Транспортні і товаросупроводжувальні документи

Товарна накладна, товарно-транспортна накладна (consig­nment note) —документ, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення автомобільним транспортом із зобов’язанням доставити вантаж у місце призначення і видати його зазна­ченій особі.

Накладна супроводжує вантаж під час перевезення і разом з ним видається вантажоодержувачу на станції приз­начення.

Залежно від виду використовуваного для перевезення вантажу транспорту розрізняють такі види накладних:

· морська накладна (sea waybill);

· авіанакладна (air waybill, air consignment note);

· залізнична накладна (rail waybill, rail consignment note);

· автомобільна накладна (road waybill, road consignment note).

Як правило, накладні складаються на бланках встановле­ної (типової) форми. У міжнародних перевезеннях викорис­товуються такі типові форми накладних:

· при авіаційних перевезеннях — авіанакладна ІАТА, фор­ма якої розроблена Міжнародною авіаційною транспортною асоціацією;         

· при залізничних перевезеннях — залізнична транспор­тна накладна СМГС, використовувана при відправленні ван­тажів між країнами-учасницями Угоди про міжнародне заліз­ничне вантажне повідомлення 1951 p.;

· при автомобільних перевезеннях — міжнародна товарно-транспортна накладна CMR (international consignment no­te), форма якої розроблена відповідно до Конвенції про до­говір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПГ).

Накладна не є товаророзпорядчим документом і не надає право власності на товари власнику його оригіналу.

Коносамент (bill of lading) — документ, що засвідчує прий­няття вантажу до перевезення морським транспортом із зо­бов’язанням доставити вантаж у порт призначення і видати його законному власнику коносамента.

З юридичної точки зору коносамент виконує три основ­ні функції:

— засвідчує укладання договору морського перевезення між експортером і перевізником;

— підтверджує передачу товарів перевізнику для відправлення в зазначене місце призначення на конкретному судні;

— надає право власності на товар власнику його оригіналу.

Залежно від способу передачі прав на одержання вантажу коносаменти підрозділяються на: іменні, ордерні, на пред’явника.

Договір морського перевезення, договір фрахту (freight) – договір, відповідно до якого судновласник за визначену винагороду приймає на себе зобов’язання перевезти належний фрахтувальнику вантаж чи надати в його розпорядження для цієї мети судно або його частину.

Поширеним є укладання генеральних договорів фрахту — договорів морського перевезення, згідно з якими фрахтуваль­ник зобов’язується здати, а перевізник — протягом обумовле­ного часу прийняти для перевезення між визначеними порта­ми обговорену кількість вантажу. Генеральний договір використовується при перевезеннях великої кількості одно­рідного вантажу. У генеральних договорах, як правило, не вказується найменування суден, а судновласник має право здійснювати перевезення на будь-якому судні, за умови, що це судно за конструкцізю і технічним станом відповідає ви­могам перевезення.

Чартер, чартер-партія (charter, charter-party) — договір, відповідно до якого обговорена частина судна чи все судно орендується фрахтувальником у судновласника на визначе­ний період чи для виконання визначеного рейсу.

Пакувальний аркуш (packing list) — документ, що містить перелік видів і сортів товару, які знаходяться в кожному то­варному місці (ящику, коробці, контейнері), у випадку, коли в одному пакуванні містяться різні за асортиментом товари.

У пакувальному аркуші не наводиться інформація про ці­ну зазначених у ньому товарів.

Пакувальний аркуш використовується як доповнення до комерційного рахунка, коли відправляється велика кількість найменувань товарів чи коли кількість, вага або вміст кожно­го індивідуального місця різні.

Пакувальний аркуш має бути прикріплений до контейне­ра (ящика, коробки) у водонепроникному конверті з познач­кою «пакувальний аркуш додається» («packing list enclosed»).

Пакувальний аркуш використовується компаніями-пе- ревізниками і експедиторами для визначення загальної ваги і обсягу вантажу, а також для перевірки того, чи пра­вильний вантаж перевозиться. Пакувальний вантаж може також використовуватися митними органами для перевірки вантажів.

Специфікація, відвантажувальна специфікація (specifica­tion, shipping specification) — товаросупроводжувальний до­кумент, за змістом і призначенням аналогічний пакуваль­ному аркушу.

На відміну від пакувального аркуша, специфікація міс­тить інформацію про ціну кожного з товарів, що знаходяться в кожному товарному місці, і їхню загальну вартість.

Маніфест, декларація суднового вантажу (manifest, cargo manifest) — товаросупроводжувальний документ, що містить деталізований опис вантажів, розміщених на морському чи авіаційному судні.

Маніфест складається капітаном судна після того, як оформлені накладні, коносаменти чи інші документи, що засвідчують прийняття вантажу до перевезення.

Маніфест пред’являється митній службі під час митного огляду судна.

Страхові документи

Договір страхування (insurance agreement) — письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик приймає на себе зобов’язання при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхуваль­нику чи іншій особі, зазначеній у договорі страхування страхувальником, а страхувальник зобов’язується виплачу­вати страхові платежі в певні строки і виконувати інші умо­ви договору.

Факт укладання договору страхування може засвідчувати­ся страховим полісом чи страховим сертифікатом.

Страхова гарантія {insurance guarantee) — документ, що засвідчує зобов’язання страховика оплатити визначену стра­ховим договором суму за свій рахунок у випадку настання визначених умов неплатежу з боку страхувальника.

Страхова гарантія засвідчується страховим полісом.

Страховий поліс (insurance policy) — документ, що підтвер­джує умови укладеного договору страхування.

Страховий поліс видається страховиком. У ньому страхо­вик зобов’язується за конкретну плату відшкодувати страху­вальнику збитки, пов’язані з ризиками і нещасними випадка­ми, зазначеними в договорі.

Залежно від особливостей визначення страхової суми прийнято виділяти два види страхових полісів:

· таксований (валютований) поліс (valued policy) —- страхо­вий поліс, у якому зафіксована страхова сума. Перед страхо­вою сумою таксованого поліса звичайно вказується «Valued at» чи «So valued»;

· нетаксований (невалютований) поліс (unvalued policy, open policy) — страховий поліс, у якому страхова сума заздалегідь не вказується, а при загибелі застрахованого майна оцінка його вартості встановлюється документально.

Залежно від періоду дії розрізняють такі категорії страхо­вих полісів:

· генеральний поліс (general policy) — страховий поліс, що засвідчує страхування всіх товарів, які експортер має намір продати протягом певного періоду;

· рейсовий поліс (voyage policy, specific policy) — страховий поліс, що засвідчує страхування торгового судна (звичайно включаючи перевезений вантаж і фрахт) тільки на один рейс від порту відправлення до порту призначення;

· змішаний поліс (mixed policy) — страховий поліс, що зас­відчує страхування торгового судна (звичайно включаючи пе­ревезений вантаж і фрахт) упродовж заздалегідь обумовлено­го терміну, протягом якого торгове судно здійснює рейси між двома портами, зазначеними в страховому полісі.

Залежно від ризиків, що покриваються страховим полі­сом, розрізняють:

· відвантажувальний поліс (shipments policy) — страховий поліс, що покриває ризики експортера з моменту відванта­ження товарів до моменту одержання платежу;

· кредитний поліс (credit policy) — страховий поліс, що покриває ризик неплатежу, пов’язаний з можливим бан­крутством покупця чи якими-небудь іншими причинами.

Страховий сертифікат (certificate of insurance) — документ, який засвідчує, що договір страхування укладений і страхо­вий поліс оформлений.

Страховий поліс видається страхувальником і має юри­дичну силу тільки в тому випадку, якщо за ним стоїть офор­млений у встановленому порядку страховий поліс.

У страхуванні вантажів страховий сертифікат засвідчує страхування окремої партії вантажу, що підпадає під дію ге­нерального поліса. Страховий сертифікат складається з двох частин. У першій частині перелічуються основні умови гене­рального поліса. Друга частина містить інформацію про това­ри із зазначенням страхової вартості.

Регулювання обліку ЗЕД

 

Головною ланкою в системі управління зовнішньоеконо­мічними зв’язками України є Міністерство зовнішніх зв’язків і торгівлі.

Окремі сфери зовнішньоекономічної діяльності регулю­ють:

· Національний банк України;

· Міністерство економіки;

· Кабінет Міністрів;

· Верховна Рада;

· антимонопольний комітет;

· міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі;

· органи місцевого управління ЗЕД;

· Державна митна служба.

Зовнішньоекономічна діяльність в країні регулюється за­конами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Кабінетом Міністрів України:

· Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ (із змінами і доповненнями) від 16.04.91 p.;

· Закон України «Про податок на додаткову вартість» № 168/97 - BP від 03.04.97 р. (із змінами і доповненнями);

· Закон України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» № 283/97 - BP від 22.05.97 p.;

· Закон України «Про режим іноземного інвестування» №93 від 19.03.96р.;

· Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560- XII від 18.09.91р.;

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.94 p.;

· Положення по бухгалтерському обліку операцій в іно­земній валюті, затверджене наказом Міністерства У краї­ни № 29 від 14.02.96 p.;

· Указ Президента України «Про введення режиму твер­дого обмеження бюджетних видач і інших державних витрат, заходи щодо забезпечення доходів у бюджет і за­побігання фінансової кризи» № 41/98 від 21.01.98 p.;

· Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 10.02.93 р.;

· Наказ державної митної служби від 14.10.2002 р. № 561 «Порядок здійснення митного контролю і митного офор­млення товарів та транспортних засобів із застосуванням вантажної митної декларації».

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

· закріплює основні принципи ЗЕД;

· її види та визначає її суб’єктів;

· встановлює основи правового й економічного регулюван­ня зовнішньоекономічних зв’язків;

· спеціальні правові режими;

· юридичну відповідальність.

У ньому сформульовані:

— принципи оподатковування;

— митного регулювання;

— страхування зовнішньоторговельних операцій;

— методи захисту прав і законних інтересів держави й інших суб’єктів ЗЕД в Україні.

Змістовний модуль 1.2. Особливості відображення інформації в системі бухгалтерського обліку

1.2.1. Облік учасників ЗЕД.

1.2.2.Реєстрація зовнішньоекономічних договорів

1.2.3.Лізензування та квотування у зовнішньоекономічної діяльності.

1.2.4. Форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами.

Облік учасників ЗЕД

 

Усі суб'єкти господарювання в Україні мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність (ст. 2 Закону про ЗЕД). Однак рух товарів і послуг через державний (митний) кордон України в обох напрямках підлягає процедурі декларування та митного оформлення.

Загальні положення

Перед тим як розпочати будь-які зовнішньоторговельні операції (екс­порт, імпорт товарів та послуг, тимчасове ввезення-вивезення, посеред­ницькі угоди і т. ін.), підприємство повинно стати на облік у митному органі.

Кожне підприємство за українськими законами має право самостійно декларувати митним органам свої товари, що є об'єктами зовнішньоеконо­мічної діяльності, або доручити цю процедуру так званим митним броке­рам - підприємствам чи окремим особам, які мають відповідні повно­важення і досвід роботи у цій справі.

Митний контроль і митне оформлення здійснюються у місцях перетину державного кордону та усередині країни.

Структура митних органів

Структура митних органів визначена у Митному кодексі (гл. 2) і містить у собі:

- Центральний апарат Державної митної служби - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної

справи;

- регіональні митниці;

- митниці;

- митні пости - структурні підрозділи митниць, які безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

- спеціалізовані установи та навчальні заклади;

- митну варту - спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил та забезпечення охорони митних органів, супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю.