Поема І. Франка «Мойсей»: тема, проблематика, сюжетно-композиційні особливості, образи, образи-символи твору.

Проблематика: 1 - філософська – взаємини між проводарем і народом; 2- роль народу і особи в істор пісні; 3- тема боротьби поневоленого народу за визволення; 4- проблема поступу засудження зрадників; 5 – боротьба укр. народу за щастя, шукання шляхів до кращого майбутнього; 6- ваємовідданість особи і маси; 7- суспільна роль слова; 8- віддане служіння народу; 9- мобілізуюче значення смерті героя. Також наявні проблеми: життя і смерть; природа життя і знання; смерть і безсмертя; добро і зло; правда і кривда; любов і ненависть; сліпа віра; герой і колектив.

Сюжетно-композиційні особливості. Сюжет -- концентричний (зневіра народу--- смерть Мойсея). ХХ глава – постпозиція (бо минула 1 ніч). Мішаний конфлікт: зовнішні події; внутрішній конфлікт в душі Мойсея. Пролог: контраст – доказ від протилежного, пролог є елементов сюжету. 1–18 глави – композиційне кільце, але воно не замкнене, бо в 19 главі – пояснення Єговою різниця між матеріальним та духовним, та 20 глава. Наявні 2 вставні елементи: притча про Терен; міф про Оріона.

Образи персонажів:Мойсей – пророк, поводир, який прагне вивести народ Ізраїлю до Палестини – землі обітованої.Саме він у ліричному монолозі „Народе мій, замучний, розбитий” звертається не тілки до ізраїльтян, а й до укр. народу. Народ стає жертвою провокацiї Мойсеєвихворогiв - Датана i Авiрона, - зневiрюється в доцiльностi походу. Датан i Авiрон в біблії були з племені Рувима, поставалипроти Мойсея. Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як "лихi демони громади", що прагнуть вiдвернутиїїiз обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадникiв революцiйного руху, реформiстiв i угодовцiв. Словами Мойсея вiн картає антинародну суть їхнiх демагогiчних заяв, спрямованих в днi бунту на захист спокою як "найблаженнiшого стану".Азазель – демон, противник Єгови, правдоподібно персоніфікація пустелі та її сховищ. В Біблії –Бог пустелі, якому приносять в жертву цапа за провини людські. У Франка роль Азазеля являється тільки поетично об’єктивнимзображенням власної реакції, яка мусила відбутися в душі пророка після того, як його відштовхнув власний народ. Грецький міф про Оріона передає Оріона як розпусника, Франко не замовчує про причину його осліплення. Змальовує його як сліпого гіганта, визначними рисами якого є невгасима жадоба світла.

Образи-символи твору. Терен – символ страждання, боронитиме і служитиме народові. Вмирання на шляху – драма буття ізраільтян. Ця притча формує політичну проблему –керманич і його народ. Міссія Мойсея – вказувати шлях іншим, але вмерти.

 

Мала епічна форма у творчості І. Франка: тематика, проблематика, жанри, жанрові форми, образи, конфлікти, манера викладу, сюжетно-композиційні особливості, естетика світобачення.

Аналізуючи твори, що є зразками малої прози письменника, варто виділити такі тематичні групи:

· Дитячі оповідання

· Цикл «Борислав»

· Тема села у малій прозі Франка

· Тюремні оповідання

· Філософські мотиви малої прози Франка

Діти у малій прозі Франка

 «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука» - дитячі оповідання.

У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності.

У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині. Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.

У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи. Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми - це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав.

Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової.

І знову Гриць – пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» - саме те, що рік вчив у школі.

Також на фоні такої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити той факт, що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізм оповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системою держави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагався створити змалечку поневоленого раба, у особі пересічного українця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях. Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття й після «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні одну струну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів, юристів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основна проблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів для подальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань на новий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собі величезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідею боротьби проти свавілля держави та чиновників.

І в першу чергу такі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей та підлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їх повну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування з системою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїх викладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістю одне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати саме представникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не варто лишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботу та безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішнього світу своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те які приклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя та наслідування.

Цикл «Борислав»

У циклі «Борислав» (1877) Франко обєднав три твори: «Ріпник» (2-га редакція створювалася у 1899 році), «На роботі», «Навернений грішник», які жанрово об’єднуються одним визначенням – оповідання.

Тематика творів дозволяє обґрунтувати визначення жанрової форми як виробничі оповідання, оскільки йдеться про зображення процесу пролетаризації села – масового відходу селян на заробітки до Борислава і Дрогобича; процесу первісного нагромадження капіталу, коли все чіткіше окреслюється суть соціального протиборства між робітниками та підприємцями.

Проте, художня інтерпретація теми свідчить про прагнення Франка уникати техніцизму в описі праці, натомість наголошувати на психологічному підґрунті нових суспільних відносин.

Прикладом тут може бути оповідання «Ріпник», яке від першої до другої редакції переросло з побутового оповідання на соціальній основі у соціально-психологічне оповідання, в якому обвинувачується не одиниця, а злочинна система визиску.

На межі між оповіданням і повістю постає соціально-психологічний твір «Навернений грішник», в якому Франко показав процес ламання патріархальних відносин на селі.

Селянин Василь Півторак бореться проти нової сили, що наступає на село, - проти капіталізму, відмовляючи новоявленим підприємцям продати свою землю. Тримається, але, зрештою піддається мрії розбагатіти і береться за видобуток нафти. Та швидко не витримує конкуренції, гине, втративши землю, родину, власне здоровя.

Наскрізним мотивом цього твору є мотив воскресіння: перед лицем смерті на сповіді приходить до висновку, що матеріальні цінності примарні, натомість запорука справжнього життя – любов до ближнього.

В оповіданні «На роботі» Франко використав образ-символ задухи, уособлення пріоритету матеріального в діалектиці матеріального і духовного.

Проблематика виявляється через синтез соціальних: нові соціальні умови (розвиток капіталізму в Галичині) зумовили зміну морально-етичних пріоритетів і орієнтирів (мрія про швидке збагачення відривана від землі) і приводима до змін внутрішнього єства нівеляційних (у більшості випадків) або винищуючи (у Півторака перед відходом у вічність, у Гриня з оповідання «На роботі» через спостереження символічного царства задухи.

Село в зображенні Франка

Темою творів є зображення життя пореформеного села крізь призму соціальної моралі.

Відповідно домінуючими проблемними рівнями є:

А) соціальний

Б) морально-етичний,

які у творах існують в єдності, постійно накладаючись один на одного.

Соціальна мораль, смисл якої полягає у пізнанні національних народних уявлень про людські чесноти, вироблених як тлумачення вічних цінностей з огляду на особливості національного менталітету минущими догмами вищості однієї людини над іншою, зумовлюючи певні стереотипи поведінки, залежно від щабля, який займає людина в соціальній ієрархії.

Тому щодо аналізованих творів говорить про діалектику соціальних, морально-етичних уявлень про добро і зло з одного боку і про індивідуальне сприйняття цих вічних категорій окремою людиною.

Підтекстово звучить філософський рівень проблематики, представлений проблемами смислу буття опосередковано в усіх творах,оскільки йдеться про соціально розшароване суспільство, в якому одні живуть, а інші – виживають, відтак, встановлюється пріоритет матеріального над духовним, що призводить до внутрішньої деградації особи, гідності і безчестя (у всіх творах вражена честь спонукає до роздумів над проблемою віднайдення в собі людського), пошуку істини, добра, справедливості.

Підтекстовість філософської проблематики зумовлена вибором оповідача – простої людини, яка через неосвіченість не може робити далекосяжні висновки про причини існування, а головне – про перспективи усунення соціального антагонізму.

Жанрові форми творів:

А) соціальне оповідання («Ліси і пасовиська»)

Б) соціально-політичне оповідання-мозаїка («Свинська конституція», оскільки розповіді Антіна Грицюняка, торкаючись різних аспектів життя народу після прийняття конституції, вцілому змальовують загальну картину виродження і зубожіння)

В) соціально-побутове оповідання («Історія кожуха»)

Г) соціально-побутове оповідання з елементами новелістичного мислення («Добрий заробок»). Цей твір не є власне новелою, тому що відсутній показ екстремальної ситуації, яка зумовлює вибір людини.

«Свинська конституція» не фейлетон і не памфлет, тому що в основі цих жанрів, які різняться ступенями сатиричної загостреності, лежить не конкретна подія, а мука узагальнених явищ.

Особливості сюжетобудови творів

Концентричні сюжети мають «Добрий заробок», «Історія кожуха» і «Ліси і пасовиська».

Мозаїчність «Свинської конституції» зумовлює її безсюжетність, оскільки міні-оповідання Грицюняка стосуються різних прав і свобод людини.

Тюремні оповідання Фр об’єднані спільною темою – зображення соціального дна, яке Фр виписував опираючись на власний досвід, оскільки 3-чі сам сидів у тюрмі.

Специфіка зображення полягає в тому, що воно є двовимірним: тюремний побут (описи в’язниць, камер, показ взаємин наглядачів і в’язнів), описи в’язнів (хар-ки шляху кожного із них на дно). В одному випадку ця двовимірність зникає, коли в’язень уже не відчуває себе поза тюремним світом (Дід Панько, Стебельський, Прокоп), в іншому показано, як нищиться у замкнутому просторі людська індивідуальність (Панталаха, Андрій Тимера).

У цих творах виділяємо ще одну групу образів, які починають відчувати себе людьми, тільки в екстремальній ситуації: наглядач Панталахи, Бовдур – через вбивство відповідно спровоковане і здійснене іншими та безпосередньо вчинене.

В усіх творах домінує мор-етичний рівень проблематики, оскільки йдеться про збереження або втрату честі в антигуманному середовищі, також психологічний рівень, оскільки йдеться про художнє дослідження кардинальних змін, що відбуваються, коли людина потрапляє за грати і внутрішній злам, розполовиненість реальності на світ до і після ув’язнення, відчуття безпорадності, крах ідеалів, самотність (Панталаха, На дні).

П. – твір, побудований як своєрідний інтелектуально-емоційний двобій Панталахи та наглядача Спориша, який завершується фатально для обох, оскільки вони змагаються у безвиході. Панталаха тільки тоді стає вільним, коли перемагає цю стіну, падає з неї і вмирає. Для Спориша аналог символом є закон, перемогою над яким стало його божевілля і смерть, оскільки вічним докором йому стояв Панталаха, з його постійною пристрастю до волі.

За жанром усі твори є оповіданнями, окрім „На дні”.

Панталаха – психологічне оповідання (соціальні елементи не є жанроутворюючими, оскільки наглядачі і увязнені живуть в одному замкненому світі тюрми).

„До світла” – оповідання з елементами психологічного аналізу, але в ньому виявляються і соціальні елементи.

„На дні” – це соц-псих твір, в якому поєднані ознаки оповіді і провісті, оскільки достатньо уваги приділяємо описові соц вертикалі через життя мешканців камери і їх шляху на дно. Простежується внутрішня динаміка образів Бовдура від нікчемного вбивці до того моменту, коли він починає відчувати свою відповідальність за скоєне, але невідомо чи це справжнє прозріння, чи хвилинний афект.