Ринолалія (від грец. rhinos – ніс, лат. lalia – мовлення) – порушення тембру голосу та звуковимовляння, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарата.

При ринолалії артикуляція звуків, фонація суттєво відрізняється від норми. При нормальній фонації під час вимови усіх звуків, крім носових, у людини відбувається відокремлення носоглоточної і носової порожнини від глоткової і ротової. Ці порожнини розділяються піднебінньо-глоточним змиканням, коли здійснюється скорочення м’язів м’якого піднебіння, бічної та задньої стінок глотки. Одночасно при русі м’якого піднебіння при фонації відбувається стовщення задньої стики глотки (валик Пассавана), яке сприяє контакту задньої поверхні м’якого піднебіння із заднє стінкою глотки. Під час мовлення м’яке піднебіння безперервно опускається і піднімається на різну висоту в залежності від звуків, які проголошуються, і від швидкості мовлення. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, що проголошуються Вона менше для голосних, ніж для приголосних. Тобто, при нормальному вимовлянні назальних (від лат. nasus – ніс) – м', м, н', н – повітряний струмень вільно проникає в простір носового резонатора.

Залежно від характеру порушення функції піднебінно-глоткового зімкнення виділяють різні форми ринолалії: закриту і відкриту.

При відкритій формі ринолалії ротові звуки набувають назальності (носовий відтінок).

Провідним є зміна тембра голосу – відкрита назалізація – неприємний носовий резонанс, який надає до того ж, глухе звучання всього мовлення. Назалізація виникає завдяки відсутності розмежування носової і ротової порожнин. Вона значно змінює акустичні характеристики фонем. Голос стає монотонним, слабким.

Більш за все змінюється проголошення голосних звуків – і, у, при артикуляції яких ротова порожнина більше всього звужена. Найменший назальний відтінок має голосний а, бо при його проголошенні ротова порожнина широко розкрита.

Порушення тембра відмічається і при проголошенні приголосних: шиплячі і фрикативні супроводжуються хрипкими звуками, які виникають в ротовій порожнині. Проривні п,б,д,т,к і г звучать неясно так як у ротовій порожнині не утворюється необхідний повітряний тиск в наслідок неповного перекриття носової порожнини. Ринофонічно звучать л і р. Повітряний струмінь у ротовій порожнині настільки слабкий, що не достатній для коливання кінчика язика, необхідного для утворення звука р.

Відкрита ринолалія буває функціональною і органічною.

Функціональна відкрита ринолалія обумовлена різноманітними причинами. Часто спостерігається після видалення аденоїдів, рідше – після постдиітерійного парезу. При функціональній відкритій ринолалії підйом м’якого піднебіння недостатній при фонації у дитини зі слабкою артикуляцією. У дитини більше порушено проголошення голосних звуків, а при проголошенні приголосних змикання піджнебіння і глотки добре. Цей вид ринолалії зникає в результеті комплекса спеціальних вправ, а порушення звукопроголошення виправляються загальноприйнятими методиками, які використовують при усуненні дислалії.

Органічна ринолалія буває набутою і вродженою. Набута форма виникає при паралічах м’якого піднебіння, при рубцових змінах, парезах і паралічах м’якого піднебіння; ушкодженнях блукаючого або язикоглоточного нерва, пораненнях, тиск пухлини, рубцевих змінах м’якого піднебіння.; частіше за все – вроджене розщеплення м’якого і твердого піднебіння, вкорочення м’якого піднебіння. У виникненні ущелини обличчя грають роль генетичні, зовнішні, біологічні грип, паротит, корева краснуха, токсоплазмол тощо), хімічні фактори (ядохімікати, кислота тощо); ендокринні захворювання матері, психічні травми і професійні шкідливості; вплив алкоголю та куріння.

Наявність вродженої ущелини губи або піднебіння є загальною ознакою для багатьох нозологічних форм спадкових захворювань.

Найбільш суттєвими проявами дефектності фонетичного оформлення усного мовлення є порушення всіх оральних звуків за рахунок підключення носового резонатора та зміни аеродинамічних умов фонації. Звуки стають назальними, тобто змінюється характерний тон приголосних. Виявляються багато інших дефектів. Мовлення дитини з ринолалією в цілому мало зрозуміла.

Особливості проголошення дітей з ринолалією приводять до перекручування і не сформованості фонематичної системи мови. Звукові образи неповноцінні і є перепоною до оволодіння правильним письмом. Дисграфічні помилки таких дітей різноманітні. Читання віддзеркалює не сформованість усного мовлення.

Причиною вродженої ринолалії є вроджене розщеплення м’якого або твердого піднебіння.

Вроджені розщелини верхньої губи бувають повними і неповними (без деформації кожно-хрящового відділу носу, з його деформацією). Дітям з вродженими розщелинами піднебіння проводяться хирургічні операції, їм потрібна консультація ортодонтов, стоматологів і інших спеціалістів.

Закрита ринолалія утвориться при зниженому фізіологічному носовому резонансі під час проголошення звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс у носових м, м', н, н'. При нормальному проголошенні носоглоточний затвор залишається відкритим і повітря проникає прямо в носову порожнину. Якщо для назальних звуків носовий резонанс відсутній, вони звучать як б, б', д, д'. У мовленні зникає протиставлення звуків за ознакою назальний-неназальний, що впливає на його розбірливість. Змінюється також звучання голосних звуків, бо заглушаються окремі тони у носоглоточній та носових порожнинах. При цьому голосні звуки набувають у мовленні неприродній відтінок.

Причина закритої ринолалії – частіше органічні зміни в носовій порожнині або функціональні розлади піднібінно-глоточного змикання. Органічні зміни викликаються хворобливими явищами, в результаті яких утруднюється носове дихання.

М. Зеєман розрізняє два види закритої ринолалії (ринофонії): передню закриту – при непрохідності носової порожнини та задню закриту – при зменьшенні носоглоточної порожнини. Функціональна закрита ринолалія спостерігається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона виникає при гарній прохідності носової порожнини і непорушеному носовому диханні. Хоча тембр назальних і голосних звуків при цьому може бути порушено сильніше, ніж при органічних формах.

При органічній ринолалії необхідно усунути причини непрохідності носової порожнини. Як тільки наступає правильне носове дихання, зникає дефект.

Деякі автори (М. Зеєман, А. Митринович-Моджеєвська) виділяють змішану ринолалію – стан мовлення, який характеризується зниженим носовим резонансом при проголошенні носових звуків і наявністю назального тембру (назализованного голосу). Причиною є непрохідність носа і недостатність піднебінно-глоточного контакту функціонального і органічного походження.

При ринолалії страждає не тільки звукопроголошення, а й інші сторони мовлення. Усне мовлення характеризується бідністю, як правило страждає лепетне мовлення, ы мовленнэвий аппарат не готується для відтворення мовлення.

Дитина з ринолалією пізніше починає говорити. Найбільше порушується фонетична сторона мовлення. Дитина компенсує відсутні рукхи артикуляційного апарата іншими рухами (високий підйом язика, напруження мімічих м’язів, зрушення кореня язіка в бік). Всі ротові звуки набувають носовий відтінок. Носовим звукам супроводжується храп, свист, шипіння тощо. Мовлення таких дітей стає незрозумілою.

Корекційна робота передбачає ранні профілактичні та комплексні заходи, які можуть послабити розвиток дефекту і сприяти якнайшвидшої соціальної реабілітації дитини з вродженими аномаліями піднебіння.

Особливості усного мовлення передбачають порушення в писемному мовленні. Дітям шкільногь віку доцільно відвідувати спеціальні мовленнєві школи.

Дизартрія

Дизартрія (від греч. dis – префікс, що означає розлад, аrthroo – сполучати) – порушення вимовляльної сторони мовлення, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовленнєвого апарата при поразках заднєлобних та підкоркових відділів мозку. При цьому через обмеження рухливості органів мовлення (м’якого піднебіння, язика, губ) утруднена артикуляція, але при виникненні у дорослому віці, як правило, не супроводжується розпадом мовленнєвої системи. У дитячому віці може порушуватися читання, а також загальний розвиток. Синоніми – косномовність, невиразне мовлення. При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовляння, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти.

Форми дизартрії: бульбарна, підкоркова, мозочкові, кіркова, псевдобульбарна.

Бульбарная дизартрія (від лат. bulbus – цибуля, форму якої має довгастий мозок) виявляється при захворюванні або пухлині довгастого мозку. При цьому руйнуються ядра рухових черепно-мозкових нервів, які там розташовані. Характерним є параліч або парез м’язів глотки, гортані, язика, м’якого піднебіння. У дитини порушується ковтання твердої та рідкої їжі, утруднено жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння призводить до специфічних порушень голосу: він стає слабким, у мовленні не реалізуються дзвінкі звуки. Парез м’язів м’якого піднебіння призводить до вільного проходу повітря, яке видихається через ніс, і всі звуки набувають виразний носовий відтінок. Мовлення невиразне, нечітке, уповільнене.

Підкоркова дизартрія – виникає при уражені підкоркових вузлів головного мозку. Характерною проявою є порушення м’язового тонуса або наявність гіперкінезу. Гіперкінез – надмірні мимовільні, зайві, недоцільні, неупоряджені рухи, які не контролюються дитиною. Характер м’язового тонуса і наявність гіперкінеза, які мають змінний характер, обумовлюють своєрідні порушення фонації і артикуляції. Дитина може правильно проголошувати окремі звуки, слова і короткі фрази та через мить він вже не може проголосити ні звука. Виникає артикуляційний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Діти можуть проголошувати слова і фрази дуже швидко або монотонно, з великими паузами між словами.

Мозочкова дизартрія – характеризується скандированим “рубленим” мовленням, іноді супроводжується викриками окремих звуків.

Коркова дизартрія – порушується довільна моторика артикуляційного апарата, вимова складних по звуко-складовій структурі слів, утруднення динаміки переключення від одного звука до іншого, від однієї артикуляційної пози до другої, Діти чітко проголошують ізольовані звуки, але в мовленнєвому потоці звуки спотворюються, виникають заміни.

Псевдобульбарна дизартрія – є наслідком перенесеного в ранньому дитинстві, під час пологів або внутрішньоутробного періоду органічного ураження мозку в результаті енцефаліту, пологових травм, пухлин.У дитини виникає псевдобульбарний параліч або парез, який обумовлений ураженням провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого та підязичного нервів. У результаті псевдобульбурного параліча у дитини порушується загальна та мовленнєва моторика. Дитинка погано смокче, захлинається, погано ковтає; з рота тече слина, порушується мускулатура обличчя.

Основною ознакою дизартрії від інших порушень вимови є те, що в цьому випадку страждає не вимова окремих звуків, а вся вимовна сторона мовлення. У дітей-дизартриків відмічається обмежена рухливість язикової і мімічної мускулатури. Мовлення такої дитини характеризується нечіткою, змазаною звуковимою; голос у неї тихий, слабкий, а іноді, навпаки, різкий; ритм подиху порушений; мовлення губить свою плавність, темп мовлення може бути прискореним або уповільненим.

Причинами виникнення дизартрії є різні шкідливі фактори, що можуть впливати внутрішньоутробно під час вагітності (вірусні інфекції, токсикози, патологія плаценти), у момент народження (затяжні або стрімкі пологи, що викликають крововилив у мозок дитини) і в ранньому віці (інфекційні захворювання мозку і мозкових оболонок: менінгіт, менінгоенцефалит та ін.).

Дизартрія може спостерігатися як у важкій, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу (ДЦП). Діти з важкою формою дизартрії одержують комплексну логопедичну і лікарську допомогу в спеціальних закладах: дитячих садках і школах для дітей з важкими порушеннями мовлення та для дітей з порушенням опорно-рухового апарата.

У дитячих садках і школах загального типу можуть знаходитися діти з легкими ступенями дизартрії (інші назви: стерта форма, дизартричний компонент). Ці форми виявляються в більш легкому ступені порушення рухів органів артикуляційного апарата, загальної і дрібної моторики, а також у порушеннях вимовної сторони мовлення – воно зрозуміло для навколишніх, але нечітке.

Діти зі стертими формами дизартрії не виділяються різко серед своїх однолітків, навіть не завжди відразу звертають на себе увагу. Однак вони мають особливості. Ці діти нечітко говорять і погано їдять. Зазвичай вони не люблять м’яса, хлібні скоринки, моркву, тверде яблуко, тому що їм важко жувати. Трохи пожувавши, дитина може тримати їжу за щокою, поки дорослі не зроблять йому зауваження. Часто батьки йдуть дитині на поступку – дають м’яку їжу. Тим самим вони, не бажаючи того, підтримують затримку розвитку рухів артикуляційного апарата дитини. Необхідно поступово, потроху привчати її добре пережовувати і тверду їжу.

Важче в таких дітей формувати культурно-гігієнічні навички, що вимагають точних рухів різних груп м’язів. Дитина не може самостійно полоскати рот, тому що в неї слабко розвинені м’язи щік, язика. Таку дитину потрібно вчити надувати щоки й утримувати повітря, а потім перекачувати його з однієї щоки в іншу, утягувати щоки при відкритому роті і замкнутих губах. Тільки після цих вправ можна привчати дитину полоскати рот водою.

Діти з дизартрією не люблять і не хочуть застібати ґудзики, шнурувати черевики, підкачувати рукава. Варто поступово розвивати дрібну моторику рук, використовуючи спеціальні вправи.

Діти-дизіртрики відчувають утруднення й в образотворчій діяльності. Вони не можуть правильно тримати олівець, користуватися ножицями, регулювати силу натиску на олівець і пензлик. Для таких дітей характерні утруднення при виконанні фізичних вправ і танцях. Їм нелегко навчитися співвідносити свої рухи з початком і кінцем музичної фрази, змінювати характер рухів по ударному такті. Про таких дітей говорять, що вони незграбні, тому що не можуть чітко, точно виконувати різні рухові вправи. Їм важко утримувати рівновагу, стоячи на одній нозі, часто вони не вміють стрибати на лівій або правій нозі.

Порушення моторики в дітей вимагає додаткових індивідуальних занять у спеціальних установах. Навчання дитини проводиться у різних напрямках: розвиток моторики (загальної, дрібної, артикуляційної), виправлення звуковимови, формування ритміко-мелодійної сторони мовлення й удосконалення дикції. Щоб у дитини виробилися міцні навички у всій руховій сфері, потрібен тривалий час і використання різноманітних форм і прийомів навчання. Для швидшого досягнення результатів робота повинна проводитися разом з логопедом, необхідні консультації лікаря-психоневролога і фахівця з лікувальної фізкультури.

7. Апраксія

Апраксія. Рухові мовленнєві порушення (РМП) – це розлади, що залежать від неврологічного ураження внаслідок якого страждає моторне програмування або нервово-м’язове виконання мовлення. РМП об’єднує апраксію і дизартрію.

Апраксія мовлення – це неврогенне порушення внаслідок ураження здатності програмування серсомоторні команди для позиції та руху м’язів, для свідомого продукування мовлення. Вона може виникати без значної слабкості або уповільнення нервово-м’язової провідності та за відсутності порушення свідомої думки або язика. Апраксія мовлення в літературі називалася афазією Брока, афемією, апраксичною або кортикальною дизартрією, чистою моторною афазією, афазичним фонологічним ураженням тощо.

Апраксія мовлення спричиняється різноманітними процесами (інсульти, травми, пухлини, хірургічні травми, вогнищеві запалення). Клінічно ця патологія виявляється численними анормальностями в артикуляції, темпі та плавності мовлення. Вона може виникати в асоціації зі спастичною зі спастичною дизартрією.

Апраксія може бути вроджена і набута.

Перебіг РМП буває прогресуючим (при хворобі Паркінсона); Хронічним і стаціонарним (ДЦП у дорослих); із покращенням (після інсультів, черепно-мозкових травм) тощо.

Діти з патологією розвитку мовлення, дефектами вимови, зазвичай, приходять на консультацію до невролога. Первинна мета неврологічного обстеження – визначеня тоніки ураження в центральній чи периферійній нервовій системі, тобто встановлення локалізації патологічного процесу.

Другим етапом є виявлення причин хвороби і встановлення неврологічного діагнозу, для чого лікареві необхідно провести диференціацію з широким спектром неврологічних захворювань (судинних, запальних, дегеративних, токсикометоболічних, травматичних, вроджених і хвороб розвитку).

Проведення додаткових нейрофізіологічних обстежень допомагає неврологові виявити провідний патофізіологічний компонент або низку компонентів, які спричинюють девіантний мовленнєвимй розвиток.

Афазія

Афазія (від грец. а – заперечення і phasis – мовлення)– цілковита або часткова втрата раніше сформованої мови, пов’язана з локальними ураженнями головного мозку: мозковий кровообіг (ішемія, геморогія), травми, пухлини, інфекційні захворювання головного мозку. Афазія виникає приблизно в третині випадків порушення мозкового кровообігу, найбільш частіше спостерігається моторная афазія. У дітей афазія виникає рідше, як результат черепно-мозкової травми, пухлинного утворення або ускладнення після інфекційної хвороби. Афазія – один з найбільш тяжких наслідків мозкового ушкодження, при якому системно порушуються всі види мовленнєвої діяльності. В основі афазії лежить те чи інше ураження нейрофізіологічне чи нейропсихологогічне попередження, яке веде до специфічному системному порушенні розуміння мовлення, письма, читання, лічби. При афазії порушується реалізація різних рівнів, сторін, видів мовленнєвої діяльності (усне мовлення, мовленнєва пам’ять, фонематичний слух, розуміння мовлення, читання, лічби та ін.). До афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку. Розрізняють афазії: моторна, сенсорна, амнестична, тотальна.

Моторная афазія – є найбільш розповсюдженою. Цей вид афазії виникає при ураженні мовленнєво-рухового центра (центр Брока). Для даного типу порушення характерним є те, що дитина або зовсім втрачає здібність говорити, або в неї зберігаються незначні мовленнєві можливості. Моторний афазик чує мову, розуміє її, але сам не володіє здібностю відтворювати її. Йому важко правильно повторювати слова, речення, але інколи може вимовити обривки слів та коротких фраз.

Спонтанне мовлення у моторного афазика неможлива внаслідок порушення пускового механізму (порушення центра Брока втрачає здібність відтворювати звуки мовлення, склад структури слів). У цих дітей частково або повністю розпадаються навички писемного мовлення. Читання порушується більше, ніж письмо. При громком читанні з’являються паралексіі (порушення читання, яке обумовлене мовленнєвими розладами). Поряд з цим у дитини часто відзначається правильне написання цифрових рядів, складання із розрізної абетки свого ім’я, прізвище тощо.

Дитини-афазік усвідомлює і тяжко переживає свій дефект. Вона достатньо самокритична, відчува

Є свою безпорадність, тому втрачає впевненість, що призводить до депресії, яка може підсилюватися в тому випадку, коли оточуючи погано розуміють мову дитини.

Другою формою афазії є сенсорна афазія. При ній порушується сприйняття мовлення (центр Верніке). Тому мовлення стає для дитині не зрозумілим. Афазік чує мову, але не розуміє, що говорять (словесна глухота). Ций стан можно порівняти зі станом, коли людина чує незнайому іноземну мову. На пізніх етапах афазії діти розуміють лише окремі значеннєві структури. Сенсорний афазік втрачає здібність впізнавати раніше вивчені слова, у нього порушується самоконтроль за своїми висловлюваннями. Слова таких дітей перекручені, часто зустрічаються парафразії (заміна одного елемента мови – слова, склада – іншими). Розпадаються навички письма і читання: дитина не впізнає написаних слів, які раніше знав; розрізняє окремі літери, а не розуміє змісту складених з них слів. Мовлення афазіків достатньо інтоновано.

Семантична афазія (значеннєва) характеризуэться порушенням смислу фраз, які зв’язані між собою прийменниками,союзами. Діти добре говорять. Розуміють звернене до них мовлення, але не можуть зрозуміти різницю в таких словосполученнях як "брат батька" та "батько брата"; можуть показати олівець, ключ, але не розуміють завдання показати олівцем ключ або ключем олівець. Частоьпоєднується з амнестичними порушеннями мовлення.

При амнестичній афазії діти забувають назви предметів. Замість того, щоб назвати ложку, олівець, вони описують їх якості і призначення: "це – чим їдять", "це – чим пишуть". Достатньо проголосити перший склад, щоб дитина пригадала і проголосила слово, але через кілька хвилин вона знову забуває.

При тотальній афазії дитина не говорить і не розуміє, що їй кажуть. Читання і письмо зовсім не можливо.

При всіх формах афазії необхідно проводити довготривалі логопедичні заняття. Афазія не є психічним порушенням, і ці діти не підлягають лікуванню у психіатрів.

А.Р. Лурія розрізняє шість форм афазії:

- акустико-гностична афазія;

- акустико-мнестична афазія;

- семантична афазія;

- аферентно моторна афазія;

- динамічна афазія.

Алалія

Алалія (від грец. а – заперечення, лат. lalia – мовлення) – відсутність або недорозвиненість мови внаслідок органічного ураження зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Алалія виникає при ураженнях мовних зон великих півкуль головного мозку (центр Брока і центр Верніке). Розрізняють моторну і сенсорну алалії.

Моторна алалія має різноманітну картину проявлень і різноманітною локалізацією мозкового ураження, спільним для яких є недорозвиток експресивного мовлення, тобто різке зниження можливостей самостійних зв’язних висловлювань, утруднення в оволодінні активним словником і граматичною будовою слів, а також звуковимовою при відносно повноцінному розвитку розуміння мови (імпресивне мовлення).

Особливості особистості моторного алаліка виражаються в деякій загальмованості або, навпаки, в підвищеній збудженості і в сенситивності (нерішучості, образливості). Ці особливості, з однієї сторони залежать від недорозвитку ЦНС, а з другої – є результатом того, що мовленнєва неповноцінність і спільна моторна незграбність виключає дитину із дитячого колективу і з віком все більше травмує її психіку, тим більше, що серед моторних алаліків достатньо великий відсоток дітей, у яких затримка інтелектуального розвитку має інший характер і усувається по мірі розвитку мовлення.

При моторній алалії спостерігаються різні рівні мовленнєвого розвитку, які були виділені і описаніпрофесором Р.Є. Левиною: від повної відсутності загальновживаного мовлення до розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвитку. Рівень мовленнєвого розвитку залежить від тяжкості неврологічного порушення, умов виховання і мовленнєвого середовища, часу і тривалості логопедичної дії, від компенсаторних можливостей дитини: психічної активності, стану інтелекта і емоційно-вольової сфери.

При моторній алалії розуміння зверненого до дитини мовлення відносно збережено. Діти адекватно реагують на звернення дорослих, виконують прості прохання і доручення. Розуміння мовлення у алаліка часо обмежується лише повсякденною ситуацією. Порушення значеннєвої сторони мовлення з моторною алалією вимогають тривалої і систематичної корекції. Без спеціального навчання цей дефект не подолати.

Сенсорна алалія – одне із складних і ще недостатньо вивчених питань логопедії. Причиною виникнення сенсорної алалії є кіркове порушення діяльності мовно-слухового аналізатора при достатньо збереженому периферичному слухові і первинно збереженому інтелекті. Безпосередніми причинами можуть бути травми голови, перенесений енцефаліт.

Сенсорну алалію характеризує тяжкий недорозвиток сприймання мови, внаслідок чого недорозвивається і мовлення самої дитини.

Первинне сприймання сенсорного алаліка заставляє думати або про ранню тяжку туговухість, або про розумову відсталість. Батьки наполягають на тому, що дитина чує, але не завжди однаково. Вони пояснюють це капризами, впертістю.

Сенсорні алаліки мають особливості слухового сприйняття: його слухова реакція виражена у зміні і нестійкості порогів слухового сприйняття, здатності розрізняти звуки. Можливість сприйняття сенсорного алаліка залежить від темпу подачі звукових подразнень (інтервалів між ними), якості звуків (чисті тони, шуми або звуки мови), емоційної подачі.

У спокійній атмосфері дитина часто повторює окремі слова, вирази, які вимовила інша людина. Дитина добре передає інтонацію почутого і навіть її звукове оформлення. Вимовлене дитиною не осмислюється і безслідно зникає, не закріплюється намір визвати повторну вимову є безрезультатним.

Фізіологічні дослідження сенсорних алаліків привели до висновків: сенсорна алалія – порушення центрального відділу слухового аналізатора, внаслідок цього швидко і легко виникає гальмування. Цим і пояснюється нестійких порогів слухових реакцій, важкість встановлення слухових диференціацій звуків, розрізнення близьких фонем і неповноцінність слухового аналізу і синтезу.

 

1) При алалії мовлення не встигло сформуватися, а при афазії – відбувається розлад сформованого мовлення.

2) При дислалії порушена звукова сторона мовлення, а при афазії – ще й смислова.

3) Афазія відрізняється від дизартрії тим, що при моторній афазії немає проявів грубого порушення у рухомості язика й губ (поза мовленням). При дизартрії спостерігається обмежена активність артикуляційного апарата під час мовлення і поза ним.

4) При туговухості у дітей порушується фізичний слух, а при всіх формах афазії діти чують добре.

5) Афазія призводить до ЗПР, яку слід відрізняти від розумовоївідсталості, коли зниження інтелекту є не вторинним відхиленням (як при афазії), а первинним дефектом.

Форму усного мовлення, що сприймається зором, прийнято називати писемним мовленням. Усне мовленя здійснюється переважно за рахунок дяльності мовнорухового та мовнослухового аналізаторів, писемне мовлення є зорово-слухомовним утворенням. Тому має складнішу психофізіологічну організацію.

 

Порушення писемної мови

 

Порушення писемноїмови можна поділити на дві групи залежно від того, який вид її порушено – продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлад читання).

В сучасній літературі для позначення порушення читання використовують терміни: "алексія" – для позначення повної відсутності читання і "дислексія", "еволюційна дислексія" – для позначення часткового розладу процесу оволодіння читанням.

Дислексія – порушення читання, пов’язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні букв, при злитті їх у склади і склади у слова, що призводить до уповільненого, часто відгадувального характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова. Тяжкий ступень цього порушення являє собою алексію – повну нездатність до оволодіння читанням.

Проблема етиології дислексій є дискусійною. Деякі автори (М. Ламі, К. Лонай) відмічають спадкові передумови при порушені читання. Рейнольд вважає, що зустрічається особлива, вроджена форма дислексії, коли діти наслідують від батьків якісну незрілість головного мозку в його окремих зонах. Ця незрілість проявляється в специфічних затримках розвитку певної функції.

Більшість авторів відмічають наявність патологічних факторів, що впливають в пренатальний, натальний і постнатальний періоди. Етиологія дислексій пов’язана з впливом біологічних і соціальних факторів.

Порушення читання можуть викликатися причинами органічного і функціонального характеру. Органічні причини пов’язані з порушеннями зон головного мозку, функціональні – з впливом внутрішніх (довготривалі соматичні захворювання) і зовнішні (невірна мова, двомовність, дефіцит мовних контактів) факторів, які затримують формування психічних функцій, що беруть участь в процесі читання.

Таким чином, в етиології дислексії беруть участь як генетичні, так і екзогенні фактори (патологія вагітності, пологів, дитячі інфекції, травми голови).

Розлади читання часто спостерігаються у дітей з мінімальною мозковою дисфункцією, із затримкою психічного розвитку, з тяжкими порушеннями усного мовлення, з порушенням слуху, в розумово відсталих дітей.

Класифікація дислексій.

І. За проявом:

· літеральна (проявляється в нездатності чи важкості засвоєння та розрізняння букв);

· вербальна (проявляється в тяжкості читання слів).

ІІ. За первинно порушеним аналізатором – слуховим, зоровим, руховим (О.А. Токарева):

· акустична (дітям важко зливати букви у склади);

· оптична (змішування букв, схожих за написанням);

· моторна форми дислексій (діти втрачають рядки чи окремі слова у рядку при читанні).

ІІІ. За порушенням механізмів (М.Е. Хватцев):

· фонематична (діти важко засвоюють окремі букви, не можуть зливати їх у склади, роблять велику кількість помилок, мають поганий фонематичний слух);

· оптична;

· оптико-просторова;

· семантична (порушено розуміння почитані слів, речень, тексту);

· мнестична (труднощі в засвоєнні всіх букв, в їх замінах).

ІV. За порушенням операцій процесу читання (Р.И. Лалаєва):

· а) фонематична;

· б) семантична;

· в) граматична (зміна відмінкових закінчень, неправильне узгодження в роді, числі і відмінку іменника та прикметника, зміна закінчень дієслів 3-ї особи минулого часу);

· г) мнестична;

· д) оптична;

· е) тактильна (сліпим дітям важко диференціювати тактильно букви азбуки Брайля, змішують тактильно схожі букви, які складені з однакової кількості точок, чи розміщених дзеркально точок, чи розміщених вище або нижче тощо).

Дисграфія – часткові специфічні розлади процесу письма. Для позначення порушень письма використовують терміни: дисграфія, аграфія, дизоргографія, еволюційна дисграфія. Проявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складового наповнення слова і структури речення.

Артикуляційно – акустична дисграфія. Являє собою відображення на письмі неправильної звуковимови. Дитина пише так, як вимовляє. На початкових етапах оволодіння письмом учень пише промовляючи. Спираючись при цьому на дефектну вимову звуків, він відображає свою неправильну вимову на письмі.

Проявляється в замінах, пропусках букв, співвідносних замінам і пропускам звуків в усному мовленні. Іноді заміни букв на письмі залишаються і після їх усунення в усному мовленні. Це пояснюється тим, що під час внутрішнього проговорювання у дитини ще немає достатньої опори на правильну артикуляцію, так як не сформовані чіткі кінестетичні образи звуків.

Акустична дисграфія. У своїй основі має порушення слухової диференціації звуків мовлення. При цій формі дисграфії, на відміну від артикулярно-акустичної, немає порушень вимови тих звуків мовлення, які неправильно позначаються на письмі. Акустична дисграфія проявляється в змішуванні букв, відповідних фонетично близьким звукам. Частіше всього змішуються букви, які позначають наступні звуки: свистячі й шиплячі, дзвінкі та глухі, африкати та їх компоненти, що входять в їх склад (ч-т, ч-щ, ц-т, ц-с), мякі та тверді приголосні, голосні, схожі акустично і артикуляційно (о-у, е-и). У більшості випадків акустична дисграфія обумовлена нечіткістю слухового сприймання і слухових уявлень про звуки.

Дисграфія, пов’язана з порушенням різних форм мовного аналізу і синтезу. Проявляється в порушенях поділу речень на слова, складового й звукового аналізу і синтезу.

Недорозвиток звукового аналізу і синтезу проявляється на письмі в порушеннях структури речення і слова, в злитному написанні слів у реченні, або в окремому написанні одного слова.

Дуже часто зустрічаються помилки в звуко-складовій структурі слова: пропуски приголосних (диктант – “диктат”) при їх збігу, пропуски голосних (собака – “сбака”), добавляння голосних (птахи – “питахи”), переставляння букв (вікно – “вкіно”), пропуск та перестановка складів.

Аграматична дисграфія. Обумовлена недорозвитком граматичного строю мови – морфологічних і синтаксичних узагальнень. Проявляється в аграматизмах на рівні слова, словосполучення, речення і тексту.

Діти затрудняються у встановленні логічних і мовних зв’язків між реченнями, порушується граматичні зв’язки між реченнями.

Проявляється в порушеннях морфологічної структури слова: заміни префіксів, суфіксів, закінчень; прийменниково- відмінкових конструкцій.

Спостерігаються пропуски та порушення послідовності слів у реченнні.

Оптична дисграфія. Пов’язана з недорозвитком зорового гнозису, просторових уявлень і проявляється в замінах і порушеннях графічного образу букв:

- заміни букв, що складаються з однакових елементів, але по- різному розташованих у просторі (в - д);

- дзеркальний напис букв (с - з);

- пропуски елементів;

- написання зайвих елементів;

- неправильне розташування елементів (х – сс, т - пп).

Причини порушення читання та письма є подібними.

Конкретний план роботи складається для групи дітей, які мають подібні відхилення в розвитку усного мовлення.

Змішення букв по кінетичній подібності. Написавши перший елемент, дитина не може далі диференціювати тонкі рухи руки. Ці букви мають подібні відправні точки (о – а, б – д, и – у, У – Ч, п – т, П – Т, л – м, х – ж, н – ю, и – ш, л – я, а - д).

В основі дисграфії у дітей лежить недорозвиненість усної мови (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимовляння, які перешкоджають оволодінню фонематичним звуковим складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення – аграфія – являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма.