Зовнішньополітичний курс Китаю



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зовнішньополітичний курс Китаю



Прихід до влади в Китаї КПК був неможливий без підтримки Радянського Союзу. Це дало привід Й. Сталіну розглядати Китай як свою маріонетку в «холодній війні». Участь китайських військ у війні в Кореї тісно прив'язала Китай до радянського зовнішньо­політичного курсу.

Нічого нового, крім погіршення відносин з Китаєм, не вніс і М. Хрущов. Перше непорозуміння між Мао Цзедуном і Хрущовим виникло після доповіді М. Хрущова на XX з'їзді КПРС, де останній викривав культ особи Сталіна. Друге — після наради комуністич­них партій у 1960 р., на якій КПРС була проголошена авангардом комуністичного руху.

Китайсько-радянські переговори з питань кордонів зайшли в глу­хий кут. Із 1964 р. почалась ескалація воєнного протистояння між двома країнами.

Упевненість китайському керівництву надавали створена китайськими вченими атомна бомба (жовтень 1964 р.) і їх перевага у живій силі.

У 1964 р. в СРСР відбулися зміни в керівництві.

У 1966 р. між СРСР і Монголією було укладено договір про дружбу і співробітництво. Згідно з ним на територію Монголії були введені радянські війська.

Китай відповів на це нарощуванням військових сил на пів­ночі країни.

Переломний момент настав у 1968 р., коли китайське керівництво було стурбоване можливістю повторення стосовно нього «чехословацького варіанту».

Китай почав посилено готуватися до війни, на радянсько-китайському кордоні весь час виникали збройні сутички, найбільш небезпечні з яких відбулися на острові Даманський (13 червня 1969 р.) та в районі міста Жаланашколь (Казахстан, 13 серпня 1969 р).

Зіткнення на кордоні підштовхнули Генштаб СРСР до розробки плану превентивного удару по ядерних об'єктах Китаю.

Але міждержавний конфлікт було улагоджено мирним шляхом. Між СРСР і Китаєм почались переговори, які з перервами продовжувались до 1980-х рр.

Наприкінці 1970-х рр. Китай і СРСР знову опинилися перед загрозою війни, яка була викликана в'єтнамо-китайським конфліктом через Камбоджу.

У 1979 р. Китай здійснив напад на В'єтнам з метою дати урок в'єтнамському керівництву. У відповідь СРСР підтягнув свої війська до китайського кордону, а частину перекинув у В'єтнам. Китайські війська зазнали поразки, а конфлікт навколо Камбоджі було улагоджено мирним шляхом.

У протистоянні з СРСР Китай знайшов підтримку з боку США. 1 січня 1979 р. між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини і встановлено торговельні зв'язки.

Після тривалого періоду взаємної ворожнечі й воєнної конфрон­тації на початку 1980-х рр. американо-китайські від­носини стають на шлях швидкого покращення.

У воєнно-політичній галузі вони за порівняно короткий термін переросли в стратегічну взаємодію. США, відкинувши ідеологічні упередження, пішли на співробітництво, щоб отримати додаткові переваги у протиборстві з СРСР. Схожими мотивами керувалося і китайське керівництво, розглядаючи СРСР як ворога № 1.

У 1982 р. Китай відмовляється від політики конфронтації з Радян­ським Союзом. А СРСР у 1983 р. заявив про свій намір нормалізувати відносини з Китаєм.

Китайське керівництво поставило ряд поперед­ніх умов: виведення радянських військ з Афганістану і Монголії та виведення в'єтнамських військ з Камбоджі.

У 1989 р. ці умови було виконано й відбувся візит М. Горбачова до Китаю. Між СРСР і Китаєм було укладено новий договір про кордон, але він не лікві­дував усіх протиріч з цієї проблеми.

 

Важливу роль у виробленні зовнішньополітичного курсу Китаю ві­діграла теорія «світової революції» і «трьох світів» Мао Цзедуна, по­ширення в 1960-1970 рр. маоїстських партій у різних країнах світу.

 

Сьогодні Китай, будучи постійним членом Ради Безпеки ООН і «ядерного клубу», відіграє значну роль у світовій політиці, а особ­ливо в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Важливими здобутка­ми китайської зовнішньої політики стала деколонізація території Китаю — Гонконґа (1997 р.), Макао (1999 р.), вступ країни до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

Одне з основних завдань зо­внішньої політики Китаю — домогтись приєднання острова Тайвань і забезпечити стабільний економічний розвиток країни.

Економічна могутність, якої досяг Китай, дала йому змогу про­водити більш активну зовнішню політику.

Сьогодні китайці будують шосе і залізниці в Анґолі, відкривають швейні фабрики по всій Африці й добувають нафту. Китайський капітал активно проникає в Латинську Америку. Країна відіграє ключову роль у стримуванні КНДР. її війська під прапором ООН розміщені в Лівані. Китай пере­творюється на ще один центр сили, у світі.

Китай є другим після Росії торговим партнером України. Це зу­мовлює широкі українсько-китайські відносини.

Тайвань

v Поява держави Тайвань була пов'язана з «холодною війною».

v Зазнавши поразки в громадянській війні, залишки гоміньданівських військ закріпилися на острові Тайвань і прилеглих островах під захистом американсько­го флоту та авіації.

v Утворення двох китайських держав, які сповідували діаметрально протилежні ідеології, і до сьогодні викликає напруження у відносинах між державами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

v Криза 1958 р. у стосунках між двома Китаями була найбільш небезпечною. До неї були втягнуті великі держави, і виникла загроза ядерної війни. До початку 1970-х рр. між державами велись бойові дії малої інтенсивності, у яких брали участь в основному сили авіації і флоту.

v Лідери гоміньдану, опинившись на о. Тайвань і змирившись із втратою можливості відновити свою владу на континенті, зосередили увагу на побудові на острові власної держави.

v До 1971 р. Тайвань займав місце Китаю в ООН, що давало можливість впливати на сві­тову політику і громадськість. Але із втратою місця в ООН Тайвань опинився у міжнародній ізоляції. Офіційні дипломатичні стосунки Тайвань має лише з деякими державами: ПАР, Чилі, Ізраїль та ін.

v У країні була встановлена однопартійна система — партія гоміньдану, на чолі якої продовжував залишатися до своєї смерті Чан Кайші.

v У перші роки існування держави Тайвань США надавали їй значну допомогу, але як тільки значення острова в глобальному протистоянні з СРСР зникло, Тайвань опинився у скрутному становищі.

v Це стало поштовхом до економічних реформ, спрямованих на розвиток експортних галузей. Держава активно сприяла розвитку промисло­вості. Завдяки залученню японського досвіду і технологій почався швидкий розвиток електронної промисловості й побутової техніки. Темпи економічного зростання досягли 10 % на рік.

v Тайвань поряд із республікою Корея, Гонконгом (увійшов до складу Китаю у 1997 р.), Сінгапуром став однією з найрозвиненіших країн регіону, які отри­мали назву «азіатські тигри». За своїм економічним розвитком вони навіть обігнали деякі європейські держави. Дохід на душу населення у Тайвані на початок 1990-х рр. складав 13 тис. доларів.

v На початку 1996 р. на Тайвані відбулись перші демократичні ви­бори президента. Ним став Лі Денхуей. Напередодні виборів відбулося чергове загострення відносин з КНР. Континентальний Китай вирішив здійснити силовий тиск на Тайвань і тим самим вплинути на результа­ти виборів. Проте це не допомогло. Унаслідок цих дій переговори про об'єднання двох Китаїв були перервані й не відновилися до сьогодні.

v 1990-ті рр. уряд країни переглянув свою зовнішню і внутрішню по­літику. Домінуючими стали погляди про відмову від амбітних планів і проголошення незалежної республіки Тайвань. На виборах 1999 р. вперше обирали не «президента Китаю», як це було раніше, а президен­та Тайваню. Перемогу на виборах здобув представник Демократичної прогресивної партії (ДПП), прихильник незалежності Чен ІПуйбін.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.243.21 (0.02 с.)