Сучасні вимоги до кваліфікації вчителя іноземних мов.

Нові підходи до вирішення проблем освіти, в тому числі і в галузі навчання іноземних мов, висувають нові вимоги і до підготовки вчителя, його кваліфікаційної характеристики.

Кваліфікаційна характеристика - це перелік основних вимог до професійних якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних обов'язків.

Методичний компонент його кваліфікаційної характеристики включає вимоги до теоретичної і до практичної підготовки вчителя іноземної мови.

Основні вимоги до теоретичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен знати і розуміти:

• основні етапи розвитку методики навчання іноземних мов;

• основи теорії формування граматичних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування лексичних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування слухово-вимовних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування навичок техніки письма;

• основи теорії формування навичок техніки читання;

• основи теорії формування вмінь аудіювання,

• основи теорії формування вмінь читання;

• основи теорії формування вмінь говоріння;

• основи теорії формування соціокультурної компетенції;

• основи теорії планування класної і позакласної роботи з іноземноїмови;

• основи теорії організації класної і позакласної роботи з іноземної мови;

• основи теорії контролю та оцінювання у навчанні іноземної мови;

• основи теорії формування навчальної компетенції.

Основні вимоги до практичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен уміти реалізовувати:

• комунікативно-навчальну функцію, яка складається з інформаційного, мотиваційно-стимулюючого і контрольно-коригуючого компонентів, тобто кваліфіковано застосовувати сучасні принципи, методи, прийоми і засоби навчання чотирьох видів мовленнєвої діяльності;

• виховну функцію, тобто вирішувати завдання морального, культурно-естетичного, трудового виховання учнів засобами іноземної мови з урахуванням особливостей ступеня навчання;

• розвиваючу функцію, тобто прогнозувати шляхи формування і розвитку інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, його пізнавальних і розумових здібностей у процесі оволодіння іншомовним мовленням;

• освітню функцію, тобто допомагати учням в оволодінні уміннями вчитися, розширювати свій світогляд, пізнавати себе та іншу систему понять, через яку можуть усвідомлюватися інші явища.

Для успішного виконання вищезазначених функційучитель має насампередоволодіти курсом методики навчання іноземних мов.

 

Цілі навчання іноземних мов

Цілі навчання іноземної мови в середніх закладах визначаються Державним освітнім стандартом і Програмою з іноземних мов.В сучасній методиці навчання іноземних мов у середніх навчальний закладах висуваються 4 цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча.Практична мета є провідною. Вона передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні читанні та письмі в типових ситуаціях. Основні мовленнєві вміння включають:

· вміння здійснювати усне спілкування в різних ситуаціях;

· вміння розуміти на слух основний зміст нескладних текстів;

· вміння читати і розуміти нескладні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту;

· вміння зафіксувати і передати письмово елементарну інформацію.

Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою.

Передбачається виховання в учнів:

· культури спілкування, прийнятої в сучасному світі;

· позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою;

· таких рис характеру як доброзичливість, толерантність, колективізм.

Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами ін мови, передбачає:

· порівняння явищ ін мови з рідною мовою;

· залучення до діалогу культур;

· оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії країни, мова якої вивчається;

· міння вчитися (працювати з книжкою, підручником, тощо).

Розвиваюча мета передбачає розвиток в учнів:

· мовленнєвих здібностей (фонет та інтонац слуху, мовної здогадки, логічного викладання думок тощо);

· інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам’яті - слухової й зорової, оперативної та тривалої, уваги - довільної та

· мимовільної, уяви тощо);

· готовності до участі в іншомовному спілкуванні;

· готовності до подальшої самоосвіти в галузі володіння іноземно мовою.

4. Зміст навчання іноземних мов

Зміст навчання відповідає на запитання "Чого навчати?" Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо, полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в типових ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу. Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений такими видами компетенцій: мовною, мовленнєвою та соціокультурною. Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.
Так, мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні) і відповідні навички; мовленнєва компетенція включає чотири види компетенцій: уміння в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.
Досягнення комунікативної компетенції неможливе без оволодіння певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення учнів з культурою народу, мову якого вони вивчають. У зв’язку з цим компонентом змісту навчання поряд з комунікативною компетенцією виступає також і соціокультурна компетенція, яка складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій. Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавча – передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування.

Виділення лінгвокраїнознавчої компетенції як складника змісту навчання зумовлено тим фактом, що самій мові властиво накопичувати, зберігати та відбивати факти і явища культури народу – носія цієї мови.

Подібні відомості відносяться до так званих фонових знань. Вони є характерними для жителів конкретної країни і невідомі іноземцям. Зазначені фонові знання реалізуються у певних мовних засобах. До них належать – реалії (безеквівалентні л\о, абревіатури, імена істор.осіб) та фонова лексика.

Безеквівалентні л\о називають поняття, які не існують в інших мовах та культурах

Фонова лексика – іншомовна лексика, що відрізняється лексичними фонами від лексики рідної мови.

Своєрідність цих мовних засобів зумовлює необхідність розробки і використання спеціальних методичних прийомів для їх презентації та засвоєння. З урахуванням цього оптимальним способом семантизації вважається коментар

Одиничний коментар використовується для семантизації окремих л\о в їх основному значенні (city- істор. Центр Лондона)

Системний коментар розкриває значення слів, об’єднаних одним родовим поняттям. Визначальною рисою цього прийому є наявність загальної та виділення спеціальної характеристики слова (Halloween, Christmas - «національні свята»)

Комплексний коментар використовується для семантизації тематичної лексики. При обговоренні теми «Життя молоді» не обійтись без характерних назв навчальних закладів, розваг.

У ході спілкування комуні канти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях, що стосуються різних тем.

Під темою розуміють відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості. В методичному аспекті тема визначається як імовірний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації і згортанню при читанні та аудіюванні.

Обговорення теми потребує розвинених умінь мовлення. Але потреба у спілкуванні виникає за умови створення певної мовленнєвої ситуації.

Комунікативна мовна ситуація – динамічна система взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного планів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування.

Навчання іноземної мови здійснюється протягом обмеженого терміну часу. Тому питання змісту навчання пов’язане з питанням його мінімізації. Мінімізація змісту навчання – кількісне обмеження мовного матеріалу, в різному обсязі рецептивного і продуктивного мовного мінімуму, в обмеженні сфер і ситуацій спілкування.

Отже зміст навчання включає такі компоненти:
1. Сфери спілкування, теми, ситуації.
2. Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал.
3. Знання, навички та вміння мовлення.
Ефективне опанування учнями змісту навчання і досягнення цілей навчання іноземної мови відбувається за умови організації навчального процесу згідно з певними принципами.
5. Принципи навчання іноземних мов.

Навчання іноземної мови здійснюється на основі дидактичних та методичних принципів.

До дидактичних принципів відносяться принципи наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання.

Принцип наочності забезпечується у навчальному процесі з іноземної мови створенням відповідних умов для чуттєвого сприймання іноземного оточення. Забезпечення учнів у процесі навчання слуховою наочністю необхідно для формування мовленнєвих механізмів, оскільки мовлення – це передусім звукова матерія, яка фіксується письмовим кодом. Слухова наочність у процесі оволодіння ІМ невід’ємно пов’язана із зоровою. Зорова наочність може виступати у формі тексту або малюнків, фотографій, схем, карт.

Слухова і зорова наочність виконує функцію зразка іншомовного мовлення і служить стимулом до мовленнєвої діяльності учнів.

Принцип посильності у навчанні ІМ в середньому навчальному закладі передбачає ретельний вибір навчального матеріалу і видів вправ із ним з урахуванням рівня підготовки учнів. На посильність виконання завдань з ІМ можуть впливати обсяг матеріалу, темп виконання завдання, невідповідальність рівня реальних умінь учнів тим, які необхідні для виконання завдань. Посильність позначає відповідність рівня готовності учнів виконати завдання ступеню складності цього завдання.

Принцип міцності набуває особливого значення у навчанні ІМ, оскільки опанування мови пов’язане з накопиченням засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу. Міцність засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу може бути забезпечена у навчальному процесі шляхом підвищення змістовності навчального матеріалу.

Принцип свідомості у навчанні ІМ вважається одним із головних принципів у МІМ. Цей принцип передбачає цілеспрямований вибір навчального мовного та мовленнєвого матеріалу, який забезпечує розвиток пізнавальних здібностей учнів. Принцип свідомості реалізуєшся також у тому, що учні свідомо оволодівають навиками та вміннями інтелектуальної праці. Свідоме оволодіння іноземною мовленнєвою діяльністю забезпечує стабільність набутих навичок і вмінь, дає можливість учням здійснювати самоконтроль і самокорекцію. Цей принцип означає, що навчання проходить успішніше, якщо учень добре розуміє смисл тог, що вчить, а не повторює новий матеріал механічно.

Принцип науковості навчання означає, що учням пропонується для засвоєння надійного обґрунтування у сучасній науці положення і при цьому застосовуються методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів науки, основи якої вивчаються.

Принцип активності у навчанні ІМ передбачає мовленнєворозумову активність учнів в оволодінні іншомовною мовленнєвою діяльністю. Цей принцип велике значення для правильної організації процесу навчання, оскільки оволодіння іншомовним мовленням можливе лише за умови інтенсифікованої навчальної діяльності кожного учня, який є активним учасником навчального процесу. Інтелектуальна активність забезпечується постановкою проблемних завдань, які стимулюють пізнавальні процеси. Позитивне емоційне ставлення до предметів відіграє велику роль у досягненні успіхів. Негативні емоції блокують активність учня.

Принцип виховуючого навчання ІМ реалізується в такій організації навчального процесу, який забезпечує учня можливість проявити себе як особистість, отримати гармонійний і всебічний розвиток свого соціального статусу, удосконалити свої здібності, сформувати пізнавальні мотиви як домінуючі в навчальній діяльності. Особлива увага повинна бути спрямована на надання учням можливості здійснювати самостійну діяльність та самоорганізовуватися. Така організація навчального процесу забезпечує формування в учнів позитивних рис характеру, вольових якостей. Робота з різноманітним навчальним матеріалом допомагає виховувати почуття поваги, відповідальності, доброти,справедливості.

Принцип індивідуалізації реалізується у навчальному процесі і ІМ шляхом урахування індивідуально-психологічних особливостей учня, які значно впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Отже для реалізації принципу індивідуалізації необхідно визначити індивідуально-психологічні особливості учнів і врахувати їх у навчанні ІМ.

До методичних принципів відносяться принципи комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови.

Принцип комунікативності є провідним методичним принципом, який сприяє успішному досягненню головної мети навчання ІМ в середніх навчальних закладах – начати учнів здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального матеріалу. Цей принцип передбачає побудову процесу навчання ІМ, як моделі процесу реальної комунікації. модель має зберігати усі найсуттєвіші риси об’єкта що моделюються. Принцип комунікативності зумовлює добір мовного та мовленнєвого матеріалу, характер вправ, методів та прийомів навчання.

Принцип домінуючої ролі вправ передбачає таку організацію навчальної діяльності учнів, при якій можуть бути успішно сформовані навички та вміння іншомовного мовлення. Цей принцип реалізується у навчальному процесі шляхом виконання учнями різноманітних вправ, що спонукають їх до здійснення мовленнєвих дій, в основі яких лежать певні мовленнєво-розумові операції. Отже стимулювання і підтримка розумової та комунікативно-мовленнєвої активності учнів можливі за умови організації їх навчальної діяльності вправлення в іншомовному мовленні.

Принцип взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності дозволяє забезпечити навчання іншомовного спілкування найефективнішим чином. Паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення у комплексі. Наприклад лексичні або граматичні навички формуються та удосконалюються у процесі вправляння в говорінні, письмі, слуханні та читанні. Розвиток уміння знайти головну або другорядну інформацію в тексті, який сприймається відбувається і в аудіюванні, і в читанні.

Принцип урахування рідної мови дає можливість спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сторін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, при семантизації мовного матеріалу. У мовленнєвому плані врахування рідномовних механізмів допомагає визначити структуру мовленнєвих операцій і вирішити, де є можливим перенесення або коригування чи формування нових навичок і вмінь. Принцип урахування рідної мови реалізується під час використання відповідних вправ у процесі навчання.

 

6.Засоби навчання іноземних мов.
Визначення засобів навчання – це відповідь на запитання «За допомогою чого на-вчати?».Отже. засобами навчання можуть бути різноманітні матеріальні предмети, які до-помагають учителеві організовувати ефективне навчання іноземної мови, а учням – успі-шно оволодівати нею.
Вимоги до ЗН:а) повинні виступати в матеріальній формі і виконувати основну фу-нкцію.забезпечувати реалізацію діяльності вчителя і учнів;б)бути орієнтованими на цілі навчання,тобто сприяти досягненю цілей в процесі навчання іноземних мов;в)бути ін-струментом реалізації методів і прийомів і за безпечувати управління діяльністю вчителя і учнів;г)відповідати сучасним досягненням методики навчання іноземних мов і забезпечу-вати реалізацію новітніх технологій навчання.
Згідно з такими критеріями засоби навчаня розподіляються на основні та допоміж-ні;для вчителя і для учня;технічні і нетехнічні.
Основні:підручник, книжки для вчителя,лінгафонний практикум, комплекс слайдів, таблиці, аудіо-відеокасети тощо.
Допоміжні вчитель використовує додаиково до основних:спеціально підібрані серії малюнків, навчальні картки, схеми,ілюстровані журнали афіші
Для вчителя:Державний стандарт і Програма іноземної мови, посібник для позак-ласної роботи, набір фоно- і відеофонограм, таблиць, малюнків, збірник вправ, магнітні дошки для набору слайдів, діафільмів.
Для учня:підручник, книжка для читання, довідники,словники, роздавальний на-вчальний матеріал, вправи на друкованій основі або на аудіокасеті та ін.
Технічні засоби – ті засоби, що потербують використання технічної апаратури: ві-деограма, фонограма(спрямовує навчальну мовленнєву інформацію по аудитивному ка-налу сенсорної системи учня), відеофонограма.
Використання будь-яких засобів навчання має бути узгоджено з усією системою навчання іноземної мови, співвідноситись з її принципами і цілями.

7. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення. (Методи навчання іноземних мови)

Методи навчання дають відповідь на запитання «як навчати». В широкому смислі, метод – це система навчання. (прямий метод, комунікативний метод, аудіо-лінгвальний метод). У вузькому смислі – це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя.

Для забезпечення навчальної дільності учитель застосовує такі методи-способи: демонстрацію (показ), пояснення та організацію вправляння. Методи-способи мають універсальний характер і використовуються у будь-якій методичній системі.

На кожному з методичних етапів використовуються різні методи навчання.

На етапі презентації – це демонстрація (показ) нового матеріалу та способів оперування ним. Учитель демонструє зразки мовлення, показує їх функціонування в контексті.(з опорою на малюнок, предмет, дію. Учень в цей час знайомиться з новим матеріалом та способами оперування цим матеріалом. Демонстрація нового матеріалу супроводжується поясненням учителя. Таке пояснення здійснюється одночасно з організацією самостійного пошуку учнів, що стимулює їх розумову активність. Зі свого боку, учень осмислює нові мовні та мовленнєві явища на основі розумових операцій аналізу, синтезу, порівняння та умовиводу.

На етапі тренування та практики вчитель організує вправляння учнів у застосуванні засвоєного матеріалу в усному або письмовому спілкуванні. При цьому використовуються різні вправи.

У свою чергу учні здійснюють операції вправляння в різних видах мовленнєвої діяльності.

Управління навчальною діяльністю реалізується завдяки здійсненню учителем контролю за успішністю учнів в оволодінні іншомовною мовленнєвою діяльністю на кожному етапі навчання. З боку учнів управління навчальною діяльністю відбувається завдяки застосуванню ними самоконтролю та самокорекції у процесі ознайомлення та осмислення матеріалу і вправляння в спілкуванні.

Окрім методів у навчальному процесі з іноземної мови використовуються різні методичні прийоми. Прийоми навчання пов’язані з конкретними діями вчителя та учнів. Це – елементарні методичні вчинки (дії), що спрямовані на виконання конкретного завдання на певному етапі уроку. Методи і прийоми – це поняття взаємопов’язані. З боку вчителя – прийоми мовленнєвих\комунікативних вправ (описати послідовність дій, зображених на малюнках, відповісти на запитання до прочитаного\прослуханого тексту)

З боку учня це застосування таких прийомів як запис, креслення схем, логічне розмірковування, відтворення за зразком та ін..

Навчання грамм мат.

Згідно з принципом комунікативності у навчанні іноземних мов і

практичної мети — навчання іншомовного спілкування — засвоєння мовного

матеріалу (граматичного, лексичного, фонетичного, орфографічного)

відбувається комплексно, що дозволяє забезпечити спілкування іноземною

мовою з самих перших уроків. Проте це не означає відсутності спеціальної

цілеспрямованої роботи над засвоєнням граматичних форм і структур,

вокабуляра, звуків, інтонаційно-ритмічних моделей, орфографічних правил.

Вони становлять той "будівельний матеріал", без якого не може відбутися

будь-яке вербальне спілкування. Ось чому виникає необхідність у

фрагментах уроків, на яких домінує той чи інший аспект мови — граматика,

лексика, фонетика, орфографія. Метою таких уроків/фрагментів уроків є

формування відповідних навичок мовлення — граматичних, лексичних,

слухово-вимовних, орфографічних, перцептивних.

1. Активний і пасивний граматичні мінімуми

В середніх навчальних закладах вивчаються не всі граматичні явища

виучуваної іноземної мови, а спеціально відібраний граматичний мінімум,

який складається з активного граматичного мінімуму та пасивного

граматичного мінімуму. Для вираження власних думок іноземною мовою учень

має оволодіти тими граматичними структурами (ГС), які входять до

активного граматичного мінімуму. До пасивного граматичного мінімуму

входять такі ГС, якими учні можуть не користуватися для вираження своїх

думок, але які потрібні для сприймання і розуміння мовлення. Щоб

сприймати і розуміти думки інших людей, необхідно володіти як активним,

так і пасивним граматичним мінімумом.

Мета навчання граматичного матеріалу іноземної мови, що вивчається, це

оволодіння граматичними навичками мовлення: репродуктивними, тобто

граматичними навичками говоріння і письма, та рецептивними, тобто

граматичними навичками аудіювання і читання.

Граматичні навички мовлення, як і всі інші навички мовлення, повинні

характеризуватися такими ознаками як автоматизованість, гнучкість та

стійкість і формуватися поетапно.

Сформованість репродуктивної граматичної навички — одна з передумов

функціонування вміння висловлювати свої думки в усній та письмовій

формі. Щоб здійснити свій комунікативний вибір, той, хто говорить/пише,

має спочатку вибрати граматичну структуру, яка б відповідала даній

ситуації мовлення. Так, якщо людина має намір про щось дізнатися, вона

обирає одну із ГС, що виражає запитання. Дальший вибір залежить від часу

події, про яку йдеться, від характеру інформації, що потрібна у

відповідь на запитання, тощо. У багатьох випадках (наприклад, при

висловлюванні прохання) на вибір ГС впливають стосунки між людьми.

Обрану ГС потрібно оформити відповідно до норм даної мови. (Маються на

увазі синтаксичні та морфологічні особливості ГС). Вибір та оформлення

ГС здійснюються паралельно: засвоюючи форму, учень повинен мати певний

комунікативний намір, вирішувати конкретне мовленнєве завдання — щось

запитати, попросити, комусь заперечити, підтвердити чи спростувати чиюсь

думку тощо, з тим щоб у його свідомості поєднувалися комунікативний

намір та форма, за допомогою якої він виражається.

Сформованість рецептивної граматичної навички — одна з передумов

функціонування вміння розуміти думки інших людей в усній і письмовій

формах.