Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розкрийте проблему дисидентського руху в Україні↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції. Релігійне дисидентство. Окремий різновид дисидентства на Україні базувався на релігії. Теоретично радянська конституція гарантує свободу віровизнання. Але режим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями та практикою. Вони включали обмеження релігійних публікацій, заборону навчати дітей релігії, проведення серед них атеїстичної агітації, засилання агентів у середовище священнослужителів і церковної ієрархії, закриття культових споруд, застосування до тих, хто стоїть за віру, громадських та економічних санкцій, обмеження можливості здобути освіту. Проте духовна безплідність радянської ідеології, з одного боку, та обурення жорстокою політикою режиму, з іншого, зумовили відновлення потягу до релігії, особливо на селі. Разом із цим зростала войовничість віруючих, Скажене переслідування Української греко-католицької церкви («церкви у катакомбах») не змогло цілком знищити її. В останні десятиліття таємні відправи для віруючих проводили на Західній Україні 300—350 греко-католицьких священиків на чолі з кількома єпископами. Існували навіть підпільні монастирі й таємні друкарні. У 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви, що ставив собі за мету домогтися її легалізації. Хоч у відповідь на це режим став заарештовувати її активістів, серед українців Галичини та Закарпаття відданість своїй давній церкві не втрачала сили.Православна церква на Україні, що офіційно називалася Російською православною церквою, перебувала у вигіднішому становищі, оскільки її визнавав радянський уряд. Але ціною цього було співробітництво з режимом, що доходило до плазування перед ним. Як наслідок, у православній церкві, й особливо серед її ієрархії, поширилися корупція, лицемірство і тенденція задовольняти державні інтереси за рахунок релігійних потреб. Це призвело до того, що кілька членів нижчого духовенства, зокрема жорстоко переслідуваний Василь Романюк, виступили з осудом як власних зверхників, так і держави.
Білет № 31: 1.Розкрийте питання внутрішніх та зовнішніх факторів у розвитку давньоруської держави Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами*. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризувалися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму. У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві. Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов'ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями із Скандінавії — "норманськими" або "варязькими" князями.Давньоруська держава після її утворення продовжувала розширяти свої території. За князя Олега (882—912 pp.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залежність радимичів від хазар, яким вони платили данину. За часів Ігоря (912—945 pp.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—972 pp.) і Володимир (978—1015 pp.) здійснювали походи у землі в'ятичів. Таким чином, рушилися й зникали старі розмежування і складалася величезна територія Давньоруської держави. У Х ст. вона простягалася вже від південних берегів Ладозького і Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході і південному заході — до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю.У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основних етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завершувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.Наприкінці Х — першій половині XI ст. Київська Русь вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігається тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку — етап феодальної роздробленості.До періоду феодальної роздробленості відноситься час зародження української, російської та білоруської державності.період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході. Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія була дружиною польського короля Казимира І, син Ярослава був одружений з дочкою Казимира, інший - з візантійською принцесою, ще двоє - з німецькими княжнами. Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша, інша - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя - за французького короля Генріха І. Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі. За його правління проводиться кодифікація юридичних норм, які існували, а також постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника. Білет № 32: 1.Розкрийте питання: гетьманщина 18 ст. остаточна ліквідація української гетьманської держави у 2-й пол.. 18 ст Конспект стр 22 Білет № 33: 1.Розкрийте питання національ – визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницього в середини 17 ст. переяславська рада та її оцінки Визвольна війна спалахнула в середині 17ст, сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта прагнула створити свою національку державу, сформувати в ній соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю. Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ’я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у Боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили сеоян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 із захопленням Запорізької Січі і обрання гетьманом Хмельницького. Рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта.Характер війни був всенародний, нац-визв,справедливий.Лідером став Хмельницький,син дрібного шляхтича, на початку війни – чигиринський сотник. Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі, образа його гетьманом. Звідси під його проводом вирушили козаки, щоб об’єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу. Перший період війни ознаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період визначився допомогою Україні Росією в боротьбі з Польщею. Четвертий період – укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі. Заслуга Б.Х. полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Перемовини про союз козаків з Московским Царством почалися ще у березні 1652 року. Вже в червні 1653 року Земський собор схвалив прийняття Козацької держави під царську протекцію. 2 липня Олексій Михайлович відсилає грамоту Богдану Хмельницькому про рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з Василем Васильовичем Бутурліним. 18 січня у Переяславі була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на віру до царя, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654 року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено «Березневими статтями». \Білет№ Шелест Петро Юхимович — партійний і державний діяч УРСР. На партійній роботі 1954 — обраний другим секретарем Київського міськкому КП України. З цього ж року — член ЦК КП України. З лютого 1957 — перший секретар Київського обкому КП України. Після XX з'їзду КПРС в квітні-грудні 1956 року саме Шелест очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської і Вінницької областей. У серпні 1962 обраний секретарем ЦК КП України, у грудні головою Бюро ЦК КП України з промисловості й будівництва. — перший секретар ЦК КП України. Своєю кар'єрою завдячував підтримці з боку М.Хрущова і М.Підгорного, хоча у 1964 року разом з М.Підгорним відіграв важливу роль в усуненні М.Хрущова від влади (про що згодом шкодував). член Президії Верховної Ради УРСР член Президії Верховної Ради СРСР і член Політбюро ЦК КП України Перебуваючи на посту першого секретаря ЦК КПУ, придушував прояви дисидентського руху в Україні. 1968 — став одним з ініціаторів введення військ країн-членів Варшавського Договору до Чехословаччини для придушення «Празької весни». В цьому питанні виявив себе як прихильник «твердої руки», а у відносинах з підлеглими був доволі грубим і авторитарним. Прийшовши до влади на хвилі повоєнної «українізації» партійно-державного апарату УРСР і підвищення ролі українського елементу у керівництві СРСР, Шелест обстоював економічні інтереси України перед «центром», виступав за надання Україні більших прав в економічній політиці . Холодна війна – військово-політичне, економічне, ідеологічне, культурне, психологічне, науково-технічне протистояння між СРСР та США. Вона почалася приблизно в 1948-му, тривала (з усе меншою активністю) впродовж наступних сорока років і врешті-решт завершилася розпадом радянського блоку в 1989 році. Конституційна реформа - 8 грудня 2004 року, в результаті компромісу між політичними силами, командою майбутнього президента Ющенка (тоді ще кандидата, право в президенти, чесне обрання якого, захищали самі ж виборці, вийшовши на головну площу країни – майдан Незалежності. Ці події отримали назву Помаранчевої революції) та Віктора Януковича, Верховна Рада України внесла зміни до Основного Закону, перетворивши Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську державу. Володи́мир Васи́льович Щерби́цький —— український партійний і державний діяч. Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1962—1972 роках — Голова Ради Міністрів. З ім'ям Щербицького праві партії пов'язують посилення русифікації України, суворе переслідування діячів українського опору; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди на Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою. Світу відома ще одна, так звана, хозарська гіпотеза походження Русі, яка виводила її коріння з Хозарського каганату. Автором був професор Гарвардського університету О.Пріцак, який стверджував, що поляни були не слов’янами, а різновидом хозар. Численні дослідження відкинули цю теорію ще на початку її зародження. Бо вплив на культуру і державність слов’ян з боку хазар був вкрай мізерним. Теоретичний ґрунт хозаризму — втілення поняття нації у певних соціальних верствах. У цьому відношенні він спадкоємний від соціальної версії сарматизму, за якою нація ототожнювалася із шляхтою. Історичною передумовою мовою появи хозарського міфу виступила серія повстань, починаючи з повстання К. Косинського (1591 —1593 рр.) і до Визвольної війни 1648 — 1654 рр. включно. Результатом цього стало утвердження ролі козацтва як оборонця православ’я, носія національної ідеї та чинника державотворення. Усвідомлення цього на ментально-психологічному рівні втілилося в ідею ’’козацької нації’’
Декабристы- учасники російського дворянського опозиційного руху,члени різноманітних товариств та огруппуваннь 2 пол 1810- 1 пол 1820, що організували антиурядове(анти кріпосне та проти свавілля влади російського самодержця) повстання у 1825 році.Основні рухи:Союз спасіння,Союз «благоденствия»,Південне та північне товариство які існували в різні періоди.Один з основних документів-конституція Микити Муравьова. Статут Великого князівства Литовського — основний кодекс права Великого князівства Литовського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе норми римського, руського, польського і німецького кодованого і звичаєвого права. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття. Кріпосне́ пра́во, кріпацтво —за феодалізму система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю і майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права розпоряджатися нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). Декларація про державний суверенітет України - документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Палеоліт- близько 2.6 млн років тому.Перший історичний період кам’яного віку який тривав з початку використання кам’яних знарядь гоменідами до появи людини-землероба у 10 тісячоріччі до нашої ери.Було три етапи:нижній,середній та верхній.У нижньому палеоліті люди почали видобувати вогонь. Кирило-Мефодіївське братство – укр. таємна політична організація, що виникла у 1846-1847р у Києві та ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської віри, шляхом здійснення ряду реформ, створення демократичної федерації слов’янських народів на принципах рівності та суверенітету. Бєлозерський, Костомаров, Куліш, Гулак, Шевченко
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 313; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.151.112 (0.009 с.) |