Порядок припинення шлюбу відповідно до Сімейного кодексу України

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.Чинне законодавство розрізняє три способи розірвання шлюбу:

1) якщо подружжя не має дітей і має взаємне бажання розірвати шлюб, такий шлюб може бути розірваний відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя;

2) якщо подружжя має неповнолітніх дітей і вирішило розірвати шлюб за взаємною згодою, воно вправі подати спільну заяву в суд про розірвання шлюбу;

3) якщо чоловік і жінка незалежно від наявності у них дітей не мають взаємної згоди на розірвання шлюб, шлюб може бути між ними розірваний за рішенням суду, якщо один з подружжя звернеться в суд з позовною заявою.

 

Особиста приватна власність дружини і чоловіка відповідно до Сімейного кодексу України

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Спільна сумісна власність подружжя відповідно до Сімейного кодексу України

Спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема: заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого зподружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом праваспільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

 

Права та обов’язки батьків і дітей

Головними положеннями особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей є те, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків. При цьому, зазначений паритет не залежить від того, чи перебували батьки дитини у шлюбі між собою.

До особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей належать:

1) обов'язки батьків:

• належно виховувати дитину — в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;

2) переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини;

3) обов'язок дитини, повнолітніх дочки і сина піклуватися про батьків, виявляти про них турботу та надавати їм допомогу;

4) права дитини:

• на належне батьківське виховання;

• противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї;

• звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а також безпосередньо до суду (якщо дитина досягла 14 років).

Невиконання батьками своїх обов'язків або неналежне здійснення прав стосовно дітей може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Який шлюб вважається недійсним

Сімейний кодекс України визначає підстави, за яких шлюб визнаєтьсянедійсним, та підстави, за яких шлюб може бути визнаний недійсним.

Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; з особою, яка визнана недієздатною.

Недійсним за рішенням суду може бути визнаний шлюб якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка; у разі його фіктивності (якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя); між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною (якщо усиновлення не було скасовано); між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя.

 

Спадкування за законом

Спадкування за законом здійснюється у таких випадках:

а) у разі відсутності заповіту;

б) визнання заповіту недійсним (у судовому порядку);

в) у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом;

г) у разі відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом;

д) у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї (неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування), а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Варто відзначити, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкування за заповітом

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

У відповідності до чинного законодавства України спадкування здійснюється за заповітом та/або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт може скласти фізична особа, яка розуміє значення своїх дій, може ними керувати, і досягла повноліття. Незалежно від змісту заповіту певні категорії осіб мають право на обов’язкову частку у спадщині, яка складає половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Це: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (інваліди, особи пенсійного віку тощо). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо на час відкриття спадщини він постійно проживав разом із спадкодавцем і протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Колективний договір

Колект договір уклад на основі чинного закон-ва, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регул вироб, труд і соц-екон відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Укладається на під-вах, в устан, орг-х незалежно від форм власності і господар, які викор найману працю і мають права юр особи.

Сторони: власник або уповноваженим ним орган, і первинні профспілкові орг-ції або представники, вільно обраними на заг зборах найманих прац або уповноваж ними органів.

У колект договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регул вироб, труд, соц-екон відносин, зокрема: зміни в орг-ії вир-ва і праці; забезпеч продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів зп та інших видів труд виплат, встан гарантій, компенсацій, пільг; участі труд колективу у формуванні, розподілі і викор прибутку під-ва, установи, орг-ії; режиму роб, тривалості роб часу і відпочинку; умов і охор праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, мед обслуг, орг-ії оздоровлення і відпочинку прац; гарантій дія-ті профспілкової чи інших представницьких орг-ій трудящих; забезпеч рівних прав та можлив жін і чоловіків.

Колект договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінч строку чинності колект договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний. Колект договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, наймен уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі зміни власника чинність колект договору зберігається протягом строку його дії, але не більше 1 року. У разі ліквідації під-ва, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали у порядку, визначеному цим колективним договором.

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

Трудовий договір

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях.

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу та будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки, проінформувати умови праці, його права на пільги і компенсації за роботу в певних умовах. 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.