Теоретико-методологічні підходи

Теоретико-методологічні підходи

Культура –це є усвідомлена діяльність людини з формування і вдосконалення себе, природного оточення, соц..середовища та дозвілля,творення мистецтва, поновлення зв’язку з вічністю.Концепції:1)Еволюціонізм. Сформулював Морган. Культурний розвиток всіх народів світу проходить за лінійною схемою, послідовно, поступово, він є універсальним. Людина весь час удосконалюється. Заперечує катастрофічність історії, наголошуючи на постійному поступі, не хоче бачити плату за більш комфортні умови праці і дозвілля.2)Марксизм сформ. до сер.19 ст. Виділення суспільно-економічних формацій як певної сукупності. Приорітетною є економіка. Розвиток через 5 формацій: 1)первіснообщинний лад, 2) рабовлас.,3) феодалізм 4)капіталізм, 5) комунізм. Різниця між ними- поділ на основні класи.1)рівність, 2)меншість рабовласники-більшість раби,3) ті, хто володіє землею- меншість4)земля не головна цінність, земля-товар, головне-товар.більшість власники своєї праці.5) революція, яка приведе до комун.3)Циклічно-цивілізаційна теорія. Автори Данилевський, Шпенглер, який виділяє 8 цивілізацій. Кожна культура проходить шлях ідентичний шляху індивіда. Цивілізація народжується, проходить бурхливий розвиток, вступає в загальне світове визнання, падіння,старіння, зникнення.Не має єдиного погляду на життя, кожна культура виступає як цілісність.4) Релігійна теорія- в творах православних філософів Флоренського, Бердяєва.. Все життя культури розгортається навколо поняття Храм. Основою є храмове життя. Навколо храму розвивається освіта, виховання, наука, всі види мистецтва. Чим далі вони від релігії тим більше вони втрачають свою цінність.5)Психоаналітична теорія.З Фрей. К. Юнг. Головне універсалізм сексу як енергії всього живого. Ідея величезного значення підсвідомого Поділ на свідоме, напівсвідоме, підсвідоме. Розвиток культури людства –шлях сублімації. Підсвідомий чи свідомий процес затримання індивідом, суспільством сексуальної енергії. Вона посилається наверх і реалізується в релігію, мистецтво, соціальну активність. Чим далі поступ. цивілізація тим більш нездорове суспільство через утримання своєї сексуальності.6) Теорія гри. Геізінга. «Людина граюча» Людина грається все життя: дитинство,шлюб, війна,спорт, поезія, мистецтво, політика.

Релігійні вірування палеоліт, мезоліт, неоліт

Палеоліт: 800 тис р. тому-150-нижній,150-35-середній, 35-11 - верхній. Мезоліт 11-6 тис р. тому. Неоліт -6-3 тис.р.т. Палеоліт: Чоловіки займ. колективним полюванням. Малоуспішна праця. Чоловіки залежать від збиральницьких функцій жінки. Формується основа матріархату. Збирання плодів – більш творче заняття. Поступово формується материнська сімя. Влада старшої жінки над народженими дітьми. Донькам приділяється більше виховання. Чоловік утворює більш-менш шлюб і кориться матері дружини. Значну роль грають родичі. Рід на боці матері. Ідея особливої ролі братів матері. В пізньому палеоліті- перші релігійні культи, перше мистецтво –не побутове, а естетичне.Займалися полюванням, направлення на це магії.Мезоліт: Змінюється рівень самоусвідомлення чоловіка. Чоловік пересвідчується що може сам себе прогодувати. конкуренція між чоловіками. Зявляється феномен парного шлюбу- чоловік, жінка. діти Сексуальні зв’язки більш тривалі. Формування господарської пари. Винайдення луку і стріл. Порушення гармонії з природою –вбивають більше ніж їдять. Творяться більш складні міфи, розвиваються ранні форми релігії: анімізм, тотемізм, культ предків.На Пн.У. переважають обряди, пов’язані з образом жінки, на Пд.з образом тварини. Поява могильників символізує формування родової теорії. Неоліт:Збагачується людський досвід через збільшення проф..практик-землеробство, скотарство, полювання, рибальство, ремесло, ускладнюється побут.Зміцнення парної сімї через прив’язаність до території. Розуміння чоловіком своєї батьківської ролі. Розуміння репродуктивної ролі. Неоліт –пік побутової культури. Побудова складних будівель. Високий рівень соц.. організації.Спостеріг. акцент на культи роду, плодючості.Поділ на науку і релігію.Чмихов узагальнив: Палеоліт-Повністю докосмічна стадія, окремі уявлення про людину і природу. Мезоліт- перехід до формування понять про закономірності Всесвіту. Протенеоліт-Усвідомлення Всесвіту як організованої моделі, складова якої-людство.

Мистецькі пам’ятки

Функції мистецтва для давньої людини за Чмиховим:1)Загальноосвітня-передача інформ.2)Комунікативно-меморіальна-передача тичного досвіду3)обслуговування релігійних культів4)Естетична-задоволення відчуття прекрасного.5)Заспокоєння, відчуття захищеності. Палеоліт: Вже є перші житла з кісток мамонтів, хоча архітектури як мистецтва не існує. Освоюються ритміко-ударні і мелодійні інструменти, поява первісної хореографії, ритуального дійства. Пізньопалеолітичний живопис-наскальні малюнки враженої тварини- Камяна Могила – 300 таких малюків. На Мізинській стоянці виявлено поки що єдиний серед європейських пізньопалеолітичних памяток «дім обрядів», де було знайдено розписані червоною вохрою кістки мамонта, які використовувалися як ударні музичні інструменти, а також атрибут ритуальних танців-шумовий браслет. Мезоліт: Потепління. Винайдення луку і стріл.Культури: Шпанська, Куклецька, Гребенівська.Багату інформацію стосовно елементів первісного світогляду та ранніх форм релігії містять дослідженні стоянки Антенівка 2, Амврсіївка, Семенівка.Поява могильників-формування родової теорії. Композиції на скелях та на різних речах де монстр. Сюжет з геометр. Орнаментом, включ. Зігзаг, хвилясті лінії, хрести. Неоліт: Розквіт орнаментації, виникнення кераміки. Розташування маріупольських та дніпро-донецьких могильників на берегах річок дозволяє зробити припущення про існування вірувань про водний шлях у світ мертвих. Поховання наповнювались інвентарем (сокирами, ножами,скребками,) та багато прикрашеним одягом(намистом із перламутру, каменю,кісток, іклів і зубів тварин, підвісками). Розповсюдженість підвісок у вигляді бичків(Маріупольський могильник) та кісток великої рогатої худоби(жертовні майданчики азово-дніпровських могильників) дозволяють припускати існування культу бика на окремих територіях України.Люди оволоділи 4 фарбами (чорна, черв., кор., жовт).Зооморфний орнамент.

 

Мідь-бронза

Кардинальні зміни у житті. Осіла цивілізація зруйнована, більша територія заселена кочівниками. Зростає значення війська військових зіткнень. Військова здобич - чинник матеріального розшарування суспільства. Руйнування материнської сімї. Ідея патріархального устрою. Провідна роль чоловіка як завойовника. Ідея патрилокального шлюбу –жінка мешкає на території шлюбного партнера. Звичай левірату – якщо чоловік помирав, жінка одруж. з його родичем. Право чоловіка творити паралельні шлюби, мати в них дітей, не залиш. Спадщини. Виділення старшого сина. Знижується рівень побутової культури. Примітивізується посуд, вироби ремесла. Все простішає. Розвивається те, що називається архітектурою смерті Архітектура смерті повяз з до скіфськими часами. В соц.. плані це поховання виділяє ще більшу політичну владу вождя – монархічна влада. Без чоловіка жінка не здатна виконувати соц.. функції.Ідея цькування позашлюбної дитини. Розшир. Зона свободи чоловіка, зменш. Зона свободи жінки.

 

 

Іраномовні кочівники

Початок І тис. до н. е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі і побуті давнього населення України. На зміну бронзовим знаряддям приходять залізні знаряддя праці та зброя. На території України проживали кочові племена, які займалися переважно скотарством. Першим народом, ім’я якого зафіксоване в письмових джерелах, були кіммерійці. Кіммерійці були вправними стрільцями з лука. Луки виготовляли з дерева, кістки та рогу. На озброєнні мали мечі, кинджали, кам’яні бойові молотки, булави. У кіммерійців панував родоплемінний лад, вождів племен вони називали царями. Своїх померлих родичів кіммерійці ховали під курганами, у гробницях із дерева. В гробницю клали зброю та особисті речі небіжчика. Для релігійного світогляду кіммерійців характерні віра в душу та життя після смерті. На побутування у них культу Богині_матері вказують стели із зображенням жінки,які мали культовий характер. початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного у дохристиянських віруваннях східних слов’ян. кочовий спосіб життя і войовничість цих племен значною мірою відбилися на їх матеріальній культурі. Передусім, все це стосується предметів озброєння та спорядження верхового коня. Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Складні орнаменти прикрашали руків’я кинджалів, деталі вузди, наносилися на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури — спіралі, ромби, квадрати. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю можна вважати різьблені кістяні прикраси кінської вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму. До нас дійшли і деякі зразки кіммерійської монументальної скульптури — статуї, що, вочевидь, зображували воїнів. Вони мали вигляд кам’яних стовпів, на яких рельєфно зображувалися предмети одягу і зброї. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочівників. перервана на початку VII ст. до н. е. новою хвилею кочових племен зі Сходу —скіфів. скіфська культура увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи. біля Меотіди (Азовське море) жили царські скіфи, а трохи північніше від Борисфена (Дніпро) і на схід скіфи_кочівники. Скіфи ділилися на племена, але влада над ними належала одному родові скіфських царів, які ділили Скіфію між собою, пересуваючись за своїми численними стадами худоби з місця на місце у пошуках гарних пасовищ. Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих знатних скіфів ховали під курганами, висота деяких із них досягала 20 м. У поховальну камеру клали тіло померлого, вбитих з цього приводу рабів, служниць, коней, а також предмети розкоші, зброю. Одним із найбільших скіфських курганів вважається Чортомлицький поблизу м. Нікополя Дніпропетровської області. Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками, золота оббивка горита з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі, одягу, головних уборів, металевий посуд.Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопкахТовстої Могили. У ІІІ ст. до н.е. не територію Скіфії починають вторгатися іраномовні племена сарматів, яких античні автори спочатку називали савроматами. Згодом вони витіснили скіфів з степів України. Суспільний лад сарматів характеризується стійкою родоплемінною організацією,вони не перейшли від племінного об’єднання до держави. Сарматські жінки справляли значний вплив на суспільне життя. Участь жінок у військових діях разом з чоловіками породила у греків міф про амазонок. У Миколаївській обл. знайдене багате поховання сарматської жриці І ст. н.е. Вона була вбрана в найдорожчий одяг з шовкової пурпурної тканини, вкрита прозорим серпанком. Одяг її був прикрашений різнокольоровими намистинами, золотими бляшками, золотою вишивкою. Чобітки теж були розшиті золотими бляшками. Поруч лежала велика кількість речей з коштовним камінням, сріблом,золотом. Поховання сарматських жінок зі зброєю виявлені на південному сході України. Основними у сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині_матері Астарти, а також культ бога війни, уособленням якого був меч. Сармати вірили у потойбічне життя, тому великого значення у їх віруваннях набував культ мертвих. Елементи релігійної системи скіфів перейшли до сарматів, а згодом сармати передали їх у спадок слов’янам. Зокрема, під впливом сарматської культури у слов’ян змінився тип поховань і поховальний ритуал, а наділення дзеркал особливою магічною силою спостерігається і в українському світогляді. Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Часто до могили померлого клали не коня, як це робили скіфи, а його вуздечку. Завдяки цій традиції до нас дійшло сарматське кінське спорядження. Вуздечки шляхетних вершників оздоблювали фаларами — круглими бляхами із золота або срібла, прикрашеними рельєфними зображеннями або рослинним орнаментом. У 1986 році археолог Є.Беспалий дослідив у сарматському могильнику Дачі унікальний кінський набір кінця І ст. н. е. Основу двох фаларів (а всього їх було 11) становить бронзовий диск, інкрустований золотом, білою та блакитною емаллю. У центрі сяє яскраво_червоний сердолік, а з країв — виконані у високому рельєфі чотири постаті левів, м’язи яких передані бірюзовими вставками. Краї фаларів оздоблені дрібними сердоліками та бронзою. Ці фалари прикрашали ремені нагрудника на плечах коня, а на грудях, де ремені сходилися, кріпилася масивна золота бляха, інкрустована сердоліком.Золотими кільцями бляха фіксувалася на нагруднику. Решта золотих фаларів слугувала для прикрашення вузди.Зброя і кінське спорядження було неодмінною належністю чоловічих похорон. У похованнях жінок переважали прикраси. Сармати принесли новий стиль прикладного мистецтва — поліхромний. Вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку або кольорової емалі — червоної, блакитної, білої. Чудові зразки таких прикрас знайдені у похованнях сарматської знаті. Унікальну колекцію прикрас знайдено у Криму в похованні заможної сарматки. Прекрасні золоті браслети, діадеми, персні,вкриті перлами, мініатюрні золоті флакони для парфумів — все це вражає своєю вишуканістю. Найбільше враження справляє застібка_фібула, зроблена у вигляді дельфіна. Тулуб виготовлено з прозорого гірського кришталю, а голівка та хвіст — золоті. Обов’язковими в жіночих похованнях були дзеркала — бронзові або білонові (сплав міді й срібла). У II ст.до н. е. — І ст. н. е. це були невеличкі дископодібні люстерка в дерев’яних футлярах.Пізніше зі Сходу були завезені великі дзеркала. Майже в кожному жіночому похованні знаходили намиста зі скляних або кам’яних намистин. Інколи до складу намиста входили й коштовні камінці, а також плакетки з єгипетського фаянсу у вигляді левів, жуків_скарабеїв, жабок, які правили за намистини і, водночас, за амулети_обереги.

Еллінська колонізація

Колонізація Північного Причорномор’я була частиною так званої Великої Грецької колонізації VІІІ_VІ ст. до н. е. Новозасновані колонії не залежали від міст митрополій, але мали з ними єдині культи і літочислення. Основу вірувань становило багатобожжя. У VI_І ст. до н. е. найголовнішим божеством у Північному Причорномор’ї вважався Аполлон. Великого значення набули культи Зевса, Афіни, Афродіти, Гермеса в різних епіклезах (Зевс Сотер — Рятівник, Артеміда Агротера — Сільська, Афродіта Уранія —Небесна тощо). На Боспорі найпопулярнішим був культ Афродіти Уранії, у Херсонесі —Діви, в Ольвії й Тірі — культ Афіни. Мистецтво у Північному Причорномор’ї було подібним до мистецтва Греції. Як і в Греції. У північнопричорноморських містах розвивалася скульптура, живопис, архітектура, прикладні види мистецтва — виготовлення прикрас, розписування посуду тощо. Високого розвитку набули музика, література, театральне мистецтво. Скульптура міст античного Причорномор’я представлена найкраще з усіх видів мистецтва. Відома велика кількість скульптур малих форм -статуетки, рельєфи, стели. Окреме місце посідають монументальні твори. На Боспорі у надгробках виробився досить виразний місцевий реалістичний стиль. Саме тут знайдена найбільша кількість скульптурних пам’яток. Митці прагнули до індивідуалізації образів, їм були властиві реалістичність і майстерність виконання, яка майже не поступалася аналогічним творам з Еллади.З_поміж пам’яток, які найкраще збереглися, – поховальні споруди. Деякі з них являють собою шедеври античної архітектури. Склепи Боспору є найяскравішим явищем у монументальному живописі.Елліни вміли будувати морські кораблі, виробляли гарний посуд на гончарному колі, зброю, прикраси тощо. Грецькі майстри користувалися переважно металевими інструментами, широко застосовували свинець, олово, срібло, залізо. Вироби греків археологи знаходять у скіфських та слов’янських похованнях. Грецька колонізація відіграла важливу роль в історії України. У греків уже була розвинена держава, вони мали писемність, розвивалася наука. Під впливом античних міст у скіфів формувалася державність,виникали міста й поселення, збудовані у грецькій містобудівній традиції. Вплив античної цивілізації виявився у спорудженні фортець, у виготовленні кераміки, високохудожніх прикрас. У соціальному відношенні –низький статус сімейно-родинних відносин в порівняні з громад. відносинами, дружби між чоловіками.Жінка проявляє себе через чоловіка,а не як окрема особистість. Не сакралізується почуття чоловіка до жінки і до матері.Жінка забезпечує дитину до 7 років, батько не визнає її, після віддають до громадської школи.До 7 років діти належать матері після семи- місту. Велика роль опікунів.Захоплення дорослого чоловіка хлопчиком і його вихованням.Добро проявляє себе через фізичну якість.Краса атрибут всього доброго.

Книжна Культура

Культура виготовлення і читання книги, переклад і написання нових творів, коротше кажучи, професійна література в Київській Русі мала християнський характер. Книги писались на пергамені — спеціально підготовленому матеріалі з телячої шкіри, почерком, який називають старший полуустав. Книга була справжнім витвором художнього ремесла, витвором мистецтва. Зображення святих у книжних мініатюрах могли копіюватись в іконах. За тематикою переважна більшість книг так чи інакше пов’язана з християнським віровченням і культом. Характерним виявом ставлення до храму як до книги є графіті на храмових стінах. На Русі розповсюджені були переклади з грецьких «грімників» — ворожейних книг, і згадка всіх цих деталей мала для передвіщень істотне значення..У богослужінні використовуються тільки уривки з Біблії впереміж з іншими ритуальними текстами. Досить великою рідкістю було Чотириєвангеліє (тобто Євангеліє від Марка, Луки, Матвея та Іоанна); найдавніший список, який зберігся, — Галицький список 1144 року. Для приватного богослужіння виготовлялись требники. Для богослужіння громадського призначались служебники (які містили переважно літургії) та часослови (які містили переважно «часи», тобто денні богослужіння). Основою богослужіння були служебні псалтирі. Крім служебних книг, писалися книги четьї (тобто для читання) і толкові. Толкові книги являли собою уривки з Біблії, супроводжувані коментарями різних авторів. Житія становили частину богослужебної літератури. Житійна література змикається з широкою агіографічною літературою — оповіданнями чи повістями про святих, найчастіше апокрифічного, неканонічного характеру. Житіє немовби переносило людину з «нашого», земного, тварного світу в світ «небесний», вічний, позачасовий і суто символічний. До світських жанрів, тобто до жанрів книжної культури, які обслуговували несакральну сферу поведінки, належать апокрифічні оповідання, патерики, літописи, хроніки, великі історичні повісті. в апокрифічній літературі можна розпізнати уявлення про «шаманський політ», — надприродне переміщення в просторі, відвідання світу, де небо зустрічається з землею, де можна безпосередньо спілкуватися з богами; подорож до «нижнього світу», світу мертвих; Велику увагу апокрифічної літератури привертає біблійний сюжет явлення Бога у сні Якову, сину Ісаака, Особливий інтерес становили апокрифи про Андрія Первозванного, оскільки цей апостол, за легендою, першим хрестив Русь. Книжна культура давньоруського суспільства, як сакральна, так і позасакральна, ґрунтувалась на занесених з балканського середовища зразках, але дуже рано породила і власну літературу. Насамперед формою позасакральної книжної культури, що набула власного оригінального розвитку на Русі, стала культура літописання. Найстарішим текстом, що зберігся, є «Повість временних літ», автором якої вважався монах Києво-Печерського монастиря Нестор. написав Житіє Бориса і Гліба і Житіє Феодосія Печерського. У літописах час іде сам по собі, він сакральний, рухається від сотворіння світу до його кінця, і всі події ніби розміщуються в ньому. до складання і редагування літописів виявляли такий великий інтерес князі, хоча літописи писалися не для широкого читача, вони увічнювали, точніше, виводили в сакральний час земні, «временні» події. Житіє пишеться за каноном так само, як малюється ікона: спочатку незвичайне народження святого, потім його життя і страждання, чудеса, які він творив, потім мученицька смерть і, нарешті, посмертні чудеса.До таких можна віднести Житія святих Бориса і Гліба. Якщо літописання побудоване на сакралізації течії часу, то серед хождінь виділяється твір ігумена Даниїла як сакралізація простору. «Повчання» Володимира Мономаха написане щиро, як заповіт, хоча і розраховане не тільки на синів, а на всіх, «хто прочитає».Пише про осуду жадібності і гордині, захисту слабших, пошани до старших.

Архітектура КР

Після того, як ранньохристиянські храми вийшли з підземних катакомб, зразком для храму слугували величезні громадські споруди римського часу, базиліки, увінчані величним куполом, що знаменував небесне шатро. З базилікальної конструкції виходила вся західна храмова архітектура, де на той час панував романський стиль і де вже з’явились готичні споруди. Коли Русь почала храмове будівництво, у східній церкві панувала так звана хрестово-купольна конструкція. Хрестово-купольна конструкція виходить із ідеї храму як корабля, що спрямований на схід напівкруглою передньою частиною, напівсферичні куполи якого, увінчані хрестами, символізують не лише небесне шатро, а й вітрила. Корабель-неф — їх найчастіше бувало три, проте могло бути й більше, а міг бути один — перетинав з півночі на південь трансепт, що й надавав будові хрестового вигляду. хрест ззовні не видний, оскільки вся споруда була захована у стіни. всередині храму лінії нефів позначались рядами колон, на яких тримався напівциліндр даху. Ззовні західний і східний фасади закриті стіною, але верхня частина її закінчується напівкруглими виступами-закомарами там, де неф перерізається стіною. На стовпах (найчастіше чотирьох) тримається циліндричний барабан, на ньому — центральний купол. Куполів у класичній хрестово-купольній споруді, як правило, кілька, щонайменше три — п’ять. Церква, як уже говорилось, орієнтована на схід олтарною частиною, але не точно на схід — вона закладалась у день того свята або того святого, якому присвячувалась, і скеровувалась туди, де в той день сходило сонце. Але головне відбувалося всередині храму. Церква мала бути напівтемною, присмерк земного буття має бути достатньо густим, але не повним — світло, що ледве відчутно ллється згори, з вузьких вікон, повинне бути лише надією. Головне джерело світла — свічники; вони могли бути майже зовсім погашені, а могли — під час найурочистішої святкової служби — яскраво заливати простір, символізуючи торжество єднання з Богом. Перші кам’яні собори були на Русі великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. Софійський собор у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (будівництво почалося 1037 р., закінчилося через 5 — 7 років). Храм святої Софії в Києві присвячений не святій на ім’я Софія, матері Віри, Надії і Любові, а Софії — Премудрості Христовій і тим самим — Матері Божій. Це хрестово-купольний храм з тринадцятьма верхами. Тут, власне, не один, а три храми: ліворуч і праворуч від олтаря — приділи св. Михайла і св. Анни і Якима, батьків Богородиці. Ці приділи являють собою окремі церкви, оскільки їх олтарі освячувалися кожен окремо. Ідея єдності, соборності багатоманіття ще більше підкреслюється наявністю світських за призначенням прибудов: дві башти біля західного фасаду, що ведуть на хори над притвором (нартексом), призначені для князівської сім’ї та оточення. У другій половині XI ст. починається період храмового будівництва, на яке найбільший вплив справляє Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Собор Успіння Богоматері (споруджено 1073 — 1078 рр.) характерний тим, що він орієнтований на рух угору: виразно підносяться склепіння, собор одноглавий. Під впливом цієї архітектури Михайлівський «золотоверхий» монастирський собор (1108 рр.), Михайлівський собор у Видубичах під Києвом. У 30-х роках XII ст. відбувається якийсь ідейний перелом. Передусім церковне будівництво стає більш масовим, будівельні матеріали — нижчої якості, натомість тепер це — нова будівельна техніка, що ширше використовує місцеві матеріали. В Київській землі широко використовується цегла без камінної кладки, в Галицькому князівстві, а потім на Північному Сході, у Володимирі, Ростові, Суздалі, використовується білий камінь. Планові та композиційні рішення спрощуються, переважають 6- і 4-стовпні хрестово-купольні храми з однією главою, трьома абсидами, в плані не тільки не видовжені, а часто квадратні. Але це — не зниження рівня, а посилення тих елементів «мовчання» в архітектурі, які на заході характеризують романський стиль. До споруд цього часу належать Пирогоща в Києві (1132 — 1136 рр.), Кирилівська церква в Києві (сер. XII ст.), того ж типу, що й Пирогоща, Юр’ївський собор у Каневі, церква Благовіщення в Чернігові (1186 р.), там же Михайлівська (1174 р.), Борисоглібська, Іллінська церкви і Успенський собор Єлецького монастиря. Цікаво, що в цей же період з’являються і такі нестандартні конструкції, як круглий в плані в центральній частині Іллінський храм у Галичині.І вже зовсім новий підхід реалізується в спорудах періоду «Слова про Ігорів похід», як інколи називають кінець XII — першу половину XIII сторіччя. В цей період архітектура неначе прагне заговорити, вона втрачає ті мовчазні суворі романські риси, яких набула в XII сторіччі. Якщо в той час головний наголос робився на площину стіни з вузенькими вікнами, то тепер повертаються втрачені в XII ст. прикраси, снопи вертикальних пілястр піднімають погляд догори, всередині церкви увага не стільки зосереджується на членуванні простору /99/ на горизонтальному рівні, скільки привертається до вертикалі. В цей час багато будують у невеликих центрах удільних князівств — Новгород-Сіверському, Путивлі, Трубчевську, Курську, Рильську. Найвиразніший пам’ятник цього часу, що зберігся, хоча і в реставрованому вигляді, — Чернігівська Параскева П’ятниця.Таким чином, культура архітектурної конструкції проникає в сакральне життя у найглибшу провінцію, змінює ідейно-художні орієнтири, розробляє і збагачує власні засоби виразності.

11. Візантійський іконописний канон. Стінописи, книжкові мініатюри

Характерною рисою християнського мистецтва давньої русі було дотримання Візант.іко ноп.канону. Перше зображення – Лука – «Божа Матір». Земний світ-відображення небесного, основні ідеї канону: «тілесна безтілесність», ідея зображ. відмовляючись від залишків античн.традицій.

§ Ідея золотого тла (золотий колір – царство небесне)

§ Ідея єдиної натури,прикритого тіла, заборона зображення оголених людей.

§ Відмова від світлотіньового моделювання

§ Площинне трактування образів

§ Свідома деформація рис обличчя (видовжений ніс, дуже великі очі, малі вуста, запалі щоки, люди семітського типу – темне волосся, темна шкіра.)

§ Андрогінність образу – образ включає риси чоловіка і жінки.

Іконописний світ твориться статистично, тобто зображуючи людину в непорушній позі, тільки в анфас, стоячи або сидячи. Це справляє враження відсутності земного тяжіння, це не стільки людина, як слово боже.

Через ікону відбувається поклоніння Богу. Найпопулярніші зображення 11-13 ст.: Богоматір Оранта, Богоматір Одегітрія, Богоматір Ніжності, Голонтропус, Зображення святих сх..церкви. В пізню добу К.Р. хар-ні зображення Бориса і Гліба, ікона Юрія Змієборця.

12-13 ст. відбувається варваризація стилю – кількісне поширення іконних стінописів і набуття місцевого колориту. Символічний об*єм. Поширюються також книжкові мініатюри: Остромирове Євангеліє – 11 ст., Збірник Святослава, Твірський псалтир, Символіка кольорів:золотий – царство небесне, червоний – колір муки, синій – колір богородиці,білий – чистота, чорний – колір пекла, зелений – колір життя, коричневий – колір земного служіння, пурпуровий – колір царства земного. Поширені були також вставні ілюстрації, велике значення мали орнаментації, популярна золота в’язь. Найпоширенішими були стінописні ікони,ікона як стаціонарний об*єкт була рідкістю.

 

12. театрально-музична творчість у давньоруській державі.

У Житті К.Р. значне місце займали музика, пісні і танці, гуслярські розспіви, виступи бродячих акторів. На міських площах, у селах, княжих дворах виступали музиканти й актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери). Театрально-музине мистецтво поділ.на комічне і трагічне. Великої поваги і слави здобув музикант, поет і співак Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича і славив подвиги князів і дружинників. Музика поліл.на: церковну – виконув.в храмах; світську – мала розваж.чи побут.х-р; військову – супроводжувала княжі дружини в походах під час битв. Театр. Язичницькі ігрища пов*язані з пересуванням сонця, розвив.слов*янська поліфонія. В таких умовах народжується містерія як священне дійство. Культ роду – весілля, тут народжується рольова драма. Аліхова к-ра (Чеські, Сербські комедіанти) – в княжих домах за запрошенням відбувалися вистави.; низова к-ра, що ставить на меті передати життєвий акцент. Міраклі – драматичні дії, які присв.христу. Візант. релігійна драма, поділялася на містерії, в яких розв*язували сюжет Великодня, Різдва. Музика супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору дають зображення музикантів і танцюристів. За цими зображеннями,а також з літописів, мі знаємо про музичні інструменти - ріг, труби, флейти, бубон, гуслі, сопілки. З прийняттям християнства поширився хоровий спів, стала відома нотна система.

 

ДОПОЛНЕНИЕ

Особливо плідними у справі розвитку української освіти, науки та культури були 20-ті роки. Національно – культурне піднесення першого пореволюційного десятиріччя деякі автори називають Українським ренесансом (відродженням). Це відродження пов’язується з проведенням в Україні ленінської політики «коренізаціі» («українізація»), яка була спрямована на підготовку й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію мережі закладів освіти, культури, видання газет, журналів та книг мовами корінних національностей. Це справді яскравий феномен в історії українського народу. Це відродження охопило різні сфери життя, і передусім – освіту, науку, літературу, мистецтво. Уже до кінця 20-х років політика українізації принесла свої результати. Зокрема, до 1927 року 78% шкіл, 40% технікумів, 33% вузів працювали з українською мовою викладання; тираж українських газет підвищився у 5 разів і за кількістю назв склав на початку 30-х років 89% від загальної кількості газет. Рідною мовою могли навчатися й національні меншини, які проживали на території України, що сприяло розвиткові різних культур. У 20-ті роки в Україні відбулися зміни і в системі вищої освіти. При вступі до вищих навчальних закладів враховувалося соціальне походження. Для покращення складу студентів за соціальним станом при вузах створювалися робітничі факультети. Перші робітфаки відкрилися у 1921 р. при Київському політехнічному та Харківському технологічному інститутах. Робітфаківці забезпечувалися гуртожитками, їм виплачувалися державні стипендії. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялися від оплати. У 1925 р. діяло близько 145 технікумів, 36 інститутів і 30 робітфаків. Українці змушені були заснувати у Львові таємний Український університет (1921–1925 рр.). Він налічував 3 факультети, 15 кафедр, 54 професори, 1500 студентів. Викладання велося конспіративно в приміщеннях різних українських установ, а часом і в помешканнях професорів. Водночас існувала таємна українська політехніка. Проте внаслідок поліцейських переслідувань таємні університет і політехніка вимушені були припинити свою діяльність. Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвиткові української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В.Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д.Заболотний, математик М.Крилов, економіст М.Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О.Корчак-Чепурківський, літературознавець С.Єфремов, О.Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є.Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М.Грушевський, який в 1924 р. повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал "Україна", "Наукові збірники" історичної секції.. У

1921 р. в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медицини з кабінетом профілактичної медицини. У 1929 р. був заснований інститут мікробіології та епідеміології, в 1930 р. у Києві став працювати великий науковий центр з вивчення проблем патологічної фізіології. Після революції особливим драматизмом і складністю в У цей час продовжувалася боротьба за збереження і розвиток української Мови. Небувалу популярність у 20-і роки набуває театральне мистецтво. Справжньою творчою лабораторією став театр Леся Курбаса «Березіль». Режисер виводив український театр на шлях європейських пошуків нових засобів виразності. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 р. Тут були вперше поставлені п'єси видатного драматурга М.Куліша «Народний малахій", «Мина Мазайло". Всесвітня слава прийшла до одного з фундаторів українського кіномистецтва О.Довженка разом з фільмами «Звенигора", «Арсенал", «Земля". Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «український поетичний кінематограф". Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи В.Єрмілова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали М.Жук, І.Падалка, В.Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна К.Костанді, Ф.Кричевського, О.Мурашко, М.Самокиша. Г.Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали "Мистецтво", "Зорі", "Сонце труда". У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як І.Трут, О.Монастирський, І.Курплас. Художники, які увійшли до "Асоціації революційного мистецтва України", розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнського живопису. На західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, які входили до "Об'єднання сучасних художників України". На Всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори О.Шовкуненка (цикл "Одеський суднобудівний завод"), Ф.Кричевського ("Мати", "Довбуш"),В.Коровчинського ("Селяни"). Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається Казимир Малевич - основоположник такого модерністського напряму в живописі, як супрематизм, в якому зображення складалося з<