Тема 16. Загальна характеристика господарства

Тривалість 6 годин для ДФН, 2 години для ЗФН 2 курс

1. Сучасний господарський комплекс Криму.

2. Рівень розвитку господарства Криму.

3. Сучасна соціально-економічна криза і шляхи виходу з неї.

 

Головні причини соціально-економічна кризи:

- Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

- Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

- Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.

- Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

- Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.

- Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

- Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку.

- Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів.

- Доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

- Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника.Наприклад, непомірний податковий тягар.

- Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.

- Тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

- Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.

- Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

- Значне зростання управлінського апарату.

- Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

- Стрімке подорожчання енергоносіїв.

- Відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

- Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

- Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

- Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991—1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол.

- Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

 

Тема 17. Промисловість

Тривалість 6 годин для ДФН, 1 година для ЗФН 2 курс та 1 година ЗФН 4 курс

 

1. Економіко-соціальне значення промисловості Криму, її структура.

2. Характеристика галузей спеціалізації промисловості Криму: харчовий, машинобудування, хімічний, будівельних матеріалів.

3. Супутні галузі промисловості: легка, лісова, чорна металургія.

 

У другій половині XX ст. Крим формувався як аграрно-індустріальний регіон, де були представлені такі галузі промисловості, як металургія, машинобудування, хімічна, плодоовочеконсервна, виробництво будівельних матеріалів. Багато підприємств були філіями заводів СРСР, були пов'язані з ними поставками по системі кооперації і далеко не завжди орієнтувалися на місцеві потреби та ресурси. В останні роки в Криму відбулося деяке зміна структури промисловості, у тому числі збільшилася частка «брудних» галузей (тобто максимально забруднюючих середовище), супроводжуваних небажаними екологічними наслідками.

У 1990 р. на першому місці (за вартістю продукції) перебувала харчова промисловість (37,2%), на другому - машинобудування (23,1%), на третьому - хімічна (6,5%). В даний час харчова промисловість зберегла лідерство, але частка її у виробництві зменшилася (до 27,9%), на друге місце вийшла хімія (24,2%), а машинобудування опинилося на третьому місці (18,2%). Значно збільшилася частка паливної промисловості (з 0,1% до 11,1%).
Найбільші викиди від стаціонарних джерел дають хімічна промисловість, енергетика, чорна металургія, промисловість будматеріалів.

Хімічна промисловість. Її підприємства є одними з найбільш небезпечних забруднювачів навколишнього середовища в масштабах усього Криму, серйозно погіршують екологічний стан і завдають непоправної шкоди рекреаційної галузі. Це Сакський хімзавод і кілька підприємств в районі Красноперекопська і Армянська: виробниче об'єднання «Титан», Сиваський анилинокрасочной, Перекопський бромний, Кримський содовий заводи.Одні з них виникли у зв'язку з наявністю в Криму сировини (наприклад, завод з виробництва соди використовує розсоли Сиваша і вапняк). Інші з'явилися на півострові через те, що для скидання своїх стічних вод вибрали перекопські озера. Деякі хімічні заводи виникли просто тому, що «шкідливу хімію» прибирали з великих міст СРСР і просто додали її до вже наявної у Криму.

Після розпаду СРСР продукція багатьох хімічних підприємств стала неконкурентоспроможною через високу ціну - половину собівартості складають енергетичні витрати. До того ж технологія виробництва значно застаріла і потребує модернізації. Зараз робляться кроки з реанімації хімічної галузі. В якійсь мірі це виправдано з позицій поточного моменту, але абсолютно неправомірно з урахуванням майбутнього Криму. Адже й повітряні, і водні потоки без праці поширюють продукти відходів хімічних підприємств по всьому півострову. Скорочення місцевої мінерально-сировинної бази, сильна залежність від імпортної сировини (наприклад, анилінокрасочной заводу і «Титану») і від паливно-енергетичних ресурсів в сукупності з непоправних екологічних збитком для всього Азово-Чорноморського регіону роблять недоцільним подальше розширення хімічних виробництв і гостро ставлять питання про поетапне виведення найбільш шкідливих з них.

Чорна металургія, машинобудування, військово-промисловий комплекс (ВПК). Чорна металургія, що вважається в усіх країнах світу «брудної» галуззю, має в Криму свої особливості. Вона була представлена ​​видобутком залізної руди, її збагаченням і приготуванням агломерату, який переправляли в м. Маріуполь на комбінат «Азовсталь». Відкриті розробки залізної руди і флюсових вапняків спотворюють ландшафти, а що містяться в руді миш'як, фосфор і сірка вже на стадії збагачення виділяються в атмосферу. Через економічну неефективність, обмеженості сировинних ресурсів і жорстких екологічних вимог до металургійної промисловості вона в Криму не має реальної перспективи.

Підприємства машинобудування (електротехнічні, пріборостроі тільні) розташовувалися у всіх містах півострова. В даний час, коли відсутній попит на випускалася продукцію і порушені існували раніше зв'язки з поставок і кооперації окремих виробів, машинобудівні підприємства, за рідкісним винятком, практично не функціонують. У стадії перебудови знаходяться і багато підприємств колишнього військово-промислового комплексу, який раніше включав понад 30 підприємств з випуску спеціальної військової і частково цивільної продукції.

До складу ВПК входили приладобудівні, ремонтні, суднобудівні підприємства: у Феодосії на заводі «Море» будувалися теплоходи на підводних крилах («Олімпія», «Циклон», морський варіант - «Схід»), в Керчі на заводі «Затока» - танкери різної вантажопідйомності, на найбільшому Севастопольському морському заводі створювалася серія морських великотоннажних кранів і здійснювався ремонт суден військового та цивільного призначення. ВПК включав не тільки заводи, але й наукову та проектну базу, випробувальні полігони ракетно-космічного, авіаційного та морського напрямів, мав потужне технічне оснащення і добре розвинену соціально-побутову інфраструктуру (будівлі, транспорт, зв'язок, енергопостачання, охорона здоров'я і т. п. Екологічні наслідки його діяльності, безсумнівно, значні, хоча до кінця вони не ясні, так як в умовах великої секретності перебували не тільки військові підприємства, а й вся інформація екологічного характеру. Тільки в останні роки з'являються відомості про місця зберігання боєприпасів, розташуванні ракетних шахт, підземних складів і заводів.

Зараз загальна ситуація в світі, країні, в Криму принципово змінилася, тому потрібна розробка спеціальної програми демілітаризації півострова. З одного боку, необхідно вирішувати екологічні проблеми, що залишилися в спадок від ВПК, з іншого - зберегти і використовувати можливості наявного науково-технічного і виробничого потенціалу цієї галузі.
Харчова промисловість представлена ​​такими галузями, як виноробство, хлібопекарська, лікеро-горілчана, молочна і маслосироробна, пивоварна, плодоовочева, рибна, м'ясна, тютюново-махоркова та ін. Хоча вони відносяться до числа екологічно щодо «чистих» галузей, але через застарілі технологій теж вносять свою лепту у забруднення. Жителі Сімферополя пам'ятають, які смердючі запахи поширювали на житлові квартали два м'ясокомбінату. Легка та харчова промисловість можуть представляти екологічну небезпеку з точки зору хімічного і механічного забруднення повітря, вод і грунтового покриву.

Промисловість будматеріалів базується на використанні місцевої сировини. По всьому півострову розкидані кар'єри (близько 200, з них 100 виникло без дозволу влади) з видобутку будівельного каменю, стінових блоків, щебеню, облицювального матеріалу. Особливо інтенсивно індустрія будматеріалів розвивалася в 60-80-і рр.., Коли далеко по країні розвозиться будівельний «инкерманский камінь», жовтий камінь-черепашник, мармуроподібний вапняк. Найбільш відомі з кар'єрів: Інкерман в околицях Севастополя, Бодракскій кар'єр у с. Скелясте в Бахчисарайському районі, в рівнинному Криму та на Керченському півострові, в гірському Криму (с. Мармурове на північному схилі Чатир-Дагу, на г. Агармиш, Шархинський кар'єр біля с. Малий Маяк), в Передгір'ї (Лозове, Петропавлівка, Трудолюбівка, Білогірськ). В околицях Бахчисарая розробляються мергелі для отримання цементу. При їх видобутку неминуче виникають ситуації, які не тільки завдають шкоди природі, але і погіршують навколишнє середовище. При відкритих способах видобутку будівельних матеріалів кар'єри спотворюють ландшафт, знищують родючі грунти, призводять до збезлісення гірських схилів, руйнують місцеперебування тварин, порушують гідрологічний режим в областях живлення річок і водних джерел. Вибухова технологія видобутку і відкрита транспортування призводять до значного запилення повітряного басейну.