Поняття і види права спільної власності

Майно може належати на праві власності не одній, а кільком особам одночасно. В такому разі виникають відносини спільної власності.

Право спільної власності — це право двох і більше осіб на один і той же об'єкт, який може складатися з однієї речі або з їх сукупності. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони створюють єдине ціле. Тому право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину.

З поняттям права спільної власності пов'язані категорії "ідеальна частка" і "реальна частка".

Ідеальна частка — це частка у праві на річ. Н-д, якщо дві особи мають у рівних частках право спільної власності на річ, то кожній з них належить не половина речі, а половина права на цю річ.

Реальна частка визначається при припиненні права спільної власності і поділі речі. У цьому випадку йдеться саме про право на частину речі.

Співвласники можуть визначити порядок користування спільною річчю без визначення реальних часток. У цьому разі право спільної власності не припиняється, кожний зберігає свою частку в праві на річ.

Можливе виникнення відносин спільної власності за участю громадян, юридичних осіб і держави, тобто незалежно від форми власності.

Види спільної власності. Спільне майно може належати сторонам на праві спільної часткової власності чи на праві спільної сумісної власності.

Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальну частку) чітко визначена наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, то до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст.355 ЦК). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст.356 ЦК).

При спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не визначені, хоча і припускається, що вони рівні. Спільна сумісна власність виникає у випадках, безпосередньо передбачених у законі (наприклад, спільна сумісна власність подружжя), а також на підставі угоди учасників спільної часткової власності.

Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є велика кількість її учасників.

Спільна часткова власність може виникати в силу будь-яких підстав, не заборонених законом.

1) спільне створення двома або більше особами спільної речі або її переробка, крім випадків, передбачених законом (ст.ст.331, 332 ЦК);

2) одержання плодів, продукції або доходів від спільного майна, якщо ці плоди, продукція або доходи не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст.359 ЦК);

3) придбання декількома особами неподільної речі;

4) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток у спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належать подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності;

5) шлюбний договір, яким встановлено режим спільної сумісної власності для того чи іншого майна;

6) відчуження власником частки у праві власності на річ;

7) спадкування двома або більше особами за умови, що успадковане майно не розділене між спадкоємцями.

Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави виникнення права спільної часткової власності, наприклад, у разі приватизації квартири (будинку), коли члени сім'ї домовляються, що приватизована квартира (будинок) належатиме їм на праві спільної часткової власності (ст.8 Закону від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду"); виконання договору про спільну діяльність.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені його коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник жилого будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст.357 ЦК).

Здійснення права спільної власності ґрунтується на простому принципі: реалізація права одним із співвласників не повинна ущемлювати інтереси інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. Тому право спільної власності ще називають "утисненим" правом власності.

На цьому загальному принципі ґрунтується вирішення всіх конкретних питань щодо здійснення права спільної власності, передбачених ст.ст.357-364 ЦК.

Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ст.358 ЦК).

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст.360 ЦК). Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвласники, що внесли за нього платежі щодо спільного майна, можуть стягнути з нього відповідну частку витрат як безпідставно збережене майно (ст.1212 ЦК).

Важливою правомочністю співвласника є його право розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст.361 ЦК).

При цьому гарантією захисту прав та інтересів інших співвласників є передбачене ст.362 ЦК їх переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Суть його полягає у тому, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Для реалізації цього права передбачено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — впродовж десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором має сплатити покупець.

Проте пред'явлення такого позову не має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу (п.16 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"). Натомість, у цьому разі співвласник у межах установленого законом терміну може вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою.

До таких вимог застосовується позовна давність у один рік. Право переважної купівлі застосовується лише у разі продажу одним із співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто воно не застосовується у разі продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у випадку відчуження частки іншим способом (зокрема при безоплатному переданні). У цьому разі дотримання викладеної вище процедури не потрібне. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь-якій особі, не повідомляючи про це інших співвласників, не запитуючи на це їх згоди тощо.

Передання співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

При відчуженні частки у праві спільної часткової власності вона переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Момент укладення договору визначається згідно з правилами ст.640 ЦК. Хоча ч.2 ст.363 ЦК стосовно відчуження частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відсилає до ст.334 ЦК, але, очевидно, у цьому випадку слід керуватися не стільки положеннями цієї статті, скільки ст.640 ЦК.

Співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.3 ст.364 ЦК). Вважаємо, що в такій самій формі має вчинятися договір про виплату компенсації замість виділу частки.

Право вимагати виділу частки у спільному майні має не тільки сам учасник, а й його кредитор (у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення). Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів чи переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст.366 ЦК).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників. Але для задоволення такого позову судом необхідне існування таких умов:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї;

5) позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.

Якщо виділ частки із спільного майна відбувається із збереженням спільної власності (вона припиняється лише для особи, частка якої виділена), то у разі поділу майна в натурі між співвласниками за домовленістю між ними право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Підставами припинення права спільної часткової власності може бути:

1) відчуження частки одним з двох співвласників іншому;

2) відчуження часток всіма співвласниками одному з них;

3) перехід до одного з двох співвласників частки іншого у спадщину;

4) реалізація майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Отримана грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно розміру належних їм часток у праві спільної часткової власності.