Поняття та зміст міжнародного права

Поняття та зміст міжнародного права

У теорії міжнародного права існує велика кількість його визначень, у яких поряд із загальними ознаками, мають місце визначені, логічно з'ясовні і мотивовані авторами, відмінності.

Однак, у більшості випадків, зміст міжнародного права зводиться до наступного:

Міжнародне право - система міжнародних норм, які мають певну юридичну силу, відповідний механізм дії, структурно організовані на базі єдиних цілей і принципів, і покликані найбільш чітко та якісно регулювати міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва.

Дане поняття відображає головну функцію міжнародного права – регулювання міждержавних відносин. Під міждержавними розуміються відносини за участю держав, міжнародних організацій, державоподібних утворень, націй, що борються за свою незалежність, вільні міста -держави і т. ін

Міжнародне право має певні особливості, що відрізняють його від галузей «внутрідержавного» чи «національного права»:

1) предметом МП є міжнародні відносини, які врегульовані нормами міжнародного права. Проте, у певних випадках МП торкаються і внутрідержавні суспільні відносини;

2) коло суб'єктів МП досить специфічне за своїм складом;

3) відсутність наддержавного органу влади і примусу;

4) рішення приймаються шляхом узгодження позицій суб'єктів, відсутній єдиний спеціальний законодавчий орган;

5) має місце формальна юридична рівність усіх держав незалежно від території, населення, наявності чи відсутності збройних сил, а також їх кількості тощо.

 

Форма, джерела міжнародного права

Для права особливе значення має форма. Якщо розглядати міжнародне право в його взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами, то воно виступає як юридична форма міжнародних відносин Внаслідок своєї відносної самостійності ця форма здатна впливати на міжнародні відносини.

Разом з тим міжнародне право має свої власні форму й зміст, становлячи собою їх єдність. Змістом норм міжнародного права є погоджена воля держав (у нормі виражена загальна воля суб'єктів, сформована шляхом узгодження їх воль - це підсумок взаємодії, що відображає умови внутрішнього міжнародного життя держав) Узгоджена воля стає обов'язкова для учасників, саме в цьому і виявляється зміст і мета всього процесу. Вольовий характер носять і норми, які створюються міжнародними організаціями, оскільки визнання за організацією статусу суб'єкта міжнародних правовідносин означає тим самим визнання наявності в неї власної волі. Такі норми становлять систему взаємодії держав-членів конкретної організації

Якщо соціальним змістом міжнародного права є погоджена воля суб'єктів, то його юридичним змістом виступає правило поведінки. Міжнародне право існує у формі норм.

Зовнішньою формою, тобто способом вираження міжнародного права є звичай, договір, і правотворчі рішення міжнародних організацій. Ці офіційно-юридичні форми існування міжнародно-правових норм називають джерелами міжнародного права.

Загальновизнаними і універсальними джерелами є договір і звичай (Віденська конвенція 1969 р. "Про право міжнародних договорів", ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН). Правотворчі рішення міжнародних організацій є спеціальними джерелами, юридична чинність яких визначається установчим актом відповідної організації.

 

Функції міжнародного права

Функції міжнародного права - основні напрямки його впливу на соціальне середовище, обумовлені його суспільним призначенням.

Функції різноманітні за своєю природою й ускладнюються з ростом завдань, що виникають перед міжнародним правом, яке було породжено потребою встановити елементарний порядок, що робить можливим співіснування незалежних держав. Саме встановлення порядку здавна вважалося основною функцією міжнародного права.

Його структури

Система міжнародного права - об'єктивно обумовлена системою міжнародних відносин внутрішня структура права, яка складається з сукупності взаємопов'язаних юридичних норм, які логічно розподілені на галузі, підгалузі та інститути.

Система міжнародного права це правова категорія, яка означає внутрішню будову, структуру права Вона виражається через розподіл та побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різноманітні блоки (частини) виступають у вигляді гармонійної єдності

Ознаки системи міжнародного права:

1) обумовлена реально існуючою системою міжнародних відносин,

2) органічна цілісність, єдність та взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір Норми з яких складається система не можуть функціонувати ізольовано Вони взаємоузгодженні та цілеспрямовані,

3) структурна різноманітність, тобто система складається не з однакових за змістом і обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості,

4) має місце певна ієрархія та співпідпорядкованість норм міжнародного права

Крім того, система міжнародного права спирається на комплекс цілей та принципів, володіє характерною структурою та розвивається згідно з притаманними закономірностями

Структурними елементами системи права є:

1) норми права,                                        3) підгалузі права,

2) інститути права,                                   4) галузі права

Первинним елементом системи міжнародного права є норма, яка виступає у вигляді своєрідної моделі міжнародного відношення а система -нормативна модель системи міжнародних відносин

Інститут міжнародного права - сукупність норм та принципів міжнародного права, які регулюють якісно відособлену групу міжнародних відносин (інститут міжнародно-правового визнання, інститут міжнародно правової відповідальності і т ін)

Різнопланові норми, які об'єднані в систему, спроможні регулювати міжнародні відносини системно забезпечуючи водночас диференційований та єдиний вплив При цьому, разом з виникненням нових сфер міжнародної співпраці, виникають нові галузі міжнародного права

Галузь міжнародного права - сукупність норм та принципів міжнародного права, які регулюють певну сферу міжнародних відносин (дипломатичне право, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право і т ін)

Сучасне міжнародне право, яке існує у вигляді узгодженої органічної системи, визначило основні цілі взаємовідносин держав, а тим самим й цілі міжнародно-правового регулювання, результатом чого стає також визначення змісту взаємодії держав Крім того, воно перестало бути тільки диспозитивним, оскільки з'явився цілий комплекс імперативних норм (лат -^из содепз) від яких держави не мають право відступати навіть за взаємною згодою

 

Державні кордони

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія, що визначає межі державної території.

Значення кордонів полягає в чіткому визначенні меж території і відповідно, сфери територіальної юрисдикції.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюються договорами прикордонних держав і внутрішнім законодавством. Договори про режим кордонів звичайно містять положення про проходження і позначення лінії кордонів на місцевості, про спільні комісії з їх перевірки, про порядок користування прикордонними водами, залізними й шосейними дорогами, які перетинають кордони тощо,

Розрізняють наступні види кордонів:

1) сухопутні;                                              3) повітряні;

2) водні;                                                     4) кордони надр.

Етапи встановлення кордонів:

Делімітація - договірний процес визначення кордонів і нанесення їх на карту.

Демаркація - процес спорудження спеціальних прикордонних знаків і складання відповідних документів

Редемаркація - процес відновлення раніше встановлених кордонів.

 

Сухопутні кордони встановлюються:

по характерних точках, лініях рельєфу, чітких орієнтирах (ріки, гори, і інші відносно-стабільні природно-географічні утворення);

2) між умовними точками без природних орієнтирів;

3) по меридіанах та паралелях.

Водні кордони на ріках встановлюються:

1) посередині головного фарватеру, чи по тальвегу- (лінія найбільших глибин, якщо ріка судноплавна);

2) посередині (якщо річка несудоплавна);

3) посередині головного рукава (якщо річка має кілька рукавів);

4) водні кордони на озерах і інших водоймах - по прямій лінії, яка з'єднує виходи кордонів до берегів водойму.

Морські кордони збігаються з зовнішніми межами його територіальних вод чи з лініями розмежування територіальних морів суміжних з протилежними державами.

Внутрішні води - води, що знаходяться між берегом держави і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря.

Заняття промислами і дослідженнями у внутрішніх водах, також як ¹ захід судів іншої держави, можливі тільки на підставі дозволу органів влади.

Територіальні води - морський пояс, розташований уздовж Рега, а також за межами внутрішніх вод, ширина якого не повинна, ^{ЯК Прави}ло, перевищувати 12 морських миль.

Зовнішня межа територіальних вод є кордоном прибережної ви, і, відповідно, територіальні води знаходяться під юрисдикцією держави. В межах територіальних вод діє право мирного проходу ІНОЗеМНИХ СУДІВ 3 МеТОЮ Перетину ЦИХ ВОД без ЗаХОДу у ВНУТРІШНІ воді, не стаючи на рейд тощо.

Континентальний шельф - морське дно, включаючи його надр₅ що простираються від зовнішнього кордону територіальних щ прибережної держави убік моря до встановлених меж (200 морську миль від територіальних вод, або не більше 350 миль у тому випадку якщо підводна окраїна материка більше 200 миль).

Режим шельфу не поширюється на води і простір під ним Відповідно до Закону України "Про власність" континентальний шельф є виключною власністю народу України.

Виняткова економічна зона - це район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягаючої до нього зони шириною до 200 морських миль від вихідних ліній з яких вимірюється шириш територіальних вод.

Прибережна держава має суверенні права щодо розвідки та розробки природних ресурсів (як живих так і неживих), та інші права (виробництво енергії води, вітру і т. ін.).                                                 

У 1995р. Рада Глав СНД прийняла Концепцію охорони зовнішніх

кордонів Прикордонними військами держав - учасниць СНД. Документом затверджено розподіл кордонів на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - між державами СНД ("режим "прозорості"), зовнішні - кордони СНД із суміжними державами, які не входять в СНД.

Мета прикордонної політики - забезпечення безпеки і стабільності на зовнішніх кордонах. Принципи - всебічне співробітництво з охорони кордонів і взаємна відповідальність держав за забезпечення належної охорони своїх ділянок зовнішніх кордонів.

За допомогою законодавства і міжнародних договорів на кордоні встановлюється прикордонний режим, який сприяє безпеці держав, ^г також відкриває простір для реалізації правомірних, необхідних державі зв’язків, і у той же час, перешкоджає в'їзду та ввозу, який суперечить інтересам держави. Перетинання кордону дозволяється на основі відповідних  документів тільки в пунктах пропуску, обумовлених національним правом і міжнародними договорами.

 

 

Форми договорів

Усна - як правило, використовується для оформлення перетворену дипломатичних місій у посольства, для встановлення дипломатичні); відносин. Має назву "джентльменська угода".

Письмова - домінуюча в договірній практиці, оскільки має певні переваги такі, як деталізація положень, вираження цифрових показників і т ін.

Структура договору:

1) преамбула — частина договору, що вказує на мотиви його укладення, мету й принципи;

2) центральна частина - частина договору, яка містить його основний зміст;

3) заключна частина - частина договору, що містить вказівки на порядок вираження згоди на обов'язковість договору, про набрання ним сили і припиненні дїїі т. ін.;

4) додаткова частина - додатки до договору, юридична чинність яких однакова з центральною частиною договору.

Укладені договори можуть бути переглянуті під час їх дії.

Перегляд договорів - процес внесення до їх змісту виправлень і змін. Можливий тільки за згодою учасників, причому перегляд багатостороннього договору між двома чи більше учасниками, по відношенню один до одного, можливий тільки в тому випадку, якщо це передбачене самим договором або не заборонено ним При цьому зміни не повинні впливати на права та обов'язки інших учасників.

Кожний діючий договір обов'язковий для учасників, поки не буде встановлена його недійсність.

Недійсність буває: відносна - робить договір заперечним, на підставах помилки, обману, підкупу представника;

а бсолютна - означає первинну незначність договору. її підставами є мус представника, примус держави, протиріччя імперативній нормі міжнародного права.

Припинення дії договорів можливо двома шляхами:

1) денонсація - однобічне припинення дії договору на умовах, передбачених у ньому;

2) анулювання - однобічне правомірне припинення дії договору на підставах, у ньому не передбачених. Такими підставами можуть бути: істотне порушення положень договору одним з його учасників; безповоротне зникнення об'єкта необхідного для виконання договору.

Призупинення - тимчасове припинення дії договору або відповідно до зазначених в договорі підстав, за згодою сторін, або на основі норм міжнародного права. Призупинення тимчасово звільняє учасників від обов'язку виконувати договір і не впливає на придбані права й обов'язки.

 

Торгові договори

Найважливішою формою економічної співпраці держав є торговий договір, який містить міжнародно-правові принципи та умови (торговельно-політичний режим) торгових та інших економічних відносин між державами.

Торгові договори встановлюють загальний правовий режим торгівлі, та можуть мати різне найменування - договори про дружбу, торгівлю і мореплавство, про торгівлю та навігацію. Внаслідок свого характеру торгові договори укладаються від імені глав держав і підлягають ратифікації, після чого, як правило, виступають основою для укладення більш конкретних міжурядових угод. Договорами встановлюється правовий режим, який сторони взаємно надають одна одній в питаннях регулювання порядку експорту й імпорту товарів, податкового оформлення, оподатковування й інших питань торгової та пов'язаною з нею діяльністю. Як правило, торгові договори мають тривалий термін дії - 5 років і більше. Мають місце випадки, коли договори укладаються безстроково, тобто без чіткого визначення терміну їхньої дії.

Найчастіше в галузі торгівлі товарами встановлюється режим найбільшого сприяння, і конкретно вказуються сфери, на які він поширюється. Обсяг статусу найбільшого сприяння встановлюється конкретно в кожному міжнародному договорі, при цьому застосовується метод перерахування випадків (сфер, товарів, і т. ін.), при яких застосовується режим найбільшого сприяння.

Прикладом торгового договору може виступити угода між урядом України й урядом республіки Вірменія "Про вільну торгівлю" від 07.10.1994р. ратифікована Законом N 167/96-ВР від 05.05 96) Так, у ст.ст. 1, 2 Угоди освіттлені питання обкладення митом, та питання оподаткування (заборона підвищення ставок податків або зборів на товари, аналогічні товарам внутрішнього виробництва, чи товарів що вироблені та надходять з третіх країн заборона застосовування у відношенні складування, перевантаження, збереження, перевезення товарів договірної сторони правила інші, ніж ті, що застосовуються в аналогічних випадках у відношенні власних товарів, чи товарів походженням з третіх країн.). Питання, пов'язані з порядком здійснення транзиту по території країн-учасниць висвітлені в ст.7 (дотримання принципу волі транзиту - обов'язок сторін забезпечити безперешкодний транзит через їх територію товарів, що походять з митної території один-одної та інші умови.

Контингентні угоди (угоди про товарообіг)

Являють собою угоди між урядами держав-учасниць про постачання товарів. Як правило укладаються терміном не більше ніж на один рік, однак у деяких випадках термін угоди може досягати й п'яти років.

Контингенти взаємних постачань товарів наводяться в переліках, що є доповненням до угоди. В них визначається як загальна кількість товару по кожній з позицій, так і його річні обсяги протягом терміну дії угоди, якщо ця угода довгострокова. За згодою сторін переліки можуть щорічно Доповнюватися й уточнюватися, що оформлюється відповідними протоколами між урядами. Уклавши контингентні угоди, уряди зобов'язуються безперешкодно надавати дозвіл на експорт і імпорт товарів у межах погодженої кількості і виду. Іноді, на основі взаємності, уряду надають гарантії ^{На пос}тачання відповідних товарів.

Кредитні угоди

Являють собою договори згідно до яких одна із сторін (держава-кредитор) надає іншій стороні (державі - боржнику) певну суму коштів, а інша сторона погашає суму боргу на передбачених угодою умовах Під умовами погашення боргу розуміються тверда валюта, банківські метали постачання товарів тощо. За такими угодами сторона - боржник зобов'язана сплатити певний відсоток за користування кредитом.

Міжурядова кредитна угода - угода про зобов'язання сплатити 6ор_г Кредит надається не для безпосереднього його використання урядом, а в інтересах визначених суб'єктів даної держави.

Додатковими гарантіями для укладення міжурядової кредитної угоди є:

1) ратифікація кредитної угоди відповідно до законодавства про міжнародні договори;

2) видача боржником урядових боргових зобов'язань;

3) видача боржником боргових зобов'язань  чи казначейських векселів Національного банку.

Зміст угод про постачання товарів у кредит розкриває, як правило, там положення: сума кредиту чітко визначена; постачання товарів кредитора передують постачанням товару боржника; за користування кредитом уряд -боржник сплачує уряду - кредитору певний відсоток, що називається "вар­тість кредиту".

Товарні угоди

Угоди укладені між державами-експортерами і державами-імпортерами мінеральної і сільськогосподарської сировини. Мета укладання таких угод -створення умов, здатних запобігти фактам значних стрибків цін на сировину шляхом врегульованого визначення експортно-імпортних квот для держав-виробників і встановлення мінімальних та максимальних цін на такі товари. Так, держави-експортери беруть обов'язок не пропонувати на експорт конкретного товару більш ніж це встановлено для нього квотою. В свою чергу держави-імпортери повинні здійснити закупівлю визначеної кількості товару.

Внаслідок неможливості регулювання обсягу того чи іншого товару, в товарних угодах передбачається міжнародна система контрольованих запасів (національні - зберігаються в межах держав-експортерів, квазіміжнародні зберігаються в межах держав-експортерів, але підлягають розподіленню згідно з міжнародними нормами, міжнародні - зберігаються міжнародними організаціями (Між африканська організація з кави, ОПЕК)

 

Рада Безпеки ООН

Розглядає лише спори, які можуть створювати загрозу миру. Спор^и розглядаються за скаргами зацікавлених суб'єктів міжнародного права або з власної ініціативи (ех-оіїісіо) Ради Безпеки ООН. її рішення юридично обов'язкові.

 

Економічний суд СНД

Крім міжнародного суду ООН існують міжнародні суди на регіональному рівні. Перш за все це Суд ЄС, який має найбільш широку компетенцію. Мають місце і спеціалізовані міжнародні суди- Міжамериканський суд з прав людини, Європейський суд з прав людини, Економічний суд СНД.

Економічний суд СНД створено 6 липня 1992 р. на підставі Угоди Ради Глав країн СНД з метою розв'язання міждержавних економічних спорів між країнами-членами (Україна та Туркменистан цієї угоди не підписали).

Компетенція Економічного суду СНД стосується розгляду міждержавних економічних спорів, що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради Глав держав, Ради Глав урядів Співдружності та інших її інститутів.

Суд розглядає спори про відповідність нормативних та інших актів з економічних питань країн СНД міждержавним угодам та іншим актам СНД. Положення про Економічний суд СНД передбачає, що за згодою країн СНД суд має право розглядати й інші спори, пов'язані з виконанням Угод і прийнятих на їх основі інших актів.

За наслідками розгляду спору Економічний суд СНД може прийняти рішення (якщо для того будуть підстави), де зазначатиметься факт порушення країною-учасницею угод інших актів СНД та її інститутів о факт відсутності порушення) і визначатимуться заходи, яких рекомендується вжити відповідній державі з метою усунення порушень їх наслідків Держава, стосовно до якої прийнято рішення Економічного суду СНД, забезпечує його виконання.

 

Європейська валютна система

Європейську валютну систему (Еигореап Мопеіагу Зузіегп) створили країни-члени Європейського Співтовариства в 1979 р. до складу якого складу входили дев'ять держав. Система була покликана забезпечити валютну стабільність шляхом накладання обмежень на коливання валютних курсів.

ЄВС складається з трьох основних елементів: 1) європейської валютної одиниці (ЕКЮ) (Еигореап Сиггепсу ІІпії — ^и), яку використовували у валютних операціях Європейського Співтовариства;

2) механізму обмінного курсу (МОК) (Ехспапде Каіе Меспапізгп ЕГСМ), згідно з яким країни-члени, що брали в ньому участь погоджувались утримувати коливання валюти в обумовлених межах

3) Європейського валютного фонду співробітництва (ЄВФС) (Еигор_е Мопеіагу Соорегаііоп Рипсі — ЕМСР), до завдань якого належали емісія ЕКЮ і нагляд за МОК.

У 1989 р. створено Економічний і валютний союз (ЕВС) (Есопогпі апс) Мопеіагу ІІпіоп — ЕМІІ) Цю ідею було зафіксовано в Маастрихтській угоді 1992 р. про створення ЄС. Для реалізації цієї угоди було створено Європейський валютний інститут (Еигореап Мопеіагу ІпзШиіе), завдання якого полягало в координації економічної та валютної політики ЄС Європейський центральний банк (Еигореап СепігаІ Вапк) з метою керівництва цією політикою, а також запроваджено єдину європейську валюту - євро.

Поняття та зміст міжнародного права

У теорії міжнародного права існує велика кількість його визначень, у яких поряд із загальними ознаками, мають місце визначені, логічно з'ясовні і мотивовані авторами, відмінності.

Однак, у більшості випадків, зміст міжнародного права зводиться до наступного:

Міжнародне право - система міжнародних норм, які мають певну юридичну силу, відповідний механізм дії, структурно організовані на базі єдиних цілей і принципів, і покликані найбільш чітко та якісно регулювати міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва.

Дане поняття відображає головну функцію міжнародного права – регулювання міждержавних відносин. Під міждержавними розуміються відносини за участю держав, міжнародних організацій, державоподібних утворень, націй, що борються за свою незалежність, вільні міста -держави і т. ін

Міжнародне право має певні особливості, що відрізняють його від галузей «внутрідержавного» чи «національного права»:

1) предметом МП є міжнародні відносини, які врегульовані нормами міжнародного права. Проте, у певних випадках МП торкаються і внутрідержавні суспільні відносини;

2) коло суб'єктів МП досить специфічне за своїм складом;

3) відсутність наддержавного органу влади і примусу;

4) рішення приймаються шляхом узгодження позицій суб'єктів, відсутній єдиний спеціальний законодавчий орган;

5) має місце формальна юридична рівність усіх держав незалежно від території, населення, наявності чи відсутності збройних сил, а також їх кількості тощо.