ТОП 10:

Де Філеас Фоґґ виявляється на висоті



З а годину «Генрієтта» пройшла повз плавучий маяк, що вказує вхід у Гудзон, обігнула мис Санді‑Гук і вийшла у відкрите море. Удень вона минула Лонґ‑Айленд і швидко помчала на схід.

Наступного дня, 13 грудня, опівдні на місток піднявся чоловік, щоб визначити координати судна. Читач, напевно, вважає, що то був капітан Спіді. Зовсім ні! Це був Філеас Фоґґ, есквайр.

Що ж до капітана Спіді, то він замкнувся на ключ у своїй каюті й несамовито лютував. Втім, його оскаженіння цілком можна було виправдати.

Усе сталося дуже просто. Філеас Фоґґ хотів їхати в Ліверпуль, капітан не хотів його туди везти. Тоді Філеас Фоґґ погодився пливти до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на кораблі він так уміло застосував банківські білети, що весь екіпаж – матроси й кочегари, – команда, відверто кажучи, вельми ненадійна, адже погано ладнала з капітаном, – пристав на бік нашого джентльмена. Ось чому Філеас Фоґґ керував із містка замість Ендрю Спіді; ось чому Ендрю Спіді сидів під замком у своїй каюті й, нарешті, ось чому «Генрієтта» ішла на Ліверпуль. З того, як Філеас Фоґґ вів корабель, було видно, що колись він був моряком.

Чим це закінчилося, читач довідається згодом. Поки ж місіс Ауда дуже непокоїлася, хоча й не давала взнаки. Фікс спочатку зовсім розгубився. Паспарту ж ця пригода видалася просто дивовижною.

Капітан Спіді заявив, що «Генрієтта» робить від одинадцяти до дванадцяти вузлів; і справді, її середня швидкість була саме такою.

За дев’ять днів, тобто з 12 по 21 грудня, «Генрієтта» могла досягти берегів Англії, якщо лишень… І тут, як завжди, виникало безліч усіляких «якщо»: якщо море буде відносно спокійним, якщо вітер не зміниться, якщо не зламається судно, – «Генрієтта» зможе подолати три тисячі миль, які відокремлюють Нью‑Йорк від Ліверпуля. Щоправда, історія з «Генрієттою» разом зі справою про викрадення банківських білетів могла завести нашого джентльмена трохи далі, ніж він прагнув.

Перші дні плавання минали в чудових умовах. Море було доволі спокійним; вітер постійно дув на північний схід. Поставили вітрила, і «Генрієтта» йшла, як справжнє трансатлантичне судно.

Паспарту був у захваті. Останній подвиг містера Фоґґа, на наслідки якого француз заплющував очі, викликав у нього захоплення. Ніколи досі екіпаж не бачив такої жвавої і веселої людини. Він по‑дружньому теревенив із матросами і дивував їх своїми цирковими фокусами, кидав їм дотепні компліменти і пригощав найкращими напоями. На його думку, вони несли службу, як джентльмени, а кочегари підтримували вогонь у топках, як герої. Його добрий гумор передавався всім. Паспарту забув минуле, всі невдачі й небезпеки. Він думав тільки про близьку мету й кипів од нетерпіння, як підігріта котлами «Генрієтта». Часто француз походжав навколо Фікса і багатозначно позирав на нього, але мовчав, бо між колишніми друзями вже не було тієї близькості, що раніше.

А Фікс, чесно кажучи, нічого вже не розумів. Захоплення «Генрієтти», підкуп екіпажу, Фоґґ, що керує кораблем, ніби справдешній моряк, – усе це його приголомшило. Він не знав, що й думати! Хоча зрештою, джентльмен, що почав із крадіжки п’ятдесятьох п’яти тисяч фунтів стерлінґів, цілком міг скінчити викраденням судна. І Фікс, природно, дійшов висновку, що «Генрієтта» під проводом Фоґґа іде зовсім не в Ліверпуль, а кудись в інше місце, де злодій, обернувшись на пірата, почуватиметься в безпеці! Треба зізнатися, що таке припущення було цілком правдоподібним, і детектив почав серйозно шкодувати, що вляпався у цю справу.

Капітан Спіді продовжував шаленіти у своїй каюті, і Паспарту, якому було доручено його годувати, попри всю свою силу робив це дуже обережно. Містер Фоґґ ніби забув про капітанове існування.

Тринадцятого «Генрієтта» оминула Ньюфаундлендську банку. Перехід цієї частини океану дуже важкий. Тут, особливо взимку, часто бувають тумани і шквали. Ще напередодні барометр різко впав, віщуючи близьку зміну погоди. І справді, за ніч температура знизилася: стало холодніше і подув південно‑східний вітер.

Це було серйозною перешкодою. Містер Фоґґ, аби не змінювати курс, наказав прибрати вітрила і додати пари. Однак через неспокійне море судно сповільнило рух. Високі хвилі розбивалися об його форштевень. Почалася сильна кільова хитавиця, що також зменшувала швидкість. Вітер холоднішав і загрожував перетворитись на ураган. Ставало очевидним, що «Генрієтта» незабаром не зможе витримати натиску хвиль. А втеча від бурі обіцяла всілякі негаразди.

Обличчя Паспарту темніло одночасно з небом. Два дні він переживав смертельне занепокоєння. Та Філеас Фоґґ був сміливим моряком, знав, як боротися зі стихією, і йшов уперед, не зменшуючи пари. Коли «Генрієтта» не могла здолати хвилі, вона йшла крізь неї й проходила, хоча палубу й заливало водою. Іноді під натиском водяних гір, що піднімали корму судна, ґвинт виринав над водою, і його лопаті скажено оберталися в повітрі, – але, попри все, судно рухалося вперед.

На щастя, вітер не досяг небезпечної сили. То був не ураган, що мчить зі швидкістю дев’яносто миль за годину, а просто дуже свіжий вітер, та, на жаль, він наполегливо дув із південного сходу і не дозволяв поставити вітрила. А їхня допомога була б дуже доречна!

Шістнадцятого грудня минуло сімдесят п’ять днів від моменту від’їзду з Лондона. Загалом, «Генрієтта» поки що не надто спізнювалася, й особливо тривожитися не випадало. Найважчий відрізок шляху був позаду, і залишалося пройти ще трохи більше половини всієї відстані. Влітку можна було б ручатися за успіх, однак узимку все залежало від примх погоди. Паспарту не висловлював своєї думки. У глибині душі він сподівався, що як не захоче служити вітер, то можна сподіватися на пару.

Цього ж дня на палубу вийшов механік, розшукав містера Фоґґа і став із ним щось жваво обговорювати.

Невідомо чому, – імовірно, через передчуття, – француза охопила незрозуміла тривога. Він охоче віддав би одне вухо, щоб почути другим розмову на містку. Все‑таки йому вдалося розібрати кілька слів, і серед них – питання містера Фоґґа:

– Ви впевнені у своїх словах?

– Упевнений, пане, – відповів механік. – Не забувайте, що від виходу в море працюють усі котли: на дорогу від Нью‑Йорка до Бордо тихим ходом запасів вугілля вистачило б, але для переходу на всіх парах від Нью‑Йорка до Ліверпуля його замало.

– Я подумаю, – відповів містер Фоґґ.

Паспарту все збагнув. Його охопило смертельна паніка. Закінчувалося вугілля!

«Ну, – подумав він, – якщо мій хазяїн упорається і з цим, то він просто велика людина!»

Зіштовхнувшись із Фіксом, він не міг стриматися, аби не втаємничити його у справи.

– То ви вважаєте, – мовив крізь зуби детектив, – що ми йдемо в Ліверпуль?!

– Хай вам біс! Куди ж іще!

– Недоумок! – процідив поліцейський інспектор і відійшов, знизуючи плечима.

Паспарту хотів був добряче відплатити за цю характеристику. Однак подумавши, що бідолашний Фікс, імовірно, дуже засмучений через свою невдачу, що ця безґлузда кругосвітня гонитва дуже зачепила його самолюбство, парубок вирішив пробачити образу.

На що ж сподівався Філеас Фоґґ? Важко здогадатися. Однак здається, цей флегматичний джентльмен прийняв якесь рішення, бо того самого вечора покликав механіка і сказав йому:

– Підтримуйте вогонь і йдіть на всіх парах, доки вистачить запасів пального.

За кілька хвилин із труб «Генрієтти» завалували густі пелехи диму.

Судно йшло на всіх парах, та через два дні, вісімнадцятого числа, механік оголосив, що вугілля залишилося менше ніж на добу.

– Не зменшувати вогню! – наказав містер Фоґґ. – Навпаки, збільшити тиск пари.

Близько полудня, визначивши широту й довготу судна, містер Фоґґ покликав Паспарту і велів йому привести капітана Спіді. Слуга вислухав цей наказ із таким виглядом, ніби йому доручили спустити з ланцюга тигра, і, йдучи з містка, пробурчав:

– Ох і сказиться ж він!

Справді, за кілька хвилин у веремії криків і прокльонів у рубку влетіла бомба. Цією бомбою був капітан Спіді. Бомба явно готова була вибухнути.

– Де ми?! – з порога загорланив капітан, захлинаючись люттю. Складалося враження, що доброго капітана зараз ухопить апоплексичний удар. – Де ми?! – повторив він, багряний од гніву.

– За сімсот сімдесят миль від Ліверпуля, – відповів містер Фоґґ із непорушним спокоєм.

– Пірат! – прохрипів Ендрю Спіді.

– Я наказав покликати вас, пане…

– Морський розбійник!

– …щоб просити вас продати мені корабель, – продовжував Філеас Фоґґ.

– Ні! Тисяча чортів, ні!

– Річ у тім, що я змушений буду спалити його.

– Спалити мій корабель?!

– Так, принаймні дерев’яні частини, тому що в нас не вистачає пального.

– Спалити мій корабель! – заволав капітан Спіді, втративши здатність до чіткої мови. – Корабель вартістю п’ятдесят тисяч доларів!

– Ось вам шістдесят тисяч, – відповів Філеас, простягаючи капітанові пачку банківських білетів.

Це магічним чином вплинуло на Ендрю Спіді. Жоден американець не може байдужо дивитися на шістдесят тисяч доларів. Капітан умить забув свій гнів, ув’язнення й ненависть, якою горів до Філеаса Фоґґа. Судну було вже двадцять років. Тож таку угоду треба було вважати знахідкою!.. Бомба вже не могла вибухнути – Філеас Фоґґ вирвав із неї ґніт.

– А залізний корпус нехай залишиться мені… – сказав капітан, значно м’якшим тоном.

– Так, корпус і машина. Згодні?

– Згодний.

І Ендрю Спіді вирвав пачку банкнот із рук Філеаса Фоґґа, перелічив їх і запхнув до кишені.

Під час цієї сцени Паспарту весь сполотнів. Фікса ледь не вхопив удар. Витрачено близько двадцяти тисяч фунтів, а цей Фоґґ ще віддає власникові судна корпус і машину, тобто майже все, що є вартісного в судні! Щоправда, викрадена з банку сума становила п’ятдесят п’ять тисяч фунтів!..

– Не дивуйтеся, – сказав містер Фоґґ Ендрю Спіді, коли той сховав гроші. – Я втрачу двадцять тисяч фунтів стерлінґів, якщо не прибуду до Лондона двадцять першого грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора. А через те, що в Нью‑Йорку я спізнився на пакетбот, і ви відмовилися везти мене в Ліверпуль…

– І дуже добре зробив, п’ятдесят тисяч чортів! – вигукнув Ендрю Спіді. – Бо я заробив принаймні сорок тисяч доларів! – Потім він спокійніше додав: – Знаєте що, капітане…

– Фоґґ.

– Безперечно, капітане Фоґґ, у вас є щось від янкі!

Після цих слів, які він уважав компліментом, Ендрю Спіді хотів був вийти, але Філеас Фоґґ зупинив його:

– То тепер корабель належить мені?

– Звичайно, – від кіля до клотиків, але, ясна річ, тільки «дерево»!

– Гаразд. Накажіть розібрати всі внутрішні перегородки і топіть ними.

Можна собі уявити, скільки знадобилося сухого дерева, аби підтримувати достатній тиск пари. Цього дня рубка, каюти, нижня палуба – усе пішло в паленище.

Наступного дня, 19 грудня, спалили рангоут[30]і його запасні частини. Знесли щогли й розрубали їх сокирами. Екіпаж працював із неймовірним завзяттям. Паспарту рубав, різав, пиляв – словом, трудився за десятьох. Здавалося, руйнівний дух пронісся над кораблем.

Назавтра вранці, 20 грудня, фальшборт[31]і всі надводні частини судна, а також більшу частину палуби було спалено. «Генрієтту» так обкарнали, що та скидалась на плавучий понтон.

 

Того дня стало видно ірландський берег і маяк Фастенет.

Однак о десятій годині вечора судно було лише на траверсі Квінстауна. Щоб прибути в Лондон, у розпорядженні Філеаса Фоґґа залишалося всього двадцять чотири години. За цей час, навіть ідучи на максимальній швидкості, «Генрієтта» могла досягнути лише Ліверпуля. А у відважного джентльмена вже не було чим підтримувати пари!

– Мені вас справді шкода, пане, – сказав капітан Спіді, який перейнявся планами містера Фоґґа. – Все проти вас! Ми ще тільки у Квінстауні.

– А! – зауважив містер Фоґґ. – То це його вогні?

– Так.

– Можемо ми ввійти в гавань?

– Не раніше, ніж за три години: тільки під час припливу.

– Що ж, почекаємо, – спокійно відповів містер Фоґґ. Дивлячись на його обличчя, не можна було сказати, що він має намір почати останню битву з ворожою долею!

Квінстаун – невеликий порт на ірландському узбережжі, де трансатлантичні пароплави вивантажують пошту зі Сполучених Штатів. Звідти кур’єрськими потягами її доправляють у Дублін, а потім на швидкоплавних кораблях перевозять у Ліверпуль, таким чином на дванадцять годин випереджаючи найшвидші пакетботи океанських компаній.

 

Ось ці дванадцять годин, що їх у такий спосіб викроює американська пошта, хотів виграти й Філеас Фоґґ. Замість того щоб прибути на «Генрієтті» у Ліверпуль наступного дня ввечері, він мав намір потрапити туди опівдні а, отже, приїхати в Лондон до восьмої години сорока п’яти хвилин вечора.

Близько першої ночі під час припливу «Генрієтта» увійшла в порт Квінстаун, і Філеас Фоґґ міцно потис руку капітана Спіді, що залишився на своєму обдертому судні, яке, однак, коштувало щонайбільше половину тієї суми, яку він за нього вже отримав.

Пасажири висадилися на берег. У цю хвилину Фікс пережив найсильніше бажання заарештувати містера Фоґґа. Проте він цього не зробив! Чому? Яка боротьба точилася в ньому? Чи змінилася його думка про містера Фоґґа? Чи зрозумів він, нарешті, що помилявся? Так чи інак, але Фікс не попрощався з нашим джентльменом. Разом із ним, місіс Аудою і Паспарту, який ще не встиг перевести дух, він о пів на другу ночі сів у Квінстауні в потяг, на світанку прибув у Дублін і одразу ж пересів разом з усіма на один із поштових пароплавів. Справжній сталевий таран був оснащений такою потужною машиною, що міг нехтувати хвилями і прорізував їх наскрізь.

Об одинадцятій сорок 21 грудня Філеас Фоґґ був на Ліверпульській набережній. Він перебував усього за шість годин від Лондона.

Несподівано до нього підійшов Фікс, поклав йому руку на плече і пред’явив свої повноваження.

– Ви – пан Філеас Фоґґ?

– Так, пане.

– Іменем королеви вас заарештовано.

 

Розділ тридцять четвертий,

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.217.242 (0.014 с.)