Тема 1 Сутність та основні принципи бухгалтерського обліку в банках. Характеристика фінансового, управлінського та податкового обліку, їх взаємозв’язок.

Подвійний запис, її суть і значення. Кореспонденція рахунків і бухгалтерські проводки.

Подвійний запис є унікальним засобом методу бухгалтерського обліку. Її застосування сприяло розвитку приватного капіталу. Система подвійного запису почала використовуватися в практиці обліку в 13-14 століттях. Узагальнення досвіду ведення обліку за допомогою подвійного запису, на думку багатьох дослідників історії обліку, зроблено в книзі «Про рахунки і записи» Луки Пачолі, що вийшла у світ в 1494 р.

Подвійний запис – це спосіб відображення господарської операції, за допомогою котрого обидва явища, викликані операцією, показуються взаємопов'язано на двох сетах по дебету одного і кредиту іншого рахунку в однаковій сумі.

Для того, щоб показати, як реєструються господарські операції в системі бухгалтерських рахунків, необхідно провести аналіз господарської операції, в результаті якого складається бухгалтерська проводка.

Аналіз господарської операції (правило подвійного запису)

1. Розкрити характер операції.

2. Проаналізувати зміст операції.

3. Визначити рахунки, взаємопов'язані з цією операцією і їх характеристики по відношенню до балансу (кореспонденція рахунків).

4. Скласти бухгалтерську проводку.

5.Показать вплив операції на рахунки.

Кореспонденція рахунків – форма вираження взаємозв'язку між рахунками, що виникає при відображенні в них подвійного впливу, спричиненого господарською операцією. Взаємопов'язані рахунки при цьому називаються кореспондуючими.

Формула кореспонденції рахунків

Дебет (шіфр) Кредит (шіфр) - Сума

Бухгалтерська проводка (проводка) - зареєстрована в журналі завершена господарська операція із зазначенням номера кореспондуючих рахунків і суми. Бухгалтерська проводка завжди складається на підставі банківського документа.

Бухгалтерські проводки бувають:

• прості і складні;

• початкові (звичайні), регулюючі (коригувальні) і заключні.

•

Характеристика Плану рахунків комерційних банків України.

План рахунків – систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, який використовується для реєстрації банківських операційю

Основні вимоги до бухгалтерському Плану рахунків:

1. Детальний і повний облік усіх банківських операцій.

2. Своєчасна обробка і накопичення детальної інформації.

3. Відображення повної і достовірної інформації для всіх категорій користувачів.

У структурі Плану рахунків можна виділити три частини, взаємопов'язані між собою:

• Балансова частина;

• Позабалансова частина;

• Доходи та витрати.

Бухгалтерські рахунки в Плані рахунків згруповані в 9 класів.

Балансова частина об'єднує перші п'ять класів, на їх основі складається Балансовий звіт банку.

Друга частина включає Доходи і витрати. На підставі рахунків цих класів складається Звіт про фінансові результати.

Третя частина містить позабалансові рахунки.

Фінансовий результат, який відображається по 5 класу визначається як різниця рахунків 6 і 7 класу, що свідчить про логічні зв’язки між частинами Плану рахунків.

Умовні зобов'язання і вимоги, що враховуються на позабалансових рахунках, можуть стати реальними вимогами або зобов'язаннями банку.

Рахунки всіх трьох частин предназанчені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності роботи окремих функціональних підрозділів. Вони дозволяють накопичувати інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.

Угруповання бухгалтерських рахунків в балансовій частині зроблена за принципами:

За видами контрагентів (міжбанківські виділені в 1-й клас, клієнтські у 2-й. Усередині кожного класу рахунки об'єднані за видами контрагентів);

За видами операцій банку (казанчейскіе операції в 1-му класі, розрахункові і кредитні 2-й клас, операції з цінними паперами 3-й клас, внутрішньобанківські 3-й і 4-й клас);

За принципом ліквідності (активи 1-го - 4-го класу розміщуються за ступенем зменшення ліквідності банку, зобов'язання - від засобів до запитання також до довгострокових.) По 9-му класу 3=й групи - ризикові операції, документи та цінності в розрахунках, контррахунки.

Структура. Кожен клас включає рахунки 2-го, 3-го,4-го порядку. Всі вони відносяться до синтетичних рахунків і відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкти обліку.

Рахунки 1 порядку - однозначні (клас).

Рахунки 2 порядку - двозначні (розділ).

Рахунки 3 порядку - тризначні (група).

Рахунки 4 порядку - чотиризначні (балансовий рахунок).

Правильне розуміння принципів, закладених у побудову Плану рахунків полегшує проведення аналізу банківської операції і банківської діяльності в цілому.

Особливості Плану рахунків:

1. Мультивалютність. Операції в інвалюті обліковуються за тим же рахунками що й операції в гривні. Зв'язок між операціями в інвалютах і національній валюті забезпечується технічними рахунками валютної позиції і гривневого еквівалента валютної позиції.

2. Подвійний запис по позабалансових рахунках.

3. Велика кількість параметрів аналітичного обліку.

Тема 1 Сутність та основні принципи бухгалтерського обліку в банках. Характеристика фінансового, управлінського та податкового обліку, їх взаємозв’язок.

Мета: напрацювання студентами теоретичних знань з методологічних засад системи обліку в банках через уточнення його категорійно-понятійного апарату та розкриття сутності облікової системи комерційного банку.

Зміст теми.

1. Сутність банківської діяльності. Банківські операції як інформаційна база для системи обліку.

2. Система обліку як складова банківської діяльності. Бухгалтерський (фінансовий) облік, управлінський та податковий облік.

3. Сутність бухгалтерського обліку у банках. Вимоги до системи бухгалтерського обліку.

4. Користувачі облікової інформації. Види облікової інформації та якісні характеристики інформації.

5. Принципи бухгалтерського обліку у банках.

6. Стандарти бухгалтерського обліку у банках.

• Рекомендована література:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність»

від 07.12.2000 р.

2. Закон України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» від 16.07.1999 р. N 996-XIV.

3. Закон України «Про Національний банк України»

 від 20.05.1999 р.

4. Закон України «Об Інформації» від 02.10.1992 р.

5. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS).

Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. (Закон України «Про банки і банківську діяльність»).

Банк– це посередник, що забезпечує акумуляцію ресурсів та їх розміщення з метою отримання прибутку. При цьому банк може одночасно виступати як позичальником, так і кредитором.

Функція банку на макрорівні – організація розрахунків та перерозподіл грошових коштів.

Функція банку на мікро рівні - отримання прибутку от продажу банківських послуг.

Банківська послуга- це діяльність банку, направлена на задоволення потреби клієнтів у прирості ресурсів, отриманні додаткових ресурсів, проведенні розрахунків, зберіганні й інформаційному забезпеченні.

Банківський продукт- це те, що клієнт насправді набуває у банку. Якщо банківська послуга - це абстрактна категорія, то банківський продукт -це конкретніша категорія. Так, наприклад, кредитна послуга знаходить своє вираження в таких банківських продуктах, як кредитна лінія, овердрафт, іпотечний кредит та ін.

Для повноцінного виконання своїх функцій банку важливо визначити набір функціональних підрозділів, які будуть продавати закріплені за ними банківські послуги (продукти) і штабні підрозділі, які будуть створити оптимальні умови для діяльності функціональних.

• Банківська технологія – порядок або послідовність здійснення банківських операцій.

• Організаційна технологія обумовлена організаційною структурою банку.

• Технічна технологія – забезпеченість оргтехнікою, програмним забезпеченням та ін.

Банків сьогодні вже немало в України. Діяльність їх стає дедалі багатограннішою. Зокрема, вони не обмежуються вирішенням проблем кредитування, що донедавна були пов’язані з найбільш дохідними операціями, а проводять активну політику на фондовому та валютному ринках, здійснюють довірчі операції з доручень клієнтів, надають консультаційні та інші послуги.

Значно розширився обсяг лізингових, факторингових та ф’ючерсних операцій. Проводячи господарські операції, банки активізують свою діяльність у сфері розвитку ринкових відносин. Водночас і господарська діяльність підприємств дедалі більше залучається до сфери банківської діяльності.

За цих умов великого значення набувають питання суто практичного характеру – питання бухгалтерського обліку в банках. Щоб раціонально вирішувати економічні питання і досягти успіху, банки потребують інформації про те, як найкращим чином одержати і використати грошові ресурси.

Облікова інформація призначена задовольнити саме такі запити.

Облікова інформація базується на документах, які дають можливість простежити рух активів від моменту отримання їх, до списання або реалізації.

Те ж саме стосується і пасивів – від виникнення зобов'язання до його погашення.

 Банк не може функціонувати у конкурентному просторі без відповідальної системи щоденного контролю усіх своїх операцій и зобов’язань.

Лише при таких умовах керівництво банку здатне управляти двома основними ризиками банківської системи – ризиком позичальників і ризиком вкладників.

Інформаційною системою для управління банком є облік.

 Саме тому організація обліку має враховувати принципи діяльності банку, а саме:

-         принцип прибутковості;

-         принцип ризиковості банківських операцій;

-         принцип платності банківських ресурсів.

Процес історичного розвитку системи обліку був досить тривалим і відбувався за окремими етапами, які рано чи пізно проходили всі країни світу, ніж принцип подвійного запису став основоположним у методології обліку.

Дата та место виникнення обліку достовірно невідомо. Записи господарчих операцій між племенами, які були знайдені дослідниками, датовані 3000-6000 роками до н.е. Передбачається, що реєстрація господарчих операцій вперше здійснювалась у Стародавньому Египту.

Пізніше облік стає престижним заняттям і практичною діяльністью (рахівництво) у Грециї, Риме та іншіх державах. Об використанні обліку в практичной діяльності людства на ранніх стадіях розвидку суспільства свідчать свитки папірусів (Стародавній Египет), глиняні пластинки (Вавилонія), дощечки (Рим) у 3400 -2980 роках. до н.е. Перші письмові згадки про господарський облік відносяться до 14 століття.

У 1458 року купець из Дубрівника Бенедетто Контрульї у книзі «О торговле и совершенном купце» написав главу о подвійной бухгалтерії.

Оскільки ця книга була виявлена недавно, автором подвійной бухгалтерії багато сотень років вважався Лука Пачолі – італійський математик і теолог, францисканський чернець, який опубліковав свою монуменальну прцю «Трактат о счетах и записях» у 1493 року.

С виникням грошей з’явилася потребність їх меняти, давати у борг (під решту), разроховиваться. Такого роду операції вимагали записи, так на випадок забудькуватості, так і підтвердження борга. Дещо  про операції тих давніх часів можна дізнатися з промов риторів Демосфену та Арістотелю. Аргентарії (argentarii) - міняйла і банкіри в стародавньому Римі.

В Римських банках велося кілько книг. Основною із них була прибутково-видаткова книга. За її неправильне ведення могло послідувати покарання. Господарчі операції записувались також в адверсарії. Саме із адверсарія, сгруповані і очищені від помилок дані переносилися в основну книгу.

Но у банках велась ще одна книга – книга обліку операцій з клієнтами. В цій операції враховувалися і залишки які виводилися в розріз клієнтів. Запити бліку іноді доводилося регулювати навіть римському сенату. Так по запиту, що важливіше запис у головної книзі або аналітичний документ (журнал с записом по боргу за вкладом). Сенат прийняв рішення, що для банкіра важливіше запис у Головної книзі. Об цим говорить у своєї промови Цицерон.

Латинскі обліково-бухгалтерскі слова потрапили до багатьох мов світу і використовуютьсяу сучасній бухгалтерії. Наприклад, debet використовувалося для позначення боргу клієнта. Кредит от лат. credit — «он верит» означає отримання грошей у борг.

Таким чином бухгалтерський облік с подвійним записом був заснован у началепочатку 15 століття в Італиї, звдки він поширився на всю Європу.

Експансія Британської Імперії до Північної Амеріки та Індію сприяла поширенню обліку в ці країни.

Голландські особливості обліку були експортовані в Індонезію та Південну Африку.

Французький вплив відбилося на країнах Африки.

 Німецьке на Японію, Швецію та Росію.

Перетворювання бухгалтерського обліку із виду заняття в професію відбулося в кінці 19 століття у Великобрітанії с зоснуванням в 1880 року Інституту атестованих бухгалтерів Англії та Уельсу.

 В 1887 року запрацював Амеріканський інститут атестованих бухгалтерів.

Облік – це спостереження, вмірювання та реєстрації фактів і явищ реальної дійсності.

Система обліку - сукупність банківських процедур для отримання інформації, мета котрих фіксація усіх операцій банка:

 - визначення вмісту операції та її опис;

 - опис операції в часовому вимірі;

- підрахунок підсумку по проведеної операції відповідно до принципів міжнародних стандартів;

- звернення економічної інформації, безпосередньо пов'язаної з діяльністю банку і її місце в системі обліку наведено на схемі.

Таким чином, облік охоплює збір, оцінку, тлумачення фінансових даних і звітів про фінансову діяльність банка. Кінцевим продуктом системи обліку являються фінансові звіти.

Для прийняття правильного рішення відносно діяльності банка у майбутньому зацікавленим особам необхідно враховувати інформацію про минули події, які мали відношення до діяльності банку. Таку інформацію також надає система обліку.

Облік забезпечує зворотній зв'язок по кожному прийнятому рішенню. Так фінансові звіти, котрі складаються для зацікавлених осіб містять в собі інформацію про економічні наслідки раніше прийнятих рішень.

 Система обліку – це інформаційна система для управління банком, котра є частиною банківського процесу. Роль економічної інформації в процессе прийняття і виконання рішення наводиться нижче.

Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. К елементам управління відноситься:

Планування стратегічних та тактичних цілей банка.

Процес структурованого відбудови банку - визначення його організаційній структури, визначення функцій, характеру діяльності функціональних та штабних підрозділів банка, делегування їм певних повноважень.

Контроль – як процес вимірювання та оцінювання реального стану виконування планових завдань, визначення відхилень від факту та внесення коректив.

Управління персоналом – визначення потреби у кадрах, визначення оптимальної численності персоналу в розрізі підрозділів, підвищення їх кваліфікації;

Мотивація -  управління поведінкою людей з метою досягнення поставлених завдань.

Облікова інформація необхідна широкому колу користувачів – внутрішнім та зовнішнім – для прийняття рішень. Існує постійний зв’язок системи обліку та управлінської діяльністю банка.

Система обліку складається з взаємозв’язаних підсистем, кожна із котрих має свої завдання, функції та способи отримання інформації в залежності від запитань користувачів.

Загальним для всіх підсистем обліку являється єдина інформаційна база, на підставі котрій здійснюється трансформація даних в залежності від запитів користувачів, а також термінів, об’ємів і форм надання інформації.

Розглянемо підсистеми обліку – бухгалтерський (фінансовий), управлінський та и податковий облік.

 

Бухгалтерський (фінансовій) облік забезпечує своєчасне і повне відображення усіх операцій банка і надає інформацію користувачам о стані активів, зобов’язань, власном капітале, результатах фінансової діяльності та їх змін. Ведення фінансового обліку обов’язково для усіх суб’єктів господарювання.

Управлінський облік ведеться з метою забеспечення керівництва банка та його підрозділів оперативної інформації о стані і результатах діяльності банка для подальшого планування, контролю та прийняття управлінських рішень. Управлінський облік ведеться банком для забезпечення внутрішніх потреб в інформації у відповідності з особливістями його організаційної структури управління, він дає можливість оперативно керувати банківськими ресурсами і оцінювати ризики.

Податковий облік ведеться з метоб накопичування інформації о валових доходах і валових витратах у відповідальності до законодавства і використовується для складання податкової звітності. Порядок ведення податкового обліку банки визначають самостійно, він ведеться банком обособлено, зміни вподатковом обліке не впливають на фінансовий облік. Форма, правила, порядок і терміни подачі податкової звітності визначаються податковой адміністраціей України.

Головна об’єднувальна риса усіх підсистем обліку – це те що, інформация, яка створена кожній підсистемой, використається для прийняття управлінськіх рішень.

Наприклад:

І нформація фінансового обліка при отриманні фінансових результатів діяльності надає можливість зовнішним користувачкам прийнять рішення о можливості вкладення коштів у данй банк.

 І нформація управлінського обліку о фінансових результатах діяльності структурних підрозделів банка і рентабельності банківських продуктів, яка надається менеджерами банка, використовувається для вирішення питань ценоутворювання, контролю за матеріальними ресурсами, а також мотивації персонала.

  Дані податкового обліку, на підставі которих виначається величина податкових зобовйязань, в кінцевомупідсумку дає можливість відзначити прибуток, який залишається у розпоряджені банка.

3. Сутність бухгалтерського обліку у банках. Вимоги до системи бухгалтерського обліку.

Банки відносяться до суб’єктів господорювання, которі є фінансовими посередниками і проводять операції на грошовом та кредитном ринках, ринке цінних паперів с застосуванням різноманітних фінансових інструментів. При цьому бухгалтерский облік в банках по своєї суті ніяк не відрізняється від бухгалтерского обліку на підприємствах, хіба що господарчі операції банка включають власні операції та операції клієнтов у зв’язку зі спеціфікою їх діяльності.

Бухгалтерський облік у банках – підсистема обліку, котра включє сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вмірювання, реєстрації, накопичування, узагальнення, зберігання і передачи інформації погосподарчій діяльності банка зовнішним та внутішнім користувачам для приняття рішень.

В процесі збору даних бухгалтерського обліку застосовуються спеціфічна термінологія:

Дія – обставини (совокупність обставин), котрі мають певні наслідки для банку.

Господарча операція- це дія яка тягне за собою зміну у активах, зобов’язаннях, капітале, прибутках и витратах банку.

Обробка інформації по господарчим операціям банка здійснюється за допомогою загальновизнаних інструментів бухгалтерського обліку: документації, інвентаризації, оцінки, системи рахунків, подвійного запису та фінансової звітності.

Бухгалтерський облік ведеться безперервно з моменту реєстрації банка і до його ліквідації.Бухгалтерський облік у банку комп’ютерізован, завдяки чому інформація по господарчим операціям заноситься до фінансовой звітності банка автоматично.

Головні завдання бухгалтерського обліку у банках:

1. Забезпечення зберігання майнавласників і вкладників банка;

2. Забезпечення эфективності управління банком для отримання максимального прибутку;

3. Обчислення фінансових результатів діяльності банка;

4. Перерасподіл ресурсів банка для збідьшення эфективності його діяльності.

Вимоги які пред’являються до бухгалтерського обліку в банках:

 Актуальність - Всі проведені банком операції необхідно щоденно відображають в балансі і в оборотно-сальдової відомості. Завдяки цьому банк і клієнт отримують актуальну інформацію та в разі виявлення помилки клієнт може своєчасно подати рекламацію.

 Надійність – Помилкові записи виключаються завдяки автоматичному контролю в системі автоматизації банка (САБ). За рахунок цього скорочуються витрати на виправлення можливих помилок, не порушуючи впевненість клієнта в надійності банка.

 Ефективність – Між банківськими операціями, котрі забезпечують прибуток і витрати банка, повинно бути отримане співвідношення, що забезпечує прибутковість і конкурентноздатність банку.

Облікова інформація необхідна широкому колу користувачей для прийняття рішень. Бо користувачам інформації потрібна не будь яка інформація, а лише правдива і корисна. Ступень корисності інформації визначається якісними характеристиками інформації:

- зрозумілість;

- доречність;

- достовірність;

- порівнянність.

Класифікація облікової інформації

Всіх користувачів облікової інформації можна поділить на зовнішніх і внутрішніх.

Внутрішні користувачі – акціонери банка, Наглядова рада банка, Правління банка, внутрішні аудитори банка, співробітники банка. Вони використовують цю інформацію для планування, оцінки і контролю за щоденними операціями банка, за використовування ресурсів банку відповідальними за це особами.

Зовнішні користувачі – це Національний банк України, наявні та потенційні кредитори, банки-кореспонденти, наявні та потенційні клієнти (вкладники), інвестори, кредитори, органи державного управління, податкові органи та інше.

Регулярна інформація – це облікова інформація, яка підготовлена по загальноприйнятим правилам вміру, оцінки та реєстрації господарських операцій котрі предоставлені у фінансових звітах. Порядок і терміни предоставлення інформації визначаються регуляторним органом. По фінансової іфнформації – Національний банк України, по податковой – Державна податкова адміністрація, по управлінської звітності – Правління банка.

Нерегулярна інформація– це облікова і не облікова інформація, котра може бути затребувана регуляторними органами по спеціальним запитам у встановленим законом порядку. До числа нерегулярної інформації відноситься особлива інформація.

Особлива інформація- інформація про зміни у фінансово-господарськой і управлінськой діяльності емітента цінних паперів, котрі відбулися і впливають на вартість цінних паперів або розміру доходів по ним. Вона надається до Державной комісії по цінним паперам і фондовому ринку (ДК, ЦП і ФР). Ця інформація такого змісту: зміни у складі акціонерів, зміни у складі посадових осіб банка, о реорганізації емітента та інше.

Закон України «Об інформацію» визначає, що інформація може бути відкритою і з обмеженим доступом.

Відкрита інформація – публічна інформація, котра разміщується в засобах масової інформації.

Інформація з обмежаним доступом – конфіденційна інформація або інформація с грифом «банківська таємниця». Це є закрита інформація для зовнішних користувачів, котра може бути розкрита при певних умовах, встановленних законодавством.

По степеню впливу на прийняття рішень інформація поділяється на істотну та неістотну.

Істотна інформація – інформація, відсутність котрой може вплинути на рішення користувачів фінансовой звітності.

Розвиток процесів економічної інтеграції країн, створення міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, функціонування спільних підприємств, реалізація спільних проектів потребують стандартизацію фінансового обліку у світовому масштабі та уніфікацію облікових систем.

Облік, котрий будується на загальноприйнятих принципах, забезпечує порівнянність облікової інформації, котра відображається у фінансових звітах, посилює довіру з боку інвесторів.

Для вільного переміщення капіталів на міжнародних фінансових ринках та єдиного розуміння фінансових звітов українська банківськая система с 1січня1998 року здійснила поетапний перехід на міжнародні принципи і стандарти бухгалтерського обліку.

Принципи обліку

загальні концептуальні основи, на котрих будується бухгалтерський облік і на базі якихскладається фінансова звітність

Принцип безперервності діяльності.

Принцип автономності.

Принцип двобічності.

(РЕСУРСЫ = ЗОБОВ’ЯЗАННЯ + ВЛАСНИЙ КАПИТАЛ

АКТИВИ = ПАССИВИ = ЗОБОВ’ЯЗАННЯ + ВЛАСНИЙ КАПИТАЛ);

Принцип єдиного грошового вміру.

Принцип постійності правил бухгалтерського обліку.

Принцип обережності.

Принцип нарахування та відповідності.

Принцип незмінності вхідного балансу.

Принцип пріоритету змісту над формою.

Принцип консолідації.

Принцип собівартості (незмінності первісної вартості).

Принцип відкритості.

Стандарти бухгалтерського обліку – сукупність нормативних документів, котрі визначають правила і процедури ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Особливості МСБЗ:

1. Вони повинні бути достатньо детальними та зрозумілими для того, щоб їх значення було подібним в різних країнах.

2. Стандарти регламентують загальні принципи.

3. Стандарти не містять детальних правил і вказівок.

4. Стандарти розглядають суть операції, а не її деталі.

Переваги застосування МСБО

1. Підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках капіталу;

2. Престижність, забезпечення більшої довіри с боку потенційних партнерів;

3. Забезпечення порівнянності звітів у разних країнах.

4. Більша надійність та прозорість інформації, котра забеспечуються шляхом дотримання правил складання звітності;

5. Можливість отримання необхідній інформації для прийняття управлінських рішень.

 

Тема №2. Регулювання та основі організації бухгалтерського обліку в банках.

1. Система регулювання бухгалтерського обліку в банках України.

Регулювання – (от лат. Regular-влаштовую, привожу до ладу).

Професійне регулювання обліку засновано на законах загального права, а облікові процедури визначаються професійними бухгалтерськими організаціями. Такий порядок застосовується в країнах британо-американськой облікової моделі: Великобританії, США, Нідерландах.

Регламентоване регулювання засноване на спеціальних нормативно-правових актах, котрі визначають правові та методологічні принципи бухгалтерського обліку і обмежують вибір методів і облікових процедур. Воно застосовується в Австрії, Німетчині, Італии, Україні та іншіх країнах континентальної облікової моделі.

2. Організація операційної та облікової діяльності в банках.

Операційная діяльність банка– це совокупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації по операціям клієнта, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, контролю операційних ризиків, які можуть виникнути внаслідок як зовнішніх факторів, так і помилок працівників банку.

Операційна робота банка повинна забезпечувати:

- розподілення обов’язків та повноважень по виконанню банківських операцій;

- документування – своєчасне, повне і достовірне відображення усіх банківських операцій;

- накопичення та надання детальної інформації по кожній операції з обов'язковим відображенням даних об учасниках операцій, визначенням балансових і за балансових вимог та зобов’язань, можливих змін по цим операціям, сум нарахованих, отриманих або сплачених доходів (витрат);

- захист активів банка від потенційних збитків та контроль за їх якістю;

- визначення існуючих і можливих ризиків та керування ними;

- адекватну систему внутрішньобанківського контролю;

- отримання необхідних дозволів на проведення операцій;

- надання інструкцій по платежам та перекладам;

- зберігання інформації про всіх операціях банку;

- встановлення лімітів на проведення операцій;

- конфеденційність кожній операції;

- можливість прогнозування ситуації у банківської діяльності.

Операційний процесс по відображенню операцій у бухгалтерському обліку складається з трьох основних етапів:

1. Дозвіл на операцію.

2. Проведення операцій (складання угоди, складання первинного документа, введення його в облікову систему “Операційний день банка”, обробка, платежі).

3. Контроль операції (здійснюється на протязі всього процесу).

Основні елементи ідентіфікації операцій клієнтів:

- класифікація операцій по типу (міжбанківськая, клиєнтська, господарча та інше.);

-  привласнення номеру договору (угоди).

-  визначення конкретних термінів за договору;

- введення інформації про клієнта;

- введення інформації про операції (% ставка, категорія ризику, вид застави та інше);

- формування первиного документу (із зазначенням даты розрахунку);

- оформлення підписами відповідальних осіб (відповідальний за операцію - представник фронт офісу, відповідальний за перевірку – представник бэк - офісу).

 

Обліковий процес:

-  введення обліку по внутрібанківським операціям (облік статутного капіталу, основних засобів і нематеріальних активів, матеріальних цінностей, доходів, витрат,

 фінансового результату); 

- контроль по реєстрації усіх проведеннях банківських операцій, включаючи і клієнтські;

- перевірка правильності та достовірності регістрів, аналітичного і синтетичного обліку, отриманих у процесі комп’ютерної обробки даних, введених з первинних документів;

- звірка і підтвердження даних аналітичного і синтетичного обліку шляхом складання щоденного балансу;

- підготовка та складання фінансової звітності;

- формування архівних папок документів.

 

«Операціоний день банку» дозволяє:

- вводити та опрацьовувати розрахунково – грошові документи;

- створювати та вести особливі рахунки клієнтів і масив нормативно-довідкової інформації;

- обробляти ліцеві і бухгалтерські рахунки;

- вести аналітичний та синтетичний облік, формувати баланс і ведомості за кажний банківський день (регістри синтетичного і аналітичного обліку), фінансову звітність банка;

- отримати сервісні функції: відкриття, закриття і протоколювання банківського дня.

Основні етап облікового процесу

Перший етап – бухгалтерський працівник (відповідальний виконувач), отримує документ про виконання банківської операції, провіряє правильність відображення операцій у системі подвійного запису (бухгалтерську проводку) і робить висновок про правильність економічного змісту операції.

Другий етап – введення бухгалтерської проводки з документа або окремого меморіального ордеру у комп’ютерну систему (ОДБ). Ця операція називається журнальна проводка, тому що відбувається реєстрація операції в журналах.

Третій етап – в автоматичному режимі операція розноситься по бухгалтерським рахункам і в Головну книгу.

Четвертий етап – підготовка попереднього перевірочного балансу для контролю правильності відображення банківської операції по бухгалтерським рахункам. Якщо облік зроблений без помилок, то має бути рівність оборотів і залишків по активу і пасиву баланса. Перевірочний баланс складається у вигляді робочого балансу за всієї номенклатури бухгалтерських рахунків.

Основні етапи облікового процесу

П’ятий етап – виправлення помилкових записів, виявлеинх в процесі звірки даних аналітичного обліку (особових та бухгалтерських рахунків) з даними первинних документів и з даними синтетичного обліку (оборотно-сальдової відомості, сальдові відомості). Виправлення виконуються шляхом проведення зворотних проводок по бухгалтерським рахункам (Метод зворотного сторно на підставі виправлених проводок).

Шостий етап – підготовка до складання фінансового звіту. Виконання регулюючих (коригувальних) проводок, які використовуються для обліку нарахованих відсотків та інших доходів і нарахованих відсотків, і інших витрат. Списується сумлінна заборгованість. На цьому етапі формується «Результат поточного року» (на спеціальному регулюючому рахунку 5999 визначається різниця доходів та витрат). Виконується звірка даних аналітичного та синтетичного обліку і виправляються помилки.

Сьомий етап- складання звіту про фінансові результати (щоквартально і щомісячно).

Основні етапи облікового процесу

Восьмий етап – наприкінці річного вченого періоду виконується заключні проводки – зачиняються тимчасові рахунки (рахунки обліку доходів та витрат), відчиняються рахунки 5040 (5041) «Результат поточного року, що отримує затвердження». Підбиваються підсумки з визначенням залишків по кожному бухгалтерському рахунку. Дані по рахункам перегруповуються відповідно до форм звітного балансу і балансового звіту.

Дев’ятий етап – складання попереднього перевірочного (пробного) балансу. Попередній перевірочний баланс – це сукупність залишків бухгалтерських рахунків за станом на кінець вчетного періоду. На його основі складається звітний баланс і балансовий звіт. Кінцеві сальдо по рахункам в звітному балансі будуть початковим сальдо цих рахунків у новому обліковому періоді.

Система внутрішньобанківського контролю – сукупність процедур, направлених на попередження, виявлення та виправлення існуючих помилок, а також забезпечення збереження активів, повноти і точності облікової документації.

Первинний (поточний) контроль проводиться у процесі проведення операцій і передбачає візуальну перевірку правильності складання документу в паперовій формі, перевірку наявності підписів на ньому, а також перевірку наявності цифрового підписи на електронний документ.

Поточний контроль проводиться по всім без виключення операціям банка. Він передбачає застосування візуальних, логічних, арифметичних та інших прийомів контролю і повинен запобігати помилкам в момент проведення операції.

Додатковому контролю підлягають окремі операції, при виконуванні яких існує ймовірність виникнення помилок та махінацій: видача грошей по рахунках, нарахування відсотків, стягнення штрафів та інше.

Додатковий контроль проводить штатний контрол