Правові основи організації судової влади.

В Укр. держ влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову владу. Всі три види держ влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції. В цій системі судова влада займає особливе місце. Її функцією є застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті суспільства, здійснення правосуддя. Правосуддя – застосування держ органом норми права до конкретного випадку, що трапився в житті – це майнові, трудові, сімейні, та інші спори, конфлікти, а також злочини та інші антигромадські вчинки. Правосуддя виконує свої функції шляхом розгляду та вирішення судами цив, та кримінальних справ у судових засіданнях. Правосуддя Укр. здійснює лише судова влада, яка представлена Конст Судом Укр. та системою судів загальної юрисдикції. Забороняє передаванню функцій здійснення правосуддя іншим органам чи посадовим особам, а такоє посадовими особами. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрисдикції визначає Конст Укр. та законами. Найвищім судовим органом у системі судів загальної юрисдикції проголошено Верховний Суд Укр. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковим на виконання на всій території Укр. Основні засади на яких здійснюється правосуддя: рявність громадян перед законом і судом, право громадян на судовий захист, незалежність судів та підкорення іх тільки закону, відкритий розгляд справ у всіх судах, ніхто не може визнаний винним у скоєнні злочину, а також покараний інакше, як за вироком суду, ведення судочинства держ мовою. Професійні судді не можуть належати до політ партій та профспілок, брати участь у будь-якій політ діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-яки оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчою.

Судова влада в системі розподілу влади.

В Укр. держ влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову владу. Всі три види держ влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції. В цій системі судова влада займає особливе місце. Її функцією є застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті суспільства, здійснення правосуддя. Правосуддя – застосування держ органом норми права до конкретного випадку, що трапився в житті – це майнові, трудові, сімейні, та інші спори, конфлікти, а також злочини та інші антигромадські вчинки. Правосуддя виконує свої функції шляхом розгляду та вирішення судами цив, та кримінальних справ у судових засіданнях. Правосуддя Укр. здійснює лише судова влада, яка представлена Конст Судом Укр. та системою судів загальної юрисдикції. Забороняє передаванню функцій здійснення правосуддя іншим органам чи посадовим особам, а такоє посадовими особами. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрисдикції визначає Конст Укр. та законами. Найвищім судовим органом у системі судів загальної юрисдикції проголошено Верховний Суд Укр. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковим на виконання на всій території Укр. Основні засади на яких здійснюється правосуддя: рявність громадян перед законом і судом, право громадян на судовий захист, незалежність судів та підкорення іх тільки закону, відкритий розгляд справ у всіх судах, ніхто не може визнаний винним у скоєнні злочину, а також покараний інакше, як за вироком суду, ведення судочинства держ мовою. Професійні судді не можуть належати до політ партій та профспілок, брати участь у будь-якій політ діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-яки оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчою.

Загальна характеристика судової системи України

Судову систему України складають суди загальної юрисдикціїта Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції складають:1) місцеві суди;2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;3) Касаційний суд України (був визнаний неконституційним за рішенням Конституційного Суду України);4) вищі спеціалізовані суди;5) Верховний Суд України.Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:єдиними засадами організації та діяльності судів;єдиним статусом суддів;обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;обов'язковістю виконання на території України судових рішень;єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах,міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

95. Конституційно-правовий статус народного депутата.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі розглядає і вирішує питання, віднесені до її повноважень, від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу. Виразниками цієї волі у Верховній Раді є народні депутати України, які обираються строком на чотири роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України). Народні депутати України обираються громадянами України за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Половина конституційного складу Верховної Ради обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а друга половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Діяльність депутата.

Одним з обов’язків нар Деп. є присутність та участь у засіданнях ВРУ. Пленарні засідання ВРУ, комітетів, комісій, є ефективними, якщо депутати не тільки присутні на них, але й беруть участь у роботі, а саме: подають пропозицію щодо порядку денного, процедур обговорення питань, виступають у обговоренні питань, проектів актів ВР, її органів, голосують тощо. Депутат, як член ВР користується ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях ВР та її органів до складу яких він входить. Деп. має право брати участь у роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу. Нар деп. має право законодавчої ініціативи у ВР. Це право право він може реалізувати у формі внесення: 1) проекту нового закону, проекту закону про зміну чи доповнення закону або про його скасування; 2) обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону; 3) пропозицій та поправок до законодавчої ініціативи, що розглядається ВР. Активність деп. на пленарних засіданнях забезпечується наданим йому правом: брати участь у дебвтах; ставити питання доповідачам, головуючому на засіданні; давати довідки, виступати с пропозиціями що до порядку і з мотивів голосування; проголошувати, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення.