Класифікація права власності

Традиційно поділ права власності на види проводиться за формами власності або за суб'єктами права власності.

Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три економічні форми власності: приватну, державну, комунальну.

Проте різновидів права власності у Конституції згадується більше: передбачені право власності українського народу (ст.13), право державної власності (ст. 14), право приватної власності (ст.41), право власності АРК (ст.138), право комунальної власності як власності територіальних громад (ст.142).

У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про поділ права власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право власності українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.

Слід звернути увагу на те, що в цьому разі критерієм є суб'єктний склад відносин власності, а не форми власності. Такий висновок випливає з того, що і Конституція, і ЦК згадують право власності українського народу, яке не є окремою економічною формою власності, але характеризується належністю майна спеціальному суб'єкту права власності.

Слід зазначити, що ЦК не згадує окремо право власності АРК. З точки зору розрізнення форм власності це начебто логічно, оскільки такої економічної форми не існує.

Проте власність АРК не можна вважати державною, оскільки вказана Республіка не є державою. Водночас майно, яке належить АРК, не можна вважати таким, що перебуває у комунальній власності, оскільки зазначена Республіка не є територіальною громадою.

Виходячи з того, що поділ на види права власності ґрунтується на виокремленні його суб'єктів, а АРК є учасником цивільних відносин (ст.168 ЦК), є підстави стверджувати, що право власності АРК є відокремленим як від права державної власності, так і від права власності територіальних громад, навіть тих, що входять до складу самої Республіки.

Право власності українського народу. Ст. 324 ЦК відтворює положення ст.13 Конституції, у якій закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією. При цьому зазначені органи не є власниками того майна, що належить до об'єктів права власності українського народу. Повноваження цих органів визначені Конституцією та іншими нормативними актами, але в цілому їх повноваження щодо цього майна стосуються управління ним.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону. Отже, кожен має гарантований ЦК доступ до користування природними об'єктами права власності українського народу, але таке користування має відбуватися у порядку і у межах, встановлених законом.

Право приватної власності. У ст.325 ЦК зазначається, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, що відповідно до закону не можуть їм належати.

У разі якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у товариство, новостворена юридична особа стає власником цього майна, так само як і набутого за іншими підставами. Зокрема згідно зі ст. 115 ЦК господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Отже, навіть якщо 100 відсотків акцій акціонерного товариства належать державі чи територіальній громаді, майно цього товариства є об'єктом його права приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать корпоративні права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це правило не поширюється на юридичні особи, створені розпорядчим актом органу державної влади або місцевого самоврядування, і за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (ч.2 ст.81 ЦК).

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежені. Проте законом може бути встановлене обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у їх власності.

Такі правила встановлені у ст.178 ЦК про недопущення перебування у цивільному обігу (а відповідно і належності на праві приватної власності) окремих об'єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі (об'єкти, вилучені з цивільного обігу). Види майна, яке може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженому Постановою ВРУ від 17 червня 1992р. "Про право власності на окремі види майна". Законодавством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не підлягають приватизації.

Як загальне правило в ч.3 ст.325 проголошується: склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Але це не означає, що його кількість взагалі є нічим не обмеженою. По-перше, при реалізації цивільних прав, у тому числі й їх набутті, суб'єкти цивільного права не повинні виходити за межі їх здійснення або зловживати своїми правами. Зокрема склад майна, а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, нехтування моральними засадами суспільства тощо.

 

Право державної власності. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ст.326 ЦК).

Суб'єктом права державної власності є держава Україна, яка представляє спільні інтереси народу.

У ст.13 Конституції закріплено, що право державної власності від імені українського народу здійснюють органи державної влади. До них насамперед належить глава держави — Президент України, який виступає від імені держави у різних правовідносинах, зокрема здійснює право державної власності.

Нарівні з Президентом право державної власності здійснює також ВРУ. Вона затверджує Державний бюджет України і здійснює контроль за його використанням, виконує низку інших повноважень. Повноваження Верховної Ради закріплені у ст.85 Конституції.

Право державної власності здійснює також КМУ, який керує державною власністю (ст.116 Конституції). Однак діяльність його у цій сфері обмежена. Так, для представництва інтересів держави при укладенні міжнародних економічних договорів Прем'єр-міністр України, міністри повинні мати довіреність, підписану Президентом України.

Право державної власності може також здійснювати Фонд державного майна України та інші уповноважені органи, у тому числі державні підприємства і установи.

Здійснюючи зазначені функції, органи державної влади діють не як суб'єкти права власності, а як представники останнього: вони діють не від власного імені і не в своїх інтересах, а від імені й у інтересах держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади у якій є її народ. Через органи державної влади здійснюється воля не цих органів, а самого народу, який може висловити свою волю, здійснити свою владу також безпосередньо (ст.5 Конституції).

Коло об'єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, у тому числі вилучених з цивільного обігу і обмежених у обігу.

Однак слід нагадати, що речі, вилучені з обігу, не є об'єктами цивільних правовідносин. Тому здійснення права держави з використання таких речей, розпорядження ними тощо не є сферою дії приватного (цивільного) права. Здійснюючі вказані дії, держава виступає як суб'єкт владних відносин, її влада над речами у цьому випадку є виявом властивостей публічної влади. У зв'язку з цим зазначені відносини є сферою дії публічного права з усіма наслідками, що випливають звідси (метод впливу на учасників, принципи, засіб захисту тощо).

Право комунальної власності. Це — право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися тощо майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. Згідно зі ст. 140 Конституції і ст.1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста. У містах з районним поділом — громади районів також діють як суб'єкти права власності.

Об'єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації тощо (ч.1 ст.327 ЦК). Однак коло об'єктів права комунальної власності вужче, ніж коло об'єктів права державної власності. Зокрема у комунальній власності не може знаходитися майно, що є об'єктом виключної власності держави (наприклад, атомна зброя, єдина енергосистема тощо).

Підставами виникнення права комунальної власності згідно із Законом України від 3 березня 1998 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" може бути передання майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК право комунальної власності (управління майном, що є у комунальній власності) здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Порядок створення та компетенція таких органів щодо управління об'єктами права комунальної власності визначені Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законодавчими актами.

Право довірчої власності

Право довірчої власності є особливим видом права власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном (ч.2 ст.316 ЦК).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ч.2 ст.1029 ЦК). Управитель діє без довіреності.

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном (чч. 4, 5 ст.1033 ЦК).