Генетичне значення текстур породи

Текстурні ознаки порід – їх характер шаруватості, різноманітні знаки на границях пластів, на поверхні і на підошві шарів, мають дуже важливе значення для фаціального аналізу, хоча реконструювати типи фацій за цими ознаками не завжди точно вдається. Текстурні ознаки характеризують зазвичай динаміку середовища переносу і відкладання, а ця динаміка може бути однакова або подібна для різних фацій. Зокрема, поступовий рух води спостерігається в рівнинних ріках, озерах, морях, тимчасових потоках, внаслідок чого формується коса шаруватість. Навіть в однакових і близьких фаціях спостерігається різна шаруватість, як наприклад, алювіальних, де в руслових фаціях – шаруватість коса і горизонтальна, стрижневих – горизонтальна і коса, старичних – горизонтальна. Тому однозначно використовувати текстури для фаціального аналізу не можна, але в комплексі з іншими ознаками (структурами, речовинним складом порід та ін.) можна одержати додатковий матеріал для вивчення динаміки середовища, тобто характеру напрямку і швидкості руху середовища.

Зокрема, тонка горизонтальна шаруватість може зустрічатись як на мілководді, так і в дуже глибоких басейнах. Але в обох випадках вона характерна для спокійного середовища, де відсутні високі хвилі, донні течії. Такі умови існують в невеликих озерах, захищених від вітру затоках, і на значних глибинах в морях і океанах, які являють собою ізольовані котловини (Чорне, Балтійське море).

Такі тонкогоризонтальні текстури є дуже цікавими для геологів-нафтовиків, так як часто характеризують умови накопичення товщ (нафтоматеринських порід), збагачених органічною речовиною здатною акумулювати вуглеводні. Встановлено, що чимало нафтоматеринських товщ мають тонкошарувату будову і сформувались в дуже спокійній обстановці.

Вивчення косої шаруватості також дуже важливе для генетичного аналізу. Вона найчастіше спостерігається в піщаних та алевритових породах, рідше у вапняках та глинах.

Напрями падіння косих шарів співпадають з напрямком падіння руху середовища, де відкладаються осадки. В еолових відкладах косошаруваті серії досягають і товщини 12-30 м, тоді як у водних – не більше 1,0-1,5 м. Еолова шаруватість має різні кути падіння, спостерігаються зрізи одних хвилястих серій іншими, чого не спостерігається у річкових відкладах.

При наявності косої шаруватості необхідно проводити багато замірів падіння косих шарів у різних точках і результати наносити на рози-діаграми, що допомагає з’ясувати напрями течій або вітру.

Вивчення течій в басейні має дуже важливе значення, бо  вони, приносячи кисень, забезпечують окисне середовище седиментації, визначають речовинний склад осадків і їх розсортування, розселення водних організмів і переміщення їх після відмирання. В результаті діяльності течій формуються колекторські товщі, які можуть вміщати нафту і газ.

Текстурні знаки на поверхні шару також дуже важливі для фаціального аналізу. Багато таких текстур утворюється внаслідок життєдіяльності організмів. Це сліди повзання організмів, сліди мулоїдів і свердлильників, відбитки ступнів хребетних та ін.

Важливе значення для проведення фаціального аналізу має вивчення знаків бриж, які формуються під дією на осадок водних або повітряних течій, хвиль, які мають між собою певні відміни і вивчаються досить детально.

На поверхні глинистих та алевролітових, а також карбонатних тонкозернистих порід спостерігаються інколи тріщини висихання, які формуються в періоди висихання вологого осадку. Наявність таких тріщин свідчить про мілководність басейну, або його періодичне пересихання, а також про різкі континентальні умови клімату, подібні до пустель і напівпустель, де при випаданні опадів утворюються сучасні такири.

Вивчення древніх залишків організмів і слідів їх
життєдіяльності з метою фаціального аналізу

При вивченні залишків організмів необхідно в першу чергу з’ясувати, з якими формами знахідок зустрічається дослідник: біоценозами або танатоценозами.

Біоценоз – це скупчення організмів на даній ділянці, яке сформувалось за певний період під впливом особливостей середовища, властивих для цієї ділянки. Місце проживання біоценозу називається біотопом. У біотопах зустрічаються залишки організмів, які зберегли своє прижиттєве положення, не зазнавши переносу.

Танатоценоз – це посмертне скупчення організмів, часто, різних біоценозів, на ділянках, куди організми переносяться після відмирання.

Викопні біоценози мають автохтонне залягання органічних решток і слідів їх життєдіяльності. Це, зокрема, колоніальні та одиничні організми в стадії росту, прикріплені безхребетні (брахіоподи, пелециподи та ін.) в прижиттєвому положенні, ходи черв'яків та мулоїдів, норки свердлильників, коріння рослин і т. д. Поховані біоценози характеризуються залишками організмів одних і тих же видів, різних розмірів і без слідів переносу.

Танатоценози відрізняються аллохтонним заляганням залишків організмів. Для них характерна наявність стулок різних організмів (брахіопод, пелеципод, остракод та ін.), сортування черепашок за розміром, орієнтування по площі, багато битих черепашок з ознаками обкочування. Тут часто зустрічаються скупчення таких організмів, які ніколи не могли проживати разом.

Вивчення біоценозів має дуже важливе значення для фаціального аналізу, оскільки на основі екології організмів можна реконструювати фізико-хімічні умови їх проживання, глибину басейну, його солоність, кліматичні умови. Наприклад, різноманітна фауна і флора за родовим і видовим складом свідчить про умови сприятливі для існування в даному середовищі, зокрема про нормальні морські умови. Навпаки, коли видовий склад організмів одноманітний і в значних кількостях, то умови досить одноманітні, специфічні, коли міг вижити тільки один вид або декілька, які розвивались, не зазнаючи впливу інших організмів. Відхилення від оптимальних умов можуть бути обумовлені різними причинами. Це зміна солоності, температури, гідродинаміки в морських умовах і т. ін.

У зоні сильних течій розвиваються ті організми, які пристосувались до таких умов – товстостінні черепашки, які часто приростають одна до одної.

Наявність повзаючих по дну організмів свідчить про нормальний газовий режим, збагаченість киснем.

Присутність організмів, які зариваються в ґрунт, свідчить про пухке дно і різні глибини. Наявність свердлильників характеризує скелисте морське дно в певних зонах моря, в озерах таке дно не зустрічається. За цими ознаками можна визначити положення берегових ліній і т.д.

Морські водорості розвиваються тільки на малих глибинах (сині на глибинах до 20 м, зелені до 50 м, а червоні – до 150 м), для їх розвитку потрібне світло, яке не проникає на значні глибини.

Розмір і маса черепашок залежать від температури і солоності води. В холодних глибоких зонах черепашки більш крупні, але тонкостінні, в теплих морях, навпаки, що пояснюється споживанням з води карбонату кальцію.

Танатоценози мають також важливе фаціальне значення. Вони характеризують не середовище проживання, а умови морського дна, його гідродинаміку, глибину басейну, а також в сукупності з вивченням біоценозів і солоність, газовий режим, температуру басейну.

Орієнтування організмів вказує на напрям течій або спокійну гідродинаміку.

Вивчення будови і форми осадочних тіл і їх
взаємовідношення з сусідніми товщами

При фаціальному аналізі важливе значення має вивчення будови осадочних тіл – характеру їх нашарування, зміни по розрізу і в просторі і т. д.

Зокрема, зміна порід в розрізі свідчить про зміну умов осадконакопичення, а повторення близьких порід – на циклічне повторення відповідних умов.

Форма тіл встановлюється на основі побудови карт потужностей, літологічних розрізів, різноманітних схем.