного співтовариства (націями, державами, громадськими та політичними силами, міжурядовими і недержавними організаціями, транснаціональними корпораціями).

Відповідно зовнішня політика - діяльність держави, великих соціальних груп у галузі міжнародних відносин, регулювання їх.

Зміна парадигми міжнародного розвитку та зовнішньополітичної діяльності на методологію аналізу та прогнозування міжнародних відносин, трансформували систему чинників, визначальних для прийняття і реалізації політичних рішень, призвели до перегляду пріоритетних національних інтересів держав у контексті глобальних проблем сучасності.

Інформаційно - аналітична діяльність у галузі міжнародних відносин і зовнішньої політики - сукупність дій, що відбуваються в інтересах підвищення ефективності управлінської діяльності і мають на меті пізнання сутності, причин, тенденцій розвитку подій і явищ на світовій арені, розгляд і оцінювання ситуацій, вироблення на основі аналізу й обробки міжнародної інформації висновків, рекомендацій, коментарів.

Міжнародна інформація - інформація, що циркулює в галузі міжнародних відносин.

Мета ІАД в МВ - пізнання сутності, причин, тенденцій міжнародних подій і явищ для обгрунтування прийняття відповідних рішень. Сутність виражає цілісність законів, властивих об’єкту, внутрішній зв’язок, що об’єднує різні сторони предмета або процесу. Сутність виявляється через явище - як зовнішню форму об’єкта.

Причина і наслідок - категорії, що відображають необхідний зв’язок між предметами і явищами. Цей зв'язок полягає в тому, що будь-який предмет, будь-яке явище виникають з інших предметів і явищ, що їх породжують, а зникаючи у свою чергу перетворюються в інші предмети та явища.

Тенденція - напрямок розвитку будь - якого явища, думки.

Основним результатом ІАР є вивідна (аналітична) інформація.

Основні завдання ІАД у міжнародних відносинах:

· знайти в інформаційному потоці ті факти, що викликають інтерес у царині міжнародних відносин;

· у сукупності виділених фактів знайти проблемну ситуацію, яку необхідно розв’язати;

· на підставі проведеного аналізу зробити висновки, внести пропозиції для прийняття рішень.

Функції ІАД в МВ:

· пізнавальна (гносеологічна);

· перетворююча.

З точки зору прийняття зовнішньо- політичних рішень розрізняють такі рівні:

· оперативний;

· тактичний;

· стратегічний.

Зміст ІАД в міжнародних відносинах розкривається через такі поняття:

l суб’єкт;

l об’єкт;

l предмет;

l процес;

l засоби.

Суб’єкти МВ –держави, міжнародні організації, політичні сили та індивіди.

Об’єкт ІАД – міжнародна обстановка, сукупність факторів, які безпосередньо або опосередковано впливають на стан, розвиток МВ і визначають види напрямів, форми та методи ІАД.

Предмет ІАД – конкретні ситуації в міжнародній обстановці.

Для системи міжнародних відносин необхідними і першочерговими стають процеси зовнішньополітичної комунікації та інформаційно-аналітичне забезпечення дипломатичної діяльності як умови її ефективного функціонування.

Рівень урядових рішень, передбачення і випередження подій залежить від якості інформації, якою володіє система. Недостатність або недостовірність інформаційного забезпечення може породжувати кризогенні проблеми у міжнародних відносинах. Кожна політична система розгортає власну мережу зовнішньополітичної комунікації, яка відповідає її власннм національним зовнішньополітичним інтересам. Ця мережа розвивається паралельно з політичними структурами, економічною базою та комунікаційною інфраструктурою.

Міжнародні суспільно-політичні взаємозв’язки країн на глобальному рівні відображаються шляхом побудови моделі комплексної системи з вертикальною структурою та горизонтальним розташуванням суб’єктів. Згідно з існуючим методом аналізу міжнародних відносин виділяють такі два підходи:

1. Історико-політологічний (Передбачає дослідження міжнародних відносин як особливого виду суспільних відносин шляхом аналізу зв’язків, поведінки, які виникають і розвиваються у часі і у просторі).

2. Геополітичний/геоекономічний (Дослідження міжнародних відносин шляхом аналізу політичних і економічних взаємодій між країнами та іншими суб’єктами з акцентом на просторовому розташуванні суб’єктів міжнародної чи транскордонної взаємодії і виникнення та розвитку центрів сили).

Стратегія зовнішньополітичної комунікації враховує політичних аналіз у поєднанні з іншими методами методами інформаційно-аналітичного забезпечення і використовує дво- і багатосторонній обмін інформацією між окремими держави, групами і системами держав.

Дослідження зовнішньополітичної інформації передається за посередництвом:

1) спеціалізовних установ ма міжнародних організацій;

2) неформальних контактів;

3) засобів масової комунікації (медія дипломатія);

4) глобальних мереж, зокрема, Інтернету (мережева дипломатія);

5) іміджевих комунікацій (зовнішньополітичні технології ПР),

Тобто, йдеться про комунікативні можливості зовішньополітичних відомств, партій, рухів, громадських організацій, опозиційних, фінансово-промислових груп, неформальних організацій, на міжнародних економічних та політичних форумах та зустрічах; про друковані та електронні ЗМК, іміджеву дипломатію.

Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики здійснюється за трьома основними напрямами:

1) ідеологічне забезпечення зовнішньої політики шляхом розробки і висунення ініціатив і пропозицій, які б відповідали національним інтересам держави. Вони оприлюднюються в рамках міжнародних організацій, в переговорних процесах з окремими країнами або шляхом публічних акцій зовнішньополітичних відомств.

2) практичне забезпечення зовнішньополітичної діяльності з метою підтримання міжнародного авторитету та активного впливу на світову політику, що реалізується шляхом активного використання інформаційно-комунікативних технологій у розв’язанні проблемних та кризових ситуацій. Іміджеві комунікації передбачають формування позитивного образу держави та національних інтересів в міжародному інформаційному просторі та підтримання цього іміджу спеціальними заходи.

3) інформаційний напрям. Це інформаційне забезпечення дипломатичних установ в країні перебування та оптимальний рівень координації місій із центром та іншими закордонними дипломатичними представництвами.

Мета інформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності визначається як реалізація національних інтересів держави на міжнародній арені різними комунікаційними стратегіями. Посилення інформаційної складової зовнішньої політики відзначають всі провідні країни світу, створюючи для цього спеціальні відомства, установи, системи, мережі, які збирають, опрацьовують, та поширюють інформацію за різноманітними напрямами міжнародних відносин.

Основні принципи інформаційного забезпечення зовнішньої політики реалізуються урядовими структурами, дипломатичними представництвами та торговельно-економічними місіями. Також у здійсненні зовнішньополітичної комунікації важливу роль відіграють нові форми дипломатії (з використанням новітніх технологій).

Завданнями інформаційного забезпечення зовнішньої політики є:

1) роз’яснення основ зовнішньої політики і пропаганди її правильності для вітчизняної громадськості;

2) формування світової думки для сприйняття зовнішньої політики;

3) створення відповідного іміджу держави у міжнародних інформаційних потоках;

4) використання інформаційно-комунікативних технологій, зокрема Інтернету, для реалізації зовнішньополітичних інтересів.

 

 

Лекція 2.  Етапи інформаційно-аналітичної роботи в галузі міжнародних відносин

ПЛАН

4. Етапи інформаційно-аналітичної діяльності.

5. Складові ефективного планування та організації інформаційно-аналітичної роботи.

1. Загалом можна визначити наступні етапи інформаційно-аналітичної діяльності:

1) визначення та з’ясування завдання;

2) формування мети моніторингу;

3) визначення режиму та виду моніторингу інформації;

4) визначення джерел інформації та збір фактів;

5) обробка інформації;

6) побудова гіпотези;

Підведення підсумків.

Як результат проведеного аналізу отримуємо сукупність висновків та гіпотез, що повинні бути оформлені у вигляді документа.

З цього моменту виникає проблема творчого викладення. При цьому необхідно отримати відповіді на наступні питання:

1) яким чином викласти результати аналізу, що проводиться;

2) об’єм аналітичного документа;

3) категоричність суджень у документі;

4) доцільність наведених схем, ілюстрацій, цитат.

Вартим уваги є й інший підхід, відповідно до якого виокремлюють такі етапи інформаційно-аналітичної діяльності, зокрема й в галузі міжнародних відносин:

· отримання первинної інформації;

· відбір необхідної інформації;

· обробка, накопичення первинної інформації та інших даних;

· збереження інформації;

· передача інформації споживачу.

Отримання інформації в свою чергу містить різні форми:

· збір;

· добування;

· придбання.

Так, збір інформації здійснюється шляхом   шляхом ознайомлення з науково-технічною, політико-дипломатичною, соціально-політичною, військовою, економічною, фінансовою та іншою інформацією, що розповсюджується каналами засобів масової інформації, бібліотечними та архівними закладами, мережею Інтернет, інформаційними агенціями тощо.

Добування – це прихована, конспіративна процедура таємного вилучення носія конфіденційної, секретної та іншої важливої інформації, тобто незаконне заволодіння, викрадення.

Придбання – процедура одержання конфіденційної, секретної та іншої важливої інформації або її носія від конкретної фізичної чи юридичної особи в тимчасове чи постійне користування за визначену винагороду.

Відбір необхідної інформації для потреб органів влади та управління держави в цілому і окремими залузями зійснюється з відкритих джерел. Мається на увазі, що, зокрема, левову частку даних інформаційно-аналітичні підрозділи отримують із відкритих джерел, доступних широкому загалові, а саме, із:

а) журналів, газет, інших джерел засобів масової інформації, оглядів, політичних дискусій, спеціалізованої літератури;

б) офіційних матеріалів владних, урядових та інших структур держави-об’єкту спрямувань (комісій, комітетів, рахункових, промислово-торговельних палат, рад із контролю за курсом валюти, інформаційних бюро та економічного прогнозування);

в) регіональних агенств наукової та технічної інформації; матеріалів колоквіумів, нарад, виставок, ярмарок;

г) доповідей за підсумками візитів державно-партійних та неурядових делегацій тощо;

д) з мережі Інтернет.

Обробка, накопичення первинної інформації та інших даних – це розклад інформаційних одиниць за відповідними класифікаціями та кодувальними словниками, зокрема:

1) за об’єктами спрямувань, організаціями та особами;

2) фактами, подіями і діями;

3) формалізація;

4) кодування і ведення до відповідних баз накопичення і зберігання.

Процедура обробки інформації у вигляді класифікації, анотування, реферування, індексування, кодування – це підготовчий етап роботи з інформацією та її носіями перед введенням інформації до бази даних інформаційних систем.

Нині проблема не у відсутності потрібних інформаційних даних, а у здатності інформаційних підрозділів навіть фізично обробляти інформаційні потоки, а також знаходити необхідну інформацію в базах даних. Зазначені функції здійснюються за допомогою спеціальних сил і засобів, яківикористовують певні загальні для всіх інформаційних структур правила відбору, накопичення і реалізації інформації.

Накопичення інформації здійснюється шляхом поповнення інформаційними одиницями Інформаційних масивів і банків даних в результаті ідентифікації, формалізації, систематизації, уточнення, обліку та введення до відповідних баз даних для зберігання інформації у певних інформаційних системах на підставі класифікаторів чи каталогів.

Здобута та оброблена інформація може надаватись замовникові терміново, але може відтерміновуватись на певний час. В даному випадку інформація повинна зберігатись. Збереження інформації – це розміщення на тривалий час інформаційних одиниць в інформаційних масивах і банках даних, підтримання їх в актуальному режимі для можливості проведення пошуку, ідентифікації, переведення на носії та видачі на запити інформації.

Видача інформації – це надання інформації на відповідних носіях споживачу в режимі сигнального інформування, відповідно до програм або запитів. Способи відбору і рамки інформаційного пошуку визначаються з урахуванням обліку:

1) структури і змісту досліджуваної проблеми з виділенням конкретних завдань, що підлягають аналізу;

2) наявності суміжних областей, у яких може знаходитися потрібна інформація;

3) глибини ретроспективного пошуку;

4) видів документальних джерел, необхідних для дослідження.

2. Коротко зупинимося на основних складових інформаційно-аналітичної роботи.

При визначенні завдань доцільно відповісти на наступні питання:

Терміни виконання роботи?

З’ясувавши сутність проблеми, що аналізується, аналітик повинен зробити попередній аналіз, під час якого визначаються:

1) які цінності та інтереси яких груп зачіпаються в ході вирішення проблеми;

2)  які цілі потрібно поставити, щоб забезпечити захист цих цінностей та інтересів.

При моніторингу інформації потрібно відповісти на наступні питання:

1. Яка саме потірбна інформація?

2. За чим потрібно спостерігати?

Для визначення джерел інформації необхідно відповісти на питання: які джерела інформації можна використати?

Для того, щоб визначитись з джерелом інформації потрібно з’ясувати:

· які джерела відкритої інформації спеціалізуються на цій тематиці?

· які з них найбільш доступні та професійні?

· які з них найменш тенденційні та найбільш об’єктивні?

· які з джерел оновлюються (періодичність видань, передань, оновлення веб-сторінок)?

· джерела якої країни цікавлять?

Під відстежуванням інформації розуміємо моніторинг подій через джерела інформації та первинну обробку цих відомостей.

В залежності від важливості та специфіки аналітичних завдань, що вирішуються збір може здійснюватися у постійному режимі (режим моніторингу), в пакетному та фокусному режимах.

Режим моніторингу ефективний для збору даних тільки про найпріоритетніші, постійно діючі чинники зовнішнього середовища або в умовах кризової ситуації, коли потрібно відслідковувати всі більш-менш значущі події.

Фокусний режим відповідає проведенню збору даних окремо по кожному аналітичному завданню. Якщо ведеться паралельна обробка декількох завдань, що потребують для свого вирішення звернень до одних інформаційних джерел, то потрібно здійснювати збір даних по всіх цих завданнях, тобто в пакетному режимі.

Можна також виділити два основних види відстеження інформації в інтересах аналітики:

1) контроль проблематики (проводиться моніторинг проблем або діяльності осіб, які займаються цією проблемою);

2) тотальний контроль (наприклад, повне відстеження інформації по всьому регіону).

По результатах аналітичної роботи оформлюються документи певного формату:

1. Звіт про роботу

2. Аналітична доповідь (20- 25 стор.) по одній чи кількох проблемах з висновками і рекомендаціями.

3. Інформаційний лист – (3-5 стор.) проінформувати про якусь подію. Короткий аналіз проблеми і навіть елементи прогнозу, але ранг документу не вимагає рекомендацій і порад.

4. Довідка (3-5 стор.) – інформація по певній проблемі

5. Інформація  (2-3 стор.) – це довідковий матеріал

6. Огляд преси (дайджести)

Результатом аналітичної діяльності будуть такі вторинні документи, що є інформаційною моделлю не первинного документа, а моделлю проблеми. Такі інформаційні документи містять так зване вивідне знання у вигляді висновків, рекомендацій, прогнозів. Це, насамперед, огляди, щорічні доповіді, аналітичні довідки. До різновидів оглядової інформації слід віднести також інформаційні релізи, підготовка яких потребує аналізу первинної інформації, її розподілу на основну та надлишкову, відкриту та конфіденційну, головну та периферійну. Тому в процесі інформаційно-аналітичної діяльності широко використовуються методи критичної оцінки інформації. Інформаційні документи, що містять прогноз розвитку проблемної ситуації, є засобом інформаційного управління.

Саме необхідність передбачення, виявлення та прогноз тенденцій розвитку ситуації обумовлює застосування різних аналітичних методик опрацювання вихідної інформації. З’ясування можливих шляхів розвитку ситуації потребує не тільки узагальнення виявленої інформації, а також її оцінки. Наявність в інформаційно-аналітичних дослідженнях «вивідного знання» робить їх надійним підгрунтям для прийняття управлінських рішень.

Необхідність інформаційно-аналітичних досліджень обумовлена не тільки наявністю інформаційних бар’єрів, які перешкоджають одержанню потрібної інформації, а й дефіцитом часу в діяльності споживача інформації. Дефіцит часу суб’єктів управління як споживача інформації потребує перекладання на спеціальну інформаційну службу завдань постійного слідкування за інформацією щодо визначених інформаційних потреб, витягу необхідних інформативних фрагментів з усього масиву інформації, аналітико-синтетичного перетворення вихідної інформації у відповідності до потреб споживача. Виконання цих завдань потребує створення системи інформаційного забезпечення споживачів інформації, в якій вони виступатимуть визначальним чинником під час підготовки інформаційно-аналітичних документів.

Кількісні характеристики:

Достатність (повнота) інформації - вміст мінімального, але достатнього для прийняття правильного рішення набору показників;

Точність інформації - ступінь близькості одержуваної інформації реальному стану об’єкта, процесу, явища.

Ціннісні характеристики:

Своєчасність інформаці ї - надходження інформації не пізніше зазначеного моменту часу, узгодженого з часом вирішення поставленого завдання;

Актуальність інформації - ступінь збереження цінності інформації у момент її використання.

Причини, за якими релевантна видача оцінюється користувачем негативно, тобто не вважається ним пертинентною:

· надання користувачу вже відомих йому з інших джерел або попереднього досвіду повідомлень;

· не авторитетність, непереконливість інформації для користувача

· неспівпадання характеру наданих відомостей і ступеню їх докладності „системі очікування” користувача;

· невідповідність рівня складності повідомлення і підготовленості користувача, його компетентності.

У процесах інформаційного обміну часто виникають ситуації, у яких цінність інформації, яка сприймається її одержувачем, залежить від того, наскільки він підготовлений до її сприйняття.

Достовірність окремо взятого факту або судження ще не гарантує об’єктивності інформації, хоча без такої достовірності говорити про об’єктивність не доводиться.

2. Інформацію можна класифікувати наступним чином:

· за формою руху матерії – біологічна (енергетична, електрохімічна, генетична) і власне соціальна;

· за способом передачі – вербальна, невербальна;

· за призначенням – особиста, масова, довідкова, ділова (службова), офіційна / неофіційна;

· за якістю – цінна (достовірна, корисна, важлива, повна), оперативна, актуальна, логічна, конкретна, однозначна;

· за впливом на органи чуття – зорова, слухова, смакова, інтуїтивна;

· за сферами суспільного життя – економічна, політична, правова, культурна, філософська, соціологічна, історична, психологічна, військова;

· за формою передачі – усна, письмова (рукописна, друкована), текстова, графічна, звукова, символічна, кодована (машинна);

· за функціями управління – статистична, звітна, аналітична, контрольна, нормативна, планова, підсумкова;

· за ступенем доступності – відкрита та конфіденційна (для службового користування, секретна, цілком секретна);

· за рівнем обробки  - первинна (отримана за фактом події) та вторинна (після обробки первинної);

· за метричними властивостями – параметрична (результати вимірювань), топологічна (карти, малюнки, схеми), абстрактна (формули, символи, поняття, образи).

Різновидом соціальної інформації є масова інформація, яка є універсальною за змістом і використовується великими спільнота людей як на етапі її виробництва, так і на етапі поширення та споживання.

На відміну від них  спеціалізована інформація має конкретного адресата.

Для успішного використання інформації в різних галузях знань слід проводити дослідження проблем неоднакового сприйняття інформації інерції масової свідомості тощо.

Лекція 4. Поняття, різновиди та джерела аналітичної інформації

План

1. Поняття та різновиди аналітичної інформації. 

2.  Поняття та класифікація джерел інформації.

3. Характеристика окремих типів та видів джерел аналітичної інформації.

1. В умовах появи нових ризиків, що пов’язані з швидкими змінами зовнішнього середовища (економічної, політичної ситуації), значно підвищується роль політичної аналітики, основними рисами якої стають гнучкість управління, швидкість реакції на зовнішні чинники.

Нова епоха повинна принести розуміння ключової ролі політичної аналітики, тобто функції забезпечення актуальною, спеціально орієнтованою на прийняття рішень інформацією.

Кінцевий продукт аналітики має являти собою добре організований процес, що включає аналіз вимог замовника, комплекс організаційних та установчих заходів. При цьому слід відрізняти терміни „дані” та „інформація”.

Дані - це необроблені друковані видання, зображення або вербальні сигнали тощо.

Інформація - це дані, які були об’єднані та оброблені для того, щоб видати кінцевий продукт аналітики.

Факт сам по собі, як такий, не містить майже ніякої інформації, якщо його не розглянути разом з іншими і не акцентувати увагу на його значенні серед інших фактів, і тільки з’єднавши їх разом можна отримати чітку картину того, що відбувається.

Таким чином, можемо визначити аналітичну інформацію як осмислені відомості, отримані з оцінених, витлумачених і співвіднесених фактів, викладених таких чином, що чітко видно їхнє значення для вирішення конкретної поточної задачі аналітики.

Під аналітичною інформацією розуміють відомості, отримані для вироблення та здійснення власної політики по відношенню до країни, про політичні сили в іноземних державах та в середині країни, про різноманітні сфери її життя, загальний потенціал, обороноздатність, зовнішню та внутрішню політику.

При цьому під первинною аналітичною інформацією розуміють відомості про якість окремих предметів, їхню кількість, розміщення, окремі події та дії їх учасників; під вивідною аналітичною інформацією – відомості, отримані на другому етапі аналітично-інформаційної діяльності щляхом опрацювання, аналізу й узагальнення первинних аналітичних даних. Ця інформація може бути отримана як із закритих джерел (конфіденційних оцінок, особистих знайомств) так і із відкритих джерел.

 

2. Основу інформаційно-аналітичної діяльності становлять джерела інформації.

Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, документи, інші носії, що зберігають повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації.

Усі джерела інформації поділяються на три типи: відкриті, закриті і конфіденційні.

Є також поділ на особистісні і опосередковані джерела.

Окрім джерел інформації існують і джерела дезінформації. Ними можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані джерела, які видають неправдиву інформацію, яка найчастіше використовується для перевірки на політичні, економічні та військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних інтересів.

3. Так, до особистісних джерел відносять безпосереднє спілкування осіб: дипломатів, офіційних представників уряду, співробітників установ, закладів і дипломатичних представництв, а також інших офіційних осіб, які висловлюють офіційну точку зору. За інформацією ЦРУ, 80 % всіх джерел аналітичної інформації - це відкриті джерела.

До опосередкованих джерел відносять ті, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковані джерела інформації – джерела із 2- або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на: офіційні, неофіційні, відкриті, закриті, конфіденційні.

До офіційних відносять органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інституції, відомчі установи, силові структури та ін.

До неофіційних джерел, які використовують суб’єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі і не може виступати від імені держави з офіційною точкою зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони офіційно не представляють владу, джерела, які стосуються певних конфесій та національних груп.

Офіційні та неофіційні джерела є відкритими й закритими. До відкритих джерел належать матеріали періодичної преси, інформаційних агентств, телебачення і радіо, бібліотек, документи органів державної влади і місцевого самоврядування, інтерв’ю і заяви посадовців, зроблені офіційно, повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи тощо.

Інформація відкритих джерел поділяється на:

а) інформацію загального характеру: політичну, економічну, військову для оцінки відповідного потенціалу держави. Така інформація використовується для складання прогнозів на довготривалий період, а також для прийняття рішення політичними, економічними та військовими органами;

б) спеціальну інформацію, яка стосується конкретної галузі. Вона може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи. Ця інформація – частина загального стратегічного планування, а також призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів;

в) інформація про окремих осіб. Вона мається в аналітичних центрах майже всіх міністерств, відомств, розвідки і, досить часто, збирається неконституційними методами.

До закритих належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела, інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також всю інформацію, яка важається таємною.

Конфіденційними є джерела, які захищаються законом і містять інформацію спеціального призначення з точки зо