Загальна характеристика, зв’язок континентальних фацій з тектонікою, рельєфом і кліматом

У сучасних умовах близько 30% поверхні земної кулі займає суша. На ній переважають в основному процеси денудації, менш інтенсивно, але повсюди відбувається на континентах осадконакопичення (ґрунти, алювіальні, пролювіально-делювіальні та інші формування).

У сприятливих умовах, особливо в областях з тектонічним опусканням, континентальні відклади можуть добре зберігатися у викопному стані і досягають великої потужності (до 1000 м), як, наприклад, товща неогенових та антропогенових континентальних відкладів у Ферганській долині досягає 5000 м.

Осадконакопичення на континентах дуже тісно пов’язане з тектонічними рухами, які проявляються через рельєф. Розчленованість рельєфу обумовлює утворення осадочного матеріалу, його петрографічний склад, дальність і форми переносу, а також зміну товщини відкладів, їх невитриманість по площі і строкатість.

Різкий вплив на формування континентальних фацій має клімат. Він впливає на умови формування континентальних відкладів, товщину і тип кір вивітрювання, ґрунтів, ступінь зволоження відкладів, розподіл водних артерій і внутріконтинентальних водойм, характер органічного світу.

Континентальні відклади представлені в основному уламковими і глинистими породами. Якщо серед них зустрічаються органогенні (пласти вугілля, органогенних вапняків), то вони, як правило, залягають малопотужними шарами серед пісковиків, глин та аргілітів. В умовах арідного клімату серед них появляються прошарки солей, гіпсів, залізисті сполуки.

Перевага уламкового і глинистого матеріалу пояснюється тим, що при осадочній диференціації у межах континентів затримуються, головним чином, початкові продукти диференціації, більшість розчинених речовин виноситься у море та за межі континентального осадконакопичення.

Для континентальних фацій специфічний і органічний світ. У них переважають рослинні рештки (вуглисті частинки, обривки і відбитки листя, гілок, стебел, пилок, спори, псевдоморфози, розвинуті по коріннях дерев і рослинних тканин. Залишки тваринних організмів зберігаються гірше ніж у морських умовах і представлені в основному хребетними.

Різноманітність кліматичних умов, рельєфу обумовлює і різноманітність фаціальних обставин та фаціальних комплексів.

Елювіальні фації

Елювій – це комплекс продуктів руйнування гірських порід, які утворились на поверхні Землі під впливом атмосферних агентів, ґрунтових вод, життєдіяльності організмів і які збереглись на місці свого формування.

Найбільш типовими представниками елювію є кора вивітрювання і її самий верхній шар – ґрунт. Якщо переважає фізичне вивітрювання, то елювій представлений комплексом різних за розмірами та формою уламків материнських порід. При більш активних процесах хімічного вивітрювання відбувається дезінтеграція вихідних порід і їх глибокі хімічні і мінералогічні зміни та перетворення, які приводять до формування стійких глинистих мінералів.

Кори вивітрювання мають вертикальну зональну будову. Нижчі горизонти за фізичними властивостями, складом, текстурно-структурними особливостями близькі до материнських порід, середні – це є субстрат материнських і глинистих порід. Верхні горизонти різко відрізняються від вихідних порід і представлені в основному глинистими породами.

Мінеральний склад, товщина, розвиток кори вивітрювання залежить, головним чином, від клімату, тектонічного режиму і рельєфу. Найбільш інтенсивно відбувається вивітрювання у тропічному кліматі, при стабільному тектонічному режимі, в умовах припіднятого, але не крутого рельєфу. Товщина елювію тут може змінюватись від одиниць до декількох метрів. В таких умовах відбувається глибоке вивітрювання з формуванням каолінітових і гібситових глин.

У помірному кліматі в корах формуються гідрослюдисті глини, а в арідному – з перевагою лужних умов формуються монтморилоніт, палигорскіт та інші мінерали. Виділяють сучасні елювіальні фації і викопні. Наявність викопних кір вивітрювання свідчить про континентальну обстановку осадконакопичення і дозволяє реконструювати кліматичний і тектонічний режим, рельєф і геохімічні процеси.

Елювіальні древні фації відомі, починаючи з докембрію. Зокрема, в Карелії спостерігаються докембрійські метаморфізовані кори вивітрювання, девонські – на Північному Уралі, Казахстані, Східному Сибірі, мезозойські – на Уралі, Казахстані, Західному Сибірі, Україні, Середній Азії, палеогенові і міоценові – Україні, Південному Уралі, Казахстані, Сибірі.

З елювіальними фаціями пов’язана низка корисних копалин. Це різноманітні глини, розсипні родовища золота, алмазів, бокситів, заліза, марганцю та інших.