Основні принципи складання психокорекційних програм

Складаючи різного роду коректувальні програми, необхідно спиратися на наступні принципи:

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих задач.

2. Принцип єдності корекції і діагностики.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу.

4. Діяльнісний принцип корекції.

5. Принцип обліку віково-психологічних і індивідуальних особливостей клієнта.

6. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

7. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в коректувальній програмі.

8. Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів.

9. Принцип програмованого навчання.

10. Принцип зростання складності.

11. Принцип обліку об'єму і рівня різноманітності матеріалу.

12.  Принцип обліку емоційної складності матеріалу.

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих задач. Цей принцип указує на необхідність присутності в будь-якій коректувальній програмі задач трьох видів: коректувальних, профілактичних і розвиваючих. У ньому відображений взаємозв'язок і гетерохронність (нерівномірність) розвитку різних сторін особистості клієнта. Іншими словами, кожна людина знаходиться на різних рівнях розвитку: на рівні благополуччя, відповідному нормі розвитку; на рівні ризику — це означає, що є загроза виникнення потенційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражаються в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку. Тут знаходить віддзеркалення закон нерівномірності розвитку. Відставання і відхилення в досягненні деяких аспектів особистісного розвитку закономірно призводять до труднощів і відхилень в розвитку інтелекту людини і навпаки. Наприклад, нерозвиненість учбових і пізнавальних мотивів і потреб з високою вірогідністю призводять до відставання в розвитку логічного операційного інтелекту. Тому при визначенні цілей і задач корекційно-развиваючої програми не можна обмежуватися лише актуальними на сьогоднішній день проблемами і одномоментними труднощами розвитку людини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку та імовірності розвитку людської долі клієнта.

Вчасно вжиті превентивні заходи дозволяють уникнути різного роду відхилень в розвитку чи проблем у житті, а тим самим спеціальних значно складніших коректувальних заходів чи навіть психіатричних втручань. Взаємообумовленість в розвитку різних сторін психіки людини дозволяє у значній мірі оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін особи людини з допомогою механізму компенсації. Крім того, будь-яка програма психологічної дії на людину повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень в розвитку, на їх попередження, але і на створення сприятливих умов для якнайповнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особи.

Таким чином, цілі і задачі будь-якої корекційно-розвиваючої програми повинні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:

корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку та функціонування;

профілактичного — попередження відхилень і труднощів в розвитку та функціонуванні;

розвиваючого — оптимізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку та функціонування.

Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефективність корекційно-розвиваючих програм.

2. Принцип єдності корекції і діагностики. Цей принцип відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги в розвитку клієнта як особливого виду діяльності практичного психолога.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу. Залежно від спрямованості виділяють два типи корекції: 1) симптоматичну і 2) каузальну (причинну).

Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Навпаки, корекція каузального типу припускає усунення і нівеляцію причин, що породжують самі ці проблеми і відхилення в розвитку і функціонуванні клієнта. Очевидно, що тільки усунення причин, що лежать в основі порушення, може забезпечити якнайповніше вирішення проблем, ними викликаних.

Робота з симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця вирішити труднощі, що переживаються клієнтом.

Показовий в цьому відношенні приклад з корекцією страхів у дітей. Застосування методу малюнкової терапії дає значний ефект у подоланні симптоматики страхів у дітей. Проте в тих випадках, коли причини виникнення страхів і фобій у дітей лежать в системі дитинно-батьківських стосунків і пов'язані, наприклад, з емоційним неприйняттям дитини батьками і його глибинними афективними переживаннями, ізольоване застосування методу малюнкової терапії, не пов'язаного з роботою по оптимізації батьківської позиції, дає лише нестійкий, короткочасний ефект.

Позбавивши дитину страху темноти і небажання залишатися одному в кімнаті, через деякий час ви можете одержати як клієнта цю ж дитину, але вже з новим страхом, наприклад — висоти. Тільки успішна психокорекційна робота з причинами, що викликають страхи і фобії (в даному випадку робота по оптимізації дитинно-батьківських стосунків), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.

Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинне стати усунення причин труднощів і відхилень в розвитку клієнта.

4. Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою для формулювання вказаного принципу є теорія психічного розвитку дитини, розроблена у працях А.Н. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, центральним моментом якої є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи, шляхи і способи реалізації поставлених цілей.

5. Принцип врахування віково-психологічних і індиві дуальних особливостей клієнта. Цей принципвідповідає вимогам ходу психічного і особистісного розвитку клієнта нормативному розвитку та функціонуванню, з одного боку, і визнання безперечного факту унікальності і неповторності конкретного шляху розвитку особи — з іншою. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність таких, що змінюють одна одну вікових стадій онтогенетичного розвитку.

Облік індивідуальних психологічних особливостей особи дозволяє намітити в межах вікової норми, програму оптимізації розвитку для кожного конкретного клієнта з його індивідуальністю, затверджуючи право клієнта на вибір свого самостійного життєвого шляху.

Корекційна програма жодним чином не може бути програмою усередненою, знеособленою або уніфікованою. Навпаки, через оптимізацію умов розвитку і надання людині можливостей для адекватного широкого орієнтування в проблемній ситуації вона створює максимальні можливості для індивідуалізації шляху розвитку клієнта і затвердження її самооцінки.

6.     Принцип комплексності методів психологічного впливу. Цей принцип, будучи одним з найпрозоріших і очевидніших принципів побудови корекційно-розвиваючих програм, вказує на необхідність використовування всього різноманіття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.

Відомо, що більшість методів, що широко використовуються в практиці, розроблені в зарубіжній психології на теоретичних основах психоаналізу, біхевіорізму, гуманістичної психології, гештапьтпсихології і інших наукових шкіл, вельми різні і суперечливо трактують закономірності психічного розвитку. Проте жодна методика, жодна техніка не є невідчужуваною власністю тієї або іншої теорії. Критично переосмислені і узяті на озброєння, ці методи є могутнім інструментом, що дозволяє надати ефективні психологічні допомоги клієнтам з самими різними проблемами.

7.     Принцип активного залучення найближчого соціа льного оточення до участі в корекційній програмі. Принцип визначається тією роллю, яку відіграє найближче оточення в психічному розвитку клієнта.

Система стосунків дитини з близькими дорослими, особливості їх міжособистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення складають найважливіший компонент соціальної ситуації розвитку людини, визначають зону її найближчого розвитку. Людина не розвивається як ізольований індивід окремо і незалежно від соціального середовища, поза спілкуванням з іншими людьми, а розвивається в цілісній системі соціальних відносин, нерозривно від них і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована людина, а цілісна система соціальних відносин, суб'єктом яких вона є.

8. Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів. При складанні коректувальних програм необхідно спиратися на більш розвинуті психічні процеси і використовувати методи, що їх активізують. Це ефективний шлях корекції інтелектуального і перцептивного розвитку. Розвиток людини не є єдиним процесом, він гетерохронний. Тому, наприклад, часто в дитячому віці відстає розвиток довільних процесів, в той же час мимовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.

9.     Принцип програмованого навчання. Найбільш еффектівно працюють програми, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких спочатку з психологом, а потім самостійно приводить до формування необхідних умінь і дій.

10. Принцип ускладнення. Кожне завдання повинне проходити ряд етапів: від мінімально простого — до максимально складного. Формальна складність матеріалу не завжди співпадає з його психологічною складністю. Найбільш ефективна корекція на максимальному рівні складності доступна конкретній людині. Це дозволяє підтримувати інтерес в коректувальній роботі і дає можливість клієнту пережити радість подолання.

11. Облік об'єму і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового об'єму матеріалу тільки після відносно сформованого того або іншого уміння. Збільшувати об'єм матеріалу і його різноманітність необхідно поступово.

12. Облік емоційної складності матеріалу. Ігри, заняття, вправи, що проводяться, пред'явлений матеріал повинні створювати сприятливий емоційний фон, стимулювати позитивні емоції. Корекційні заняття обов'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному фоні.

Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обґрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить перш за все від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна робота повинна бути направлена на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей клієнта.

 

Види корекційних програм

Для здійснення корекційних дій необхідні створення і реалізація певної моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.

Загальна модель корекції — це система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона припускає розширення, поглиблення, уточнення уявлень людини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки і стосунки між ними; використання різних видів діяльності для розвитку системності мислення, що аналізує сприйняття, спостережливість тощо; обережний характер проведення занять, що враховує стан здоров'я клієнта (особливо у клієнтів, що пережили посттравматичний стрес, знаходяться в несприятливих соціальних і фізичних умовах розвитку). Необхідний оптимальний розподіл навантаження впродовж заняття, дня, тижня, року, контроль і облік стану клієнта.

Типова модель корекції заснована на організації практичних дій на різних основах (наприклад, робота над проблемами довільної уваги у молодшому шкільному віці чи проблеми комунікації); спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.

Індивідуальна модель корекції включає визначення індивідуальної характеристики психічного розвитку клієнта, його інтересів, навченості, типових проблем; виявлення провідних видів діяльності або проблем, особливостей функціонування окремих сфер в цілому, визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії провідної системи для здійснення перенесення одержаних знань в нові види діяльності і сфери життя конкретної людини.

Існують стандартизовані і вільні (орієнтовані на імпровізацію і актуальність у теперішній момент вправи) корекційні програми.

У стандартизованій програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні матеріали, вимоги, що пред'являються до учасників даної програми. Перед початком здійснення коректувальних заходів психолог повинен перевірити можливості реалізації всіх етапів програми, наявність необхідних матеріалів, відповідність можливостей, що пред'являються до учасників даної програми.

Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи мету і задачі етапів корекції, продумавши хід зустрічей, намітивши орієнтири оцінки результату і досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.

Цілеспрямована дія на клієнта здійснюється через психокорекційний комплекс, щоскладається з декількох взаємозв'язаних блоків. Кожен блок спрямований на вирішення різних задач і складається з особливих методів і прийомів.

Психокорекційний комплекс включає чотири основні блоки:

1. Діагностичний.

2. Настановний.

3. Корекційний.

4. Блок оцінки ефективності корекційних дій.

Діагностичний блок. Мета: діагностика особливостей розвитку особи, виявлення чинників ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

Настановчий блок. Мета: спонукання до бажання взаємодіяти, зняття тривожності, підвищення упевненості клієнта в собі, формування бажання співпрацювати з психологом і що-небудь змінити в своєму житті, спонукання до прийняття клієнтом на себе відповідальності за ефективність психокорекційних заходів.

Коректувальний блок. Мета: гармонізація і оптимізація розвитку та функціонування клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії з світом і самим собою, оволодіння певними способами діяльності чи новими для клієнта патернами поведінки.

Блок оцінки ефективності корекційних дій. Мета: вимір психологічного змісту і динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.