Систематичний каталог - каталогізовані ресурси

У будь-якій вітчизняній бібліотеці систематичний каталог, при всій його розробленості, має серйозний недолік - він не будується на основі інформаційних ресурсів, а розкидається по штучно побудованій рубрикації наук. При цьому відношення до створення нових рубрик на точках інтенсивного приросту інформації є вкрай консервативним.

Наприклад, стаття про упаковку може вивести на упаковку й зерен злакових, і ТВЕЛів (тепловиділяючих елементів) в активній зоні ядерного реактора.

Пошукові системи (пошук по вхідним у вузли словам, що є серйозним розширенням алфавітного каталогу) не завжди зручні. У багатьох випадках важко або неможливо сформулювати ключові слова, але якщо тематика точно відома, найбільш придатним інструментом пошуку виявляються каталоги (предметні покажчики).

Широко відомим ресурсом-каталогом є Google, що належіть американській компанії Google Іnc. (вимовляється "гугл", NASDAQ: GOOG). Google є першою за популярністю у світі пошуковою системою (77,04 %), що обробляє 41 млрд 345 млн запитів на місяць (частка ринку 62,4 %). На цьому ж пошуковці базується найбільша у світі система онлайн-рекламы Google AdWords. Ринкова капіталізація компанії складає приблизно 160 млрд дол. США (вересень 2008 р.), таким чином, Google є самим дорогим брендом у світі. Google – це перекручене написання англійського слова googol (гугол), придуманого Милтоном Сироттой, племінником американського математика Едварда Каснера, для позначення числа, що складає з одиниці і ста нулів. Вважається, що перший чек від інвесторів засновники компанії одержали на Google Іnc., і їм довелося назвати створювану компанію саме так. Компанія заснована 4 вересня 1998 року Сергієм Бріном і Леррі Пейджем. В даний момент зареєстрована як Google Іnc., штаб-квартира розташовується в Маунтин-Вью (Каліфорнія). Завдяки своїм технологічним інноваціям, Google стала власником безлічі нагород, включаючи приз "Глас Народу" за кращі технічні досягнення і нагороду "Краща пошукова система в Інтернету" від Yahoo! Іnternet Lіfe. Google завоював приз за "Технічну Досконалість" журналу PC і "Краща пошукова машина" журналу The Net. Велике число компаній, включаючи AOL і Washіngton Post, використовують пошукові технології Google на своїх веб-сайтах. Лідер пошукових машин Інтернету, Google займає більше 60 % світового ринку, тобто шість з десяти людей, що знаходяться в мережі, звертаються до його сторінки в пошуках інформації в Інтернету. На даний момент реєструє щодня близько 50 млн пошукових запитів і індексує більш 8 мільярдів Web-сторінок. Google може знаходити інформацію на 117 мовах (на 28 квітня 2008 р.). Інтерфейс Google містить досить складну мову запитів, що дозволяє обмежити область пошуку окремими доменами, мовами, типами файлів і т.д. Наприклад, пошук "іntіtle:Google sіte:wіkіpedіa.org" дасть усі статті Вікіпедії на всіх мовах, у заголовку яких зустрічається слово Google.

З російськомовних пошукових систем перші позиції займає "Rambler " (http://www.rambler.ru). Ця система, підтримувана ТОО "Стік" і створена спеціально для виявлення матеріалів на серверах у межах колишнього СРСР (час створення - осінь 1996 р.). "Rambler" підтримує всі кодування кирилиці, забезпечує повнотекстовий пошук на більшості вітчизняних вузлів, а кількість проіндексованих сторінок збільшується щодня. Система має наочний і дружній інтерфейс, що дозволяє скласти пошукове приписання без особливого напруження. Користувачам пропонується скласти простий або поглиблений запит. Пошук при цьому буде здійснюватися в тому самому інформаційному масиві, однак при простому запиті (основне меню) результат буде урізаний. При поглибленому запиті з'являється можливість більшої деталізації. Механізм пошуку передбачає застосування операторів AND й OR, а також дозволяє робити усікання слів з використанням традиційних скорочень "*" або "?". Застосування поглибленого запиту (обсяг можливих посилань розширюється), дозволяє уточнити пошукове приписання за датою відновлення шуканого документа, і вказати терміни, появу яких у джерелі варто усунути.

Одною з переваг "Rambler" є форма виводу результатів пошуку. Окрім посилання включається назва, електронна адреса, кодування, розмір і час відновлення документа, а також резюме, з якого можна одержати уявлення про те, у якому контексті використані шукані терміни (вони виділені жирним шрифтом). Блок штучного інтелекту "Rambler" виконує ранжирування результатів залежно від частоти вживання й місця розташування шуканих термінів (термін, що перебуває в title або head, "важить" більше, ніж той, що перебуває в body). Тому на початку списку представлені посилання на джерела, що виглядають найбільш значимими.

Взагалі, уміння задавати питання і формулювати запити – це серйозна перевірка Вашого інтелекту. Проблема полягає звичайно не в тому, що знайдено мало посилань. Навпаки, їх виявляється занадто багато, і переважно - не про те, що шукаєш.

Зазначені в цьому розділі можливості варто розглядати тільки як початкові й тимчасові. Каталожні й пошукові служби безупинно вдосконалюються в умовах найжорстокішої конкуренції. Вони оснащені довідковими матеріалами з використання; описувати які зараз більш детально недоцільно.

Періодичне використання каталогів і пошукових механізмів дуже корисно для огляду ситуації (чи не з'явилося щось нове). Однак, "старий друг дорожчий нових двох", тому особливо важливо організувати роботу із власними ресурсами.

Організація роботи в Інтернет

Згадана вище просторість пошукового простору ілюзорна (більша частина безкоштовних сторінок малоінформативна або містить рекламну інформацію). Більше того, часто найцінніша інформація нестаціонарна (зникає або стає платною). Тому продумана організація роботи в Інтернет украй важлива.

Взагалі характер роботи з Інтернет сильно залежить від її вартості. Нерідко робота в Інтернет (ще в більшій мері, ніж пошук у бібліотеці) - відносно дороге задоволення. Це змушує істотну частину роботи виконувати поза сеансом зв'язку. Студент, хоча й користується безкоштовним каналом зв'язку, але на ПК колективного користування, що утрудняє застосування таких механізмів роботи, як папка "Обране".

Робота проводиться в три етапи - підготовка ("препроцессінг"), сеанс зв'язку (безпосередньо процес пошуку або "процессінг"), аналіз отриманої інформації ("постпроцессінг").

У ході підготовки формується план пошуку інформації,який оформлюється у вигляді текстового файлу. Такий план включає: тематику шуканого матеріалу, конкретні адреси, ключові слова для пошуку. Звичайно, можна тримати план у голові або записати його на клаптику папірця, це спростить підготовку, але саму не роботу. Адже в ході пошуку можна переносити й адреси, і ключові слова, через буфер. Така організація прискорює роботу: шукати помилки в набиванні слова й адреси перед екраном з переглядачем (browser) - не краще із задоволень. Вона дозволяє краще сконцентруватися, якщо Ви працюєте одночасно з декількома вікнами.

У процесі роботи корисно запам'ятовувати в цей же файл або його копію адреси найцікавіших, з Вашого погляду, вузлів з короткими коментарями. Корисно заздалегідь вичленувати розділи, що відповідають різним завданням.

У ході пошуку доцільно розбігатися по темах з деякими обмеженнями. Так, звичайно можна відкрити частину вікон й з фонової або побічної тем або імпровізації в ході пошуку, але в цілому бажано жорстко дотримуватися наміченого плану. Це, звичайно, не заважає Вам скидати адреси перспективних вузлів для подальшого аналізу.

Взагалі корисно на початку роботи сформувати декілька директорій (із мнемонічними іменами) для того, щоб скидати в них знайдену інформацію.

Якщо Ваш ПК - колективного користування, то активне використання опції "Обране" може привести до конфліктів. Тому роботу варто перевести в режим постпроцессінга.

Результатом його може бути не тільки аналіз отриманих матеріалів, але й переформування файлу, що містить список обраних вузлів і ключових слів. У такий спосіб всі успішні пошукові слова формуються до компактного вигляду, що забезпечує створення профільного фільтру і відображує Ваші поточні інтереси. Корисно мати його в систематизованому вигляді.

Оскільки Інтернет є дуже динамічним середовищем, корисно фіксувати й часи відвідування вузлів. Універсальних рецептів створення рубрикацій немає, але, продумавши один раз власну рубрикацію, і почавши її систематично використовувати, Ви істотно заощадите свій час і сили.

Цільовий пошук

Першу подорож ("розминку") у кібер-просторі варто почати з великих і добре обжитих вузлів (для прикладу можна порекомендувати http://uk.wikipedia.org/wiki/). Освоївшись і погулявши по посиланнях, можна перейти до цільового пошуку.

Почати можна із уже згаданих пошукових систем (Google і Rambler). Спочатку потрібно чітко зрозуміти й сформулювати, що Ви шукаєте. Можна використати не тільки поняття, але й унікальні ідентифікатори які можуть зустрітись (прізвища, посилання).

Однак, посилання й знайдені статті треба десь зберігати. Для цього створить особистий каталог і бібліотеку. Найкраще побудувати їх із запасом. Щоб зрозуміти, як найкраще сформувати каталог, варто прикинути сферу Ваших інтересів в Інтернет на найближчі роки. Інтереси і пріоритети змінюються, ресурси інформації зростають важко передбачуваним чином, тому Ваш каталог буде періодично переутворюватись.

У табл. 1.3 наведений каталог, якому можна взяти за основу (розумні класифікації будуються не формально, а по інтересах).

Таблиця 1.3

Приклад особистого каталогу

Різне	Комп'ютер	Машинобудування
Політика  Філософія  Психологія  Математика  Фізика Техніка  Hobby	Комп'ютерні фірми  Утиліти  Програми  Бази даних  Комп'ютерна періодика  1001 програма (описи можливостей)  Графіка	Технології Обладнання САПР САD/CAM-системи Прикладні програми для конструкторських та технологічних розрахунків

Каталоги такого роду можна наповнити дуже швидко. Особливо важлива їх персоналізація. Краще мати маленький каталог й активно використовувані ресурси, ніж купа неосвоєних ресурсів.

Літературна робота науковця

Чим більше працюєш над своєю ідеєю, тим більше переконуєшся в томум, що вона - чужа.

С. Лем

При складанні письмового тексту необхідно мати на увазі, що у кожного читача існує певний проміжок часу ("критичний період запам'ятовування"), у який повинна укладатись будь-яке речення, що міститься у повідомленні або інформаційному матеріалі. Цей період, називаний "тимчасовим обсягом пам'яті", має тривалість від 4 до 10 секунд. Таким чином, у друкованому письмовому тексті формулювання кожної ідеї, кожна фраза повинні укладатися у вказаний проміжок часу. Іншими словами міркування повинне мати таку довжину, щоб була можливість прочитати його за 4 - 8 секунд. В іншому випадку читач буде змушений повертатися назад, тобто робити зайве зусилля й витрачати зайвий час.

При самостійній роботі із книгою першочергове значення мають записи. Повноцінні записи відображують не тільки зміст прочитаного, але й результати розумової діяльності читача.

Ведення записів перетворює читання в активний процес. У людини створюється свій, індивідуальний фонд підсобних матеріалів (текстових файлів) для наступного швидкого повторення прочитаного, мобілізації накопичених думок. Особливо важливі й корисні записи тоді, коли в них виражаються думки, що виникли в читача при самостійній роботі над текстом.

Форми записів

Основні форми записів - план (простий й розгорнутий), виписки, тези, анотація, конспект, реферат.

Найбільш короткою формою є план. Це перелік питань, розглянутих у книзі, статті. План звичайно розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації в змісті джерела. До речі, слово "план" - від латинського "планета", "планктони", тобто "блукаючий" (думками).

Укладання планів розглядуваних монографій і статей привчає до чіткого, логічного мислення, допомагає розвинути вміння стисло й послідовно викладати суть питання. План може складатись як під час читання матеріалу, так й після цього, що дає змогу підсумувати здійснену роботу. Складання плану після ознайомлення з прочитаним ефективніше, оскільки забезпечує його стислість, послідовність. Основні труднощі такої роботи полягають у необхідності заздалегідь з'ясувати побудову тексту, розвиток думок автора, а потім ясно і стисло їх викласти.

План не виключає цитування окремих місць і узагальнюючих положень авторського тексту. Його складання привчає студента до чіткого логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю.

Наступна форма записів - виписки. Це або дослівне відтворення в робочому журналі найбільш важливих фрагментів досліджуваного джерела, характерних факторів, цифр таблиць і схем, або коротке викладення таких фрагментів. Дуже зручно при цьому використовувати сканер, щоб скопіювати потрібні матеріали у вигляді файлів і зберегти їх на жорсткому диску комп’ютера для подальшої роботи. Це позбавить від помилок і неточностей при відтворенні оцінок, теоретичних узагальнень, фактичних відомостей. Взагалі виписки потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше, що допомагає глибше зрозуміти текст. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Під час підготовки виписок важливо вміти стисло і не на шкоду змісту авторського тексту формулювати свої думки. Таке вміння дається не відразу, а досягається у процесі роботи над собою. Експериментально доведено, що самостійно сформульована фраза запам'ятовується в 7 разів швидше, ніж переписана. Тому за необхідності активізувати свою пам'ять студенту слід самому формулювати те, що потрібно добре запам'ятати, а не пасивно фіксувати в пам'яті чужі рядки. Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільнятися від застарілих.

Тези - більш повна, складна й більш досконала, ніж план або виписки, форма запису. Це - стисле викладення основних думок. Тези повинні мати стверджувальний характер (з грецької "тезо" значить "затверджую"), що надає виразність і силу висунутим твердженням. План, виписки, тези звичайно відповідають тексту. За змістом тези не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, в тому числі відтворювати деякі важливі для розуміння характерні вирази.

Тези особливо сприяють узагальненню матеріалу, викладенню в коротких формулюваннях його суті. Як правило, у тезах не наводять обґрунтувальних фактів або прикладів.

Анотація є коротким узагальненням змісту джерела. Нею зручно користуватися, коли читач має намір згодом повернутися до досліджуваного джерела, а поки що обмежується його короткою характеристикою. Анотація може застосовуватися й у тому випадку, коли читач не збирається продовжувати вивчення джерела, але робить короткий запис, щоб не забути про нього. Щоб скласти анотацію, потрібно спочатку повністю прочитати й обдумати джерело. Анотація при всій своїй стислості може містити окремі фрагменти авторського тексту, а не тільки його загальну оцінку.

Резюме дуже близьке до анотації. Це запис, що є короткою оцінкою прочитаного джерела. Розходження між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує джерело у цілому, резюме - зосереджує увагу на основних результатах дослідження.

Однак найбільш досконалою формою запису є конспект. Слово "конспект" походить від латинського "conspect", що означає "огляд", "викладення". У конспекті звичайно виділене основне в досліджуваному джерелі, у коротких формулюваннях узагальнені найважливіші теоретичні положення.

Конспект може бути текстуальним або тематичним. Текстуальний зберігає логіку й структуру досліджуваного джерела. Тематичний конспект будується інакше: за його основу береться не план джерела, а зміст проблеми.

Можна сказати, що конспект - це розширені тези, доповнені міркуваннями й доказами, які містяться в досліджуваному джерелі, а також думки й міркування укладача запису. Нарешті, конспект містить у собі виписки. У нього можуть увійти окремі фрагменти, що цитуються дослівно, а також факти, цифри, таблиці й схеми.

Конспект підрозділяється на частині відповідно до заздалегідь продуманого плану. Пункти цього плану доцільно записувати в тексті або на полях. На папері писати конспект рекомендується ручкою чітко й розбірливо. Олівцевий запис недовговічний і читати його менш зручно. Недбалий запис згодом стає малозрозумілим й для його автора. Існує гарне правило: конспект, складений для себе, повинен бути написаний так, щоб його міг легко прочитати хто-небудь інший.

Нагадаємо, що записи конспектів досліджуваних книг або статей потрібно робити тільки на одній стороні аркуша, а найкраще - на аркушах, що виймаються із зошита. Це дає можливість доповнювати написане з інших джерел, комбінувати аркуші залежно від знову виниклого завдання, і т.д.

Нагадаємо, що для економії часу дуже зручно користуватися сканером і зберігати свої записи у вигляді електронних файлів, систематизованих у відповідних папках (директоріях) на жорсткому диску комп'ютера. Це радикально полегшить і прискорить роботу при подальшому складанні рефератів й оглядів.

Тематичний конспект може бути складений при вивченні як одного джерела, так і декількох, присвячених одній проблемі. Для написання тематичного конспекту однієї роботи при читанні її виявляються основні питання, проблеми. Буває й таке, що певна тема, проблема розглядаються в декількох главах або в різних місцях книги. У конспекті ж весь матеріал, що відноситься до неї, буде зосереджений в одному місці. Тематичний конспект складається звичайно для того, щоб глибше вивчити певне питання, підготуватися до доповіді або виступу. Такий конспект за своїм змістом наближається до доповіді за обраною темою, особливо в тому випадку, коли він відбиває внесок самого укладача у вивчення проблеми.

Складання тематичного конспекту - серйозна творча робота. Їй передує ретельне вивчення всієї підібраної для розкриття даної теми літератури. Найкраще в самому плані робити позначки, до яких джерел варто звернутися для розкриття того або іншого пункту цього плану.

В академічному навчальному процесі конспект вважають найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспектування є процесом розумового переосмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з'являється запис, який допомагає його автору негайно чи через деякий час із необхідною швидкістю відтворити отриману раніше інформацію. Сама етимологія слова «конспект» (лат. conspectus — огляд) дає ключ до розуміння суті його як продукту діяльності. Конспектування дає змогу вичерпно викласти головний зміст наукових та навчальних праць, з'ясувати внутрішній зв'язок і логічну послідовність обґрунтованих у них теоретичних положень.

До конспектування слід приступати лише після загального ознайомлення зі змістом праці, засвоєння зв'язку між його основними положеннями та головною ідеєю. Конспекти, складені без попереднього прочитання першоджерела, перенасичені другорядними відомостями. При цьому необхідно пам'ятати головні вимоги до конспектування. Вони зводяться до того, що конспект — не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам'ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспектування і головною його перевагою називають висловлювання студентом свого ставлення до прочитаного.

Дбаючи про раціональну організацію тексту конспекту, слід дотримуватися таких правил:

— чітко, стисло, лаконічно формулювати думку. Це дає змогу зосередитися на головному, найсуттєвішому в прочитаному тексті;

— дослівно занотовувати визначення та аргументи автора. При цьому цитату не можна обривати посередині, за необхідності слід зробити пропуски в тексті використовуючи три крапки;

— всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело (назва, місце виходу у світ, видавництво, рік випуску, том, сторінка);

— оформлювати важливі статистичні дані у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

— використовувати скорочення слів та умовні позначення, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;

— записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;

— робити між рядками інтервали, достатні для вписування за необхідності доповнень;

— датувати записи.

Навіть добре підготовлений конспект слід постійно поповнювати і розширювати. Нові наукові дані, висновки і тези, які стосуються законспектованого, цікаві свіжі факти, статистичну інформацію фіксують на полях конспекту. Об’ємні доповнення можна записувати на окремих аркушах чи картках, які вкладають у конспект, за необхідності використовуючи їх.

Обсяг конспекту залежить від рівня підготовленості студента, характеру і складності літературного джерела. Багатослівні, великі за обсягом конспекти, як правило, свідчать про недосвідченість студента, недостатню осмисленість його роботи.

Виконаний із дотриманням головних вимог конспект сприяє засвоєнню знань, є неоціненною підмогою в підготовці до іспитів та у майбутній практичній діяльності.

Отже, дбаючи про засвоєння всього теоретичного змісту праці, її наукового та практичного значення, починати роботу над текстом слід з орієнтовного читання, роблячи помітки у найважливіших місцях (якщо це своя книга) або короткі виписки на закладках (якщо книга бібліотечна). Це дасть змогу не тільки зрозуміти, а й засвоїти її загальний зміст і внутрішню структуру, суттєво полегшить подальшу роботу над текстом.

Слово " реферат " (від латинського "referare" - доповідаю, повідомляю) являє собою коротке викладення у письмовій або усній формі змісту книги, статті, наукового звіту. Рефератами називають також доповіді або письмові дослідження на певну тему, що включають критичний огляд літературних й інших джерел.

Робота над рефератом неможлива без самостійного бібліографічного пошуку. Літературними джерелами є монографії, збірники, довідкові видання. Велике значення для розкриття теми мають книги й періодичні видання. Однак процес створення книги тривалий. Хоча книга незамінна як джерело систематизованої й різнобічної інформації, у ній звичайно немає новітніх даних. Для реферату ж, тематика якого в силу специфіки даної форми запису завжди актуальна, новітні відомості й факти є обов’язковими.

Процес вивчення літературних джерел невідривний від процесу роботи над рефератом. Аналітичний огляд літератури - невід'ємна частина й стержень реферату. Опрацьовування книг і статей починається з ретельного їх перегляду, у результаті якого ми одержуємо загальне уявлення про зміст джерел. Чим глибша наша інформованість у тій області, якій присвячений реферат, тим ефективнішими будуть результати такого попереднього огляду літератури.

Звичайно у вивченні матеріалу виділяється кілька етапів:

· загальне ознайомлення, перегортання джерела й швидке читання матеріалу "по діагоналі", вивчення анотації, передмови й висновків, перегляд ілюстрацій;

· матеріал читається, як роман, робляться позначки олівцем на полях;

· самоперевірка засвоєного - даються висновки при закритій книзі.

Одержати загальне уявлення про книгу допомагає знайомство з апаратом видання, а також вибіркове швидке читання окремих частин або глав. Важливе значення має ретельне вивчення змісту книги. Зміст книги- джерело досить цінної інформації: ми знайомимо зі структурою джерела, його планом. Якщо ж книга являє собою тематичну монографію, то сукупність розділів змісту дає цілісне уявлення про проблематику теми, яка нас цікавить, про ступінь важливості й підпорядкованості окремих проблем у загальній системі дослідження.

Велику допомогу в роботі над рефератом можна отримати при читанні передмов до монографій і збірників. У них ми знаходимо відомості про мету видання, його актуальність й важливість, про відмінності даного видання від попередніх, від книг на аналогічну тему, про спірність тих або інших положень, про існуючі пробіли в дослідженні. Природно, що авторитетними оцінками, ми відзначимо для себе принципово нові розділи в даній книзі. До них повернемося надалі. Дискусійні глави виділимо для обмірковування. Матеріал, що у них міститься, перш ніж бути включеним у реферат, вимагає читання додаткової літератури, рецензій, осмислювання їхнього змісту. Вказівки на пробіли в дослідженні змусять звернутися до періодичної літератури, у якій будемо шукати відповіді (якщо вони існують) на невирішені питання.

Після первинної обробки й систематизації матеріалу складають план реферату. Якість майбутньої роботи багато в чому залежить від оригінальності побудови, чіткості рубрикації, правильного співвіднесення частин. Важливо, щоб кожен пункт плану розкривав одну зі сторін розглянутої теми, а всі пункти в сукупності охоплювали її в цілому. При цьому може бути кілька композиційних рішень: хронологічне (тема розкривається в історичній послідовності), описове (тема розчленовується на складові елементи) і аналітичне (тема досліджується в її причинно-спадкових зв'язках, взаємозалежних проблемах).

Важливими композиційними розділами роботи є вступ й висновок. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається коло складових проблем, лаконічно визначаються завдання роботи. У висновку формулюються основні результати й висновки по роботі, напрямки подальших досліджень.

Виконувана робота (підбір літератури, вивчення й попередня систематизація джерел, повторне вивчення зібраного матеріалу, складання докладного плану) є не такою трудомісткою, як при оформленні конспекту, але досить складною і відповідальною. Було б неправильно обмежити цю роботу механічним об'єднанням положень, взятих з різних джерел, у щось ціле, прибігаючи до книжкових формулювань і фраз.

На відміну від тематичного конспекту, реферат вимагає незрівнянно більшої творчої активності, самостійності в узагальненні вивченої літератури, уміння логічно строго викласти матеріал, критично оцінити різні точки зору на досліджувану проблему, висловити власну думку.

Тексти рефератів повинні бути стислими і чіткими. Вживають лише ті синтаксичні конструкції, які властиві науковій мові, застосовують загальновідому термінологію. Формули в рефераті подають лише в тих випадках, якщо без них неможлива його побудова, якщо вони визначають підсумки праці, викладені в першоджерелі, або суттєво полегшують розуміння суті дослідження.

Який би не був великий у Ваших очах авторитет автора досліджуваної книги (або лектора, коли мова йде про опрацьовування курсу лекцій), візьміть за правило нічого не приймати на віру, усе треба зрозуміти із максимальною ясністю. Якщо лектор або автор з якогось питання говорить або пише: "То-то й то-то шкідливо, не годиться, не рекомендується, - потрібно це з повагою засвоїти, але разом з тим думка повинна працювати й у зворотному напрямку: "А що, якщо це все-таки зробити?" Відомо багато прикладів, коли те, що "не годиться й не рекомендується" за певних умов виявлялося найбільшим благом. Не випадково Б. Шоу писав: " Багато великих думок були спочатку блюзнірством ". Нільс Бор називав гіпотези, що радикально міняють стиль мислення фізиків, "божевільними".

Пам’ятайте, що не існує істини в останній інстанції, що наука не знає меж. Любе питання можна розширити, узагальнити й поглибити, якщо врахувати не враховане іншими дослідниками.