Предмет,мета і завдання курсу «Вступ до спеціальності «міжнародне право»

Предмет,мета і завдання курсу «Вступ до спеціальності «міжнародне право»

Предмет міжнародного права -це цілком визначена правова категорія, під якою розуміються міжнародні правовідносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів міжнародного права.

Предметом навчального курсу «Вступ до спеціальності «міжнародне право» є

спеціальні наукові міжнародно-правові знання та ознайомлення з загальною та особливою

частинами міжнародного публічного права. Предметом МП є МО міждержавного хар -ру як особливий вид соц. відносин. До предмета МП належать відносини, які виходять за межі внутрішньої компетенціі.Мета вивчення курсу міжнародного права полягає у формуванні у студентів твердих знань, умінь і навичок правового мислення в міждержавних відносинах, орієнтації на загальнолюдські цінності в будівництві без'ядерного і ненасильницького світу і вирішенні глобальних проблем сучасності, умінні робити самостійний аналіз міжнародних документів

Завдання курсу: Ознайомлення студентів з необхідними джерелами права, концептуальними проблемами міжнародного права, засвоєння найважливіших міжнародних угод, конвенцій і договорів.

Формувати у студентів науковий юридичний світогляд, загальноправове орієнтування, правову культуру, здатність приймати правильні рішення в професійній діяльності.

Проблема визначення міжнародного права

В сучасному світі вченими запропоновано понад тисячу різноманітних визначень міжнародного права, але їм так і не вдалося дійти згоди навіть з найбільш принципових питань. Для прикладу можна навести дві крайні точки зору в розумінні міжнародного права.Одна група вчених наполягає на тому, що міжнародне право - це система юридичних норм, які створені визнаними і вповноваженими на те суб'єктами міжнародного права і регулюють відносини між ними. Інша вважає, що міжнародне право - це сам процес прийняття і втілення в життя владних рішень. Він зводиться до одночасної реалізації трьох завдань: 1) застосування чинних норм міжнародного права; 2) ліквідацію небездоганних минулих правових рішень; 3) встановлення цілей у спільних інтересах суб'єктів і забезпечення їх засобами досягнення. Сьогодні погляд на міжнародне право лише як на систему норм явно недостатній і застарілий. Воно не обмежується системою норм і не завершується створенням норми. Водночас визначати міжнародне право лише як процес прийняття рішень небезпечне зведенням права до застосування сили, відривом процесуальних компонентів міжнародного права від матеріальних. Отже, як один із варіантів можна сформулювати таке визначення: міжнародне право - ц е система юридичних норм, які регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини, співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті повноважними суб'єктами для реалізації спільних інтересів.

3.Система мп,галузь мп,інститут мп.

Система міжнародного права — це порядок розташуван­ня принципів і норм у логічній послідовності або за предме­том регулювання. Система міжнародного права являє собою комплекс юридичних норм, що характеризується принциповою єдністю й одночасно упорядкованим підрозділом на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути). Галузь МП- сукупність юридичних норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права в певній області, що становить специфічний предмет міжнародного права й зв'язана зі специфічною групою об'єктів міжнародного права. Галузь міжнародного права являє собою сукупність норм і принципів, які регулюють правовідносини у певній галузі, що складає специфічний предмет міжнародного права. Інститут міжнародного права - це група, сукупність правових норм, що регламентують якісь однорідні правовідносини. Існування правових норм, що регулюють однорідні правовідносини, - явище, продиктоване необхідністю розрізняти правові норми за характером регульованих правовідносин. Це упорядковує наші уявлення про систему права. Інститут міжнародного права являє собою дуже численний елемент. У числі найбільш відомих можна назвати такі інститути сучасного міжнародного права: власності, відповідальності, міжнародного визнання.

Етапи становлення МП

 

Як основні історичні етапи становлення і розвитку міжнародного права прийнято вважати
-рабовласницький період
-феодальний період
-буржуазний період
-перехідний період
- сучасний період.

Рабовласницький період характерний тим, що:
- кожна держава ставила себе в центр розвитку людства і в зв'язку з цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені. Це було яскраво виражено в діях Древнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії та ін.;
- раби розглядалися як товар і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;
- єдиним і природним засобом вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна;
- егоїзм рабовласницької держави у силу нібито його винятковості доходив до повного заперечення міжнародного права. Феодальні відносини, що зароджувались у надрах рабовласницького ладу, сприяли розпаду оплоту рабовласників Римської імперії. Такий розвиток подій не міг не позначитись на розвитку міжнародного права. Насамперед це позначилося на зміні кола суб'єктів міжнародного права. За рахунок визволення від римської залежності ряду держав, з одного боку, і в силу розвитку воєнної могутності ряду державних утворень, які раніше не відігравали помітної ролі на міжнародній арені, з іншого, кількість суб'єктів міжнародного права стала швидко збільшуватися. Великий вплив на розвиток міжнародного права зробили події XVII ст., і особливо рішення Вестфальського миру 24 жовтня 1648 p., та наслідки ранніх буржуазних революцій у Європі, особливо в Нідерландах і Англії.Вестфальський трактат, що ознаменував кінець тридцятирічної війни, у яку були втягнені майже всі держави Європи. Дуже відчутним поштовхом у прогресивному розвиткуу перехідний період міжнародного права на цьому етапі послужили перші декрети Радянської влади і, особливо, Декрет про мир (листопад 1917 р.).

Джерела міжнародного права

Джерело МП- це форма зовнішнього виразу норм МП,яка створюється шляхом узгодження воль суб’єктів МП. Загальновизнаним є перелік джерел,закріплений в ст..38 Статуту Міжнародного Суду ООН: «Суд,який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права застосовує1) міжнародні конвенції - як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору;2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;4) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм. Враховуючи динаміку розвитку міжнародного права, у міжнародно-правовій практиці нерідко виникає питання й про інші джерела: резолюції міжнародних організацій та конференцій; рішення міжнародних судових установ; норми "м'якого" права, односторонні акти та інші акти.

Основні принципи МП

Принципи міжнародного права - це найбільш важливі і загальновизнані норми поведінки суб'єктів міжнародних відносин з приводу найбільш важливих питань міжнародного життя, також є критерієм законності інших норм, вироблених державами у сфері міжнародних відносин, а також законності фактичного поведінки держав.Принципи міжнародного права - це імперативні норми міжнародного права. Основними джерелами принципів міжнародного права є Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 року і Гельсінський заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року.

•Принцип незастосування сили і погрози силою;•Принцип вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;•Принцип невтручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію держав;•Принцип обов'язки держав співпрацювати один з одним;•Принцип рівноправності і самовизначення народів;•Принцип суверенної рівності держав;•Принцип сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права;•Принцип непорушності державних кордонів;•Принцип територіальної цілісності держав •Принцип поваги прав людини та основних свобод.

Міжнародний Суд ООН

Міжнародний суд (англ. International Court of Justice, фр. Cour internationale de Justice) — головний судовий орган ООН, до юрис­дикції якого входять усі питання, що передаються йому держава­ми, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договора­ми і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Суд міститься у місті Гаага (Нідерланди). Країни-члени мо­жуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про при­кордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні ко­палини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання.Офіційні мови Суду - французька і англійська. Сторонами в справах, що розглядаються Судом, можуть бути тільки держави. Суд уповноважений-розглядати правові спори між державами, що пов'язані з порушенням міжнародних договорів і зобов'язань або виникають при їх тлумаченні;-ухвалювати обов'язкові до виконання рішення за всіма спорами, які передаються державами на його розгляд;-давати консультативні, що не мають обов'язкової сили вироку з правових питань на прохання Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки і інших органів ООН з дозволу ГА ООН.До суду можуть звертатися учасники його Статуту, до числа яких автоматично входять всі члени ООН. Держава, що не є членом ООН, може стати учасником Статуту на умовах, що визначаються у кожному окремому випадку ГА ООН за рекомендацією РБ ООН. Всі держави учасники Статуту Міжнародного Суду можуть бути сторонами в справах, що розглядаються ним. Інші держави можуть передавати на його розгляд справи на умовах, що визначає СБ ООН. Крім того, РБ ООН може рекомендувати передати на розгляд Суду будь-яку юридичну суперечку.

19.Концепція прав людини та основних свобод у міжнародному праві

У міжнародно-правових документах відображений певний стандарт прав людини, який є результатом тривалого процесу формування еталонів відповідно до норм сучасного демократичного суспільства. Зародження концепції прав людини можна віднести до VI— V ст. до н. е. в стародавніх грецьких полісах, де вперше виникли ідеї демократії і принципи громадянства. Громадянин передусім наділявся політичними правами: свободою, правом на вирішення державних справ, на участь у відправленні правосуддя і т. ін. Першим документом, у якому були закріплені права людини, можна назвати англійську Велику хартію вільностей, прийняту в умовах політичного конфлікту між королівською владою і панівними верствами, що вимагали обмежити свавілля влади. Захист прав людини отримав подальший розвиток в Акті про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув’язнень за морями 1679 p, прийнятому в Англії з метою регламентації порядку звільнення заарештованої людини і видачі її на поруки. Видатний історичний документ, що розвиває ідеї свободи і невідчужуваних прав людини і народу, — Декларація незалежності, написана Т. Джефферсоном, була одноголосно прийнята 13 Штатами і затверджена Третім Континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Вона втілила початки свободи особи, її автономії і встановила, що вони підлягають захисту від будь-яких посягань держави.

Статут ООн

Стату́т ОО́Н - міжнародна угода, що засновує міжнародну організацію ООН; підписаний 26 червня 1945 року вСан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації п'ятдесятьма державами і набув чинності 24 жовтня 1945 року, після того, як був ратифікований постійними членами Ради Безпеки ООН.

Всі країни, які підписали Статут, зобов'язані дотримуватися його статей, крім того, їх зобов'язання за Статутом ООН превалюють над усіма іншими зобов'язаннями, які випливають з інших міжнародних договорів. Статут був ратифікований більшістю країн світу; єдиний виняток серед загальновизнаних країн становить Святий престол, який вважав за краще зберегти за собою статус постійного спостерігача, у зв'язку з чим не є стороною, яка підписала документ у повному обсязі.

У 1945 році представники 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Конференції Об'єднаних Націй щодо створення міжнародної організації, щоб розробити Статут ООН. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії та Сполучених Штатів в Думбартон-Оукс в серпні-жовтні 1944 року. Статут був підписаний 26 червня 1945 року представниками 50 країн. Польща, не представлена на Конференції, підписала його пізніше і стала 51-ою державою-засновником.

До 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований Китаєм, Францією, Радянським Союзом, Великою Британією, Сполученими Штатами та більшістю інших її підписали. У 1949 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 24 жовтня Днем Об'єднаних Націй.org/ru/events/unday/2009 /, який буде присвячений інформуванню народів світу про цілі і досягнення Організації Об'єднаних Націй

 

Що таке ВНЗ?

Ви́щий навча́льний за́клад (ВНЗ)— освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, має один з чотирьох рівнів акредитації, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Класифікація вищих навчальних закладів України за формою власності:

Вищий навчальний заклад державної форми власності;

Вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки;

Вищий навчальний заклад комунальної форми власності;

Вищий навчальний заклад приватної форми власності;

Типи вищих навчальних закладів: Університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки.

Академія — вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва. Інститут — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти. Консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва. Коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки.

Технікум (училище) — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями.

 

Види занять у ВНЗ?

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:
лекція;
лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

Лекція – вводить студентів в ту чи іншу галузь наукових знань, знайомить їх з основними науково-теоретичними положеннями і методологією даної науки, показує її взаємозв’язок з іншими галузями знань. Закладаючи основи наукових знань, лекція визначає зміст інших видів навчальних занять і тому займає провідне положення стосовно них.

На семінарі студенти розширюють, поглиблюють та закріплюють основи теоретичних знань, які отримані на лекції. На семінарах ті, хто навчається, вчаться вільно висловлювати науково-теоретичні положення, відстоювати свою думку, розвивають самостійність мислення.

Основною ціллю практичних занять є закріплення та поглиблення знань, які отримані на лекціях та під час самостійної роботи, а також формування вміння застосовувати їх для розв’язування практичних задач. Разом з тим, на цих заняттях,здійснюється активне формування і розвиток у студентів навичок і якостей, які необхідні для наступної професійної діяльності.

Лабораторні заняття сприяють глибокому засвоєнню знань, активізують пізнавальну діяльність, дають навички наукового та технічного експерименту, вчать вмінню оцінювати результати експерименту. Сутність лабораторних занять полягає у тому, що студенти за завданням та під керівництвом викладача виконують різни досліди, спостереження, вимірювання, розраховують параметри і т.ін.

Індивідуальне заняття застосовується для підвищення рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів та проводиться з окремими студентами. Видами індивідуальних завдань є - реферати, курсові і дипломні роботи. Вони видаються студентам у терміни, передбачені начальним планом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно під керівництвом викладача.

Предмет,мета і завдання курсу «Вступ до спеціальності «міжнародне право»

Предмет міжнародного права -це цілком визначена правова категорія, під якою розуміються міжнародні правовідносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів міжнародного права.

Предметом навчального курсу «Вступ до спеціальності «міжнародне право» є

спеціальні наукові міжнародно-правові знання та ознайомлення з загальною та особливою

частинами міжнародного публічного права. Предметом МП є МО міждержавного хар -ру як особливий вид соц. відносин. До предмета МП належать відносини, які виходять за межі внутрішньої компетенціі.Мета вивчення курсу міжнародного права полягає у формуванні у студентів твердих знань, умінь і навичок правового мислення в міждержавних відносинах, орієнтації на загальнолюдські цінності в будівництві без'ядерного і ненасильницького світу і вирішенні глобальних проблем сучасності, умінні робити самостійний аналіз міжнародних документів

Завдання курсу: Ознайомлення студентів з необхідними джерелами права, концептуальними проблемами міжнародного права, засвоєння найважливіших міжнародних угод, конвенцій і договорів.

Формувати у студентів науковий юридичний світогляд, загальноправове орієнтування, правову культуру, здатність приймати правильні рішення в професійній діяльності.