Територіальне верховенство та державна територія

Територіальне верховенство - найважливіша властивість державного суверенітету, що означає вищу, повну і виняткову владу держави на своїй території

Територіальне верховенство включає вищу владу і суверенне володіння (мається на увазі право розпоряджуватися державною територією і п ресурсами, включаючи передачу тієї чи іншої частини іноземній державі)

Обсяг відповідальності держави за все, що відбувається на п території обумовлений, насамперед, тим, що вона здійснює виняткову владу на своїй території При цьому, морські, повітряні і космічні кораблі розглядаються в міжнародному просторі як територія держави їхнього прапора

У разі, якщо держава або ґі компетентні органи не спроможні забезпечити законні права й інтереси іноземних держав і громадян можливе настання міжнародно-правової відповідальності

В той же час, як вже було зазначено в наступних темах територіальний принцип має і екстратериторіальний аспект, а саме - влада держави поширюється на його громадян у міжнародних просторах наприклад, в Антарктиці

Юрисдикція примусового здійснення може мати місце лише в межах державної території. Таким чином, повна юрисдикція здійснюється тільки в сфері територіального верховенства держави

Вказане свідчить про тісний зв'язок державного верховенства з територією

В міжнародному праві, залежно від розповсюдженняюрисдикції, виділяють:

1) державна територія,                       2) міжнародна територія

Державна територія - належним чином зафіксована територія (види простору земної кулі з його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором) на якій проживає народ, що створив цю державу і на яку поширюється сфера дії державного суверенітету, сфера територіальної юрисдикції держави

Склад державної території:

1) сухопутна територія - поверхня суші, включаючи острови,

2) водна територія - акваторія, включаючи внутрішні води і територіальне море,

3) земні надра,

4) повітряний простір - простір розташований над перерахованими просторами

Ст 13 ч 1 Конституції України передбачає, що " земля, й надра атмосферне повітря й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси П континентального шельфу, виключній (морської) економічній зоні є об'єктами права власності українського народу " Таким чином, суверенітет України поширюється ищевказані території, на штучні острови, установи й споруди, що знаходяться на континентальному шельфі та у виключній економічній зоні.

Надра - це частина державної території, що знаходиться під її сухопутною і водною територіями, глибина якої не обмежена, теоретично поширюється до ядра земної кулі.

Внутрішні води - визначена частина морських вод, закріплена територією конкретної держави. Вони включають:

1) води портів;

2) води заток, бухт, проток і лиманів, берега яких належать даній державі;

3) води рік, озер й інших водойомів, берега яких належать державі.

До складу державної території входять відповідні ділянки міжнародних і прикордонних рік, а також прикордонних водойм (озер каналів).

Повітряна територія - це повітряний простір у межах державних кордонів, висотна межа якого досягає 100 — 110 км.

Висотна межа повітряного простору необхідна для відокремлення кордонів держави від космічного простору, підлеглого міжнародному режиму.

Також існують і спеціальні поняття території, встановлені окремими галузями права (наприклад ст. 5, 6 Митного кодексу України встановлюють поняття "Митної території" з всіма її складовими та визначають межі митної території України відповідно).

Держава може в однобічному порядку на підставі договору обмежувати свою територіальну юрисдикцію, передавши певні права іншій державі (наприклад угоди про встановлення спеціальних митних режимів передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав, угоди про перебування іноземних збройних сил передбачають, що в місцях дислокації збройних сил іншої держави діє саме юрисдикція закордонної держави.

Існують наступні правові підстави зміни території:

1 наявність ратифікованого публічно-правового договору передбачає зміну території;

2) наявність чітко вираженої волі населення, яке мешкає на даній території (плебісцит).

Юридичні можливості зміни території:

1) публічно-правовий договір купівлі-продажу;

2) публічно-правовий договір дарування;

3) самовизначення як політико-правовий акт;

4) цесія - обмін приблизно рівними ділянками території.

При цьому повинні враховуватися інтереси населення, яке мешкає на даній території (оптація - право вибору громадянства мешканцями).

У межах своєї території держава самостійно визначає наступні питання:

1) допуск і статус іноземців на територію;

2) можливість дії на території законів іншої держави;

3) обсяг примусової влади по відношенню до громадян та іноземців врегульовується спеціально в міжнародних договорах).

Міжнародна територія - простір розташований за межами територій всіх існуючих держав, що знаходяться в їхньому загальному користуванні у відповідності до режиму визначеного міжнародним правом.

До міжнародної території відносяться:

      1) відкрите море (Конвенція про відкрите море 1958р.);

2) материк Антарктика (Договір про Антарктику від 01 12.1959р.);

3) повітряний простір над Антарктидою;

4) морське дно за межами континентального шельфу;

5) космічний простір (Договір про принципи діяльності держав _п дослідженню і використанню космічного простору, включаючи М

і інші небесні тіла від 27.01 1967р.);

6) небесні тіла в космічному просторі.

 

Державні кордони

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія, що визначає межі державної території.

Значення кордонів полягає в чіткому визначенні меж території і відповідно, сфери територіальної юрисдикції.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюються договорами прикордонних держав і внутрішнім законодавством. Договори про режим кордонів звичайно містять положення про проходження і позначення лінії кордонів на місцевості, про спільні комісії з їх перевірки, про порядок користування прикордонними водами, залізними й шосейними дорогами, які перетинають кордони тощо,

Розрізняють наступні види кордонів:

1) сухопутні;                                              3) повітряні;

2) водні;                                                     4) кордони надр.

Етапи встановлення кордонів:

Делімітація - договірний процес визначення кордонів і нанесення їх на карту.

Демаркація - процес спорудження спеціальних прикордонних знаків і складання відповідних документів

Редемаркація - процес відновлення раніше встановлених кордонів.

 

Сухопутні кордони встановлюються:

по характерних точках, лініях рельєфу, чітких орієнтирах (ріки, гори, і інші відносно-стабільні природно-географічні утворення);

2) між умовними точками без природних орієнтирів;

3) по меридіанах та паралелях.

Водні кордони на ріках встановлюються:

1) посередині головного фарватеру, чи по тальвегу- (лінія найбільших глибин, якщо ріка судноплавна);

2) посередині (якщо річка несудоплавна);

3) посередині головного рукава (якщо річка має кілька рукавів);

4) водні кордони на озерах і інших водоймах - по прямій лінії, яка з'єднує виходи кордонів до берегів водойму.

Морські кордони збігаються з зовнішніми межами його територіальних вод чи з лініями розмежування територіальних морів суміжних з протилежними державами.

Внутрішні води - води, що знаходяться між берегом держави і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря.

Заняття промислами і дослідженнями у внутрішніх водах, також як ¹ захід судів іншої держави, можливі тільки на підставі дозволу органів влади.

Територіальні води - морський пояс, розташований уздовж Рега, а також за межами внутрішніх вод, ширина якого не повинна, ^{ЯК Прави}ло, перевищувати 12 морських миль.

Зовнішня межа територіальних вод є кордоном прибережної ви, і, відповідно, територіальні води знаходяться під юрисдикцією держави. В межах територіальних вод діє право мирного проходу ІНОЗеМНИХ СУДІВ 3 МеТОЮ Перетину ЦИХ ВОД без ЗаХОДу у ВНУТРІШНІ воді, не стаючи на рейд тощо.

Континентальний шельф - морське дно, включаючи його надр₅ що простираються від зовнішнього кордону територіальних щ прибережної держави убік моря до встановлених меж (200 морську миль від територіальних вод, або не більше 350 миль у тому випадку якщо підводна окраїна материка більше 200 миль).

Режим шельфу не поширюється на води і простір під ним Відповідно до Закону України "Про власність" континентальний шельф є виключною власністю народу України.

Виняткова економічна зона - це район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягаючої до нього зони шириною до 200 морських миль від вихідних ліній з яких вимірюється шириш територіальних вод.

Прибережна держава має суверенні права щодо розвідки та розробки природних ресурсів (як живих так і неживих), та інші права (виробництво енергії води, вітру і т. ін.).                                                 

У 1995р. Рада Глав СНД прийняла Концепцію охорони зовнішніх

кордонів Прикордонними військами держав - учасниць СНД. Документом затверджено розподіл кордонів на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - між державами СНД ("режим "прозорості"), зовнішні - кордони СНД із суміжними державами, які не входять в СНД.

Мета прикордонної політики - забезпечення безпеки і стабільності на зовнішніх кордонах. Принципи - всебічне співробітництво з охорони кордонів і взаємна відповідальність держав за забезпечення належної охорони своїх ділянок зовнішніх кордонів.

За допомогою законодавства і міжнародних договорів на кордоні встановлюється прикордонний режим, який сприяє безпеці держав, ^г також відкриває простір для реалізації правомірних, необхідних державі зв’язків, і у той же час, перешкоджає в'їзду та ввозу, який суперечить інтересам держави. Перетинання кордону дозволяється на основі відповідних  документів тільки в пунктах пропуску, обумовлених національним правом і міжнародними договорами.