Принципи здійснення юрисдикції держав

Територіальний - у межах своєї території й у сфері дії свого веренітету держава здійснює повну юрисдикцію.

Громадянства - держава реалізує у певному обсязі свою владу ло відношенню до громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на її території в тому випадку, якщо вони перебувають за межами її території, тобто реалізація екстратериторіальної юрисдикції.

Пасивно-персональний - влада держави у певній мірі поширюється і на іноземців за кордоном за діяння, які наносять збиток інтересам її безпеки, і інтересам (невід'ємним правам та свободам) громадян.

Таким чином, держава внаслідок свого територіального верховенства здійснює повну юрисдикцію в межах своєї території; внаслідок особистого верховенства - обмежену, по відношенню до своїх громадян за кордоном, зобов'язуючи їх дотримуватись своїх законів (наприклад, крім інших функцій, дипломатичні представництва і консульства стежать за дотриманням громадянами і юридичними особами вітчизняних законів, ведуть облік військовозобов'язаних, здійснюють акти реєстрам» цивільного стану, нотаріальні дії тощо). Причому, примусове забезпечення виконання законів має місце лише після вступу суб'єкта в сферу повної юрисдикції.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет держави випливає з принципу суверенної рівності.

Імунітет (лат. ігптипііаз - незалежність, непідлеглість) - політико-юридична властивість суб'єктів та учасників міжнародних правовідносин яка характеризується можливістю останніх не підпадати під юрисдикцію держави перебування.

Мета імунітету - необхідність підтримувати офіційні відносини між Державами, необхідність взаємодії суверенних держав на території один одного (постійні дипломатичні представництва, делегації).

Абсолютний імунітет - поширюється на будь-яку діяльність держави і на її власність (був обґрунтований недостатнім розвитком приватноправової діяльності держави - придбання товарів і послуг, нерухомого майна тощо)

Обмежений імунітет - імунітет обмежується лише тими відносинами, в які держава вступає як носій суверенної влади, діями чиненими в силу суверенної влади (]иге ітрепит) Стосовно до правовідносин комерційного характеру держава не має імунітету

Загальний принцип державного імунітету встановлений Європейського Конвенцією про імунітет держав і додатковим протоколом до неї (Страсбург 1972р), відповідно до якого він обмежений вичерпним переліком детальних виключень

Питання про статус держав і про реакцію міжнародного співтовариства на виникнення нових держав вирішується інститутом міжнародно-правового визнання

Міжнародно-правове визнання - однобічний добровільний акт держави, або іншого суб'єкта міжнародного права, згідно з яким підтверджується згода останнього вступити в правовідносини з державою, що виникла

Теорії міжнародно-правового визнання

Конститутивна - проявляється в тому, що тільки визнання породжує міжнародну правосуб'єктнють для нового суб'єкта, дає уряду здатність представляти державу на міжнародному рівні, тобто має місце перетворення фактичного стану в юридичний

Декларативна - найбільш розповсюджена теорія, згідно з якою міжнародну правосуб'єктнють для нового суб'єкта підтверджувати немає необхідності, оскільки держава одержує н самим фактом свого виникнення

Будь-які правовідносини можливі лише у випадку якщо учасники визнають один одного суб'єктами права

Види міжнародно-правового визнання:

і) визнання держав,                               2) визнання урядів,види визнання (органів керівництва національним опором, органів військового керівництва та ін