Цивілізація Стародавнього Єгипту

Одним із найдавніших осередків цивілізації став північно-східний регіон Африканського континенту, де наприкінці IV – початку III тис. до н.е. склалося держава древніх єгиптян. Клімат країни такий, що на більшій частині її території Ніл є єдиним джерелом життя. Рослинність Єгипту в історичний період була дуже різноманітна. Так як при обмеженості зрошеної землі використовувалася кожна її ділянка, придатна для вирощування культурних рослин, для дикорослих майже не залишалося місця. Відсутність дерева заповнювали каменем і глиною, які широко застосовувалося при будівельних роботах. На території Єгипту зустрічалися багатющі поклади вапняку, граніту, алебастру, шиферу та інших мінералів. Запаси золота і міді були незначні.

В основі створення безперервного господарського життєвого циклу лежав процес іригації [1]. Іригаційна економіка – найбільш ранній приклад командно-розподільчої системи. Оскільки ручні земляні роботи були виключно трудомісткими, а матеріальні стимули в умовах натурального господарства не діяли, управління цими роботами мало бути не тільки централізованим, а й обожненим. Тому в управлінні господарством велику роль відводили релігії та жерцям. У соціальній піраміді жрець (або носій знання, ідеолог) займав провідне місце. Держава є верховним власником усіх зрошуваних земель. Селянські громади мали право спадкового користування за натуроплату, розмір якої встановлювався по біологічному урожаю, тобто визначався до жнив чиновниками. Безпосереднім виробником в іригаційних системах був селянин, юридично вільний, але зобов'язаний державі трудової провину. Виробнича праця рабів не могла застосовуватися, тому що існував надлишок трудових ресурсів.

Релігія в Стародавньому Єгипті сформувалася з численних місцевих культів. З політичним висуненням того або іншого нома на авансцену історії виходило і божество цього міста. Релігійні культи єгиптян від виникнення до свого зникнення тісно перепліталися з магією. У пантеон найвідоміших єгипетських богів входять: Анубіс, Бастет, Ісіда, Манту, Мін, Нефертум, Осіріс, Себек, Сет, Сохне, Той, Хатор, Хнум, Хор і багато інших. Слід зазначити важливість заупокійного культу стародавніх єгиптян, який знайшов вираження в будівництві похоронних комплексів (пірамід і гробниць) і муміфікації тіл.

У Стародавньому Єгипті вважалося, що світ являє собою хаос, первозданну безодню вод – Нун. З хаосу вийшли боги, що створили землю, небо, людей, тварин і рослини. Першим богом було сонце. Існували уявлення, за якими небо – це водна поверхня, небесний Ніл, по якому вдень сонце обтікає землю. Під землею теж є Ніл, по ньому сонце пливе вночі. Втіленням землі в одних номах був бог Геб, в інших - Акер. Ніл, що плив на землі, ототожнювався в образі бога Хапі, який сприяв врожаю своїми благодатними розливами. Сам Ніл також населявся добрими і злими божествами в образі тварин. Родючістю полів відала богиня Рененутет, показана в образі змії. Урожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї. Для розвиненого єгипетського суспільства характерний і інший міф, в якому говориться, що люди походять з тіла бога- творця як точне його подібність. Для них він створив з хаосу небо і землю, для дихання - повітря, для прожитку - тварин, птахів і риб.

Єгипетська мова належить до єгипетської гілки афроазійской мовної сім'ї. Мова древніх єгиптян характеризується прагненням до конкретизації абстрактних понять, чітким порядком слів у реченні, відсутністю засобів для передачі динамічної дії і багатством словникового запасу. Найважливішою подією в історії дешифрування єгипетської писемності стала знахідка Розеттського каменю в 1799 г, вивченням якого займалися: француз Сильвестер де Сасі, швед Марсель Окерблад, англієць Томас Юнг. Згодом до них приєднався Жан Франсуа Шампольон, якому вдалося розгадати загадку єгипетського листа.

На основі досліджень багатьох вчених було виявлено, що в основі Єгипетського канону лежить принцип Золотого перетину. Термін "Золотий перетин" - ввів Леонардо да Вінчі - "Sectio auerea".

В основі давньоєгипетського канону лежить геометрична модель сонячного календаря. На основі геометричних побудов визначалося, коли виходити заміж, як будувати житло, де робити вікна, двері і т.д. Було встановлено, що великі піраміди на плато Гіза були побудовані при використанні пропорцій давньоєгипетського канону, але тільки в складнішій інтерпретації. Зародження і розвиток астрономії пов'язані з практичною необхідністю створення найпростішого сільського-подарського календаря. З плином часу в Єгипті склалися і одночасно існували кілька систем літочислення. Всі вони базувалися на спостереженні руху небесних світил і ключові події в житті єгипетського суспільства. Іншим найважливішим досягненням єгиптян стало їх вміння рахувати і визначати час. Збереглися спеціальні прилади і таблиці з розрахунками, в основу яких лягли численні спостереження за небесним склепінням і знання фізичних властивостей деяких матеріалів. Слід також відзначити тісний зв'язок давньоєгипетської астрономії з астрологією.
Всі відомі "математичні" тексти єгиптян у загальному однотипні: як правило, дається умова задачі і відповідь, але спосіб рішення не наводиться. Паралельно зі становленням писемності проходив процес формування давньоєгипетської системи рахунку, що поєднує двійкові і десятирічні способи передачі числових значень.

Розвиток і широке поширення "математики" в Стародавньому Єгипті пов'язано зі складанням величезного чиновницького апарату. Щоденна необхідність різноманітних розрахунків вимагала від службовців найпростіших арифметичних навичок і знання системи мір довжини, маси, об'єму і площі. Окрім цілих чисел, єгиптяни використовували в своїх обчисленнях дробу. Свідченням високого рівня математичних знань єгиптян служать і дійшли до теперішнього часу піраміди, храми, а також повідомлення про спорудження величезних штучних водойм. Математичне спадщина Стародавнього Єгипту протягом довгого часу здійснювала сильний вплив на розвиток наукової теоретичної думки ряду інших країн.

Високою репутацією в Стародавньому світі користувалася єгипетська медицина. Медичні папіруси написані з того ж типу, що й математичні: практичні вказівки для лікарів і ніякої теорії. Збереглося всього 10 папірусів, що містять медичні вказівки. Вони називаються по імені їх власників (Едвін Сміт, Херет, Честер- Бітті, Калберг та ін.) Або за місцем знахідки (Кахунський, Рамесумскій та ін.). Найдавніший з перерахованих папірусів - Кахунський, що датується 1850 до н.е. За наявними даними в Єгипті робили хірургічні операції типу ампутацій, трепанації черепа. Фізіологія також була відома єгиптянам: вони знали про зв'язки частин тіла з внутрішніми органами і про наявність в організмі третьої системи - регулюючої. У Єгипті існували складні і до кінця ще не вивчені процеси бальзамування і муміфікації.

Носіями магічного знання були єгипетські жерці. Магія існувала у двох формах: відкрита (для всіх) і закрита (магічна). Основні засоби, які використовували єгиптяни для вчинення магічних дій, були: магічні камені, амулети, формули, зображення і заклинання, церемонії. Серед амулетів слід відзначити "серце". Серце вважалося не тільки вмістом життєвої сили, а й джерелом хороших і поганих думок і навіть уособленням совісті. Найвідоміший амулет - Скарабей - пов'язаний з серцем.

Економіка Стародавнього Єгипту була заснована на рослинництві. Технологія землеробства повністю залежала від гідрорежиму, тому головною умовою виробництва сільськогосподарських культур було штучне регулювання води річок за допомогою дамб, каналів, гребель для гідромеліорації. Це забезпечувало високі врожаї злаків, овочів, фруктів. Як наслідок розвивалися гідротехніка, будівництво, архітектура. Особливий вплив на будівництво та архітектуру надавали релігія єгиптян, їх уявлення про потойбічне життя, про світобудову.

Про рівень розвитку техніки і технології в Єгипті можна судити за численними текстам і малюнках на папірусах, рельефам на стінах гробниць, саркофагів, храмів, пірамід і т.д. Господарське життя Стародавнього Єгипту представляється дуже великим та багатоплановим. До теперішнього часу існує декілька "технологічних" таємниць Єгипту: довговічність фарб; негорючий папірус з азбестовим покриттям, бальзамування і звичайно єгипетські піраміди. Найбільше зосередження пірамід знаходиться на лівому березі Нілу в Саккарі, Гізі, Дашуре, Абусире. Вчені налічують всього близько 80 пірамід. За формою піраміди класифікують на: ступінчасті, класичні, піраміди з ламаними гранями і піраміди в формі саркофагів. Існує кілька версій щодо призначення пірамід: пам'ятник утвердження влади і сили, заупокійний ансамбль, ритуальний комплекс, місце зберігання цінностей та ін.

1.3 Цивілізація Межиріччя

Близько III тис. до н.е. в межиріччі Тигру і Євфрату виникла перша цивілізація. Багатства цих областей залучали кочові народи, які, потрапивши в Межиріччя, переходили до осілого способу життя. Набіги прибульців змінювали їх періоди розквіту культури нових народів характерні для давньої історії території між Тигром і Євфратом. У Межиріччі існувало три проблеми: засоленість грунтів; недолік дощової вологи; сухі, сильні, піщані вітри. Деякі вчені занепад шумерських міст пов'язують не тільки з політичними причинами, а й з деградацією сільського господарства, викликаного засоленням почви. З точки зору оцінки розвитку природничонаукових знань Месопотамію можна звести до Стародавнього Вавилону. Вавилоняни створили свій звід знань, який може бути інтерпретований як система з встановленням причинно -наслідкових зв'язків найважливіших явищ. Поясненням такого унікального для давнину феномена служить функціональний характер вавілонської "науки": систематизація знань наводилася тільки для цілей освіти, і "наука" була пов'язана лише з навчальним процесом, або була розвитком ідей і методів.

Відмінною рисою вавілонської "науки" є те, що вона була дуже мало пов'язана з культом, магією і астрологією. Магія і ворожіння в Стародавньому Межиріччя мали велике поширення. Ворожили за нутрощами жертовних тварин (гаруспіція, або ектіспіція), маслом, накапаним в воду (леканомантія), димом пахощів (лібаномантія), по народженню виродків (тератологія), по польоту птахів (авгурація), по снам, по поведінці людей і тварин і по небесних явищах. Вся інформація систематизувалась в табличній формі і містила підчас достовірний емпіричний матеріал.

У ранньошумерский період правитель міста одночасно був і верховним жерцем. Господарськими та адміністративними центрами були храми. Правитель мав вищу законодавчу та судову владу. Судову владу здійснювали призначені судді. З часів Аккада (з 2350 до н.е.) був відомий інститут приватної власності на нерухомість. У середині II тис. до н.е. майже у всій Передній Азії встановилися різні форми залежності з жорсткою соціальною структурою. Монархічна влада спиралася на чиновництво і військо. З початку IX в. до н.е. існувало регулярне військо.

Розгалужена система доріг з поштовими станціями забезпечувала надійне повідомлення і швидке пересування людей. Месопотамські суспільство ділилося на три шари: аристократію, вільних громадян і рабів. До аристократичних сімей належали чиновники, жерці і воєначальники. Жителі міст і селяни становили прошарок вільних громадян. Особливу роль в управлінні державою в господарському житті відігравали дуже шановані писарі. Після розпаду шумерських держав з храмовими центрами в Стародавньому Вавилоні виникла світська ієрархічна держава зі строгими становими кордонами. При цьому сільське населення потрапляло у все більш посилену залежність.

У III тис. до н.е. в Шумері виникла писемність. Збереглися зразки літературної творчості періоду великих месопотамських цивілізацій. Це міфологічні історії про богів і епічні віршовані твори, що оспівують подвиги правителів, храмові гімни, молитви і заклинання. Ключ до розшифровки клинопису вперше був знайдений німцем Георгом Фрідріхом Гротефенд в 1802 р. У його розпорядженні була табличка з текстом на трьох мовах - давньоперсидській, новоеланскій, вавілонській. В останню чергу розшифрували вавилонську писемність. Данець Едвард Хінксом довів, що вавілонський клинопис є складовим, а не алфавітним листом, і що для виділення певних слів у цьому листі застосовувалися поясняювальні знаки - детермінативи.

Шкільне викладання виникло в Нижній Месопотамії близько 3000 р. до н.е. у зв'язку з винаходом шумерської писемності - спочатку ієрогліфічної, а потім клинчастої. Писали на глиняних плитках кутом зрізу очеретяної палички. Особливості писемності зумовили навчання письма через зазубрювання учнем списку знаків, а потім і текстів, шляхом багаторазового переписування. У шумеро - вавилонській системі знань провідна роль належала ''філології''. Крім ''філологічних'' переліків, складалися також допоміжники з праву, ботаніки, медицини, мінералогії, хімічної рецептури, а також переліки зірок, богів і їхніх храмів, математичні таблиці і задачники.

Математичні знання. Система числення була надзвичайно складною: непозиційна десятерична - шістдесяткова шумерська система числення згодом наклалася на десяткову вавилонську. Ще складніше була система йменованих чисел. Нуль був введений тільки піздньовавілонськими астрономами. Пережитком шістидесятеричної системи є розподіл кола на 360°, градуса на 60 хвилин і хвилини на 60 секунд, а також години на 60 хвилин і т. д. Ще в відсутність спеціальної термінології були розроблені алгоритми вирішення складних планіметричних, стереометричних і алгебраїчних задач.

Медичні знання. Збережені тексти свідчать про наявність двох напрямків: магічного і практичного. У Вавилоні не було певної медичної концепції, розвиненої діагностики. Разом з тим існували лікарська терапія і хірургія. З часом магічна медицина стала переважаючою. При вивченні історії вавілонської "науки" видна нерівномірність в її розвитку. Перші століття II тис. до н.е. були епохою інтенсивної розумової діяльності, за якої настала епоха оформлення письмового канону, після чого настав розумовий застій. Одна з причин застою - загибель традиційної світської школи з її високими вимогами до вчителів та учнів.

У Месопотамії був поширений календар, заснований на місячному році з 12 місяців, що містять по черзі 29 і 30 днів. Існуюча математична астрономія розвивалася як теоретична дисципліна головним чином для потреб місячного календаря і його ув'язки з сонячним. Вавилоняни могли досить точно обчислювати місячні затемнення, фіксувати нерівномірності руху окремих небесних тіл, складати таблиці положень окремих зірок. Все це виконувалося в відсутність будь-якої моделі або схеми небесних явищ.

Найважливіші області землеробської діяльності: зрошення (будівництво каналів і іригація); боротьба з засоленням ґрунту. Техніка та технологія Месопотамії розвивалися в першу чергу в напрямку вдосконалення озброєння, т.к. вирішальну перевагу на полі брані, де вирішувалися долі іригаційного господарства, мали держави, які мали сталеве озброєння, бойові колісниці і потужне облогове знаряддя.

Архітектура Месопотамії відрізнялася монументальними спорудами: палацами, грандіозними храмами, високими зиккуратами і потужними міськими укріпленнями. Житлові будинки були досить простими. При будівництві використовували сирцову цеглу. Склепіння служили в якості каркаса при зведенні гробниць і мостів. Колони зустрічалися рідко. У IX ст. до н.е. були поширені скульптури правителів і рельєфи. У цей період зростає і значення настінного живопису. Містобудування та архітектура Межиріччя виділялися серед Стародавнього світу своїм раціоналізмом, економним використанням міських земель, високим рівнем підготовки території і кріпосного будівництва при майстерному володінні матеріалом. Перші свідчення про найдавніші споруди Месопотамії з'явилися в Європі в XII в. У 1842 р. в результаті наукових розкопок були виявлені залишки зиккуратов і бібліотеки, що складалася з 2500 глиняних таблиць. Перші спроби наукової реконструкції зиккуратов Месопотамії зробили німецькі археологи Роберт Кольдевей і Едуард Захау. В даний час існує безліч реконструкції месопотамских зиккуратов. Зіккурати були побудовані в Акаркуфе, Ашшуре, Урі та інших містах.