Комплексне дослідження нафтогазоносності платформних територій

Структурно-тектонічні особливості геологічної будови родовищ, які приурочені до платформ

Родовища нафти і газу типових платформ характеризуються такими ознаками:

- невеликі кути падіння порід, які рідко перевищують кілька градусів;

- незначна кількість диз’юнктивних порушень;

- пов’язаність родовищ з розлогими антиклінальними складками (куполоподібними, брахиантиклінальними) часто неправильної форми;

- площі окремих найбільших піднять досягають сотень і тисяч квадратних кілометрів при висоті десятків і сотень метрів;

- наявність великої кількості дрібних мало амплітудних піднять площею в декілька квадратних кілометрів;

- досить широке розповсюдження карбонатних комплексів, в тому числі і з рифовими побудовами;

- наявність (здебільшого) галогенних та сульфатних товщ з проявами соляного діапіризму;

- міцність покришок, що створює сприятливі умови для збереження покладів від руйнування;

- наявність частих переривів в осадконакопиченні, що призводить до виникнення літологічно- і стратиграфічно- екранованих пасток;

- наявність покладів масивноо типу;

- водоплаваючі частини покладів займають великі площі;

- нафти в покладах нерідко сірчисті;

- градієнти тисків і температур у родовищах близькі до нормальних;

- будова фундаменту переважно відображається у будові осадових порід.

Яскравим прикладом родовищ платформних територій є родовище супер-гігант Гхавар (рисунок 3.1)

 

 

 

1- ангідрити; пісковики, 3- нафта; 4- глини; 5- доломіти

Рисунок 3.1 – Геологічний розріз через родовище Гхавар

 

Нафтогазоносні терени займають величезні площі платформ, де знаходиться понад 90% світових запасів нафти і газу. Саме з платформами пов’язана найбільша кількість унікальних за запасами родовищ нафти і газу це родовища Саудовської Аравії, Кувейту які розміщені на схилі Аравійської платформи і платформному крилі (рис. 3.2).

 

1 – передові хребти гірських систем Загросу і Східного Тавру; 2 – Головний розлом Загросу; 3 – зовнішня межа Месопотамського передового прогину; 4 – Арабо-Нубійський щит; 5 – найбільші регіональні розломи; 6 – основні родовища вуглеводнів (1 – Гхавар, 2 – Хурайс, 3 – Хурсанія, 4 – Маніфа, 5 – Саффанія, 6 – Румейла, 7 – Ага-Джарі, 8 – Кіркук)

 

Рисунок 3.2 – Родовища нафти і газу нафтогазоносного басейну Перської затоки

 

При тектонічному районуванні платформних територій приймають до уваги особливості будови земної кори, в першу чергу їх осадових та граніто-метаморфічних комплексів, вивчаються особливості кристалічного фундаменту і структури осадового чохла. Виявляються контури, розміщення й історія розвитку крупних структур таких як антиклізи та синеклізи, склепінь і западин, крупних валів і прогинів, в тому числі і авлакогенів.

У розрізі платформених територій прийнято виділяти три комплекси гірських порід, які суттєво відрізняються за своїм складом, ступені метаморфізму, дислокованості які утворюють фундамент, проміжний комплекс і платформений чохол. Наявність специфічних структурних форм, стратиграфічних і кутових неузгоджень є основою для включення кожного із перечислених комплексів в самостійний структурний поверх.

Для прикладу на епігерцинській Скіфській платформі фундамент представлений древніми та глибоко метаморфізиваними породами типу гнейсів, кристалічних сланців. Верхній поверх фундамента складений в основному середньо та верхньо палеозойськими відкладами які сильно дислоковані.

Відклади проміжного комплексу виявлені на всіх платформах, однак поширені не повсюдно. Як правило вони заповнюють окремі впадини. Ступінь їх метаморфізму меньше чим в породах фундаменту однак більша чим у породах платформного чохла. Від останніх породи проміжного комплексу відрізняються більшою дислокованістю, а в ряді випадків і широким розвитком ефузивів. Дуже часто гірські породи проміжного комплексу представляють собою поховані під платформеним покривом відклади древніх міжгірських впадин, які збереглись між зрізаними ерозією складчатими спорудами які створюють нині фундамент.

Відклади ж платформного покриву в залежності від особливостей будови регіону можуть об’єднюватися в один або декілька структурних поверхів. Загальна чисельність поверхів змінюється в значних межах. Мінімальне їх число рівне двом, а максимальне  досягає шести. Однак слід мати на увазі, що багато особливостей верхніх структурних поверхів унаслідують будову нижніх. Приймаюче цю обставину до уваги можна вважати що достатньо повну уяву про будову регіону отримується при вивчені основних структурних поверхів: фундаменту, проміжного пверху і платформного чохла. При цьому структурам платформного покриву повинно приділятиссь безумовно найбільшої уваги.

Серед саме платформних структур найкрупнішими є антиклізи, синеклізи, гряди, жолоба; крупними- склепіння, впадини; крупні вали та прогини; середні – куполловидні підняття і котловани, вали і депресії.