Інститут славістики та міжнародних відносин

Кафедра ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З підготовки курсових, бакалаврських та дипломних робіт

За напрямом

Журналістика та інформація»

 

Київ - 2012

 

Методичні рекомендації з підготовки курсових, бакалаврських та дипломних робіт за напрямом 0303 – «Журналістика та інформація» / Котович К.О.,

Кошак О.М. – К.: КСУ, 2011. – 44 с.

 

Рецензент:

Г.І. Назаренко

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української філології

 

Схвалено на засіданні кафедри журналістики

(протокол № 3 від 3 листопада 2011 р.)

 

Затверджено Вченою радою Інституту славістики та міжнародних відносин КСУ (протокол №5 від 11 січня 2012 р.)

 

Голова Вченої ради ___________ Прискока О.В.

 

 

© Котович К.О., Кошак О.М., 2012.

© Київський славістичний університет, 2012.

 

З М І С Т

 

ВСТУП ПРО НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ.………………………. 4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ..…………………………………………………… 6

РОЗДІЛ 1. Науково-дослідні роботи, що мають теоретичний характер

1.1. Курсова робота …………………………………………………………… 11

1.2. Бакалаврська та дипломна робота …….…………………………..….… 18

РОЗДІЛ 2. Науково-дослідні роботи, що мають практичний характер

2.1. Поняття про практичну роботу та її особливості ……………….……… 28

2.2. Курсова робота ……………………………………………………..……… 30

2.3. Бакалаврська робота …………………………………………..……......…. 31

2.4. Вимоги до «Обґрунтування практичної роботи» ………………….…… 32

РОЗДІЛ 3. Захист науково-дослідні роботи

3.1. Захист курсової роботи …………………………………………………… 33

3.2. Захист бакалаврського та дипломного проекту …………………………. 34

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА ………….………….……………………….…….. 38

ДОДАТКИ ………….………….……………………..………………………... 39

 

 

ВСТУП ПРО НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ

 

Протягом навчання в університеті студент повинен не тільки опановувати теоретичні знання і практичні навички, а й займатися науковою роботою. Вона може прибирати різні форми: участь у наукових гуртках, написання статей, виступи на конференціях тощо. До речі, при вступі до магістратури і, в подальшому, до аспірантури така діяльність є важливою умовою.

До обов’язкових видів студентської наукової роботи належать курсові, бакалаврські та дипломні дослідження. Усі, крім курсових, вважаються кваліфікаційними, тобто результати написання і захисту зазначених науково-дослідних праць враховуються при присудженні певного кваліфікаційного ступеня ― бакалавра чи спеціаліста.

Курсові роботи виконують студенти другого та третього року навчання відповідно у четвертому та шостому семестрі. Таке дослідження є узагальненням їхніх наукових пошуків протягом відповідного року навчання.

Навчання у ВНЗ завершується написанням та захистом бакалаврської або дипломної роботи. Бакалаврська/дипломна роботи підбивають підсумок навчання студента і повинні продемонструвати відповідні спеціальні вміння, знання та певний досвід їхнього застосування для вирішення складних професійних завдань. Така письмова робота демонструє інтелектуальний рівень автора, його зацікавленість майбутньою професією, володіння словом. Та й у майбутньому студентські розробки можуть перерости у серйозні наукові доробки.

Отже, курсові, бакалаврські та дипломні науково-дослідні роботи є не тільки формою контролю академічної підготовки студентів, а й можуть стати для найздібніших початком професійної наукової діяльності.

Розробляючи тему курсової, бакалаврської чи дипломної роботи важливо виробити правильну методику дослідження. Опрацьовуючи джерела і літературу, необхідно керуватись пунктами розробленого попереднього плану. Виписки робити на окремих аркушах, проставляючи у правому верхньому кутку спеціальне гасло, яке б вказувало до якого питання чи питань можна використати цей матеріал. Внизу аркуша обов’язково слід подавати інформацію про те, звідки взяті відомості, точно вказуючи не лише назву, але й сторінку.

При першому знайомстві з книгою необхідно бібліографічно правильно її оформити, чітко написавши прізвище та ініціали автора, чи редактора, назву, місце і рік видання, загальну кількість сторінок.

Студенту слід пам’ятати, що наукова робота досить кропітка справа, навіть при найсумліннішому опрацюванні історичних праць та джерельних публікацій, при написанні тексту йому все одно прийдеться повертатись до них для звірки та уточнення, тому бажано на бібліографічній картці вказати бібліотеку і шифр книги.

У процесі роботи студент постійно повинен консультуватись з викладачем для з'ясування незрозумілих і сумнівних моментів.

Захист курсових робіт відбувається на кафедрі журналістики у присутності комісії у відповідності із затвердженим кафедрою графіком.

У поданих методичних рекомендаціях розкриті загальні положення, правила та порядок роботи над курсовою, бакалаврською та роботою, загальні правила цитування, посилання на використані джерела та оформлення їхнього списку. У додатках подано зразки оформлення титульного аркуша, переліків умовних скорочень та використаних джерел і літератури, змісту роботи, відгуку наукового керівника та рецензії.

Писати чи друкувати роботу слід лише з лицьового боку аркуша, обов’язково залишати поля, щоб викладачеві було зручніше робити зауваження.

 

Таблиця 1

Загальні параметри студентських науково-дослідних робіт

Характеристики роботи	Тип роботи
Курсова	Бакалаврська	Дипломна
Виконання на... році навчання	2–3
Обсяг	35–50 стор. комп’ютерного тексту	50-70 стор. комп’ютерного тексту	70–90 стор. комп’ютерного тексту
Спрямування	Навчально-пізнавальне	Практично-дослідницьке	Теоретично-дослідницьке
Кількість джерел у списку літератури	25–40	45–50	75–80

 

Зичимо успіхів!

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Підготовкаписьмових робіт за спеціальністю 0303 – «Журналістика та інформація» передбачає наукове дослідження певної теми.Цей процес від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити деякі загальні методологічні підходи до його проведення, яке прийнято називати вивченням у науковому сенсі.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Можна сказати, що на фундаментальному рівні вивчення журналістського фаху вимагає поєднання підходів, які спираються на теорію, соціологію, історію.

Об’єктивність дослідження передбачає, що дослідник має постійно пам’ятати про велику кількість теоретичних напрямів та думок і прагнути контролювати їх залучення у своїй роботі, бачити відносність будь-яких висновків через призму об’єктивності, намагатися уникати одностороннього бачення. Найплідніших результатів у науці можна домогтися не при запереченні певної ідеології (це, щонайменше – помилка), а при умові плюралізму думок, зазначити переваги та недоліки кожної, з аргументованою доказовістю.

Важливим аспектом підготовки кожної наукової праці є її правильне оформлення, яке має відповідати певним вимогам. Мета правильного оформлення полягає у прагненні дати змогу іншим дослідникам швидко ознайомитися з результатами роботи будь-якого вченого, критично оцінити та, при потребі, перевірити його висновки або відтворити хід дослідження. Оформлення роботи має відповідати державним стандартам України та вимогам, встановленим у Київському славістичному університеті.

Вимоги до оформлення письмових робіт. Письмові роботи виконуються державною (українською) мовою і акуратно оформлюються. Вони мають бути надруковані за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу стандартного формату А4 (210 х 297 мм), шрифтом Times New Roman 14 через півтора міжрядкових інтервали (до тридцяти рядків на сторінці).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля: ліве – не менше 3 см, праве – не менше 1,5 см, верхнє та нижнє – не менше 2 см. Текст розміщується на одній стороні аркуша.

Скорочення слів, окрім узвичаєних абревіатур, не допускається. Вписувати в текст письмових робіт окремі іншомовні слова чи умовні позначки можна чорнилом або пастою тільки чорного кольору. Друкарські помилки, описки та інші неточності, що виявилися в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту машинописним способом та не більше 2 виправлень на одну сторінку.

Заголовки структурних частин письмових робіт «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ»друкують великими літерами і вирівнюють посередині сторінки. Від тексту їх відбивають одним інтервалом.

Заголовки підрозділів, параграфів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу, у підбір до тексту розділу та обов’язково з крапкою в кінці. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, параграфів, пунктів, таблиць подають арабськими цифрами без значка №.

Нумерація сторінок у науково-дослідній роботі повинна бути наскрізною, тобто не можна вести окрему нумерацію в кожному розділі. Таким чином, від титульної (першої) і до останньої сторінки бібліографії чи додатків ведеться послідовна нумерація, без пропусків і повторів порядкових номерів сторінок.

Першою сторінкою будь-якої письмової роботи є титульний аркуш, що включається до загальної нумерації сторінок роботи. На ньому номер сторінки не ставлять, на наступних листках (починаючи з цифри 2, яка ставиться на першій, після титульної, сторінці) номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки.

Зміст, вступ, висновки, список використаних джерел і літератури не нумерують. Номер розділу ставлять після слова «Розділ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи (параграфи) нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Далі у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки, карти й таблиці) в письмових роботах слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Науково-дослідні роботи повинні містити лише ті таблиці, які пояснюються у тексті, наприклад: «...в табл. 3 ми подаємо дані про...». Зверніть увагу, що слово «таблиця» у тесті записують скорочено, тоді як над власне таблицею ― повністю. Якщо посилатися на таблицю доводиться повторно, то пишуть «див. табл. 3», тобто «дивись таблицю третю». Слово «Таблиця» пишеться маленькими літерами (окрім першої великої). Біля нього арабською цифрою позначають порядковий номер таблиці у роботі. Назву таблиці виключають посередині сторінки і набирають малими літери, звісна річ, перша літера у назві ― велика. Зразок оформлення таблиці в тексті дивіться у Додатку Ж.

Матеріал викладається грамотно, простим науковим стилем. Виклад не повинен містити повторів та не бути перевантаженим цитатами. Не допускається просте переписування літературних джерел, їх цитування без посилань.

Для підтвердження власних аргументів автор посилається на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Оформлювати цитату слід надзвичайно ретельно за таким прикладом: [4, 57]. Цей запис означає, що цитату чи думку, на яку спирається студент, можна знайти на 57-й сторінці у книзі, розташованій на четвертій позиції у списку використаних джерел та літератури. Якщо студент посилається відразу на кілька книжок загалом, а не на певну тезу в котрійсь з них, то запис виглядатиме таким чином: [4, 7–9]. У даному разі студент апелює до видань, зазначених у списку літератури під четвертим, сьомим, восьмим і дев’ятим номером.

Пам’ятайте: подаючи без змін чужу думку, не можна забувати про лапки. А після лапок поставте посилання на цитоване джерело.

Наприклад:

В.В. Бугрим дотримується протилежної думки. Зокрема, він зазначає, що «передачі є «екранними діалогами»; що робить мову ведучого основним інструментом на співрозмовника та аудиторію» [1, 83].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бугрим В.В., Мащенко І.Г. телебачення прямого ефіру: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1991. – 200 с.

Неприпустимим є використання так званого «сліпого цитування», тобто посилання на джерело інформації, з яким науковець безпосередньо не працював, а викладення положень якого знайшов у іншому джерелі. Посилаючись вперше на використані документи чи літературу, необхідно обов'язково давати повну назву роботи.

Існують такі загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання.

Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинно бути ані надмірним, ані недостатнім, оскільки і перше, і друге знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

е) якщо автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження у круглих дужках, де після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора письмової роботи. Варіантами таких застережень є: (підкреслено мною. – І. П.), (розрядка моя. – І. П.).

Оформлення Списку використаних джерел та літератури. Джерела розміщують у списку в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Не можна включати до бібліографічного списку праці, на які немає посилання у тексті роботи і які фактично не були використані.

Список джерел та літератури складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів й бібліографічних покажчиків повністю, без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв тощо. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, необхідності вставляти пропущені відомості.

Список можна структурувати по групах джерел за їхнім значенням для науки (наприклад: архівні матеріали, документи, мемуари та праці державних діячів, монографії і збірники наукових праць, статті у періодичних виданнях, матеріали наукових конференцій, статистичні матеріали, джерела в мережі «Інтернет» тощо).

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1 -84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила». Зі зразками бібліографічних описів різноманітних видів джерел та видань можна ознайомитись у Додатку З.

При описуванні документів, що містяться в мережі Інтернет, слід зазначити прізвище та ім’я автора документа, його назву і вказати повний шлях доступу до нього. Нагадаємо, що це робиться з двох причин – можливості перевірки, при потребі, достовірності даних та можливості для інших науковців використати ці дані. Слід пам’ятати, що переважна більшість WEB сторінок час від часу оновлюється, і використана автором роботи інформація може бути замінена іншою. Тому потрібно зазначити дату відвідання сторінки, з якої було взято інформацію, і реальний шлях доступу до неї.

Серйозну увагу слід приділяти мові і стилю письмових робіт. Адже саме мовностилістична культура найкраще виявляє загальну культуру та рівень підготовки їхніх авторів.

Мова і стиль роботи як частина писемної наукової мови склалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної і запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Вже встановилися певні традиції у спілкуванні вчених між собою як в усній, так і в писемній мові.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.

Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Тут найважливішим засобом вираження логічних зв’язків є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, тимчасом, але, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (тепер звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., розглянувши..., перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати...)

Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому тут більшість прикметників є частинами термінологічних виразів.

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (за повідомленням, за відомостями, на думку, за даними, на нашу думку тощо).

В українській науці існує неписане правило замість «я» використовувати «ми» з огляду на те, що представлення суб’єкта авторства як формального колективу надає більшого об’єктивізму викладові. Вираження авторства через «ми» дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник «ми» та його похідні набагато краще передає й відтінює ці тенденції.

Кваліфікаційна робота повинна мати класичний вигляд: її роздруковують на папері формату А4 і зшивають. Для курсових робіт дозволяється робити добірку аркушів, скріплених швидкозшивачем чи розкладених по «файликах» та поміщених у м’яку папку.

Бакалаврські та дипломні роботи потрібно спалітурувати у спеціальній майстерні. Там її «одягнуть» у цупку палітурку, з’єднуючи при цьому книжковий блок (власне саму роботу) з форзацами. Вибір кольору палітурки залежить від вашого смаку.

Крім того, на внутрішню сторонку палітурної кришки слід наклеїти конверт. У ньому зберігатиметься диск із записом вашої кваліфікаційної роботи. Також в окремих випадках туди ж записують додатки у вигляді прикладів теле- чи радіопрограм, за яким проводилось дослідження.

У підготовлену таким чином роботу вкладають супровідні документи: відгук, рецензію, анотацію та інші.

Оскільки письмові роботи є інтелектуальною власністю їхніх авторів, на останній сторінці тексту роботи автор ставить свій підпис і дату.