Особливості та принципи організації НДР

Ефективність праці в науковій діяльності залежить від моральних, вольових та професійних якостей дослідника, його інтелектуального рівня. Останнє особливо важливо у творчим характером науково-дослідницької діяльності. Найважливішими особливостями сучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність праці вченого, є такі:

ü ймовірнісний характер їхніх результатів, тому дослідник для того, щоб працювати успішно і продуктивно, повинен мати відповідні моральні та вольові якості (організованість, наполегливість, твердість);

ü унікальність, яка на відміну від сфери матеріального виробництва, обмежує застосування типових методик і рішень;

ü складність і комплексність, які підвищують вимоги до наукових працівників у плані кооперації праці, вміння залучити до розробки проблеми потрібне число достатньо кваліфікованих спеціалістів різних галузей, організувати їх чітку, злагоджену і ефективну роботу із забезпеченням ув’язування результатів, що відносяться до різних підсистем проекту;

ü масштабність і трудомісткість, які характеризуються обсягами та різноманітністю проведених експериментальних та теоретичних досліджень і розробок;

ü зв’язок досліджень з практикою, що забезпечується повнотою впровадження у виробництво результатів проведених досліджень.

Досвід свідчить про те, що не кожен спеціаліст, навіть висококваліфікований, має здібності до виконання наукових досліджень.

Формування наукової організації творчої праці зумовлено потребою координації взаємозв'язку цілої низки різнорідних за характером процесів колективної праці. Слід зазначити, що відомі методи організації колективної праці, які ґрунтуються практично тільки на практичному досвіді окремого дослідника, не забезпечують оптимальності творчого процесу в умовах технічного прогресу.

Як вже згадувалося вище (див. розд. 3.5), підвищення рівня використання наукового потенціалу є одним з найважливіших напрямів підвищення ефективності науки, який, в свою чергу, залежить від раціональності організації праці науковців. Найважливішими принципами такої організації в науковій діяльності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.

Наступність передбачає установлення взаємозв’язку між виконуваною у даний момент науковою роботою і раніше проведеними дослідженнями. Наука не могла б розвиватися, якби кожний дослідник починав би “з нуля”. Тому в організації праці в наукових дослідженнях велике значення надається вмінню використовувати наукову спадщину попередників.

Колективність праці в наукових дослідженнях зумовлена зростанням рівня спеціалізації робіт, їх масштабів та складності, розвитком матеріально-технічної бази науки. У випадках незалежної і відокремленої роботи науковців, в тому числі і над одною і тою є самою проблемою, контакти між ними, що забезпечують підвищення ефективності досліджень, є досить обмеженими та повільними. У зв’язку із цим, виникла потреба згуртування сил багатьох працівників, хоча безпосередній процес наукової творчості в основному зберігає свій індивідуальний характер. Ця суперечність усувається координуючими впливами управління науковими дослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт, координаційними нарадами та ін.). Колективізм, що характерний для більшості галузей науки, ґрунтується на функціональному розподілі праці, згідно із яким окремі функції або розділи у дослідному процесі закріплюються за різними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами, експериментаторами тощо).

Ще одним принципом оптимальної організації колективної праці є кооперування – гармонійне поєднання різних психологічних типів науковців: “генераторів” ідей з виконавцями, сміливих з обережними, ініціативних – з більш самокритичними тощо. Однак при цьому необхідно ретельно враховувати психологічну сумісність працівників.

Динамічність організації праці у наукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки по ходу виконання робіт можуть швидко змінюватись схеми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівень колективності праці, поділ її на етапи, організація робочих місць тощо). Вона зумовлює потребу в оперативній координації дії працівників у процесі досліджень. На основі здобутих результатів до робочих планів і методик виконання робіт можуть вноситись корективи, спрямовані на успішне їх завершення у регламентовані терміни.

Мобільність професійної підготовки кадрів полягає в їх здатності до швидкої адаптації до зміни виконуваних функцій, спеціалізації, місця роботи, що великою мірою впливає на ефективність організації праці.

Самоорганізація передбачає комплекс заходів соціологічного і психофізіологічного характеру, який виконує працівник з метою підвищення власної ефективності досліджень. Наприклад, у зв’язку із тим, що сучасні дослідження практично завжди пов'язані з опрацюванням цифрової інформації, дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, наполегливість, послідовність і ритмічність у виконанні роботи, здатність до аналітичного мислення, що дає змогу критично оцінювати отримані результати. Велику користь може принести і самонормування праці, яке полягає у визначенні щоденної норми, яку дослідник встановлює для себе особисто, наприклад норма написання текстового матеріалу (8-10 сторінок, 4-5 аналітичних таблиць, реферування 70-80 сторінок літературних джерел тощо).

Творчий підхід ґрунтується на здатності до вивчення та узагальнення досягнень у певній галузі знань, критичного їх осмислення і створення нових концепцій. Спрямований цей підхід на створення нових знань і, зокрема, на пізнання об’єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що дають змогу вирішувати нові науково-теоретичні і науково-практичні проблеми.

Науково-дослідний процес взагалі – це система, що функціонує на основі матеріальних, трудових та інтелектуальних цінностей. Тому, як і кожна система, науково-дослідний процес має бути раціонально організованим, з упорядкуванням всіх його системних елементів і приведенням їх у системний взаємозв'язок, що визначається цільовою функцією.

В цілому організація як поняття передбачає упорядкованість та належну взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності.