Збірка І.Франка «Зів'яле листя»: проблем но-тематичні комплекси , структура, образи-символи.

Структура. Збірка складається з 3 циклів, 61 поезії (по 20 віршів), епілог не нумерується. Із 61 твору мотиви щоденника відчутні в 34 поезіях. Особливо – «Не знаю, що мене до тебе тягне» (2 вірш з 1 циклу), «Матінко моя ріднесенька» (8 вірш 3 циклу).

Проблемно-тематичні комплекси. Спільним є порівняння душі з кораблем у розбурканому морі, страждань із «дикою пущею» (у Супруна) – «безмежним полем» (у Франка); краху ілюзій із картковим будинком.

Темою збірки є відтворення динаміки почуттів людини, ошуканої в коханні.

Перший жмуток – його складають твори, де герой роздумує над долею закоханих без взаємності. Аспекти роздумів:

а) сила почуття, мука любові, жертовність, відповідальність за почуття («Твої очі як те море», «Не минай з погордою»);

б) усвідомлення того, що справжня любов одна («Раз зійшлися ми случайно»);

в) протест любові проти самотності («Так, ти одна моя…»);

г) вічна смерть і вічне воскресіння любові («Не надійся нічого», «Безмежне поле»).

Окрема група – психологічна проблематика паралельно із філософською: почуття окремої людини проектується на проблему гармонізації почуттєвої сфери («По довгім важкім отупінню», «Епілог»).

Настроєвий тон – контрастний: надія – безнадія, апатія – відродження до життя.

Ключові слова: життя, щастя, любов. У них спроба героя відповісти на питання про сенс буття – смисл у щасті, а щастя в любові (досягнення гармонії).

Другий жмуток – роздуми над долею закоханих без взаємності стають песимістичнішими. Кохана – не ідеальна мрія, а як жива людина, з вадами, якостями («В Перемишлі, де Сям…», «Я не тебе люблю», «Ой жале мій, жалю»).

У циклі представлена низка творів. які являють художню інтерпретацію народних уявлень про любов, вірність: ліричний герой входить у світ природи, стає його частиною («Оце тая стежечка», «Зелелий явір», «Червона калина», «Ой ти дубочку кучерявий»).

Настроєвий фон – негативні емоції: жаль – сум – печаль – розпач – безнадія – апатія, що виявляються в:

 - зізнанні героя в тому, що кохання стало фатальним;

 - висновку, що людина – іграшка долі;

 - втраті сенсу життя («Якби знав я чари», «Що щастя? Се ж ілюзія!», «Сипле, сипле, сипле сніг»).

Наскрізні худ. прийоми – паралелізм (золоті зорі – гарні очі, пшеничний колос – її голос, явір – парубок); антитеза (мрія – дійсність, світлі і темні почуття в коханні).

Образи-символи. Символіка:

1) народно-пісенна (дівчина – лілея, калина, зоря; серденько – колюче терня).

2) міфологічна (Сфінкс як загадка життя («Я не тебе люблю»)).

3) біблійна (рядок із поезії «Як віл в ярмі» «свій плуг до краю дотягаю» асоціюється зі шляхом на Голгофу).

У другому жмуткові з’являються елементи сюжетності: у вірші «В перемишлі…» в інтимні роздуми вмонтовано легенду про примарність щастя.

Поезією «Що щастя?...» можна вважати прологом до третього жмутку, оскільки там з’явиться мотив сенсу життя взагалі.

Третій жмуток – у поезіях цього циклу проблематика філософізуються через:

 - проблема творчості і творця (теза про очисну силу мистецтва: натхнення, перелите в пісню, допомагає перенести біль нерозділеного кохання).

 - проблема смислу існування в самотності (почуття кохання повинно бути взаємним («Вона померла», «Байдужісінько мені тепер»)).

 - проблема божественого і диявольського в житті: а) можливість продати душу чорту; б) викликання чорта; в) відмова диявола купити душу героя, бо вона давно йому належить.

 - проблема життя і смерті: а) причини власного безсилля перед долею: м’яке серце, горда дума, вразливість; б) остаточне рішення піти з життя, тому герой прощається з коханою, творчістю.

 - проблема вічності, незнищенності душі: а) роздуми про вічне життя, безсмертя душі; б) самогубство як гріх проти и безсмертної душі.

Настроевий фон – градація переходу песимістичного світовідчуття в нейтральне філософування роздумів про вічність.

Символіка: 1. міфологічна – Сфінкс, «свічка здута» - як погасле життя.

2. біблійна – «зимна змія» як змій – спокусник.