Тема 8. Крим у складі України

Тривалість 2 години для ДФН

1.Включення Криму до складу Української РСР.

2.Соціально-економічні перетворення в 50-70 роках ХХ ст.

3.Застійні явища в економічному і суспільному житті Криму в 80-х роках ХХ ст.

4.Незалежна Україна.

5.Причини сучасної соціально-економічної кризи і шляху виходу з нього.

 

Кульмінацією відзначення 300-річчя Переяславської ради у 1954 році стала передача Україні Кримської області. А саме 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, ураховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подарунок здійснювався поспіхом і регламентувався украй сумнівними правовими документами. Вирішення Президії Верховної Ради - не того рівня резолюції для таких істотних питань. А необхідного за законом загальнореспубліканського референдуму в РРФСР не провели зовсім. Та навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

Більшу частину населення Криму завжди становили росіяни, українці, татари. Та протягом 18 травня 1944 року тисячі кримських татар були депортовані зі своєї батьківщини до середньо азійських регіонів СРСР. Пізніше було виселено ще понад 225 тис. татар, болгар, греків, вірмен, представників інших національностей. Внаслідок чого, ми отримали економічний хаос у регіоні, чимало соціальних та національних проблем, які Україна не розв’язала ще й досі.

У 1991 році із проголошенням незалежності України, територія півострову входить до складу України. 1992 року була відновлена кримська автономія у складі незалежної України. Сьогодні Крим — перлина Чорного моря. Він також є місцем значних міжнародних конференцій і самітів. Крим — одна з найбільших курортних і туристичних рекреацій усього Чорноморського узбережжя.

Причини кризи:

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%),існування затратної (самоїдської) економіки.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) —27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо — визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо.

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати.

9. Значна монополізація економіки.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне — до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану «перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її — закон розвитку світової цивілізації.

 

Розділ 2. Природа Криму