Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

 

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти, а також рисунки, таблиці та формули слід нумерувати арабськими цифрами.

Такі структурні частини роботи, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Тобто не можна писати “1. ВСТУП” або “РОЗДІЛ 5. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ”.

Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу ставиться крапка.

Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу й порядкового номера пункту або з порядкового номера розділу, порядкового номера підрозділу та з порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту ставиться крапка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати порядковими номерами.

 

Ілюстрації

 

Ілюстрації необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці, якщо вони займають цілу сторінку.

Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок.

Ілюстрацію, розміри якої більші від формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують на наступній сторінці після згадування в тексті або додатках.

Ілюстрації позначають словом “Рисунок” та нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації цього ж розділу, відокремлених крапкою.

Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстрацією після її номера Після номера ілюстрації ставиться тире.

Номер і назва ілюстрації розміщуються по центру рядка (рис. 6.1).

За необхідності під ілюстрацією перед її назвою розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст).

Основними видами ілюстративного матеріалу в текстах економічного характеру є схема, діаграма і графік.

Схема – це безмасштабне зображення за допомогою умовних позначень основної ідеї якого-небудь процесу, що показує взаємозв’язок його головних елементів.

Діаграма – один із способів графічного зображення залежності між величинами. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні.

Найбільш поширені лінійні діаграми, а з площинних – стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Для побудови лінійних діаграм використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат – показники на певний момент чи період часу чи розміри результативної незалежної ознаки. На лінійні діаграми можна наносити одночасно кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані виражаються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображеним ними величинам.

Секторна діаграма являє собою круг чи еліпс, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об’єкта або явища.

Графік – умовне зображення величин та їх співвідношення через геометричні фігури, точки, лінії. Крім геометричного образу, графік містить допоміжні елементи: словесне пояснення умовних знаків; осі координат, шкалу і числові сітки; числові дані, що доповнюють чи уточнюють величини нанесених на графік показників.

Осі координат викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На осях указують умовні позначення та розмірності відкладених величин у прийнятих скороченнях. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато й вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифрування наводять у підрисунковому підписі.

Для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в межах яких розглядається дана функціо-нальна залежність.

 

Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць відповідно до рисунка 6.1.

Горизонтальні та вертикальні лінії, котрі розмежовують рядки таблиць, а також лінії зліва, справа і внизу, що обмежують таблицю, можна не проводити, якщо їх відсутність не утруднює користування таблицею.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці.

 

Таблиця ____ – ________________________________________

номер назва таблиці

Головка	{				}	Заголовки граф
				}	Підзаголовки граф
						}	Рядки (горизонтальні ряди)
	}	}
Боковик (графи для заголовків рядків)	Графи (колонки)

 

Рисунок 6.1 – Схема побудови таблиць

 

Вище і нижче таблиці потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках.

Над лівим верхнім кутом таблиці з абзацного відступу розміщують надпис „Таблиця” з указанням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці у цьому розділі, відокремлених крапкою. Після номера таблиці ставиться тире.

Таблиця може мати назву, яку виконують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею, відокремлюючи її за допомогою тире від номера таблиці. Назва повинна бути стислою та відбивати зміст таблиці.

Заголовки граф таблиці починають писати з великої літери, а підзаголовки – з малих, якщо вони складають одне речення із заголовком.

Підзаголовки, що мають самостійне значення, починають писати з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць розділові знаки не ставлять. Заголовки ставлять в однині.

Діагональне ділення головки таблиці не допускається.

Якщо рядки чи графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину таблиці під другою, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

При поділі таблиці на частини допускається її головку чи боковик заміняти відповідно номерами граф або рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.

Слово „Таблиця” вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами справа пишуть „Продовження таблиці” із зазначенням номера таблиці.

Якщо частини таблиці розміщують поряд, у кожній частині повторюють головку таблиці; при розміщенні частин таблиці одна над іншою – повторюється боковик.

Графу „№ з/п” у таблицю не включають. За необхідності нумерації показників їх порядкові номери показують у боковику таблиці перед їх назвою. Для полегшення посилання в тексті МР дозволяється нумерація граф таблиці.

 

Назва параметрів	…	…
…	…	…	…
1. ¼	¼	¼	¼	¼
2. ¼	¼	¼	¼	¼
3. ¼	¼	¼	¼	¼

 

Якщо параметри однієї графи мають однакові значення в двох чи більше рядках, то можна цей параметр уписувати в таблицю для цих рядків тільки один раз.

 

¼	¼	¼	або	¼	¼	¼	¼	¼
¼	¼	¼	¼	¼	¼
¼	¼	¼	¼	¼	¼	¼
¼	¼	¼	¼	¼	¼	¼	¼

 

Текст з одного слова, який повторюється в графі таблиці, дозволяється замінювати лапками. Якщо текст, що повторюється, складається з двох і більше слів, то при першому повторенні його замінюють словом „Те ж”, а надалі – лап-ками.

Якщо повторюється тільки частина фрази, дозволяється цю частину заміняти словом „Те ж” із доповненням додатковими відомостями.

Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних чи хімічних символів, що повторюються, не дозволяється.

Якщо цифрові або інші дані у таблиці відсутні, то у графі ставлять прочерк.

Числа, що містять більше як три знаки, мають розділятися інтервалом в один знак по три цифри в кожному (за винятком календарних дат і номерів). Цифри у графах таблиць, як правило, розміщують так, щоб класи чисел у всій графі були точно один над одним.

При вказуванні у таблицях послідовних інтервалів значень величин, що охоплюють усі значення ряду, перед ними пишуть „від”, „більше” і „до”, маючи на увазі „до ¼ включно”. В інтервалах, котрі охоплюють будь-які значення величин, між величинами ставлять тире.

Примітки та виноски до таблиці друкують безпосередньо під таблицею. Виноски до цифр мають позначатися лише зірочкою.

 

Переліки

 

Переліки за потреби можуть бути наведені посередині пунктів або підпун-ктів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою або, не нумеруючи, – дефіс (перший рівень).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень).

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, а другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Приклад

а) матеріали;

б) заробітна плата;

в) обов’язкові відрахування:

1) у пенсійний фонд;

2) на соціальне страхування.

 

Примітки

 

Примітки розміщують у тексті за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації. Їх розміщують безпосередньо після тексту, таблиці або ілюстрації, яких вони стосуються.

Слово “Примітка” друкують, починаючи з великої літери, з абзацного відступу, не підкреслюють. Після слова “Примітка” ставлять крапку і з великої літери у тому ж рядку подають текст примітки.

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова “Примітки” ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки.

Приклад

Примітки:

1.________________________________________________________

_______________________________________________________________

2. ________________________________________________________

_______________________________________________________________

 

Виноски

 

Пояснення до окремих даних, наведених у тексті чи таблиці, допускається оформляти виносками. Виноски позначають порядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) із дужкою.

Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки.

Знаки виноски проставляються безпосередньо після того слова, числа, символу, речення, до якого дають пояснення, та перед текстом пояснення.

Текст виноски вміщують під таблицею або в кінці сторінки й відокремлюють від таблиці чи тексту лінією довжиною 30 – 40 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Приклад

Текст виноски починають з абзацного відступу і друкують машинописним способом¹⁾ виконання тексту через один інтервал, а при машинному²⁾ способі …

_______________

¹⁾ Машинописний спосіб друкування – на друкарських машинках ручних або електричних.

²⁾ Машинний спосіб – на принтерах.

 

Формули та рівняння

 

Формули і рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки.

Вище й нижче кожної формули чи рівняння слід залишати не менше одного вільного рядка.

Формули та рівняння слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу.

Номер формули чи рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули чи рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула першого розділу.

Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули чи рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення значення символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою або рівнянням у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні.

Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок починають з абзацу словом „де” без двокрапки.

Приклад

с= , (6.3)

де а, в – довжини катетів трикутника;

с – довжина гіпотенузи.

Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій (+, –,:, ´, =), повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули чи рівняння на знаковій операції множення, застосовують знак „´” а не „·”.

Невеликі й нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують безпосередньо в рядках тексту.

Формули, що йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою.

Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одна під одною (під одним номером).

 

Посилання та цитування

 

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати.

Загальні вимоги до цитування такі:

– текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі зі збереженням особливостей авторського написання;

– цитування повинно бути повним, без довільного скорочення автор-ського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень при цитуванні допускається без перекручень авторського тексту і позначається трьома крапками;

– кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.

Коли використовують відомості з джерел, що мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, таблиць, фор-мул тощо.

Посилання в тексті на джерела зазначаються порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Допускається наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному описові за переліком посилань із зазначенням номера.

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери.

При посиланнях слід писати: „¼ у розділі 4 ¼”; „¼ див. 2.1 ¼”; „¼ за 3.3.4 ¼”; „¼ відповідно до 2.3.4.1 ¼”; „¼ на рис. 1.3 ¼” або „¼ на рисунку 1.3 ¼”; „¼ у таблиці 3.2 ¼”; „¼ (див. 3.2) ¼”; „¼ за формулою (3.1) ¼”; „¼ у рівняннях (1.23) – (1.25) ¼”; „¼ у додатку Б ¼”.

Числівники

 

Прості кількісні числівники, якщо при них немає одиниць вимірювання, пишуться словами. наприклад, на трьох зразках (не: 3 зразках).

Складні кількісні числівники пишуться цифрами (за винятком тих, якими починається абзац).

Числа із скороченим позначенням одиниць виміру пишуться цифрами, наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочених слів „л”, „кг” тощо, крапка не ставиться. При перерахуванні однорідних чисел скорочена назва одиниці вимірювання ставиться після останньої цифри, наприклад 3, 14 та 25 кг.

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами не мають на письмі відмінкових закінчень, якщо вони супроводжуються іменниками, наприклад: на 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).

Прості та складні порядкові числівники пишуться словами, наприклад, третій, двадцять п’ятий. Винятком є випадки, коли написання порядкового номера обумовлено традицією, наприклад: 4-й Український фронт.

Числівники, що входять до складних слів, пишуться цифрами. Наприклад, 16-тонний кран, 40-відсотковий розчин.

Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису після риски пишуть:

– одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім „о” та „у”) або на приголосний звук, наприклад: третя декада – 3-я декада (не: 3-тя), тридцятих років – 30-х років (не: 30-их);

– дві останні літери, якщо закінчуються на „о” чи „у”, наприклад: десятого класу – 10-го класу (не: 10-о або 10-ого).

При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставлять тільки один раз. Наприклад, товари 1 та 2-го гатунку.

Без відмінкових закінчень записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть (віків), кварталів, томів видань. Наприклад, ХХ століття (не: ХХ-е століття).

 

Скорочення

 

При скороченому записі слів і словосполучень слід користуватися трьома основними способами:

– залишати тільки першу (початкову) літеру слова (рік – р.);

– залишати частину слова, відкидаючи закінчення та суфікс (рисунки – рис.);

– пропускати кілька літер у середині слова, замість яких ставити дефіс (університет – ун-т).

Досить часто зустрічаються у текстах умовні графічні скорочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на:

– загальноприйняті умовні скорочення;

– умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі, зокрема у бібліографії.

До загальноприйнятих умовних скорочень належать такі, що використовуються:

– після перерахування (і т. ін. – і таке інше, і т. д. – і так далі, і т. п. – і тому подібне);

– при посиланнях (див. – дивися, пор. – порівняй);

– при позначенні цифрами століть і років (ст. – століття, ст.ст. – століт тя, р. – рік, рр. - роки).

Існують також загальноприйняті скорочення: т. – том, н. ст. – новий стиль, ст. ст. – старий стиль, н.е. – наша ера, м. – місто, обл. – область, гр. – громадянин, с. – сторінка.

Слова „та інші”, „і таке інше” в середині речення не скорочують. Не допускається скорочення слів „так званий” (т. з.), „наприклад” (напр.), „формула” (ф-ла), „рівняння” (р-ня).

 

Використані джерела

 

Для магістерських робіт рекомендується систематичний варіант побудови списків літературних джерел, який передбачає розподіл джерел інформації за категоріями за наступною ієрархією:

– законодавчі акти, укази Президента, постанови КМУ і окремих міністерств та відомств, рішення місцевих органів влади;

– нормативні документи – ДСТУ, ТУ тощо;

– підручники, посібники, монографії;

– публікації у періодичних виданнях (включаючи редакційні статті);

– методичні вказівки ВНЗ.

При побудові списків літератури бібліографічні записи групують в абеткові ряди, тобто розміщують за абеткою:

– мови записів, якщо записи складені однією мовою;

– зведеного кириличного, якщо записи складені двома і більше мовами з кириличною графікою (наприклад, українською і російською або болгарською);

– латинською, якщо записи складені двома і більше мовами з латинською графікою (наприклад, англійською, німецькою, польською мовами).

Бібліографічні записи мовами з різною графікою групують у два абеткових ряди: спочатку українською мовою або мовою з кириличною графікою, потім мовою з латинською графікою.

Бібліографічні записи праць, опублікованих мовою з особливою графікою (грузинською, арабською, японською і т.п.), наводять у перекладі й/або транскрипції українськими чи латинськими літерами, вказуючи при цьому в примітках мову документа, і заносять у відповідний абетковий ряд згідно з абеткою.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог ДСТУ 3008-95 (для оформлення звітної наукової документації). Приклади запису літературних джерел наведено у таблиці 6.1.

Таблиця 6.1

Характеристика джерела	Приклад оформлення
Монографії (один, два або три автори)	Асаул А.М. Економіка нерухомості / А.М. Асаул, І.А. Брижань, В.Я. Чевганова. – К.: Лібра, 2004. – 304 с.
Чотири автори	Финансовое управление компаний / Дж.В. Смит, Е.В. Кузнецова, С.К. Курочкин, К.Дж. Уолперс; под ред. Е.В. Кузнецовой. – М.: Фонд "Правовая культура", 1995. – 383 с.

 

Продовження таблиці 6.1

П’ять та більше авторів	Финансы предприятий: тексты лекций / Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам, А.Н. Павликовский и др.; под ред. А.Н. Поддерегина. – К.: Международ. ун-т финансов, 1998. – 256 с.
Колективний автор	Закон України Про оплату праці від 24.03.1995 р. №108/95 – ВР (зі змінам і доповненнями) // Збірник Законів України про працю. – К.: Вікар, 2003. – С.225 – 236.
Діяльність підприємств, які змінили форму власності у 1998 році: стат. зб. – К.: Держкомстат України, 1999. – 100 с.
Багатотомні видання	Бланк Й. А. Основы финансового менеджмента: В 2 т. – К.: Ника-Центр Эльга, 1999. – Т. 2.
Перекладені видання	Блех Ю. Инвестиционные расчеты / Блех Ю., Гетце У.; пер. с нем. – Калининград: Янтар, сказ, 1997. – 438 с.
Збірники наукових праць	Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. – Д.: ДНУ, 2008. – Вип. 235, том ІV. – 186 с.
Депоновані наукові праці	Мешков А.З. / Обзор аналитических методов расчета и оптимизации мультиресурсных систем обслуживания / А.З. Мешков, С.Н. Константинов; Науч.-произв. корпорация "Киев. ин-т автоматики". – К., 1996. – 44 с. – Деп. в ГНТБ Украины 11.11.96, №2210 -Ук 96 // Автоматизация производственных процессов. – 1996. – №2.
Складові частини книги	Фатхутдинов Р.А. Разработка стратегического управленческого решения / Р.А. Фатхутдинов // Стратегический менеджмент. – М.: ЗАО "Бизнес-школа", "Интел-синтез", 1998. – С. 65-113.
Складові частини журналу	Чевганова В.Я. Формування фінансово-інвестиційного забезпечення реструктуризації будівельної галузі та її підприємств / В.Я. Чевганова, Г.А. Жучкова, В.В. Биба // Економіка і регіон: наук. вісник. – Полтава: ПолтНТУ, – 2008. – № 2(17). – С.142 – 147.
Електронні джерела	Державний комітет статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua.
Головне управління статистики в Полтавській області // http:// www.poltavastat.pi.net.ua.
Нормативні акти України //http://www.nau.kiev.ua.
Інформаційний бізнес-портал компанії "Ліга" //http://www.liga.kiev.ua.

 

У зв’язку з появою електронних джерел інформації (посилань на сайти Internet) список використаної літератури повинен мати назву „список використаних джерел”.

Не слід включати в список описи:

– службових матеріалів – без письмового дозволу керівників відповідних організацій;

– дисертацій вітчизняних авторів – без письмової їх згоди на використання (цитування і т. п.) матеріалів дисертаційного пошуку.

 

Додатки

Кожен додаток треба починати з нової сторінки. Додатки повинні мати заголовок, надрукований угорі малими літерами, починаючи з першої великої букви, симетрично тексту сторінки.

Посередині рядка, над заголовком малими літерами, з першої великої букви має бути надруковано слово “Додаток ____” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Єдиний додаток позначається як додаток А.

Якщо у пояснювальній записці як додаток використовується документ, що має самостійне значення й оформляється згідно з вимогами до документа даного виду, його копію вміщують у додаток без змін в оригіналі.

Перед копією документа вміщують аркуш, на якому посередині друкують слово “Додаток ___” і його назву (за наявності). Сторінки копії документа нумерують справа внизу, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок магістер-ської роботи (не змінюючи власної нумерації сторінок копії додатка).

Додатки, що стосуються бухгалтерської та статистичної звітності, слід наводити у складі пояснювальних записок у вигляді:

– ксерокопії, на якій видно печатку і підпис посадової особи;

– переписаної (вручну, машинним чи машинописним способом) заві-реної копії (відділом кадрів).

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатка відповідно до вимог підрозділу 5.3.

У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; Ж.1.3.3.4 – підпункт 1.3.3.4 додатка Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатка, треба нумерувати у межах кожного додатка, наприклад, формула (А.1) – перша формула додатка А; таблиця А.2 – друга таблиця додатка А.

 

7 поради до виступу студента

При захисті роботи

 

Під час підготовки до захисту студент повинен підготувати наочні матеріали. Наочні матеріали мають бути підготовлені у вигляді слайдів (15 – 20) для мультимедійного ілюстрування та роздрукованого (ксерокопійованого) роздавального матеріалу.

Наочними матеріалами слід послідовно ілюструвати доповідь студента і забезпечувати повноту висвітлення всіх положень, які підлягають захисту.

Перші слайди (5 – 7 штук) повинні висвітлювати загальнотеоретичні питання визначеної теми й розкривати суть, значення, класифікаційні характеристики, історію та сучасні тенденції предмета дослідження, методичні підходи щодо оцінювання основної категорії.

Наступні слайди (5 – 7 штук) мають містити графіки, діаграми й таблиці, що відображають техніко-економічні показники об’єкта дослідження, а також інші показники, котрі діагностують діяльність підприємства щодо обраного напряму дослідження.

Останні плакати або слайди присвячуються третьому та четвертому розділам магістерської кваліфікаційної роботи і повинні містити результати аналізу стану досліджуваної проблеми, пропозиції та рекомендації студента щодо вдосконалення діяльності об’єкта дослідження.

Приклад підготовки наочних матеріалів наведений у додатку К.

При підготовці слайдів до мультимедійного проектора необхідно використовувати програму Microsoft Power Point. Файл, що містить наочні матеріали у формі слайдів і створений за допомогою програми Microsoft Power Point, має розширення *.ppt.

Під час підготовки до захисту студент повинен погодити зі своїм науковим керівником складену ним стислу доповідь. Обсяг тексту доповіді має відповідати 10 – 15 хвилинам виступу. Доповідь повинна відображати обґрунтування актуальності теми, мету й завдання роботи, основні результати аналізу матеріалів діючого підприємства та творчі розробки автора, акцентувати елементи наукової новизни. Особливе місце слід відвести обґрунтованим пропозиціям і рекомендаціям та оцінюванню їх ефективності.

Під час доповіді студент стисло формулює сутність проведеного дослідження, дає оцінку отриманим результатам, ілюструючи доповідь посиланням на наочні матеріали.

Після доповіді студента голова ДЕК зачитує рецензію на магістерську роботу і студент має можливість відповісти на всі зауваження рецензента.

 

Додаток А