П, М, К, Е, І – відповідно витрати праці, матеріалів, капіталу, енергії та інші статті витрат.

 

Кількість показників продуктивності може дорівнювати кількості ресурсів, але на практиці вони розраховуються на підставі 3-х основ­них співвідношень: продуктивності праці (випуск/витрати живої праці), продуктивності основного капіталу (випуск/витрати основно­го капіталу), продуктивності матеріальних ресурсів (випуск/поточні матеріальні витрати).

Показники продуктивності праці збережуть свою роль для оцінки ступеня використання живої праці, але при цьому економія трудових витрат у вигляді вивільнення чисельності працюючих і скорочення ро­бочого часу буде доповнена вагомою економією витрат минулої праці.

Управління продуктивністю полягає у розробці рішень стра­тегічного і короткострокового характеру щодо використання обмеже­них ресурсів підприємства з метою мінімізації його сукупних витрат при випуску високоякісної продукції, а також у контролі за їх реалізацією.

Процес управління продуктивністю включає 4 етапи:

1) вимірювання продуктивності;

2) оцінка результатів вимірювання;

3) розробка планів підвищення продуктивності і заходів контро­лю щодо їхньої реалізації;

4) здійснення заходів контролю та підвищення продуктивності, а також вимірювання та оцінка їх впливу.

Нині управління продуктивністю на вітчизняних підприємствах ускладнюється негативною дією наступних факторів: низьким рівнем виробничих накопичень, розвитком інфляції, некерованою платіжною заборгованістю споживачів, невисоким рівнем якості продукції, тех­нічною відсталістю підприємств та т. ін.

Вимірювання продуктивності здійснюється нормативним, багатофакторним та багатокритеріальним методами.

Нормативний метод заснований на активній участі персоналу і придатний для більш дрібних одиниць аналізу, наприклад, для груп робітників або відділів. Цей метод можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності.

Багатофакторний метод базується на звітних даних про обсяги ви­пущеної продукції, використаних ресурсів та оптові ціни на них. На практиці цей метод реалізовано у вигляді БФМВП з відповідним прог­рамним забезпеченням на ЕОМ.

Багатокритеріальний метод пов'язаний з попередніми двома і ба­зується на їх методичних розрахунках.

Продуктивність праці прийнято вимірювати за допомогою трьох ме­тодів, які розрізняються вимірювачами результату.

При натуральному методі продуктивність праці вимірюється шля­хом ділення обсягу виробленої продукції, яка виражена в нату­ральних вимірювачах, на число працівників або кількість витраченого робочого часу. Цей показник називається виробітком.

За трудовим методом вимірювання продуктивність праці характеризує трудомісткістю виготовлення продукції, тобто рівнем витрат праці на виробництво одиниці продукції.

Найбільш поширеним методом вимірювання продуктивності праці є вартісний, при якому обсяг виробленого результату виробництва оцінюється у грошовому виразі через ціну, або, що є більш переважливим, через додану вартість (чисту продукцію).

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невико­ристані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. В залежності від особливостей виявлення та використання резерви поділяють на 3 групи: резерви зниження трудомісткості, резерви поліпшення використання робочого часу та резерви удосконаленні структури кадрів.

Планування продуктивності праці здійснюється на основі єдиної класифікації факторів її зростання, яка об'єднує наступні групи: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення управління, організації виробництва і праці; зміна обсягу продукції; галузеві фактори.

Величина впливу цих факторів визначається шляхом встановлення можливого зменшення чисельності працівників за рахунок кожного фак­тору окремо і всіх разом.

Процес планування складається з декількох етапів. На першому етапі визначається вихідна (умовна) чисельність ПВП, яка необхідна для ви­конання планового обсягу робіт при умові збереження ви­робітку базисного періоду;

Чвих = В пл/ Пб (9.3)

або Чвих = Чб * І обс (9.4)

де Впл - обсяг випуску продукції за планом;

Пб - рівень продуктивності праці на одного працівника в ба­зисному періоді;

І обс - індекс зростання планового обсягу випуску продукції;

Чб - чисельність ПВП в базисному році.

На другому етапі розраховується економія робочої сили (Е) від впровадження кон­кретних оргтехзаходів:

Еі = ΔТ_норм / Ф_еф* К_вн (9.5)

 

де ΔТ_норм - зниження трудомісткості продукції від впровадження у ви­робництво (за планом) нової техніки, технології та т. ін.;

Ф_еф - річний ефективний фонд робочого часу одного робітника в плановому періоді;

К_вн - плановий коефіцієнт виконання норм виробітку даними робітниками.

 

На третьому етапі визначається приріст продуктивності праці (Δ П), досягнутий під впливом конкретного фактору:

 

ΔП = Еі * 100/ Чвих +∑ Еі (9.6)

де ∑ Еі- економія робочої сили за всіма факторами в цілому.

На четвертому етапі визначається відсоток приросту продуктивності праці на підприємстві (Δ Пзаг) досягнутий під впливом всіх факторів:

 

Δ Пзаг =∑Еі*100/Чвих ±∑ Еі (9.7)

 

На п’ятому етапі визначається частка приросту обсягу виробництва (ΔВпр) за рахунок зростання продуктивності праці:

 

Δ Впр=100 - Δ Ч/Δ В*100 (9.8)

 

де Δ Ч - приріст чисельності працівників, %;

Δ В - приріст обсягу виробництва, %.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Поясніть різницю в категоріях продуктивність та продук­тивність праці.

2. Дайте визначення управління продуктивністю.

3. Як розраховуються показники продуктивності?

4. Чим відрізняються між собою методи вимірювання продуктивності?

5. Дайте характеристику методів вимірювання продуктивності праці.

6. Які існують резерви зростання продуктивності праці?

7. Поясніть методику планування продуктивності праці за факторами її зростання.

8. Які аналітичні завдання можуть бути вирішені за допомогою показників виробітку і трудомісткості?

 

Література:

1. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 96-115.

2. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб. - К.: КНЕУ. 2000. - р. 4.

3. Синк Д.С. Управление производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и повышение. - М.: Прогресс, 1989.

4. Экономика труда / Под ред. Л. И. Жукова, Г. Р. Погосяна. - М.: Экономика, 1991.-§ 2.2.

Тема 10. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

 

1. Сутність і зміст процесу нормування праці.

2. Робочий час, його склад і структура.

3. Види норм праці.

4. Методи нормування праці.

5. Методи вивчення ефективності використання робочого часу.

6. Перегляд норм праці.

 

Основні терміни і поняття: нормування праці, робочий час, час перерв, норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма чисельності, норма керованості, хронометраж, фотографія робочого часу.

 

Нормування праці – це складова частина управління виробництвом, яка полягає у визначенні необхідних витрат праці (часу) на виконан­ня робіт окремими працівниками і (групами працівників) і встановленні на цій основі норм праці.

Робота з нормування праці включає:

1) аналіз виробничого процесу;

2) поділ його на елементи;

3) вибір оптимального варіанту технології, прийомів та методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпо­чинку;

4) розрахунок норм та їх впровадження.

Нормування праці здійснюється для управління як виробничими, так і соціальними процесами. Норми використовуються практично у всіх планових розрахунках: обґрунтуванні планових строків виготов­лення продукції, розрахунках чисельності працівників, кількості одиниць обладнання, заробітної плати тощо.

Робочий час - це встановлена на підприємстві тривалість часу, протягом якої працівники повинні виконувати доручені їм функції.

Робочий час зміни або її частини складається з 2-х частин: ча­су роботи (часу здійснення виробничого процесу) і часу перерв. Кож­на складова робочого часу поділяється на окремі види витрат, в за­лежності від спільних ознак.

Час роботи включає до свого складу підготовчо-заключний, опера­тивний час та час обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час витрачається на підготовку до виконан­ня заданої роботи і на дії, пов'язані з її завершенням. Його особ­ливістю є те, що він витрачається один раз на роботу і не залежить від обсягу виконуваних робіт.

Оперативний час витрачається на зміну форми, розміру або влас­тивостей предмету праці та на додаткові дії, необхідні для цієї зміни. Він поділяється на основний (технологічний) і допоміжний час.

Час обслуговування робочого місця – це час, який витрачається на підтримки чистоти і порядку на робочому місці (час організаційно­го обслуговування) та на догляд за обладнанням в процесі роботи (час технічного обслуговування).

Час перерв – це час, протягом якого виконавець не приймає участі в роботі. Його елементи: регламентовані (час на відпочинок і власні потреби, час перерв за організаційно-технічними причинами) і нерегламентовані перерви (час перерв внаслідок порушення виробничого процесу та час перерв через порушення трудової дисципліни).

Всі перелічені витрати робочого часу поділяють на нормовані і ненормовані. До ненормованих витрат, які не включають до складу норм часу, відносять час нерегламентованих перерв.

Система норм праці об’єднує наступні основні норми: часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норма часу характеризує час на виготовлення одиниці продукції або виконання однієї виробничої операції одним робітником або бри­гадою. Вона визначається як сума нормованих елементів робочого часу.

Норма виробітку – це кількість продукції, яка повинна бути ви­готовлена одним робітником або бригадою за певний проміжок часу.

 

Нвир = Фрч/ Нчас (10.1)

де Нвир - норма виробітку в натуральних одиницях;

Фрч - фонд робочого часу за визначений інтервал;

Нчас - встановлена норма часу на одиницю продукції.

 

Норма обслуговування – це кількість верстатів, робочих місць та інших виробничих об’єктів, закріплених для обслуговування за одним робітником або бригадою.

Норма чисельності – це чисельність робітників, необхідних для виконання певного обсягу роботи.

Норма керованості (число підлеглих) – це кількість робітників, які повинні бути безпосередньо підпорядковані одному керівнику.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент та обсяг робіт, які повинні бути виконані одним робітником або бригадою за певний проміжок часу.

Для встановлення норм праці використовують аналітичні і сумарні методи.

В основі аналітичних методів лежить аналіз конкретного трудово­го процесу та проектування раціональних прийомів праці й відпочин­ку. При сумарних методах норми визначаються на основі досвіду нормувальника або на підставі статистичних даних про виконання ана­логічних робіт. Норми, що отримані сумарними методами, слід заміню­вати на аналітичні.

В основному вивчення витрат робочого часу здійснюється за допо­могою хронометражу та фотографії робочого часу. Сутність хрономет­ражу полягає у спостереженні та реєстрації елементів операцій, які багатократно повторюються.

Статистичними параметрами хронометражних рядів є коефіцієнт стійкості ряду (Кст) і середня арифметична ряду (t ср):

Кст = t _max/ t _min (10.2)

 

де t_max, t_min - відповідно максимальний і мінімальний час на ви­конання елементу операції.

 

_M

t cр=∑*tі/m (10.3)

і=1

де t_і - тривалість окремих елементів операції в хроноряду;

M - число замірів (без помилкових).

 

Фотографія робочого часу (ФРЧ) являє собою метод спостереження і реєстрації всіх без виключення витрат робочого часу протягом пев­ного періоду.

Розрізняють два методи проведення ФРЧ: метод безпосередніх замірів часу і метод моментних спостережень. Упершому випадку під час спостереження безпосередньо реєструється тривалість елементів витрат часу, що спостерігаються. У другому випадку фіксується стан робочих місць, за якими спостерігають, а склад витрат часу встанов­люється за кількістю моментів, коли спостерігався відповідний стан.

При аналізі даних ФРЧ роблять висновки про ступінь ущільнення робочого дня, можливе зростання продуктивності праці, про ступінь зайнятості робітника основною роботою, вагомість втрат робочого ча­су тощо.

Заміна і перегляд норм праці здійснюються за відповідними ка­лендарними планами, які входять до складу загального плану діяльності підприємств.

Стан нормування праці на підприємствах можливо охарактеризува­ти показниками: середній коефіцієнт виконання норм; частка робітників, праця яких нормується; загальна кількість норм, що зас­тосовуються; питома вага технічно обґрунтованих норм; частота пе­регляду норм; економія від зниження трудомісткості продукції в ре­зультаті удосконалення нормування праці та ін.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте визначення нормування праці.

2. Назвіть складові елементи робочого часу.

3. Які існують норми праці та як вони розраховуються?

4. Які методи використовуються для встановлення норм праці?

5. У чому полягає сутність хронометражу?

6. Дайте характеристику фотографії робочого часу.

7. Яке практичне значення мають результати аналізу вивчення ефективності використання робочого часу.

8.Чим обумовлена необхідність перегляду норм праці?

9. Як здійснюється оцінка стану та ефективності нормування праці на підприємствах?

 

Література:

1. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 116-131.

2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - р.10.

3. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. - К.: КНЕУ, 1998. - р. 2. § 4.

4. Генкин Б. М. Экономика и социология труда. - М.: НОРМА- ИНФРА М, 1998. - гл. 6-9.

5. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Меликьяна. Р. П. Колосовой. - М.: Изд-вo Московского университета, 1996. - гл. 11.