Порядок звітності з практичного заняття



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Порядок звітності з практичного заняття



ü Студенти, що були відсутні на практичному занятті, виконують завдання практичного заняття самостійно, одержуючи, за необхідності, консультацію у викладача.

ü Не зарахований звіт з практичного заняття має бути виправлений і повторно перевірений викладачем.

ü Усі зауваження викладача у звіті з практичного заняття мають бути виправлені до заліку.

ü Усі звіти практичних занять, перевірені й підписані викладачем, мають бути здані викладачу на заліку.

ü Без виконання завдань практичних занять і пред’явлення звіту на заліку студент до заліку не допускається.

1.3 Критерії оцінювання знань і умінь студентів

Підсумковою формою контролю знань студентів із курсу «Правознавство» є залік.

Визначення ступеня засвоєння навчального матеріалу проводиться відповідно до поданих критеріїв оцінювання:

«Зараховано»автоматично – коли студент має поточні оцінки не нижче «добре», був присутній і занотував усі питання лекції,
захистив і оформив своєчасно всі практичні роботи, передбачені
програмою, а також дав письмові відповіді на запитання для
самостійної роботи.

«Зараховано»– коли студент має поточні оцінки не нижче
«задовільно», письмово оформив усі пропущені лекції, відробив і
захистив усі практичні заняття, а також відповів на запитання заліку
не нижче ніж на «задовільно».

«Не зараховано»– коли із проміжного контролю знань є хоча б одна оцінка «не задовільно». Студентом не відроблена і не захищена хоча б одна практична робота, не оформлені письмово пропущені лекції, тобто при невиконанні будь-якої вимоги п.2.

При оцінці знань, крім повноти розкриття питання, враховується: логічність мислення та його послідовність, культура мови, емоційність і твердість переконання, посилання на додаткові літературні джерела, використання технічних засобів для підготовки матеріалу, творчий аналіз і висновки з опрацьованої теми тощо.

Якість засвоєння усіх дисциплін (незалежно від форми підсумкого контролю) оцінюється у балах відповідно до модульно-рейтингової системи, прийнятої в Університеті, та за шкалою ЕСТS. Співвідношення оцінок наведене у таблиці:

 

За шкалою ECTS За національною шкалою За шкалою навчального закладу
A Відмінно 90 – 100
B Добре 82 – 89
C Добре 74 – 81
D Задовільно 64 – 73
E Задовільно 60 – 63
FX Незадовільно з можливістю повторного складання 35 – 59
F Незадовільно з обов’язковим повторним курсом 0 – 34

А«Відмінно» 90100. Відповідь побудована на рівні самостійного творчого мислення на основі ґрунтовного знання проблеми, що висвітлюється, основних понять і категорій, розуміння закономірностей протікання процесів, грамотне, логічно-послідовне викладення матеріалу, уміння пов’язувати його з сучасними досягненнями науки, робити узагальнення та висновки. Студент показує всебічні, систематичні і глибокі знання навчально-програмного матеріалу з дисципліни; у відповіді студента відображені об’єктивність викладу матеріалу, логіка, послідовність, повнота інформації, точність, лаконічність, використання прийомів новизни; студент показує глибокі знання при розв’язуванні задач; проявляє творчість і активність на практичних заняттях.

ВС– «Добре» – 7489. Правильна відповідь, побудована на рівні самостійного мислення з елементами творчого пошуку, розуміння студентом основних закономірностей викладення навчального матеріалу. Допускаються окремі незначні помилки та неточності у висвітленні неосновних аспектів проблеми. Студент показує повне знання навчально-програмного матеріалу, дає відповіді на поставлені запитання. Проте студент не зовсім уміє практично застосовувати свої знання, допускає помилки при розв’язуванні задач.

DE– «Задовільно» – 6073. У цілому правильна відповідь на рівні репродуктивного мислення. Допускаються недостатньо правильні формулювання, окремі незначні помилки у висвітленні основних аспектів проблеми, незнання студентом другорядних понять і категорій. Студент показує знання навчально-програмного матеріалу, які потрібні для роботи за майбутнім фахом, але допускає значні помилки при розв’язуванні задач.

FX«Незадовільно з можливістю повторного складання» – 3559. Неправильна відповідь на питання. Допущені значні помилки, що мають принципове значення в оцінці та розумінні явищ і фактів. Студент показує низький рівень знань навчально-програмного матеріалу, допускає принципові помилки при розв’язуванні задач, не може самостійно орієнтуватись при вирішенні фахових завдань.

F– «Незадовільно з обов’язковим повторенням курсу» – 034. Незнання більшості понять і положень дисципліни. Неспроможність студента аналізувати матеріал, робити узагальнення та висновки, неправильна відповідь на питання.


Розділ ІІ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ

РОБІТ ІЗ ДИСЦИПЛІНИ

Практична робота №1

РІВЕНЬ ТЕХНІЧНОГО ТА ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ В

СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЯХ

Мета роботи – ознайомитись із основами науки в стародавніх цивілізаціях, формуванням самої "науковості" та її відмінністю від інших форм пізнавальної діяльності.

Предмет – природничонаукові уявлення і технологічні знання стародавніх цивілізацій.

План заняття:

1. Ознайомитися із теоретичною частиною.

2. Виконати практичну частину.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Знання та технологічні можливості доцивілізаційного розвитку людства

2. Цивілізація Стародавнього Єгипту

3. Цивілізація Межиріччя

4. Цивілізації Стародавньої Індії

5. Цивілізація Стародавнього Китаю

6. Крито-мікенська цивілізація

7. Цивілізації доколумбової Америки

 

Знання та технологічні можливості доцивілізаційного

Розвитку людства

На межі нижнього і верхнього палеоліту, близько 40 – 30 тис. років тому стався важко зрозумілий радикальний стрибок у фізичному і, головне, інтелектуальному розвитку людини: з'являється – і з тих пір майже не змінюється – людина сучасного типу – людина розумна, починається історія людського суспільства. Історія "матеріального виробництва" первісні людини не дуже багата. Такі винаходи як кам'яні знаряддя, лук, стріли, пастки, освоєння вогню були зроблені вперше. Праця, можливо, і не створила людину, але забезпечила виживання її в мінливих природних умовах.

До джерел для вивчення первісних знань і технологій відносяться наступні: археологічні – будівлі, стоянки, поховання, останки і т.д; письмові – знакові символи, залишені на стінах печер, знаряддях праці; етнографічні – дослідження первісних племен і народностей, що живуть в сучасному світі; антропологічні – кісткові останки людей, структура м'язів у тварин і птахів і т.д; лінгвістичні – вивчення стадій формування мови, ономастика.

Якісно новим археологічним матеріалом, який з'явився разом з новим біологічним видом людини, є зображення – скульптурні, графічні, живописні геометричні знаки, а також образи, створені за подобою предметів, існуючих у природі. Освоєння цього нового виду діяльності – художньої творчості – найбільше відкриття людини. Створення перших "творів мистецтва" не було імітацією трудової діяльності, а було викликано потребою в самовираженні.

З древнім мистецтвом вчені пов'язують появу писемності, розвиток мови. Зображення були органічно включені в інші форми життєдіяльності: міф, ритуал, танець, господарську діяльність. Разом з тим пізнавальна функція в силу специфіки зображення найбільш адекватно представлена саме в образотворчому мистецтві первісної людини. Насамперед зображення свідчать, що з самого початку людської історії, науки, виникають концепції світу найвищою мірою символічні. Вважається, що первісне мистецтво починається з перших натуралістичних зображень на стінах палеолітичних печер – відбитків людської руки і безладних переплетень хвилястих ліній, продавлених в сирій глині ​​пальцями тієї ж руки ("макарони" і "меандри"). Паралельно з цим з'являються і схематичні тенденції, які в останньому періоді палеолітичного мистецтва стають домінуючими, насамперед у формі геометричних малюнків.

У верхньому (або пізньому) палеоліті людей сучасного типу розвиток образотворчого мистецтва мав ряд рис, що дозволяють виявити відображені в них досить складні сюжети міфів про людей, тварин, небесні світила. Твори первісного мистецтва розвивалися від простих геометричних насічок і візерунків на знаряддях до ритуальних статуеток.

У період мезоліту місце тварини в центрі уваги первісного художника займає людина. Там над усім тяжіє предмет, його вагомість, матеріальність, його колір і об'єм, тут все увага поглинена дією, рухом. Композиції наскального живопису стають багатофігурними.

У неоліті повсюдно простежується тенденція розвитку образотворчих форм від відтворення, імітації та осмислення живих, індивідуальних, природних форм і конкретних ситуацій до явищ загального порядку, до загальної сухої схеми і в кінцевому рахунку до знаку. З кінця неоліту мистецтво збагачується все новими і новими сюжетами, разом з тим його образотворча мова, стаючи більш загальною, ємною, втрачає свою виразність, гостроту, емоційність. Люди не виділяли себе з навколишньої природи. Кормова територія, рослини, тварини і саме плем'я - це єдине ціле. Природі приписувалися людські властивості, аж до кровно-родинної організації. Для людей характерні властивості природи, аж до відтворення стихійних явищ.

Сенс життя і її мету людина бачила саме в ритуалі, основній суспільній і економічній діяльності людського колективу. Колективні форми праці, родове ведення господарства, будівництво "родових" жител, сімейних жител, призводить до необхідності перерозподілу продуктів харчування, знарядь праці, і т.д. Починає створюватися структурно – організаційна модель суспільства. Досягнення в господарському житті – отримання надлишків продовольства, поява нових видів знарядь праці і будівництво осілих поселень – зробили людину незалежною від навколишньої природи. У період, що тривав з X по III тис. до н.е. відбулися докорінні зміни в матеріальному і духовному житті людей, що дозволило виділити цей етап і назвати – неолітична революція. Неолітична революція характеризується переходом від полювання до скотарства, від збирання до землеробства, освоєння нових технологічних операцій, при формуванні нових соціальних відносин у суспільстві. У процесі вивчення рослин і тварин людина пристосовувала їх до своїх потреб і одночасно зраджувала свою діяльність, тобто після періоду збирання і полювання прийшов час землеробства і скотарства.

З розведенням тварин почався період змішаної сільського-подарської діяльності. У цей період відбувся поділ людей на землеробів і скотарів, що створили різні культури. Розвиток техніки і суспільного життя в землеробських культурах вів до зародження перших цивілізацій. Надлишки продукції землеробства дозволяли розвивати спеціалізацію і кооперацію всередині колективу, що призводило до поділу праці, неминучого при виконанні важких робіт непосильних для однієї сім'ї. До основних етапів матеріального та технічного прогресу стародавнього суспільства можна віднести такі: поява, накопичення і спеціалізація простих знарядь праці; використання та отримання вогню; створення складних, складових знарядь праці; винахід лука і стріл; поділ праці на полювання, рибальство, скотарство, землеробство; виготовлення виробів з глини та випалювання на сонці і вогні; зародження перших ремесел: столярства, гончарства, плетення кошиків; виплавка металу і сплавів: спочатку міді потім бронзи і заліза; виробництво з них знарядь праці; створення колеса і возів; використання мускульної сили тварин для переміщення; створення річкових і морських простих транспортних засобів (плотів, човнів), а потім судів.

Підсумовуючи основні досягнення в доцивілізаційний період можна стверджувати, що люди володіли: технологією основних форм діяльності, що забезпечують підтримку життя (полювання, збиральництво, скотарство, землеробство, рибальство); знанням повадок тварин і вибірковістю у виборі плодів; природознавчими знаннями (властивості каменю, їх зміни з нагріванням, види деревини, орієнтація по зіркам); медичними знаннями (найпростіші прийоми заліковування ран, хірургічні операції, лікування простудних захворювань, кровопускання, промивання кишечника, зупинка кровотечі, використання бальзамів, мазей, обробка укусів, припікання вогнем, психотерапевтичні дії); елементарною системою рахунку, виміром відстаней за допомогою частин тіла (ніготь, лікоть, рука, політ стріли і т.д.); елементарної системою вимірювання часу за допомогою зіставлення положення зірок, поділ часів року, знанням явищ природи; передачею інформації на відстані (димом, світловими і звуковими сигналами).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.122.9 (0.014 с.)