Твір Франка «Перехресні стежки»: історія створення й видання, смисл назви , жанр, жанрова форма, проблематика, сюжетно-композиційні особливості, образ и, літературний контекст .

Роман «Перехресні стежки» (перша назва «Мертві ідеали») друкувався впродовж усього 1900 року у Львові, в журналі «Літературно-науковий вісник». Друга редакція (за життя Франка) – 1913 рік у США, Нью-Джерсі, видавництво «Свобода» за сприяння Кирила Генека.

Жанрова форма – реалістичний ідеологічний соціально-психологічний роман.

Смисл назви – вибір правильної дороги людиною, що опинилася на перехресті, на розпутті, а в нашому розумінні – вибір між особистим щастям і суспільним обов’язком.

В основу роману покладена велика кількість реальних подій та прототипів із життя Франка. Кілька років, що передували появі роману, були у житті Франка надзвичайно драматичними. У 1895 р. його, письменника, доктора філософії, не прийняли на посаду доцента кафедри української літератури Львівського університету. Розчарували його три спроби стати послом австрійського парламенту (1895, 1897, 1898 рр.). Влада зробила усе, щоб не допустити «хлопського кандидата» до сейму. Самі селяни теж завдавали Франку прикрощів через свою темною покірливістю. Із цього погляду характерними є розділи роману, в яких Рафалович їздить галицькими селами, його намагання вберегти селян від ілюзій схилити до боротьби за власні права. У 1897 р. Франко опинився «між двох сил». Сталося це після появи його статті «Поет зради» (про А. Міцкевича) та передмови до збірки власних оповідань у перекладі польською мовою (Дещо про себе самого). У другій половині 1890-х рр. остаточно переривається листування Франка з Ольгою Рошкевич, яке тривало цілих 20 років. їхня історія кохання знайшла відлуння в любовній драмі Рафаловича і Регіни.

Проблематика: 1. філософська (безсилля народу);

2. соціальна (вибір Рафаловича між боротьбою і коханням);

3. морально-етична (проблема вибору, стосунки Рафаловича з Регіною, заміжнєю жінкою, її стосунки зі Стальським);

4. психологічна (зміна образів Регіни, Рафаловича, Вагмана під часподій твору).

Проблематика твору охоплює широке коло питань. У романі порушено проблеми інтелігенції і народу, почуття обов'язку і відповідальності, національного буття, колоніального статусу України, історичної перспективи нації, можливостей її духовного, економічного і державного відродження. «Перехресні стежки» відзначаються панорамним зображенням життя сучасного Франкові світу. Картини приватного життя романіст висвітлює через морально-суспільні виміри, моделюючи конфронтацію між людиною і суспільством. Епічне мислення автора відповідає вагомості порушених Франком проблем як позитивного прикладу для сучасників, а саме: як і кому повинна служити інтелігенція, чи можлива перебудова життя і дієве добро, яку лінію поведінки слід обрати інтелігенту, як активізувати селянина, виховати в ньому зацікавленість громадськими справами, як подолати пасивність його свідомості, вузькість світогляду, зневіру в можливість поліпшити життя.

Сюжет і конфлікт мішані. Сюжетно-композиційні особливості – дія відбувається більше року, хоча ми бачимо Рафаловича вже через деякий час переживання у місті, але згадуються події десятилітньої давності, тобто, у сумі час подій становить 10 років.

Тип будови доцентровий.

Принцип будови дзеркальний (спочатку Євгеній хоче бігти з Регіною, вона відмовляється, у кінці – навпаки).

Сюжетно-композиційні особливості.

«Перехресні стежки» Франка виконані у річищі поетики модерного роману, в якому автор майстерно оперує хронотопом, тобто часово-просторовими координатами дії. З цією метою він модернізує класичну композицію щодо послідовності викладу подій, застосовує такі розповідні прийоми, як ретроспекцію (повернення в минуле), видіння і марення героїв. Серед новітніх прийомів розповіді — підтекст, позафабульні компоненти, потік свідомості, символічний лейтмотив. Передісторія персонажів змальовується в ході оповіді, фрагментарно, як у кіно, випереджуючи свій час стосовно показу внутрішнього світу героїв. Його твір став засобом відкриття і дослідження людини межі століть, взяв на себе суспільні і філософські функції, представляючи широку картину світу.

З погляду сюжетно-композиційної побудови роман Франка є відцентровим, тобто центрогеройним, оскільки всі події обертаються навколо головного героя Євгенія Рафаловича, а водночас і панорамним: з кожною сторінкою все ширше розгортається картина суспільного буття Галичини, зв'язків героя і суспільства. Така мистецька природа твору зумовила його структуру: наявні дві сюжетні лінії: романічна, побудована на історії кохання Євгенія і Реґіни, та громадянська, пов'язана з боротьбою Рафаловича за права народу.

Жанр, жанрова форма. За жанром це — суспільно-психологічний роман, в якому органічно поєднані традиції соціального роману Івана Нечуя-Левицького («Хмари»), Бориса Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті»), «Юрія Горовенка» Олександра Кониського з ознаками психологічного роману Федора Достоєвського.

Система образів:

Прототипом Євгенія Рафаловича був доктор Є. Олесницький, чудовий промовець, визначний адвокат, громадський діяч + частково сам Франко.

Прототип Регіни – Целіна Журовська (Зигмунтовська). Ця любов була з ним 10 років. Целіні не дозволила одружитися з Франком тітка (цьоця у романі), вона жила насправді 3 роки з чоловіком, набагато старшим за неї (у романі – 10 років зі Стальським, також старшим), у шлюбі була нещасна. Також частково прототипом Регіни є Ольга Рошкевич.

Брикальський (пан маршалок) – причасна до афери реальна людина, Павел Тиликовський, який, наймавши селян у жнива, платив їм за роботу паперовими квитками, за які нічого не можна було купити.

О. Зварич, О. Семенович – попи Козій і Русевич, що під час виборів 1895 року агітували за Франка.

Варто звернути увагу на те, що у “Перехресних стежках” аж надміру багато психологічно й морально ущербних персонажів: рафінований садист Стальський, якому однаково, кого мучити – кота за вкрадений шмат ковбаси чи дружину за її природне нерозуміння його загравань зі служницею; холодний убивця Шварц; слабовольний авантюрист Шнадельський; моторошно символічний у своїх апокаліптичних візіях епілептик і шизофренік Баран; ціла галерея ідіотів на судовій службі, увінчана неперевершених образом олігофрена Страхоцького… Можна з абсолютною певністю стверджувати, що із двох сюжетних ліній роману – подвижницька громадська праця самотнього інтеліґента і любовно-психологічні студії еволюції людських доль – лише перша є реалістичною, а друга всуціль лежить у руслі культури модернізму з його пильною увагою до межових психічних станів (перечитаймо бодай ліричну драму “Зі щоденника самогубця” Петра Карманського чи ранні повісті Михайла Яцкова та Володимира Винниченка як вершинні досягнення подібного типу українського модерну). Тут не зайво пригадати, що критики завважували прояви декадансу як одного з різновидів модернізму ще в “Зів’ялому листі”. Зрештою, цей аспект Франкової творчості чекає свого уважного й неупередженого прочитання. Є в “Перехресних стежках” іще один украй нетиповий для української літератури образ. Лихвар, “п’явка повітова” Ваґман уособлює в творі новий рівень українськоєврейських взаємин, які в пору написання Франкового роману були в Галичині напрочуд складними. На лихварюванні – позичанні селянам грошей під високі відсотки – він нажив чималий капітал, але відтак у його житті сталася трагедія, яка серйозно змінила цього чоловіка. Єдиного Ваґманового сина, незважаючи на всі його старання, повітові “ґонораціори” забирають до війська, і там хлопець гине. Після цього Ваґман починає мстити кривдникам по-своєму: він перестає мати “ґешефт” із селянами, а переключається на повітове панство, і сягає на цьому шляху значних успіхів. “Тих ваших противників я маю в кишені”, – каже він Рафаловичу і пропонує йому… допомогу. Мало того: він 6 негласно допомагає селянам позбуватися боргів, а відтак своєю ідеєю “паралельного віча” направду рятує починання Рафаловича.

Схожі ідеологічні романи (Літературний контекст):

1. О. Пчілка «Товаришки»;

2. І. Нечуй-Левицький «Хмари», «Над чорним морем»;

3. Б. Грінченко «Сонячний промінь»;

4. Л. Толстой «Анна Кареніна»;

5. Ф. Достоєвський «Злочин і кара».

У певних місцях твір явно перегукується з віршами збірки «Зів’яле листя».