Комплексне дослідження нафтогазоносності територій поширення солянокупольних структур

Структурно-тектонічні особливості геологічної будови родовищ вуглеводнів ускладнених соляним діапиризмом

Особливістю будови солянокупольних піднять є наявність в них соляного тіла, що має форму штоку або роздуття. Така форма соляного тіла пов’язана з пластичністю соленосних порід, яка призводить до виникнення соляно купольних піднять, часто ускладнених явищами діапіризму (протикання, проривання порід, що залягають вище). Їх в свою чергу поділяють на відкриті діапіри та криптодіапіри (приховані діапіри). Відкритими називають структури, в яких ядро протикання досягло або майже досягло денної поверхні У криптодіапірових структурах ядро протикання знаходиться на глибині і прориває тільки частину вищезалягаючих порід, а інші тільки при піднімає Наочним прикладом можуть слугувати Клинсько-Краснівське та Скоробагатівське родовища, Кенкіяцьке родовища, модель геологічної будови останнього з яких наведено на рисунку 6.1.

 

1-сіль; 2-продуктивні нафтоносні горизонти надсольової товщі; 3- перспективні горизонти під сольової товщі

Рисунок 6.1 Геологічний розріз через Кенкіяцьке родовище

 

 

У більшості випадків шток знаходиться у центральній частині підняття, але трапляється, що шток знаходиться у переклінальних частинах. Коли обидві перкліналі ускладнені штоками, виникають між купольні антиклінальні структури, з якими пов’язані родовища між штокових піднять.

Ядро протикання діапіру може мати витягнуту форму, коли підняття солі йде вздовж розлому, або ізотермічну штокоподібну форму, іноді з дашком з одного боку або навколо штоку. Все це призводить до екранування пластів – колекторів та виникнення в них покладів нафти і азу.

В криптодіапірових стуктурах поклади переважно знаходяться в пластах, зібраних в антиклінальну складку, яка знаходиться над діапіром.

З геологічної точки зору це області рівномірного й досить швидкого занурення. Відкладення солі характерно для від’ємних структур геосинклінальних і платформних областей. Прикладом перших є Передуральський і Предкарпатский крайові прогини, других - Днепрово-Донецка, Прикаспійська, Північно-Німецька западини в Європі, область Галф-Кост і Пермський басейн у Північній Америці, басейни Анголи й Габону в Західній Африці, кембрійський басейн у межах сучасного Іркутського амфітеатру в Східному Сибіру. Відкладення кам'яної солі й прояви соляної тектоніки встановлені також на півночі Сибіру (Нордвик), у Туркменії (Репетек), у центральних районах Ірану, в Іраку (район Басри) і б Володіючи в цілому підвищеною потужністю осадових порід (у Прикаспійській западині 10—15, на західному узбережжі Африки 10, у Мексиканській затоці 6—10км ), області солянокупольної тектоніки характеризуються особливими перспективами у відношенні нефтогазоносності. Так, передбачається, що область Галф-Кост у мілководній частині й на узбережжі Мексиканської затоки містить приблизно дві треті запасів газу США.

Своє найменування області солянокупольної тектоніки отримали внаслідок своєрідних тектонічних форм, що утворюються при взаємодії солі із що вміщають теригенними породами.

Висота підйому солі зростає зі збільшенням загальної потужності соленосних відкладів. Оскільки остання закономірно зменшується при русі від центра великих западин до периферії, у цьому ж напрямку змінюється й форма куполів. У крайових частинах зустрічаються прості структури, недорозвинені куполи. У зонах лінійних дислокацій фундаменту утворяться витягнуті соляні антикліналі й вали.

Солянокупольні структури класифікують відповідно до ряду ознак, таких як форма соляних масивів, глибина їхнього залягання, тектонічне взаємовідношення з надсольовими відкладами. У міру розширення досліджень залучаються також матеріали, що показують співвідношення структур фундаменту й осадового чохла.

У районах солянокупольної тектоніки виділяють кілька структурних поверхів. Як правило, верхній поверх утворюють слабко дислоковані майже горизонтально залягають відклади. До наступного структурного поверху відносяться сильно дислоковані відклади і соляні куполи, що їх проривають. У будові деяких районів виділяється не одна, а кілька соляних товщ, що володіють своїми особливостями структурного плану. У будові нижнього структурного поверху беруть участь комплекси підсольових відкладів структурний поверх, що його підстилає складений товщею кристалічних порід фундаменту й глибинних шарів земної кори.

Родовища, які пов’язані з соляно-діапіровими структурами, часто зустрічаються в Дніпрово-Донецькій, Прикаспійській та Мексиканській западинах, Рейнському та Північноморському грабенах Передкарпатському (Румунія) і Закарпатському прогинах.

Відомо, що соленосні товщі в нафтогазоносних районах широко розповсюджені і за віком приурочені до геологічних розрізів від давніх відкладів до неогену включно.

Основну роль у нафтогазонакопиченні в зазначених геологічних умовах відіграє тектоніка соляних мас. Поклади нафти розташовуються над соляними штоками і по їх пери­ферії, де формуються пастки різних типів. Крім того, соляні пласти є найкра­щим і практично герметичним флюїдоупором (покришкою), під яким мож­ливе скупчення вуглеводнів.

Практика ведення пошуково-розвідувальних робіт підтверджує перспек­тиви нафтогазоносності підсольових комплексів і важливість проблеми їх освоєння. Близько 60 % світових запасів нафти і газу приурочені до басейнів, у яких розміщуються соленосні відклади. У більшості районів розповсюджен­ня соленосних формацій трапляються газові й газоконденсатні поклади, які знаходяться переважно в лінзах і прошарках колекторів, що залягають у роз­різі самої соленосної товші й характеризуються аномально високими пласто­вими тисками. За останні роки виявлено поклади, які знаходяться під соляними штоками, де породи зібрані в антиклінальні складки родовище Вест-Соул (рисунок 6.2).

 

1-аргіліти; 2-пісковики;3 –калійна сіль; 4- галіт; 5- ангідрити; 6- вапняки; 7- доломіти; 8-газовий поклад

Рисунок 6.2- Розріз через родовище Вест-Соул

 

Родовища між штоками вивлено в Прикаспійській западині, наприклад Карачаганацьке (рисунок 6.3).

1- газ; 2- нафта; 3- сіль