Текстури, структури і забарвлення осадочних порід

Будова осадочних порід характеризується текстурними і структурними особливостями.

Текстура – це зовнішній вигляд породи, її морфологія, яка визначається орієнтировкою, взаємним розміщенням складових компонентів, а також способом заповнення простору в породі.

Текстура – переважно макроскопічна ознака, вивчення якої проводиться у відслоненнях та зразках (штуфах) гірських порід, в зразках керна, інколи мікроскопічна. Текстури порід формуються на стадії седиментогенезу і діагенезу і видозмінюються при вторинних процесах. Текстури, які виникли на стадії седиментогенезу відображають характер середовища в момент накопичення осадочного матеріалу і результати його взаємодії з осадком. Вторинні текстури виникають в уже сформованій породі на стадії катагенезу, метагенезу і гіпергенезу.

Текстури в значній мірі визначають багато фізичних властивостей порід, зокрема їх міцність різну в різних напрямах, пластичність, фільтраційні властивості та інше.

Структура – це внутрішня будова осадочної породи, яка визначається розміром, формою, ступінню однорідності складових частин, а також кількістю, розміром і ступенем збереження органічних решток. Елементи структури формуються на протязі всіх етапів формування та існування породи. Структури осадочних порід здатні змінюватись при зануренні осадочних порід на значні глибини. Структура відображається на властивостях порід, зокрема вона в значній мірі впливає на їх здатності накопичувати нафту, газ, воду і віддавати їх при експлуатації родовищ.

 

Текстури осадочних порід

Серед текстур виділяють текстури верхньої поверхні пласта, текстури середини шару та підошви пласта.

Текстури верхньої поверхні пласта виникають на поверхні осадка при короткочасній зміні середовища осадконакопичення, при утворенні осадків, в результаті життєдіяльності організмів. Більшість із них мають локальне поширення. Наступні зміни середовища нерідко приводять до повного знищення текстур поверхні пласта. Запорукою збереження таких текстур є швидке їх захоронення під новими осадками.

До текстур поверхні шару або пласта відносяться знаки бриж, тріщини всихання, відбитки крапель дощу, граду, бульбашок газу, сліди життєдіяльності організмів.

Знаки бриж – це система взаємно більш-менш паралельних валиків на поверхні осадка, перпендикулярних до напрямку водного або повітряного потоку. Вони утворюються на поверхні піщаних та алевритових порід. За особливостями формування серед них виділяють симетричні та асиметричні знаки бриж.

Асиметричні брижі формуються в повітряному та водному середовищі під впливом вітру або течій. Еолові брижі відрізняються перевагою довжини валика над його висотою, де співвідношення цих значень відповідно складає: l:h – від 20:1 до 50:1, тоді як у бриж течій, ці величини від 4:1 до 10:1. В еолових брижах найкрупніші зерна скупчуються на гребінцях бриж, а дрібні – в западинах. У брижах течій, навпаки, крупні зерна скопичуються в западинах, а дрібніші накопичуються на вершинах гребінців. Довжина валиків еолових бриж коливається в межах від 10-20 см до 100 см.

Симетричні (хвильові брижі) виникають при коливанні води в морях та океанах, озерах переважно на невеликих глибинах (до 150-200 м). Гребінці бриж більш гострі, жолобки пологі, довжина хвильових бриж коливається від одиниць до десятків сантиметрів, зростаючи зі збільшенням глибини басейну. Валики знаків бриж, як правило, витягнуті вздовж берега і прослідковуються на піщаних і піщано-алевритових осадках.

Краплі дощу і граду спостерігаються на піщано-глинистих і глинистих осадках і представляють округлі заглибини з бортиками по периферії. Діаметр відбитків від
12-15 мм.

Сліди від виділення газу – подібні до крапель дощу, але діаметр їх досягає декількох сантиметрів. Вниз від цих слідів ідуть канали подібні на ходи черв’яків. Сліди від бульбашок газу зберігаються на поверхні піщано-глинистих і глинисто-алевритових відкладів.

Тріщини всихання утворюються при висиханні глинистих і карбонатних осадків внаслідок їх розтріскування з формуванням неправильної полігональної сітки тріщини. Тріщини, як правило, не дуже глибокі, а розмір тріщин вимірюється сантиметрами і десятками сантиметрів. Тріщини заповнюються осадочним матеріалом, який переноситься вітром, але сліди тріщин зберігаються на верхній поверхні шару. Типовим прикладом тріщин всихання є тріщини на поверхні такирів у пустелях і напівпустелях.

Сліди життєдіяльності організмів зберігаються на вологих глинистих і вапнякових осадках у вигляді лап, ніг, слідів повзання, волочіння хвостом і т.д. вони часто зберігаються і після перетворення осадка в породу.

Текстури середини шару досить різноманітні. Серед них найбільш поширені шаруваті і масивні, рідше зустрічаються текстури пов’язані з життєдіяльністю організмів, зсувами та ін.

Масивна текстура характеризується однорідною будовою гірської породи, її монолітним складом, однотонним забарвленням. При таких текстурах породи мають однакові фізичні властивості в різних напрямках.

Шаруваті структури утворюються при перешаруванні декількох різновидностей осадочних порід. Шаруватість може бути обумовлена різкою зміною розмірів уламкових зерен або мінерального чи речовинного складу порід, орієнтировкою осадочного матеріалу, наявністю включень (конкрецій, тваринних і рослинних решток) на одному стратиграфічному рівні та ін.

У залежності від умов розміщення осадочного матеріалу в породах виділяють горизонтальну і косу шаруватість.

Горизонтальна шаруватість дуже поширена серед осадочних порід. Вона проявляється в тому, що окремі пласти і шари порід орієнтовані паралельно одні до других. Така шаруватість утворюється при поступовій зміні середовища осадконакопичення. В залежності від товщини шарів виділяють текстури масивношаруваті (товщина шарів >50 см), крупношаруваті (>5 см), середньошаруваті (2-5 см), тонкошаруваті (0,1-2 см) і мікрошаруваті (<0,1 см). Горизонтальна шаруватість зустрічається серед осадочних порід різного речовинного складу.

Коса шаруватість має важливе значення для з’ясування генезису осадочних порід, так як кожний шар дає можливість відновлювати умови осадконакопичення. Виникає коса шаруватість у водному і повітряному середовищі і форми її досить різноманітні. Розрізняють косу прибережно-морську, дельтову, річкову, чолову, тимчасових потоків та іншу шаруватість.

Чолова шаруватість виникає в результаті перенесення вітром та відкладання піщаних та алевритових осадків в районах пустель і напівпустель у вигляді дюн та барханів. Характерна особливість – це чергування косих, випукло-ввігнутих, інколи горизонтальних серій, які залягають на еродованих підстилаючих поверхнях порід.

Шаруватість тимчасових потоків проявляється при чергуванні горизонтальних і більш потужних косих серій порід, складених більш грубим матеріалом. Вона розвинута в гірських і передгірських районах зі слабим рослинним покривом.

Шаруватість річкових русел представляє собою серії однонаправлених косих шарів, розміщених поверхами одних над другими. Нахил шарів в один бік, кути нахилу досить круті. Між окремими серіями спостерігаються поверхні розмиву. В межах косих шарів грубий матеріал відкладається в нижній частині шарів (крупний пісок, гравій, галька). Товщина серій – метри, шарів – сантиметри.

Морська шаруватість характеризується великою різноманітністю. Це пов’язано з тим, що при її формуванні проявляється декілька факторів: наявність або відсутність постійних течій, характер хвилювання, глибина басейну, розмір осадочних частинок та ін. У зв’язку з цими факторами виділяють декілька типів шаруватості, найчастіше – пляжеву і прибережно-морську.

Пляжева шаруватість формується в зоні припливу. Серії осадків з пологим нахилом до моря чергуються з серіями більш круто нахилених до моря і суші. Кути нахилу від 3 до 28°. Серії складені піском, битими черепашками. Товщина серій 0,2-0,5 м, а шарів – 0,1-0,5 см.

Прибережно-морська шаруватість обумовлена чергуванням косих прямолінійних серій шарів з різними кутами нахилу в різні боки. Кути нахилу до 45°, шари складені піском з домішками гравію і гальки. В розрізах така шаруватість має діагональний характер. Формування такої шаруватості пов’язують з діяльністю морських течій в прибережній області моря. Зміну азимута і кута нахилу шарів пов’язують зі зміною напрямку та швидкості течій.

Градаційна шаруватість утворюється в результаті діяльності мутьєвих потоків і характеризується чергуванням шарів уламкового матеріалу, причому в кожному шарі спостерігається поступове зменшення розміру зерен від підошви до покрівлі. Товщина шарів від декількох міліметрів до метрів. Така шаруватість має широке розповсюдження по площі.

Фукоїди – це переважно сліди повзання різних організмів, переважно черв’яків. Фукоїди досить розвинуті у флішових відкладах. Виділяють сліди руху черв’яків на поверхні осадків та сліди пересування у вертикальному напрямку, які добре видно на поперечному розрізі породи у вигляді звивистих каналів і дужок. Інколи черв’яки дуже перемішують осадок, порушуючи місцями шаруватість до її повного знищення.

Складочки підводного сповзання – це дрібні і неправильні складки, розміром від декількох десятків сантиметрів до декількох метрів за простяганням і товщиною до 0,5-1,0м. Залягають вони у вигляді лінз, які зверху і знизу перекриті горизонтально залягаючими породами. Такі текстури утворюються на морському дні навіть з невеликим нахилом дна, яке покрите піщано-глинистими незатверділими осадками. Причиною сповзання осадків є землетруси.

Текстури нижньої поверхні пласта. До текстур цього типу відносять різні гієрогліфи. Вони спостерігаються на нижній поверхні пісковиків, алевролітів, піщаних вапняків у вигляді випуклих позитивних знаків. Вивчення їх дуже важливе для з’ясування умов осадконакопичення, а також для визначення нормального та перевернутого залягання пластів в складчастих областях, зокрема в Українських Карпатах. За генезисом виділяють гієрогліфи механічного (механогліфи) і органічного(біогліфи) походження. До механогліфів відносять зліпки борозен розмиву, сліди волочіння на дні різних предметів, сліди вклинювання піщаного осадку в мулі, до біогліфів сліди повзання бентосних організмів.

Зліпки борозен розмиву представляють собою видовжені валики, гострими ділянками направлені проти течії. Формування їх пов’язане з морськими течіями, які циркулюють на дні і вимивають борозни на поверхні глинистих осадків. Такі борозни можуть утворюватись і на дні рік в центральній частині русел. Вони можуть перекриватись зверху новими порціями осадочного матеріалу, а відбитки спостерігаються на нижній поверхні пласта.

Сліди волочіння на дні(шрами) – це поодинокі або групові валики невеликого розміру, які простягаються на значні віддалі. Вони утворюються при переміщенні течіями стовбурів, гілок, черепашок та інших предметів, які пропороли на глинистому дні борозну або шрам.

Сліди життєдіяльності придонних організмів – це горбики неправильної та округлої форми різного розміру, які покривають нижню поверхню пісковиків та алевролітів. Походження їх можна пояснити пересуванням організмів на дні, а також, очевидно, тим, що ці заглиблення могли утворитись після відмирання організмів та розчинення і розкладання їх черепашок.

Палеодиктіон представляє собою барельєфну гексагональну сітку. Розмір комірок 1-2 см в поперечнику. Такі зліпки зустрічаються в тріасових, юрських, крейдяних і палеогенових відкладах Кавказу, Криму, Карпат, Альп. Генезис його до сих пір дискусійний, але більшість дослідників вважають, що палеодиктіон представляє собою відбитки колоніальних водоростей.

Структури осадочних порід

Структура – це переважно мікроскопічна особливість і вивчається переважно в шліфах під мікроскопом. І тільки в псефітових і псамітових породах, завдяки великому розміру зерен та уламків можна вивчати структури макроскопічно.

Структури уламкових порід визначаються головним чином розміром і формою уламків та зерен мінералів. Серед них виділяють такі структури:

1 Псефітова – d>1 мм

2 Псефо-псамітова – присутні зерна d>1 мм і <1 мм

3 Псамітова – d=1- 0,1 мм

4 Алевритова – d=0,1- 0,01 мм

5 Псамо-алевритова – присутні зерна d=1; 0,5; 0,25 мм і
0,1; 0,05; 0,025 мм;

6 Псамо-пелітова – присутні зерна d=1; 0,5; 0,25 мм і
<0,01 мм

7. Пелітова – d<0,01 мм

Для хемогенних порід характерна кристалічно-зерниста будова. Єдиної класифікації їх структур немає. Найчастіше виділяють оолітові і сферолітові структури, бобовидні, пізолітові, волокнисті, аморфні. Оолітові структури характеризуються округлими формами зерен(ооліти) розміром 0,1-1 мм; сферолітові, подібні ззовні до оолітових, але в розрізі видно радіальну будову; пізолітові – присутні в значній кількості пізоліти – округлі утворення концентричної будови, діаметром більше одного міліметра; бобовидні – зовні подібні до пізолітових, але бобовини мають однорідну неконцентричну будову. Аморфні структури вивчаються в шліфах, коли прозора або слабозабарвлена маса породи погасає в схрещених ніколях.

Для органогенних порід характерні біоморфні, органогенні, детритові, біогенно-шламові структури.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

 

1  Які ви знаєте класифікації осадочних порід?

2  Що називають текстурою і структурою осадочних порід? Яке вони мають значення для з’ясування генезису порід?

3  Які ви знаєте текстури поверхні пласта, середини та підошви шару?

4  Назвіть і охарактеризуйте основні типи бриж на поверхні шарів, поясніть умови їх формування.

5  Які типи шаруватості ви знаєте, як вони утворюються?

6  Які структури характерні для уламкових, хемогенних та органогенних порід?

7  Що таке ооліти, сфероліти, пізоліти?

 

ЛЕКЦІЯ №10

 

ОСНОВНІ ТИПИ ОСАДОЧНИХ ГІРСЬКИХ
ПОРІД. УЛАМКОВІ ПОРОДИ

 

За умовами формування уламкові гірські породи діляться на дві групи: нормальноосадочні та вулканогенно (ефузивно-) осадочні або пірокластичні.

До уламкових відносяться породи, які вміщають більше 50% уламкових зерен (компонентів) гірських порід, і мінералів, які утворились в результаті механічного руйнування магматичних, метаморфічних або осадочних порід, що утворилися раніше. Фізичне руйнування материнських порід і механічне подрібнення уламків приводить до формування окремих типів порід.

При формуванні уламкових порід проявляються і інші процеси, такі як хімічне осідання речовин з розчинів (істинних та колоїдних); витяг розчинених в воді речовин за допомогою організмів; накопичення продуктів вулканізму. Під впливом цих факторів в уламкових породах утворюються різні домішки і цемент.

Зокрема, особливості формування приводять до появи в уламкових породах двох генетично різних компонентів:

1  Уламкових або алотигенних мінералів, що утворюють скелет уламкових порід.

2  Аутигенних мінералів, що присутні в уламкових породах як цемент або окремі новоутворення.

До алотигенних належать мінерали та уламки, які утворилися раніше даної гірської, тобто привнесені ззовні. Алотигенними можуть бути мінерали та уламки теригенних та вулканогенних порід, принесені з інших районів формування, залишки тварин і рослин принесені в осадок з інших місць проживання та розвитку. Аутигенними називаються мінерали та інші утворення, які сформувалися на місці їх знаходження (ін. situ).

В основу класифікації уламкових порід, покладений розмір уламків, їх петрографічний склад, здатність до обкочування, фізичні властивості та інші ознаки. Важливою ознакою породи є рихлість, або зцементованість.

Загальноприйнятої класифікації уламкових порід немає. Найбільш поширеними є класифікації за розміром та формою уламків (зерен). Одна із них, базується на виділені серед уламкових порід груп, кінцеві розміри яких в 10-ть разів переважають одні других (табл. 10.1).

В інженерній геології, ґрунтознавстві та інших галузях господарства поширена інша класифікація, за якою виділяються наступні породи з розміром частинок, мм: грубоуламкові – більше 1, піщані – від 1-2 до 0,05 та алевритові – від 0,06 до 0,005.

Характеристика уламкових порід. До уламкових належать рихлі або зцементовані породи, які складаються з уламків гірських порід і мінералів, що сформувалися при механічному подрібнені і фізичному вивітрюванні більш давніх гірських порід.

Грубоуламкові породи або псефіти (уламки >1 мм по довгій стороні). До них належать глибові, валунні, галечникові і щебеневі, дресв’яні і гравійні породи.

Глибові породи (>1000 мм) зустрічаються переважно в гірських районах. Вони формуються в результаті землетрусів, обвалів, зсувів.

Валунні породи складаються з уламків (100-1000 мм) і які утворюють рихлі скупчення (валунник), або зцементовані породи, які складені кутуватими уламками у вигляді брекчій, та зцементовані округлі уламки у вигляді валунних конгломератів. Брекчії та конгломерати зцементовані піщано-глинистим, кальцитовим, кременистим та іншим цементом. Формування валунних порід пов’язане з діяльністю льодовиків, гірських рік, селевих потоків. Товщина валунних відкладів невелика.

Галечникові і щебеневі породи – це скупчення продуктів механічного руйнування різних за генезисом порід – магматичних, метаморфічних, осадочних розміром від 10 до 100 мм. Щебеневі породи – це гострокутні, невідсортовані уламки, галечникові – відсортовані, обкатані. Щебеневі породи утворюються поблизу джерел уламкового матеріалу, гальки утворюються з щебеню або дрібних необкочених валунів в процесі транспортування.

Щебеневі породи – щебінка та брекчія відрізняються тим, що в перших уламки незцементовані, а в інших зцементовані. Ці породи формуються з матеріалу, що утворюється при обвалах, осипах, зсувах, карстових, льодовикових та ін. процесах. На континентах найчастіше цементуючим матеріалом є піщано-глиниста суміш. У морських умовах цементом може бути кальцит, доломіт, кремнезем. Щебеневі породи мають обмежене поширення.

Галечникові породи – галечник і конгломерат відрізняються тим, що перші представляють собою скупчення рихлих незцементованих гальок, а другі – це зцементовані між собою гальки порід різного генезису досить міцних за фізичними властивостями. Поряд з галькою в породах можуть бути обкочені уламки різного розміру.

Галькові конгломерати можуть бути зцементовані піщано-глинистим, вапняково-глинистим, карбонатним, кременистим та іншим матеріалом.

Галечникові породи і конгломерати за генезисом поділяються на прибережно-морські, річкові, тимчасових потоків, льодовикові та еолові, товщина яких коливається в широких межах.

Дресв’яні та гравійні породи представлені уламками різних порід і мінералів від 1 до 10 мм. Дресв’яні складаються з уламків гострокутної форми, а гравійні – з обкочених. Серед дресв’яних порід виділяють рихлі, незцементовані – дресв’яники і зцементовані – дресвіти. Гравійні породи поділяються на гравійники – незцементовані осадочні формування та гравеліти – зцементовані карбонатним, глинистим і піщано-глинистим матеріалом.

Породи мають обмежене поширення і невелику товщину в розрізах.

Практичне значення. Грубоуламкові породи – це цінний будівельний матеріал. Вони використовуються при будівництві доріг, спорудженні гідростанцій, будинків, облицюванні різних споруд. Інколи грубоуламкові гірські породи вміщають цінні корисні копалини – залізо, золото, уран та ін.

Характеристика піщаних порід. Піщані породи – одні із найбільш поширених серед уламкових осадочних утворень. Вони складені на 50% і більше з зерен величиною 0,1-1,0 мм. За розміром зерен виділяють крупно-, середньо- і дрібнозернисті породи.

Рихлі піщані породи називаються пісками, а зцементовані – пісковиками.

Серед породоутворюючих мінералів переважають кварц, калієві польові шпати, слюди, халцедон, глауконіт, кислі плагіоклази, гідрослюди, каолініт. Серед акцесорних мінералів найбільш характерні циркон, гранати, турмалін, ставроліт, рутил, дистен та ін. рудні мінерали представлені магнетитом, ільменітом, гематитом, піритом та ін.

Суттєву роль у будові піщаних порід відіграють вторинні (постдіагенетичні) мінерали такі як регенерований кварц, новоутворення кальциту, доломіту, хлориту, глинистих мінералів, оксидів і сульфідів заліза.

Цементом в піщаних породах найчастіше виступає глинистий матеріал, кальцит, рідше доломіт, гіпс, ангідрит, опал, оксиди заліза.

За мінеральним складом виділяють три групи піщаних порід – мономінеральні, олігоміктові і поліміктові.

Мономінеральні складаються переважно з кварцу, олігоміктові – з двох переважаючих мінералів: кварцу і польових шпатів, кварцу і слюд, зрідка головним мінералом може бути глауконіт. Структура піщаних порід псамітова, крупно-, середньо- та дрібнозерниста. Текстура масивна, шарувата.

Поліміктові (полімінеральні) розділяють на аркозові та глауковакові. Характеристика їх приведена вище.

Піщані породи мають різний генезис, серед них виділяють: прибережно-морські, морські, річкові, дельтові, флювіогляціальні, еолові піски і пісковики.

Алевритові породи, так як і піщані, належать до числа поширених осадочних порід. Вони більш, ніж на 50% складаються з частинок розміром 0,01-0,1 мм. Сипучі, рихлі породи називаються алевритами, а міцні, зцементовані – алевролітами. Серед них виділяють крупно-, середньо- і дрібнозернисті.

Мінеральний склад алевритових порід приблизно такий же, як і піщаних, але в них більше стійких до процесів вивітрювання мінералів – кварцу, мусковіту, халцедону. В них, як правило, високий вміст органічної речовини. За мінеральним складом серед них виділяють мономінеральні, олігоміктові і поліміктові різновиди.

Будова алевритових порід (текстура, структура), тис і склад цементу подібні до піщаних порід. Для алевритових порід характерна тонка горизонтальна, рідше коса шаруватість. Забарвлення порід в залежності від домішок може бути світло-сірим, чорним, бурим, зеленим та ін.

Алевритові породи, як і піщані, утворюються в різних фаціальних умовах. Найбільш поширеними є морські, озерні, річкові та еолові різновиди.

Тонкоуламкові (глинисті) породи, або пеліти – це уламкові породи, які складаються з зерен дрібніших ніж 0,01 мм. Глинисті породи – одні із самих поширених осадочних утворень. За об’ємом вони складаються до 60% всіх осадочних гірських порід. Їх головні компоненти – глинисті мінерали і тонкодисперсний глинистий матеріал – пеліт (розмір частинок 0,01 мм).

У сухому вигляді глини мають зернистий характер і інколи значну міцність. При змішуванні з водою набувають в’язкість і пластичність, збільшуються в об’ємі, після випалювання набувають кам’янисту масу, на основі чого широко використовується в керамічній промисловості. Основу глин складають представники шаруватих силікатів. Найважливішими серед них є каолініт, гідрослюди, монтморилоніт, різні залізисті і магнезіальні глинисті мінерали, алофан, пірофіліт та ін.

Майже всі глини слід розглядати як полімінеральні гірські породи. Крім головного глинистого мінералу, який обумовлює головний тип глин, в ній завжди присутні домішки (кварц, мусковіт, польові шпати та ін.), які безумовно відображаються на властивостях глини і визначають її використання.

Щільні, зцементовані глини називаються аргілітами. Крім глинистих мінералів і кремнезему, аргіліти часто вміщають в собі серицит, хлорит, карбонати.

Структури глинистих порід пелітові, текстури – масивні, шаруваті.

Генезис глинистих порід досить різноманітний. Вони формуються на дні морів, озер, боліт, лагун, а також при фізичному та хімічному вивітрюванні (елювіальні глини) в континентальних умовах.

 

Таблиця 10.1 – Класифікація уламкових порід

 

Група порід	Розмір уламків, мм	Назва уламків	Рихлі породи		Зцементовані породи
			Обкатані уламки	Кутуваті уламки	Обкатані уламки	Кутуваті уламки
1	2	3	4	5	6	7
Грубоуламкові (псефіти)	1000     1000-100   1000-500 500-250 250-100 100-10   100-50 50-25 25-10 10-1   10-5 5-2,5   2,5-1	Глиба     Валун:   Крупний Середній Дрібний Галька (щебінь): Крупна Середня Дрібна Гравій (дресва): Крупний Середній   Дрібний	Скупчення глибових валунів Валунник:   Крупний Середній Дрібний Галечник:   Крупний Середній Дрібний Гравійник:   Крупний Середній   Дрібний	Скупчення глиб   Необкат. валунник Крупний Середній Дрібний Щебінка:   Крупна Середня Дрібна Дресв’яник:   Крупний Середній   Дрібний	Глибовий конгломерат     Валунний конгломерат:   Крупновалунний Сердньовалунний Дрібновалунний Конгломерат:   Крупногалечниковий Середньогалечниковий Дрібногалечниковий Гравеліт:   Крупноуламковий Середньоуламковий   Дрібноуламковий	Глибова брекчія     Валунна брекчія   Крупновалунна Середньовалунна Дрібновалунна Брекчія:   Крупнощебнева Середньощебнева Дрібнощебнева Дресвіт:   Крупноуламковий Середньоуламковий Дрібноуламковий

 

Продовження таблиці 10.1

 

1	2	3	4	5	6	7
Середньоуламкові; піщані (псаміти)	1-1,0 1-0,5 0,5-0,25 0,25-0,1	Пісок: Крупний Середній Дрібний	Пісок: Крупнозернистий Середньозернистий Дрібнозернистий		Пісковик: Крупнозернистий Середньозернистий Дрібнозернистий
Дрібноуламкові, алевритові	0,1-0,01 0,01-0,05 0,05-0,025 0,025-0,01	Алеврит: Крупний Середній Дрібний	Алеврит: Крупнозернистий Середньозернистий Дрібнозернистий		Алевроліт: Крупнозернистий Середньозернистий Дрібнозернистий
Тонкоуламкові, глинисті (пеліти)	<0,01	Пеліт	Глина		Аргіліт

 

 

Практичне значення. Піщані породи належать до цінних корисних копалин. Кварцові пісковики використовують при виготовленні вогнетривкого матеріалу динасу необхідного для плавильних печей в скляній і металургійній промисловості. Піски і пісковики з високим вмістом кремнезему використовують при виготовленні скла та в оптиці, в керамічні промисловості. Величезна кількість піщаних порід використовується для виготовлення цегли і бетону, в дорожньому будівництві. З піщаними породами пов’язані поклади нафти і газу, розсипні родовища золота, торію, титану та інших металів.

Алевритові породи в залежності від їхнього мінерального складу мають подібні застосування до піщаних порід.

Глинисті породи мають велике практичне значення в різних галузях господарства. Каолінітові глини використовуються при виробництві фарфорового і фаянсового виробів, для виготовлення вогнетривкої цегли, при виробництві мила, резини, парфумерії при виготовленні пудри, помади, кремів і т.д., при виробництві високосортного паперу.

Гідрослюдисті глини використовуються при виробництві цегли, керамічних виробів, кислотостійкого посуду.

Монтморилонітові глини завдяки високим адсорбційним властивостям використовуються для очистки нафтопродуктів, для виробництва різних масел та інших речовин. У буровій справі ці глини використовуються для виготовлення глинистих розчинів, за допомогою яких укріплюються стінки свердловини і виносяться продукти буріння (шлам).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

 

1  Назвіть всі групи уламкових порід за розміром уламків та зерен.

2  Які методи досліджень застосовуються при вивченні уламкових порід?

3  За якою схемою проводиться макроскопічний опис уламкових порід?

4  Дайте коротку характеристику грубоуламкових, піщаних, алевритових та глинистих порід.

5. Яке практичне значення уламкових порід?

 

ЛЕКЦІЯ №11