Мікроскопічна характеристика соляних порід

Кам’яна сіль, представлена переважно галітом. В шліфах у паралельному світлі порода переважно прозора, безколірна. Наявність домішок надають їй сіруватий або буруватий відтінок. При схрещених Ніколя порода повністю гасне, лише домішки сульфатів виділяються яскравими кольорами інтерференції. Структура переважно крупно- і середньозерниста. В силу високої розчинності галіт, як і інші солі зустрічається в шліфах спеціального виготовлення.

Сульфатні породи – гіпс та ангідрит. Гіпс в шліфах представляє собою безколірні таблитчасті, призматичні або голкуваті кристали, утворює часто волокнисті, радіально-променисті пучки або зернисті агрегати, показник заломлення 1,520-1,530, сила подвійного променезаломлення невелика: 0,009-0,010, що в шліфах відповідає білому інтерференційному забарвленню першого порядку. Цим самим він нагадує кварц, який одноосний, а гіпс – двоосний додатний.

Ангідрит під мікроскопом безколірний прозорий мінерал призматичної, таблитчастої, волокнистої форми, нерідко утворює агрегати радіально-променистої і сферолітової форми, а також однорідні зернисті маси. Показник заломлення змінюється від 1,570 до 1,614, сила подвійного променезаломлення досягає 0,044, завдяки чому інтерференційне забарвлення високе, спостерігаються смужки – жовті, червоні, сині до зеленого третього порядку, що нагадує мусковіт, але спайність в ангідриті менше помітна в двох напрямках під прямим кутом.

Умови формування соляних порід, поширення та
практичне значення

Соляні породи утворюються у водному середовищі в результаті випадання солей в осадок з високо мінералізованих вод в епіконтинентальних морях, засолених лагунах та озерах. Необхідні умови для випадання солей в басейні наступають в обстановці жаркого засушливого клімату при незначному випаданні опадів, коли випаровування води досить високе і компенсується притоком океанічних або морських вод.

Відклади кам’яної солі утворюють тіла значної товщини – до 2 км і більше. При зануренні соляних тіл під дією нерівномірного навантаження відбувається перерозподіл соляної маси, утворюються вторинні геологічні тіла – куполи, гряди, масиви, висота яких може досягати 5-10 км (соляний масив Челкар у Прикаспійській западині).

Гіпсові та ангідритові породи здатні переходити одні в другі. Під впливом підвищених тисків і температур на глибинах 100-160 м гіпс починає втрачати воду і переходити в ангідрит, а на глибинах 700-800 м гіпс практично повністю заміщається ангідритом. У випадку наближення породи до поверхні Землі спостерігається зворотна картина, при цьому об’єм породи збільшується на 30-32%. Але цей процес переходу ангідриту в гіпс досить тривалий, тому у відслоненнях часто поряд з гіпсом зустрічається і ангідрит.

У геологічних розрізах спостерігається така послідовність залягання соляних порід знизу вгору: вапняки – доломіти – ангідрити гіпси - кам’яна сіль – калійні солі. Цей ряд формується при підвищеній солоності вод, при опрісненні вод зміна солей у розрізі повинна відбуватись у зворотному порядку. Оскільки опріснення водойм може відбуватись досить швидко, то окремі типи порід не встигають сформуватись і складається враження, що вони випадають з розрізу.

Соляні породи поширені на всіх материках, виключаючи Антарктиду. Серед родовищ кам’яної солі найбільш відомі Слов’янсько-Артемівське на Донбасі, Солотвинське на Закарпатті, Баскунчакське на Урало-Поволжі. Калійні солі добувають в Пермській області Росії, Стебникському родовищі Білорусії, Калуському родовищі України, Старобінському родовищі Білорусії та в інших регіонах.

Бішофіт – одна із рідкісних порід зустрічається в пермських відкладах Поволжя.

Гіпси добувають на Україні поблизу Могилів-Подільська, Галича, Городенки; в Росії – в Псковській, Архангельській, Свердловській областях.

Кам’яна сіль у великих кількостях використовується в харчовій промисловості. Протягом року доросла людина споживає близько 8 кг солі. Кам’яну сіль широко використовують у промисловості для виробництва каустичної і кальцинованої соди, хлору, соляної кислоти, у шкіряній, текстильній промисловості, металургійній та інших галузях народного господарства.

Калійні солі використовують переважно для виробництва калійних добрив, препаратів калію. Карналіт – руда на магній і служить для виробництва алебастру, цементу, для виготовлення архітектурних деталей, в медицині.

Гіпси та ангідрити використовують у будівництві для виробництва алебастру, цементу, для виготовлення архітектурних деталей, в медицині.

Кременисті породи

Кременисті породи складаються переважно з опалу SiO₂·nH₂O і халцедону SiO₂. ці породи складають від 50 до 98% об’єму порід. Крім сполук кремнезему, в кременистих породах можуть бути присутні оксиди і сульфіди заліза, глинисті мінерали, карбонати кальцію і магнію, органічні речовини. Породи, які вміщують у незначній кількості сполуки заліза та органічної речовини мають світле забарвлення. Якщо присутні оксиди заліза, породи мають червоне забарвлення з різними відтінками. Гідрооксиди заліза та органічна речовина надають породам зеленувато-сірий, голубувато-сірий, сірий або чорний колір. Породи, які складаються з опалу досить легкі, високопористі на відміну від халцедонових порід, яшми і кременю. До кременистих порід належать діатоміти, радіолярити, трепели, опоки, яшми і кремені.

Діатоміти – складаються на 70-80% з дуже дрібних діатомових водоростей, заміщених опалом. Розмір опалових фрагментів діатомових водоростей від тисячних часток до 1 мм. Простір між залишками діатомових водоростей заповнений коломорфним кремнеземом. Як домішки в цих породах можуть бути глинистий матеріал, тонко дисперсна органічна речовина, сполуки заліза. Породи забарвлені в білий колір, інколи з жовтим або сірим відтінком. Діатоміти дуже легкі (густина 0,9 г/см³), високо пористі, у сухому вигляді плавають на воді. За зовнішнім виглядом діатоміти нагадують крейду, мажуть руки, всмоктують воду, але не взаємодіють з соляною кислотою.

Радіолярити на 80-90% складаються з залишків радіолярієвих водоростей розміром в соті і тисячні частки міліметра. Породи легкі – їх густина не перевищує 1,5 г/см³. забарвлення порід сіре, темно-сіре. Як домішки в породах присутні тонко дисперсна органічна речовина, глинисті мінерали, гідрооксиди заліза.

Трепели складаються з опалу у вигляді глобулів (округлих стяжінь, кульок), а також незначної кількості залишків діатомей, радіолярій і спікул губок. Як домішки в трепелах присутні глинистий та уламковий матеріал, інколи карбонатні мінерали. Колір порід сірий, жовтувато-сірий, світло-сірий.

Опока, як і трепел, переважно складається з дуже дрібних глобулів опалу, рідкісних залишків діатомей, радіолярій і спікул губок. На відміну від інших опалових порід в опоках спостерігається значний вміст теригенного матеріалу (піщаного, глинистого, алевритового – до 40-50%). Забарвлення опок трохи темніше, ніж у вищеназваних породах – від сірого до темно-сірого і чорного. Густина їх також трохи вища, ніж в інших опалових породах – до 1,8 г/см³.

Спонголіт – кремениста порода, яка складається із скелетів губок, заміщених опалом, а також значних домішок теригенного матеріалу, глауконіту, кальциту. Породи досить легкі, високопористі. Забарвлення сіре, різної інтенсивності.

Яшми складаються переважно з халцедону або суміші халцедону з кварцом. Ці породи вміщують в значних кількостях домішки глинистого матеріалу, оксидів заліза та органічної речовини, завдяки чому яшми мають різноманітне забарвлення – червоно-коричневе різних відтінків, зелене, строкате. Інколи ці породи вміщують невелику кількість залишків радіолярій і спікул губок. Яшми дуже міцні тверді породи з раковистим зламом. Густина їх становить до 2,5г/см³.

Кремені – породи, які складаються переважно з халцедону і співвідношень різних форм кремнезему: кварц-халцедону, кварц-халцедону-кристобаліту. Залягають вони у вигляді конкрецій, лінз і желваків серед вапняків і крейди, рідше серед глинистих та уламкових порід. Вони мають різне забарвлення: сіре, жовто-сіре, сірувато-оранжеве, темно-сіре. У розрізі конкреції мають зонально-смугасте забарвлення. Кремені дуже міцні і тверді (5-7твердістть). Розмір конкрецій досягає декількох десятків сантиметрів.

Текстури кременистих порід масивні, шаруваті, смугасті, плямисті структури переважно пелітоморфні.

Умови формування кременистих порід, поширення
практичне значення

Кременисті породи утворюються в процесі осідання кремнезему в океанічних, морських і континентальних водах. Джерелом кремнезему є басейнові води, підводні вулкани і термальні води, які поступають по розломах в морських та океанічних басейнах. Перехід кремнезему в тверду фазу здійснюється біогенним, а також хімічним шляхом внаслідок охолодження термальних вод і зниження розчинності SiO₂. в морських басейнах кременисті біогенні породи виникли за рахунок життєдіяльності діатомових і радіолярієвих водоростей, а в водоймах з підводним вулканізмом кременисті осадки могли сформуватись в процесі хімічного осідання.

Існує думка вчених, що яшми утворились в результаті переходу опалу в халцедон і кварц на стадії діагенезу і катагенезу. Кремені – це вторинні формування. Вони утворились на стадії діагенезу і катагенезу в результаті перерозподілу кремнезему, джерелом якого є седиментогенний опал і нестійкі алюмосилікатні мінерали. В сприятливих умовах ці мінерали розчинялись в мулових і пластових водах, а продукти цих реакцій переносились і відкладались в нових геохімічних умовах.

Опалові породи широко використовуються як будівельний, звуко- і теплоізоляційний матеріал. Крім того, застосовують як адсорбенти для очищення масел і для виготовлення спеціальних сортів цементу. Яшма це прекрасний облицювальний і декоративний матеріал.

Кременисті породи мають широке розповсюдження. Зокрема на Україні вони повсюди зустрічаються в кайнозойських і крейдяних відкладах. Для палеозойських відкладів більш характерні халцедонові і кварц-халцедонові породи, які добре відомі в Передкарпатському прогині, на південному Уралі, Тянь-Шані та інших районах розвитку складчастих споруд.

Фосфатні породи

До фосфатних порід належать породи, до складу яких входять не менше 25-35% фосфатних мінералів або 10-15% Р₂О₅ (оксиду фосфату). Найбільше поширеними фосфатними мінералами в осадочних породах є: колофаніт Ca_n(PO₄)_m·(OH)_p, гідроксилапатит Ca₅(PO₄)₃·(OH), фторапатит Ca₅(PO₄)₃F, в яких вміст фосфатного ангідриту становить 35-40%. Фосфатні породи мають високий вміст (до 60%) різних домішок: глинистого матеріалу, карбонату кальцію і магнію, піску, алевриту, органічних речовин, опалу, глауконіту, піриту та інших компонентів, завдяки чому вони ззовні можуть бути подібними до різних осадочних порід – пісковиків, глин, вапняків та ін.

Забарвлення фосфоритів переважно темне, сіре, чорне, коричнево-сіре, зеленувато-сіре і визначається наявністю речовин хромофорів, переважно органічних речовин, сульфідів заліза, глауконіту. При відсутності хромофорів фосфорити мають білий колір.

За місцем утворення виділяють фосфорити морські і континентальні, а за умовами залягання – пластові і конкрецій ні у вигляді желваків і радіально-променистих конкрецій.

Пластові фосфорити – зернисті темні породи до пісковиків або гравелітів, які мають кулькоподібну, еліпсоїдальну неправильну форму зерен у вигляді уламків кісток покритих концентричними оболонками фосфатів більш пізнього генезису, зцементованих аморфним фосфатом або кальцитом. Пластові фосфорити залягають у вигляді пластів від декількох сантиметрів до 15-17 м.

Конкреційно-променисті фосфорити мають округлу кулеподібну форму розміром до 20 см у діаметрі і залягають переважно в глинистих породах. Забарвлені вони в чорний або коричнево-чорний колір, поверхня їх глянцева, горбиста. Всередині конкрецій добре видно їхню радіально-променисту будову, в центрі спостерігаються вільні пустоти або заповнені сульфідами пори. У вигляді домішок присутній аутигенний кварц і кальцит.

Желвакові фосфорити складаються фосфоритовими стяжіннями, які мають різну форму і розмір. За даними Дж. Грінсміта (1978 р.), біля берегів Північної Америки зустрічаються фосфоритові желваки і плити вагою до 70 кг. Поверхня первинних желваків шорстка, а перевідкладених – глянцева.

Текстури фосфоритів шаруваті, косошаруваті, масивні, конкреційно-променисті, конкреційно-желвакові. Структури також різні: алевро-пелітова, псамітова, біогенна, оолітова та ін. У глинистих породах часто присутні фосфоризовані органічні рештки – черепашки, фрагменти скелетів риб, (їх луска, кості, зуби), скам’янілі залишки дерев та ін.

Генезис фосфатних порід не досить вивчений. Структура, текстура і форма залягання порід дають підставу вважати фосфорити полігенетичними породами, але завжди пов’язаними з життєдіяльністю фауни і флори. За даними О. Казакова, пластові фосфорити формуються на морському шельфі. Морські планктонні організми, які вміщують фосфор і плавають в приповерхневій товщі води, відмираючи, переходять в розчинений стан, чому сприяє вугільна кислота, а з часом і в осадок.

Желваки і конкреції фосфоритів утворюються на стадії діагенезу. Фосфати нерівномірно просочують осадок, в результаті чого утворюються неправильні стяжіння, желваки, в яких фосфатна речовина служить цементом. Крім того, фосфорити можуть утворюватися при масовому відмиранні хребетних організмів (риб, ссавців), при цьому фосфат кальцію концентрується в кістках і лусці. Відомі також фосфоритові галечники і конгломерати, формування яких пов’язують з перемиванням желвакових фосфоритів, механічним руйнуванням пластових фосфоритів і пер відкладанням цих уламків.

Фосфорити – це основна сировина для виробництва фосфорних добрив, виробництва фосфору, фосфорних кислот та інших сполук. Родовища фосфоритів відомі на Прикарпатті поблизу с. Нижнів, в районі Могилів-Подільського. В Росії крупні родовища відомі в Підмосков’ї, Курській, Костромській та інших областях.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть основні групи хемогенних та біогенних осадочних порід.

2. Розкажіть про мінеральний склад соляних порід.

3. Охарактеризуйте коротко кам’яну та калійну солі, гіпсові та ангідритові породи.

4. Генезис і практичне значення соляних порід.

5. Назвіть кременисті породи і дайте характеристику їх мінерального та речовинного складу.

6. Мікроскопічна характеристика кременистих порід.

7. Генезис кременистих порід.

8. Що таке фосфатні породи, їх головні представники, речовинний склад, генезис, розповсюдження, практичне значення.

ЛЕКЦІЯ №15

АЛЮМІНИСТІ (ГЛИНОЗЕМИСТІ), ЗАЛІЗИСТІ
І МАРГАНЦЕВІ ГІРСЬКІ ПОРОДИ

 

Алюмінисті породи

Алюмінисті, залізисті і марганцеві породи відносяться до осадочних формувань хемогенного походження.

Алюмінисті (глиноземисті породи представляють собою скупчення алюмінійвміщаючих мінералів з високим вмістом глинозему (Al₂O₃). Головними мінералами цих порід є: діаспор (HAlO₂), бьоміт (AlO(OH)) і гідраргіліт – Al(OH)₃. крім того, до складу алюмінистих порід часто входять і інші мінерали з високим вмістом алюмінію – каолініт, шамозит та інші. Алюмінисті мінерали зустрічаються часто в асоціації з мінералами заліза, які також є породоутворюючими в цих породах. Це такі мінерали, як гетит, гідрогетит, гематит, які поряд з алюмінистими мінералами знаходяться в тонкодисперсному стані і визначення їх потребує спеціальних лабораторних досліджень.

У вигляді домішок до складу алюмінистих порід входять кварц, польові шпати, слюди, кальцит, доломіт та інші мінерали.

Основними алюмінистими породами осадочного генезису є боксити і латерити.

Боксити – породи червоно-бурого, коричнево-червоного кольору з відтінками рожевого, жовтого і навіть чорного кольору. Структура порід різноманітна: бобовидна, оолітова, пелітоморфна, конгломератоподібна. Текстури – масивні, шаруваті.

Латерити – це породи, які утворилися в алювіальних корах вивітрювання алюмосилікатних порід в умовах жаркого і вологого клімату (тропіки і субтропіки), в кислому середовищі. В перекладі з індійської мови латерити – сира цегла. Завдяки надмірній вологості у корах вивітрювання, легко рухомі сполуки (карбонати, сульфати) виносяться і залишаються більш важкі сполуки алюмінію.

Латерити не завжди можна відрізнити від бокситів. Вони не такі міцні, з більшим вмістом глинистих мінералів, більш легкі, у них відсутні карбонатні мінерали. Латерити характерні для кайнозойських і сучасних відкладів, тоді як боксити відомі з протерозою.

Умови формування бокситів вивчені недостатньо. Виділяють дві точки зору щодо формування бокситів. По-перше боксити могли утворитися на древніх (палеозойських і давніших) корах вивітрювання в результаті розмиву і перевідкладення латеритної кори вивітрювання на материках і в морських басейнах. Можливе їх формування також в озерах і прибережно-морській зоні внаслідок коагуляції та обсідання гелей глинозему, принесеного з суші, не виключені і другі гіпотези.

Алюмінисті породи залягають пластами протяжністю до декількох кілометрів, товщиною 5-10 м, дуже рідко до 30 м.

Практичне значення. Боксити – основна руда на алюміній. В промисловості використовують алюмінисті породи, вміст глинозему в яких не менше 28%.

Боксити і латерити використовують також для виготовлення вогнетривкої цегли, абразивів, деяких видів цементу і як хімічну сировину. Родовища алюмінистих порід відомі на Україні (Велико-Польське в Миколаївській області), на Уралі, Казахстані та в інших країнах.

Залізисті породи

До залізистих порід належать осадочні формування, які вміщають >10% заліза. Основними мінералами залізистих порід є оксиди заліза: магнетит – Fe₂O₄, гематит – Fe₂O₃, лімоніт – Fe₂O₃·nH₂O, а також сидерит – Fe₂CO₃, пірит – FeS₂, шамозит – FeAl(Si₃AlO₁₀)(OH)₆·nH₂O. Породи вміщають значну кількість домішок, серед яких кремнезем (10-40%), глинозем (3-10%), глинисті мінерали (каолініт, гідрослюда, хлорит), кальцит, слюди, піщаний матеріал.

За зовнішнім виглядом залізисті породи досить різноманітні, це пояснюється значною кількістю залізистих мінералів і їх співвідношенням з домішками. Серед них породи землистого (лімонітові) і чітко вираженого кристалічного складу (сидеритові, магнетитові, гематитові породи). Забарвлені породи в різні кольори – бурі, рожеві, коричнево-вишневі, сіро-зелені, сірі, чорні.

Головними представниками залізистих порід є: бурі залізняки, залізисті кварцити (джеспіліти), сидеритові шамозитові породи.

Бурі залізняки – це природна суміш гідрооксидів заліза (гетиту FeOOH, гідрогетиту FeOOy·nH₂O), лімоніту Fe₂O₃·nH₂O та ін.). як домішки в породах присутні глинисті мінерали, кварц, оксиди марганцю, сполуки хрому, титану, ванадію та ін. Забарвлені породи в бурий, червоно-бурий, оранжево-жовтий колір. Структура порід землиста, оолітова, бобовидна. Текстури масивні, шаруваті, пористі, рихлі.

Бурі залізняки утворюються як в континентальних (болотних, озерних) так і в морських умовах. Джерелом зносу сполук є континент. При вивітрюванні залізовміщаючих мінералів в умовах вологого клімату утворюються колоїди, а також іони заліза, які переносяться в басейни осадконакопичення, де в умовах окисного середовища внаслідок коагуляції гелей, хімічних реакцій виникають оксиди, які осідають у вигляді завислих частинок за законами механічної диференціації. Крім того, бурі залізняки можуть утворюватися при вивітрюванні будь-яких більш давніх, переважно магматичних, залізовміщаючих порід і концентрації залізистих мінералів в елювії і корах вивітрювання. Залягають залізисті породи переважно пластами товщиною до 5-10 м та у вигляді лінз.

Залізисті кварцити (джеспіліти) – давні докембрійські осадочні породи, які на сучасному етапі дуже змінені і метаморфізовані. Вони представляють собою чергування тонких (від декількох міліметрів до 1-2 см) прошарків кварциту, магнетиту або гематиту і кварциту, збагачених цими мінералами. Забарвлення і текстура смугаста внаслідок чергування білих і кольорових смуг (рожевих, вишневих, чорних з металічним блиском). Структура скритокристалічна, оолітова, пелітоморфна.

Джеспіліти залягають у вигляді пластів, лінз і потужних товщ. Формації залізистих кварцитів досягають товщини до 800 м. На основі структурних і текстурних особливостей можна зробити висновок, що ці породи сформувались у слабоокисних, мілководних умовах. Залізисті кварцити з вмістом заліза >25% належать до промислових залізних руд. Зокрема це руди Криворізького басейну, Курської магнітної аномалії, Казахстану.

Сидеритові породи – досить цінні, але рідкісні залізорудні породи. Головним мінералом в них є сидерит, але в них багато різних домішок (глинистий, піщаний, алевритовий матеріал, карбонати кальцію і магнію, залишки обвуглених рослинних тканин). Породи щільні, міцні з тонкозернистою і оолітовою структурою. Вони мають сіре забарвлення різної інтенсивності, в залежності від вмісту органічної речовини, зустрічаються і чорні різновидності. При виході на поверхню сидерит окислюється і породи набувають бурого кольору.

Сидеритові породи залягають у вигляді конкрецій, лінз і пластів незначної товщини. Формуються вони на стадії діагенезу в лужному відновному середовищі морських і прісноводих водойм.

Шамозитові породи складені переважно шамозитом FeAl(Si₃AlO₁₀)(OH)₆·nH₂O зі значним вмістом глинистого матеріалу, карбонатів та оксидів заліза. Вони мають темне забарвлення – сіро-зелене, зелено-чорне, а при наявності оксидів заліза – коричневе, буро-чорне. Структура породи оолітова, пізолітова, кристалічна.

Шамозит утворюється хімічним шляхом в прибережноморських і континентальних умовах, у відповідному середовищі. Він характерний для мезозойських та палеогенових відкладів. Шамозитові породи залягають пластами товщиною до декількох метрів.

Залізисті породи сформувались і продовжують утворюватися від архею до наших днів. В археї і ранньому протерозої формувались залізисті кварцити, пізніше у верхньому протерозої появились бурі залізняки з оолітовою будовою, сидеритові породи. В мезозої на зміну їм появились гідрооксидні і шамозитові породи.

Практичне значення. Залізисті осадочні породи цінна руда для одержання заліза. Промислові руди вміщають від 16 до 72% заліза. Деякі руди є комплексними на залізо і марганець (при вмісті марганцю більше 5%). Окисні залізні руди використовують для виробництва мінеральних добрив (охра, сурик та ін.). найбільшими родовищами осадочних залізистих руд на Україні є Керченське в Криму, Криворізьке. А Росії бурі залізняки є в Тульській, Липецькій областях, сидеритові – в Дагестані, Приураллі, шамозитові – Західному Сибіру та ін. областях.

Марганцеві породи

Марганцеві породи серед осадочних формувань мають обмежене поширення. До них належать породи з вмістом оксидів марганцю більше ніж 10%. Головними мінералами в цих породах є оксиди марганцю: псиломелан, mMnO·MnO₂·nH₂O, піролюзит MnO₂, манганіт MnOOH і в меншій мірі карбонати – родохрозит MnCO₃ і манганокальцит (Mn, Ca)CO₃. У марганцевих породах часто в значних кількостях (до 20%) присутні глинисті мінерали, оксиди заліза, кремнезем, кальцит, сидерит та ін. Породи, які вміщають 7-10% сполук марганцю відносяться до руд, найбільш багаті руди вміщають до 35-40% марганцю.

Марганцеві руди забарвлені в чорний, темно-сірий, коричневий колір, а якщо присутні карбонатні місцеві мінерали, то забарвлення у них світле, сіре з рожевим відтінком.

Структури порід – землисті, бобовидні, конкреційні, кристалічні. Текстури масивні, шаруваті.

За мінеральним складом марганцеві породи полімінеральні, серед них можна виділити оксидні і карбонатні.

Оксидні марганцеві породи – це суміш псиломелану, піролюзиту, манганіту з опаловим і глинистим матеріалом та оксидами заліза. Вони залягають тонкими шарами, до декількох сантиметрів, які чергуються з прошарками теригенного матеріалу. Окремі шари рідко мають товщину до 3-4 м.

Оксидні марганцеві породи формуються переважно в прибережно-морській зоні на мілководді, про що свідчить наявність в них спікул губок, залишків риб та інших організмів. Перенос марганцю в басейн седиментації може здійснюватись як в колоїдній, так і в іонній формі, хоча до кінця процес формування марганцевих порід ще не з’ясований.

За даними акад. Страхова ці породи сформувались хемогенним способом. Очевидно на стадії седиментогенезу формується перекис марганцю, а в діагенезі відбувається перерозподіл марганцю і перехід перепису в псиломелан, піролюзит та інші сполуки.

Карбонатні марганцеві породи представлені переважно вапняками і доломітами з розсіяними кристалами родохрозиту і манганокальциту з невисоким вмістом марганцю, не більше ніж15-20%, а частіше одиниці процентів. Карбонатні марганцеві породи можуть вміщати залишки фауни і піщано-глинистий матеріал. Забарвлення порід сіре, світло-сіре. При виході на поверхню карбонатні марганцеві мінерали заміщаються оксидами і породи набувають більше темного забарвлення.

Карбонатні марганцеві породи формуються у морському середовищі одночасно з іншими карбонатними породами, в лужному середовищі, при дефіциті кисню на дні.

На дні сучасних морів та океанів широкого поширені залізо-марганцеві конкреції розміром до декількох сантиметрів, у яких присутні гідроксиди трьохвалентного заліза і чотирьохвалентного марганцю у значних кількостях (до 65%). Сумарний вміст марганцю в конкреціях досягає 15-17%. В Індійському і Тихому океанах проводились спроби промислового видобутку цієї сировини. Конкреції представляють собою м’яку землисту, пористу масу чорно-коричневого або чорного кольору, зустрічаються і більш міцні форми розміром до декількох сантиметрів у діаметрі.

Практичне значення. Марганцеві породи є першосортною рудою для видобутку марганцю, який має важливе практичне значення і використовується при виплавці спеціальних сортів сталі, чавуну, феромарганцю, в хімічній, медичній промисловості, при виготовленні скла, сухих батарей та ін.

Найбільшими родовищами марганцевих руд є поклади поблизу міста Нікополь (Дніпропетровська область), Великотокмакське (поблизу Запоріжжя), Чіатурське в Грузії, Джездинське і Карахсальське в Казахстані.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

 

1. Дайте загальну характеристику алюмінистих, залізистих і марганцевих порід.

2. Назвіть головні мінерали, які входять до складу названих порід.

3. Охарактеризуйте генетичні особливості досліджуваних порід.

4. Яке практичне значення мають алюмінисті, залізисті і марганцеві породи.

 

 

ЛЕКЦІЯ №16