Епідеміологічне значення води

Роль води у механізмі передачі збудників кишкових інфекцій, виникненні епідемій та пандемії людство усвідомило значно раніше, ніж відкрили патогенні мікроорганізми. Із водою можуть поширюватись бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, грибки, викликаючи відповідні захворювання.

Найбільш масові водні епідемії знайтяжчими наслідками порушення громадського здоров'я пов'язані з можливістю поширення з водою збудників кишкових інфекцій, яким притаманний фекально-оральний механізм передачі.

Класифікація інфекційних хвороб, запропонована експертами ВООЗ:

І. Хвороби, які виникають унаслідок використання забрудненої води для питних потреб:

1. Кишкові інфекції (провідний механізм передачі – фекально-оральний):

а)бактеріальної природи: холера, черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, коліентерит, сальмонельоз;

б)вірусної етіології: вірусний епідемічний гепатит А, або хвороба Боткіна, вірусний гепатит Е, поліомієліт та інші ентеровірусні інфекції, зокрема Коксакі та ЕСНО (епідемічна міалгія, ангіна, грипоподібні і диспепсичні розлади, серозний менінгоенцефаліт), ротавірусні хвороби (гастроентерит, інфекційний пронос);

в) протозойної етіології: амебна дизентерія (амебіаз), лямбліоз.

2. Інфекції дихальних шляхів, збудники яких інколи можуть поширюватися фекально-оральним шляхом:

а) бактеріальної природи (туберкульоз);

б) вірусної етіології (аденовірусні інфекції, зокрема ринофарингіт, фарингокон'юнктивальна гарячка, кон'юнктивіт, рииофаринготонзиліт, риніт).

3. Інфекції шкіри та слизових оболонок, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (сибірка).

4. Кров'яні інфекції, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (Ку–гарячка).

5. Зооантропонози, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (туляремія, лептоспіроз та бруцельоз).

6.. Гельмінтози:

а) геогельмінтози (трихоцефальоз, аскаридоз, анкілостомідоз);

б) біогельмінтози (ехінококоз, гіменолепідоз).

ІІ. Хвороби шкіри і слизових оболонок, які виникають унаслідок контакту із забрудненою водою: трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (епідермофітія мікози та ін.).

Ш. Захворювання, які зумовлюють гельмінти, що живуть у воді: (шистосомоз, дракункульоз, або решта).

IV. Трансмісивні інфекції, які поширюють комахи-переносники, що розмножуються у воді (малярія, жовта гарячка).

Ендемічне значення води

Масові захворювання населення інфекційної природи – найбільш загрозливий, але не єдиний негативний наслідок уживання неякісної води. Масові ураження можуть мати неінфекційну природу, тобто спричинюватися наявністю у воді хімічних – як мінеральних, так і органічних домішок.

Захворювання, що зумовлені хімічним складом води:

а) Захворювання, що виникають внаслідок споживання води, яка має високу твердість (сечокам’яна, нирковокам’яна, жовчнокам'яна хвороби, подагра) або, навпаки, низьку твердість (серцево-судинні захворювання, остеопоротичні змiни у кістковій системі).

б ) Захворювання, зумовлені високим вмістом у воді речовин азотного походження (водно-нітратна метгемоглобінемія тощо).

в) Біогеохімічні ендемії – захворювання, які пов’язані із недостатнім або надлишковим вмістом у грунті, а отже і у воді та продуктах харчування певної території того чи іншого мікроелементу. Такі території називаються біогеохімічними (ендемічними) провінціями. Найрозповсюдженішими ендеміями є ендемічний флюороз (надлишок F), ендемічний карієс (недостатність F), ендемічний зоб (недостатність I), уровська хвороба (надлишок Sr), молiбденовий артрит (надлишок Mo) або ендемiчна подагра, борний ентерит (надлишок B).

г) Захворювання, що пов’язані з наявністю у питній воді токсичних хімічних речовин (“копитна хвороба” (Аs),отруєння свинцем (Pb), хвороба ітай-ітай (Сd), хвороба Міномата (Hg), хвороба Юшо(поліхлорбіфеноли) тощо).

Профілактика біогеохімічних ендемій:

1) збагачення мікроелементами продуктів харчування (йодування солі, фторування води тощо);

2) використання фармацевтичних препаратів, що містять необхідний набір мікроелементів у своєму складі;

3) збагачення мікроелементами добрив;

4) використання в харчовому раціоні морських продуктів.

Гігієнічне значення техногенного забруднення води хімічними речовинами

Віддаючи належне ендемічному значенню води, слід чітко усвідомлювати, що на сьогодні ще загрозливішим для здоров'я людей є техногенне забруднення водойм хімічними речовинами внаслідок скидання неочищених або недостатньо очищених стічних вод промислових підприємств, поверхневого стоку із сільськогосподарських ланів, територій звалищ промислових відходів тощо. Потрапляння у воду токсичних речовин, навіть у незначних кількостях, може становити небезпеку для здоров'я окремої людини і населення в цілому, аж до виникнення масових отруєнь. Цьому сприяє те, що хімічні речовини, котрі забруднюють воду водойм, не затримуються сучасними очисними спорудами водопровідних станцій.

Ймовірність негативної дії підвищується у разі надзвичайно токсичних і високотоксичних речовин, наявності у них мутагенної та канцерогенної активності, ембріотоксичності та тератогенності, репродуктивної токсичності та сенсибілізувальних властивостей.

До стійких у водному середовищі належать важкі метали, хлорорганічні сполуки (ДДТ, ГХЦГ, алдрин, дилдрин, поліхлоровані біфеніли, дибензодіоксини та дибензофурани, нітрозаміни тощо). 3 іншого боку, у воді внаслідок деструкції під впливом різноманітних фізичних, хімічних та біологічних чинників можуть утворитися токсичніші та небезпечніші продукти трансформації. Наприклад, нітрати можуть перетворитися на нітрозаміни і нітрозаміди, які є мутагенами і канцерогенами; ртуть неорганічна може перетворитися на метилртуть, яка спричинює хворобу Мінамата.

Слід враховувати й можливість комбінованої дії деяких хімічних речовин за одночасного надходження в організм з водою. Наслідком цього найчастіше є сумація негативних ефектів, тобто адитивна дія. Але цілком можливе й посилення ефекту, тобто потенціювання. Це властиво важким металам, зокрема свинцю та кадмію, поліхлорованим діоксинам і дибензофуранам, хлорорганіч­ним пестицидам ДДТ і ГХЦГ тощо.

Джерела водопостачання

Класифікація джерел водопостачання:

1. Підземні джерела:

· міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, значною мінералізацією, відсутністю патогенних мікроорганізмів, сталим рівнем і значним дебітом. Недоліком може виступати наявність токсичних мікроелементів або надлишкова кількість нетоксичних;

· ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів;

· верховодка – залягають на глибині до 1 м, характеристики майже відповідні грунтовим водам, однак можуть зустрічатись патогенні мікроорганізми;

· джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.

2. Поверхневі води:

– проточні (ріки, водоспади льодовиків);

– непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища).

Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню, поверхневі води менш мінералізовані. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

3. Атмосферні води (дощова, снігова). Використовують в ряді маловодних, безводних місцевостей. Характеризуються незначною мінералізацією, однак можуть містити розчинні хімічні речовини, що забруднюють атмосферу, наприклад, внаслідок промисловості.

Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості: зменшення каламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення), позбавлення від патогенних та умовно–патогенних мікроорганізмів (знезараження), інколи покращення хімічного складу шляхом спеціальних методів обробки (опріснення, пом’якшення, дефторування, фторування, знезалізнення тощо).