Визначення балансової вартості валюти в момент її вибуття.

При здійсненні розрахунків з нерезидентами за поставлені товари (ро­боти, послуги), а також при списанні валюти з рахунків у випадку продажу На МВБ платники податків згідно з пп. 7.3. б Закону про прибуток у момент вибуття валюти самостійно вибирають методи оцінки її балан­сової вартості:

· за середньозваженою вартістю;

· ідентифікованою вартістю.

Обраний метод затверджується наказом про облікову політику підпри­ємства. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року не дозволяється.

Найбільш простий для застосування спосіб визначення балансової вартості валюти, що не потребує додаткових роз’яснень, - це метод іденти­фікованої вартості. Основна особливість цього методу полягає в тому, що при вибутті валюти її балансову вартість протягом звітного періоду оцінюють за курсом, що використовувався при надходженні такої валюти на підприємство.

Це означає, що кожній частині валюти, яка вибуває, відповідає своя балансова вартість, що на момент вибуття вже визначена при надход­женні такої валюти на баланс підприємства або перерахована за курсом НБУ на дату балансу (кінець звітного періоду).

Недолік застосування цього методу полягає в тому, що скористатися ним можуть підприємства тільки при незначній кількості операцій в іно­земній валюті. Якщо ж валютних операцій дуже багато, то ідентифікувати валюту досить складно.

При розрахунку балансової вартості валюти за методом середньозваженої вартості використовують методику, передбачену нормами П(С)БО 9. Визначення балансової вартості валюти, що вибуває, за середньозваженою вартістю здійснюють шляхом ділення сумарної балансової вартості валюти, що чис­литься на балансі підприємства на дату операції, на сумарну кількість валюти на цю ж дату (п. 18 П(С)БО 9).

З вищевикладеного випливає, що суть розрахунку балансової вартості валюти за методом середньозваженої вартості полягає у визначенні се­реднього курсу валюти, що використовується для розрахунку балансової вартості валюти при її вибутті.

Розрахунок балансової вартості валюти при використанні будь-якого з методів здійснюється за кожним видом валюти окремо. Сума, що дорівнює балансовій вартості валюти, яка включається до складу валових витрат у звітному періоді, не підлягає перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду (пп. 7.3.2 Закони про прибуток).

Для правильного розрахунку і достовірного відображення в обліку ба­лансової вартості валюти суб’єкти ЗЕД ведуть додаткову аналітичну відомість надходження та вибуття за кожним видом валюти. На підставі даних такої відомості легко відслідковуються:

балансова вартість кожної частини валюти при обчисленні її за ме­тодом ідентифікованої вартості;

середньозважений курс валюти, що вибуває, при використанні мето­ду середньозваженої вартості.

 

Змістовний модуль 1.4 Митні процедури та порядок формування митної вартості

 

1.4.1.Документальне забезпечення експортно-імпортних операцій.

1.4.2.Обмеження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями.

1.4.3.Види мита та митних платежів

1.4.4.Порядок визначення та нарахування акцизного збору.

1.4.5.Порядок визначення та нарахування ПДВ.

1.4.6.Відповідальність за порушення при здійсненні ЗЕД.

1.4.1.Документальне забезпечення експортно-імпортних операцій

 

Зовнішнє економічний договір (контракт) є матеріально оформленою угодою двох або більш суб’єктів ВЕД і їх іноземних контрагентів, направлене на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов’язків у ВЕД.

Встановленню договірних відносин передує підготовчий переддоговірній період, протягом якого кожній із сторін слід зібрати максимальну кількість інформації про свого партнера (контрагенті) і провести переговори про умови майбутньої операції. Зокрема, на користь кожної із сторін отримати інформацію відносно:

ступені зацікавленості партнера в наладці ділових відносин

його платоспроможності

надійності як контрагента

порядності, ділових якостях.

Також в цей період за домовленістю одній із сторін складається текст договору (контракту), який вивчається іншою стороною, після чого шляхом сумісних переговорів формується остаточний текст договору (контракту).

Складання контракту дуже важлива складова зовнішньоекономічної операції, оскільки саме цей документ регламентує умови операції, має рацію і обов’язку, а також відповідальність сторін у разі невиконання договірних умов і т.п.

На відміну від операції внутрішнього характеру (між парнерами з однієї і тієї ж країни) зовнішньоторговельна операція відрізняється значним ступенем складності. В цьому зв’язку, укладаючи угоду, необхідно надати особливу увагу виконанню партнером узятих на себе зобов’язань. З цією метою текст зовнішньоекономічного договору (контракту), на відміну від тексту договору (контракту) між особами однієї і тієї ж держави, необхідно забезпечувати широким набором гарантій виконанні стороною своїх договірних зобов’язань. Зокрема, такими можуть виступати стовідсоткова передоплата, застава, завдаток або аванс, банківська гарантія, обмовка про збереження права власності і інші заходи, що закликають партнера до належного і своєчасного виконання своїх зобов’язань.

Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб’єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), окрім тих, які прямо або у винятковій формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) заключається суб’єктом ЗЕД або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором або законом. При складанні тексту договору (контракту) суб’єкти ВЕД мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій.

Порядок висновку зовнішньоекономічних договорів в міжнародній практиці регулюється Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі -продажу 1980 року.

Стосовно України типова форма зовнішньоекономічного договору (контракту), що містить основні умови, відбивані в договорі (контракті), і зразкові зразки їх формулювань, приведена в Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом МЗЕЗТ України від 05.10.95 р. № 75, із змінами і доповненнями (далі — Положення № 75).

Згідно Положенню № 75 в обов’язковому порядку в зовнішньоекономічному договорі (контракті) повинне міститися:

— преамбула;

— предмет договору (контракту);

— кількість і якість товару (об’єми виконання робіт, надання послуг);

— ціна і загальна вартість договору (контракту):

— базисні умови поставки товарів (прийому-здачі виконаних робіт, послуг);

— умови платежів;

— умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг);

— порядок упаковки і маркіровки;

— форс-мажорні обставини;

— порядок застосування санкцій і рекламацій;

— порядок врегулювання суперечок;

— зміни і доповнення в договір (контракт);

— термін дії договір (контракт);

— заключна частина договору (контракту).

За домовленістю сторін в договорі (контракті) можуть бути обумовлені додаткові умови, зокрема:

— страхування;

— гарантії якості;

— умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників;

— визначення норм навантаження (розвантаження);

— умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок;

— порядок сплати податків, мит, зборів;

— різного роду захисні застереження;

— дата, з якою договір (контракт) набуває чинність;

— кількість підписаних екземплярів договору (контракту) і ін.