Тема 4. Виробництво продукції

План

 

1. Виробнича програма підприємства, її зміст і оптимізація;
2. Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виражені.

 

Важливим розділо плану підприємства є виробнича програма, яка вміщує в себе план виробництва та реалізації продукції. Вона вміщує в себе завдання щодо обсяґгу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту.
Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поста­вок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підпри­ємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з реш­тою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.
Підприємства формують виробничу програму на основі заказів споживачів а також державного заказу. Державне замовлення доводиться підприємствам, які мають виготовляти необхідну продукцію для держави.Державне замовлення в багатьох країнах дуже престижно і проводиться на конкурсній основі.
Виробнича програма має дві складові:

 

1. обсяг виробництва в натуральних вимірах;
2. вартість обсягу виробництва.

З урахуванням цього здійснюється розробка і формування виробничої програми.

Попит ринку, державні контракти, державні замовлення, замовлення інших споживачів.

 

Виробнича програма

Виробнича програма у натуральних вимірниках

Вартість обсягу виробництва:

Товарна, валова, чиста

 

Ціна на продукцію

 

Рис. 4.1.Схема формування виробничої програми підприємства.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкра­щому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирі­шення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

 

• 
  обгрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;
• 
  повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;
• 
  забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи вихідні дані:

- дані про виявлення ринку попиту;

- портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів;

- державні контракти.

Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами(рік, кварта, місяць).

Вимоги:

 

1. 
   Додержання встановлених строків поставки увідповідності до укладених договорів.
2. 
   Рівномірне завантаження виробничих потужностей.
3. 
   Підвищення концентрації виробництва, шляхом обмеження номенклатури виробів.

Для виміру обсягу виробництва в натуральних показниках використовують такі показники: штуки, тони, квадратні, погонні, кубичні метри. На окремих підприємствах використовуються двійні показники- виробництво тканин може плануватися в квадратних і погонних метрах. Це дає більш ширше охарактеризувати фізичний обсяг виробництва і споживчі властивості продукції.

Асортимент продукції - це розгорнутий перелік номенклатури про­дукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го га­тунку тощо).

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узго­дження виробничої програми з фінансовими результатами в основупланування виробничої програми покладена система показників обся­гів виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.

Натуральні показники (номенклатура, асортимент, кількість) є ос­новою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати завдання планового періоду.

При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є за­стосування умовно-натуральних та умовних одиниць.

При плануванні однакових з призначення видів продукції, які мають однакові властивості застосовуються умовно- натуральні одиниці: виробництво кирпичу в тисячах умовних одиниць.

Однаково натуральні показники не дають можливості виявити загальний обсяг виробництва, розрахувати дохід, прибуток. Це потребує планування виробничої програми в вартісниму вимірі.

Основним вартісним показником є реалізація продукції. Реалізована продукція- це продукція за яку отримали кошти.

Плановий обсяг реалізованої продукції розраховується по формулі:

åОРП= ^п (РПоп + ЗГПі + ЗГПві), (4.1)

де ОРП- плановий обсяг реалізованої продукції,

РПоп- обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підприємства,

ЗГПі- зміни залишків готової продукціїі -го виду на складі підприємства на начало і кінець періоду,

ЗГПві- зміни залишків гоитової продукції і-го виду, віжгруженої, але не проплаченої продукції на начало і кінець періоду,

п- кількість видів товарної продукції.

Реалізована продукція харакьтеризує валовий дохід підприємства:

Дві=Ці ОПі, (4.2)

де Дві- валовий дохід підприємства від реалізації.

Ці- ціна одиниці продукції і-го виду.

Опі- плануємий обсяг і-го виду продукції.

В плані також може передбачатися і середній дохід визначається відношеням загальної суми реалізації і-го виду на кількість проданих одиниць.

Дсі= (4.3)

Товарна продукція влючає вартість:

заплвновах до випуску готових виробів, готова продукція на складі, полуфабрикати, комплектуючі, які реалізуються на сторону, капітальний ремонт, який викрнаний власними силами, інструменти і приспособи для власного виробництва.

Товарна продукція виражається в оптових цінах і зістаних цінах. Перші служать для зв’зки плану виробництва з фівнансовим планом. Другі- для виявлення теппів, динаміки структури виробництва.

Плановий обсяг розраховується:

åОТПп=ⁿ å(ПвіxЦі)+ ^m Опі (4.4)

де ОТПп- плановий обсяг товарної продукції,

Пві- план випуску і-го виду продукції в натуральному виражені,

Ці- діюча оптова ціна і-го виду,

n- кількість видів товарної продукції,

Опі- обсяг послуг, робіт і-го виду виробничого характеру.

Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунку витрат на виробництво, фінансових результатів, рентабельності та інш. показників ефективності діяльності підприємства.

Валова продукція включає всю вартість всієї виробленої продукції, в т. числі незавершене виробництво і оцінюється в зрівняльних(сопоставимие) цінах.

ВПп= ОТП+(Нк-Нн)+(Ік-Ін) (4.5)

де Впп- обсяг валової продукції,

Нк, Нн- залишки незавершеного виробництвав вартісному виражені на начало і кінець планового періоду,

Ік,Ін-залишки інструментів і приспособ власного виробництва на начало і кінець планового періоду.

Важливою складовою частиною формування планів виробництва є планування незавершеного виробництва.

До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготов­ки, деталі, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах вироб­ничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробни­чим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової продукції чи відвантаження.

Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефекти­вність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує значної частини ресурсів, а з іншої - забезпечує безперебійний хід ви­робничого процесу.

У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва визначаються по-різному. Найбільш точно - прямим розрахунком. У цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховуєть­ся норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножуєть­ся на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є розра­хунок незавершеного виробництва за формулою:

НВ= К^дн С_і Т_ці К_нві, (4.6)

де К^дн- середньоденний випуск продукції і-го виду;

С_і- собівартість одного виробу і-го виду,грн.;

Т_ці- тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу і-го виду, робочі дні;

К_нві- коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.

Зміни залишків незавершеного виробництва, які входять в склад валової продукції плануються зі значним збільшенням обсягу виробництва в плануємому періоді з порівнянням з звітним періодом зняття з виробництва окремих видів продукції, і при переході на нові вироби зі значним терміном виробничого циклу.

Якщо на підприємстві відсутнє незавершене виробництво і внутрігосподарський механізм (харчова промисловість), то валова продукція дорівнює товарній.

Валова продукція відрізняється від валового обігу тим, що валовий обіг це сума вартості продукції усіх підрозділів.

Недоліки валової і товарної продукції- вони дають перекручене представлення про власний вклад підприємства в кінцевий результат діяльності. Це пояснюється тим, що в їх склад включаються матеріальні витрати, які деяких підприємства дорівнюють 80-90% від кількості витрат.

Чиста продукція -заново сворена вартість на підприємстві. В неї включаються витрати на отплату праці з нарахуванням на заробітну плату і прибуток підприємства.

ОЧПп= ОРП- МВ-А (4.7)

де ОЧПп- плановий обсяг чистої продукції,

МВ-матеріальні витрати, які враховуються на собівартість,

А- амортизаційні відрахування на повне відновлювання основних фондів,

ОЧПп=ЗП+Пр

ЗП- заробітна плта з нарахуваннями,

Пр- прибуток від реалізації.

Умовно- чиста прдукція включає в себе амортизацию

ОЧПу=ОРПп+МВ (4.8)

ОЧПу= ЗП+ Пр+А. (4.9)

Показники чистої і умовно- чистої продукції необхідні для аналізу структури виробничої програми, планування фонду оплати праці.

В процесі виробництва підприємство використовує матеріально- технічні ресурси, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

Чинником виробництва, який виявляє можливості підприємства є виробнича потужність, Тому якщо виробнича потужність підприємства більше обсягу продаж то це характеризує неповне використання потужності, що призводить до підвищення витрат на виробництво продукції. Якщо виробнича потужність меньше обсягу продаж, то в цьому випадку обсяг продаж не може бути здійсненим у повному обсягу і необхідно, або збільшити виробничу потужність, або зменьшити обсяг продаж.

Виявлення реальних можливостей виконання плану полягає в визначенні максимального обсягу випуску продукції, яку забезпечує виробнича потужність підприємства.

Вхідна потужність визначається по наявності обладнання на початок планового періоду.

Вихідна потужність- потужність на кінець планового періоду, яка розраховується на основі вхідної потужності, вибуття і вводу потужності на кінець планового періоду.

Для розрахунку беруть середньрічну виробничу потужність та коофіцієнт її використання.

Пс=Пвн+Пз + Ппр +Пзб -Пв , (4.10)

де Пс- середньорічна виробнича потужність,

Пвн- виробнича потужність на початок періоду,я кий планується,

Пз- збільшення потужності за допомогою організаційних чи інших заходів, які не потребують капітальних вкладень,

Ппр- приріст потужності за допомогою технічного переозброєння і реконструкції підприємства.

Пзб- збільшення, або зменьшення, або зменьшення потужності у зв’зку з змінами номенклатури і асортименту продукції, включно лізинг.

Пв- зменьшення потужності за рахунок її вітхості.

М1,2,3,4- числа місяців роботи потужності.

Незалежно від форми власності, процес розподілу виробничої про­грами між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється по єдиній схемі, на основі одних і тих самих функцій управління. Прийнята програма конкретизується за окремими деталями, вузлами та доводиться до кожного з основних виробничих підрозділів підприємства. Для збірних цехів - розподілена по планових періодах року в розрізі виробів, для оброблювальних - у вигляді номенклатурно-календарних планів випуску деталей та збір­них одиниць. Цей розподіл включає закріплення за цехами номенкла­тури виробів, деталей, їх кількості та має, зазвичай, об'ємний характер.

Розподіл програми по цехах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб, Формування виробничої програми та її розподіл по цехах здійснюється, зазвичай, один раз на рік. Однак у процесі її реалізації мож­ливі різного роду коригування по зміні номенклатури, кількості, обсягів робіт.

Слід відзначити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний цех звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєїї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного цеху.

Цехи на основі номенклатурно-календарних планів формують на кожний місяць виробничі програми по запуску та випуску закріплених за ними виробів з урахуванням додаткових пропозицій з боку відділу замовлень або виробничо-диспетчерського відділу та розподіляють їх по дільницях (бригадах). Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що скла­лися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених стро­пів, результатів виконання попередніх виробничих завдань.

В цих умовах для дільниць та бригад розробляється два види ви­робничих завдань: оперативно-календарний план запуску-випуску деталей з урахуванням рівномірного та ритмічного випуску продукції, а також змінно-добові завдання з конкретним закріпленням деталей (операцій) за робочими місцями. Ця робота носить оперативний харак­тер, відповідно і період, на який вона направлена, короткий - в межах тижня, доби, зміни.

Формування цехових виробничих програм, їх доведення до робо­чих місць, відповідне коригування в процесі виконання регулярно повторюється протягом року плановими службами та їх керівниками.

Виробничі програми цехів характеризу­ються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу являє собою перелік послідовно розроблених виробничих програм та завдань від рівня підприємства, цеху до окремих робочих місць на дільницях та в бригадах (табл.4.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації про­грам та завдань залежно від міри автоматизації та механізації вироб­ництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання з номенклатури та асор­тименту продукції ніхто не встановлює, але ця проблема є досить актуальною, тому що вона тісно пов’язана з їх виживанням у гострій конкуренції. Відповідно, з врегулюванням товарно-грошових відно­син, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимального прибутку буде зростати.

Таблиця 4.1

Система планування виробничих програм підприємства

Рівні планування	Система виробничих програм
Стратегічне планування	Вивчення кон'юнктури ринку та збуту продукції згідно з спе­ціалізацією підприємства. Формування перспективного плану випуску продукції.
Тактичне планування	Формування виробничої програми. Розподіл програми випуску виробів по планових періодах року для збірних цехів. Розра­хунки календарно-планових нормативів руху виробництва. Формування номенклатурно-калсндарних планів випуску де­талей, збірних одиниць для оброблювальних та заготівельних цехів. Формування виробничих програм в цехах на квартал, місяць та їх розподіл між дільницями, бригадами.
Оперативне планування	Формування оперативно-календарних планів (графіків) запус­ку випуску на короткі планові періоди. Формування змінно-добових завдань.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм, називається оптимальною. Але в умовах ринкової економіки існують певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту. Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих чи інших ресурсів, головне -т наявність коштів. Отже, найважливішим обмеженням можна вважати обмеження по обсягах виробництва тих чи інших виробів з урахуванням попиту і виробничих потужностей підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеження­ми. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обме­ження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах потребує залу­чення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення обо­ротних коштів. Отже, дані по ефективності вибору того чи іншого варіанту повинні бути скориговані, в першу чергу, з урахуванням залу­чення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну площину практичних потреб підприємств і відобразиться на ефектив­ності виробництва.

Тема5. Оперативно-календарне планування і контроль

 

План

 

1. 
   Зміст і завдання оперативно- календарного планування.
2. 
   Ритмічність виробництва.
3. 
   Особливості оперативно- календарного планування на підприємствах одиничного, серійного й масового виробництва.

 

В основі ритмічної роботи підприємства лежить єдина стратегія підприємства. Якщо підприємство працює неритмічно, те і власну потужність використовують неефективно. Це відображається на неповному завантажені обладнання, скорочення робочих місць, або позаурочні роботи.

У випадках недовантаження виробничих потужностей неритмічність породжує неокупні витрати, пов’язані з необхідністю обслуговування техніки, яка простоює, виплатою заробітної плати й таке інш. В інших випадках підприємство повинно “ штурмувати” виробництво тому, що повинно виконати замовлення в строк, навіть якщо строк виконання замовленнь був спланований невірно.

Робота згідно графіку забезпечує нормально виробничо- господарську діяльність і створює приємлемі умови для використання внутрішніх резервів.

Оперативно - календарне планування складається з таких завдань:

- забезпечення максимальної безперервності роботи, забезпечення зменшенню тривалості виробничого циклу, зменшенню незавершеного виробництва й прискорення обігових коштів;

- забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, терміну виготовлення продукції;

- забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників, площ;

Зміст оперативно - календарного планування заключається в слідуючому:

- розробка календарно- планових нормативів;

- розробка планів-графіків;

- доведення планів-графіків у цеху, ділянки й робочі місця;

- контроль над виконанням виданих планів;

- поточне регулювання роботи цехів, участків та робочих місць.

Контроль і виконання завдання полягає на диспетчерську службу.

основними вихідними даними для оперативно - календарного планування є:

- план випуску продукції по кварталах і місяцях;

- технологічний маршрут і технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами години за операціями;

- режим роботи цехів, виробничих дільниць;

- план ремонту устаткування.

Розрізняють міжцехове планування і внутрішньоцехове оперативно - календарне планування.

Міжцехове планування включає в собі:

- прозробку виробничої програми підприємства зобсягу, номенклатури й терміну виконання;

- планування, регулювання й контроль виконання виробничої програми цехами та ділянками, як самостійними підрозділами підприємства;

- координацію роботи основних цехів між собою й зв(язок між допоміжними цехами а також іншими підпрозділами підприємства.

Міжцехове планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між окремими підрозділами підприємства. Узгодження номенклатури заготівель, деталей, вузлів і терміни рухові між підрозділами підприємства- головний зміст міжцехового планування.

При міжцеховому планування виробнича програма складається часто на місяць. У масовому виробництві складається на квартал з розбивкою по місяцях і коригуються відповідно результатів роботи в минолому періоді.

Внутрішньоцехове планування забезпечує:

- розробку виробничих програм і планів-графіків для участків, ліній й окремих робочих місць;

- складання планових завдань(місяць,декада, неділя, доба, зміна);

- контроль за виконанням планових завдань;

- координація роботи участків, ліній, робочих місць;

- регулювання роботи допоміжних служб по забезпеченню основного виробництва.

При розробці виробничої програми зхастосовується “ланцюговий метод”- завдання встановлюються у зворотному порядку ходу технологічного процесу- від складання готових виробів до заготівлі й виявлення потреби в матеріалах, сировини, напівфабрикатах.

Основна особливість календарного планування у серійному виробництві є необхідність додержуватися суворої повторності виготовлення партій деталей, зборки зборочних одиниць та виробів, що все це залежить від встановлення й дотримання календарно- планових нормативів.

У серійному виробництві до календарно- планових нормативів відноситься:

 

1. 
   ) розміри й ритми партій деталей;
2. 
   ) тривалість виробничого циклу обробки деталей; зборки зборочних одиниць;
3. 
   ) опереження запуску й випуски партій деталей;
4. 
   ) заділ.

У серійному виробництві використовується комплексна система планування, при якій планову-облікова одиниця приймається як комплекс деталей, які входять до одного або декількох виробів.

У залежності від ступеня серійності використовують різні комплексні системи. так для крупно- серійного виробництва застосовується коплексно- вузлова система планування, до якої входять деталі, які відносяться до однієї зборочної одиниці або до одного виробу в цілому, а для мілко-середньо серійного виробництва- комплектно- групова, при якій у групу обєднуються деталі, які відносяться до різних виробів і мають однакові цикли обробки.

Найбільш відповідальним календарно- плановим нормативом є кількість партії предметів праці. Методи її визначення діляться на дві групи. До першої відносяться методи встановлення кількості партії тільки з тимчасових параметрів наприклад:

n_min= (1-ф)t_пз/a t_пз,

де n_min- мінімальна величина партії предметів праці, шт.;

а- коефіцієнт допустимих втрат години на переналагодження обладнання(а= 0,03-0,10 у залежності від обладнання й типу виробництва менше значення для крупносерійного виробництва);

t_пз- година підгодовчо- заключних робіт, які приходяться на партію;

t_пз- норма штучної години, хв.

Друга група методів базується на виявлені сумарних мінімальних витрат, які повязані з переналадкою й зберіганням заділів, які залежати від розміру партії.

Взявши першу проізводну по сумі витрат S отримуємо величину оптимального розміру партії:

n_опт=

Nвг-річний обсяг випуску,шт.

S –повна собівартість однієї деталі, грн.;

kн- нормативний коефіцієнт, який обліковує витрати на зберігання заділів(частка від їх вартісної оцінки в середньому 0,2)

С-витрати на випуск однієї партії деталей

Періодичність запуску партії у виробництво

Ij= n_j/N_дj

Ij - періодичність запуску партії предметів праці j-го найменування, дн.

n_j- величина партії предметів праці j-го найменування, шт.

N_дj- середньоденна потреба в предметах праці j-го найменування, шт.

Коригування одержаних розмірів партій деталей здійснюється з точки зору продуктивності праці.

Результативні нормативи встановлюються як розміри партій або як періодичність їх виготовлення.

Об’єктом планування в умовах одиничного виробництва є виробниче замовлення. В роботі одночасно може перебувати велика кількість замовлень на виготовлення різноманітної продукції.

Оперативно- календарне планування являється завершальним етапом внутрішньо фірмового планування і завдання, які воно вирішує тісно пов’язані з економічним і соціальним розвитком підприємства.

Література:

1. Бойчик І. М. та ін. Економіка підприємств. Навч. посібник. - Тема 12. - Львів: СПОЛОМ, 1999. - 209 с.

2. Горемыкин В. А., Богулов Э. Р., Богомолов А. Ю. Планирование на предприятии: Учебник. 2-е изд., стереотипное. - М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, Рилант, 2000.- 328с.

3. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. – 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 – 8.

4. Д.Хан планирование и контроль: концепция контролинга /Под ред. А.А. Турчака.- М.: «Финансы и статистика», 1997.

5. Юровский Б. Планирование основних показателей работы предприятия и экономическое обоснование цен на продукцию.-Харьков:Центр»Консулат»,2007.