Інформаційна довідка « Типи та рівні важковиховуваності »

А.І. Кочетов важких учнів відносить до певного типу, залежно від їх психологічних властивостей:

1. Діти з порушеннями у сфері спілкування, які внаслідок обставин, що склались у сім'ї і класному колективі, були позбавлені нормального спілкування з оточуючими.

2. Діти з підвищеною або заниженою емоційною реакцією, які пережили важкі нервові потрясіння.

3. Діти з однобічним розумовим розвитком. Це діти, розумовий розвиток яких був загальмований або надміру форсувався, а здібності — недооцінювались або переоцінювались.

4. Діти з нерозвинутими вольовими якостями – вперті або безвільні.

Крім типів важковиховуваних дітей, А.І. Кочетов розрізняє й рівні важковиховуваності.

Перший рівень характеризує нестійких дітей, у яких поєднуються негативні риси з невизначеною ситуативною спрямованістю. Відхилення в поведінці відбувається випадково, за несприятливих обставин, спостерігається й тимчасове вибіркове негативне ставлення до виховання. Спрямованість таких дітей характеризується нестійкою захопленістю корисною справою; проявляються окремі прогалини в загальному розвитку (успішність є задовільною, оцінки не можна назвати стабільними); яскраво виражений лише один конкретний недолік: різко виражена нестандартність характеру, недостатньо самокритичності та вимогливості до себе.

До другого рівня дослідник відносить егоцентричних дітей з негативним ставленням до школи, до виховного впливу, у яких переважає спрямованість на себе і формується стійка егоїстична позиція в житті; виявляються прогалини в розумовому і моральному розвитку; за несприятливих обставин можуть проявитися 2-3 серйозні недоліки, що взаємодіють між собою. Характерною є завищена самооцінка, рівень вимогливості до інших є вищим, ніж до себе.

До третього рівня відносяться учні, схильні до правопорушень. Це діти з негативним ставленням до виховного процесу, до норм моралі, до колективу однолітків. У них яскраво виражена негативна спрямованість, закріплюється відповідна лінія поведінки і система провідних мотивів, які виправдовують їх вчинки. Психіка таких дітей є досить вразливою (загострене самолюбство, химерність характеру і поведінки, "дивацтва", нездорові потреби та ін.). Розвивається самозаспокоєність, причини своїх невдач діти вбачають у злих намірах інших, у неблагополучних умовах, а не в самих собі. Вимогливість до себе відсутня.

Типи важковиховуваних дітей, які охарактеризувала Н.Ю. Максимова.

Перший тип - педагогічна занедбані в наслідок виховання за типом гіпоопіки. Цей тип важковиховуваності легко розпізнати вже за зовнішнім виглядом дітей: занедбані, неохайно одягнуті, часто в розірваному взутті, вони відразу справляють враження дітей, яким батьки приділяють мало уваги. Особливо помітні зовнішні прояви в дітей молодшого шкільного віку. Як правило, це діти з неблагополучних або неповних сімей, де основним фактором виховання є негативний життєвий досвід.

По-іншому проявляється педагогічна занедбаність дітей, які виховуються у схожій на гіпоопіку ситуації. Це діти, які зовні справляють враження цілком благополучних, навіть розпещених, хоча неохайність, недбалість в одязі, імпульсивність в поведінці видають їх належність саме до цього типу важковиховуваності. Соціальна дезадаптація таких дітей перш за все виявляється в низькій успішності. Оскільки в сім'ї їм приділяли мало уваги, то не сформована готовність до школи. Уміння долати труднощі, мимовільна саморегуляція, щоденні навички спілкування, моральні норми та установки, що притаманні їх благополучним одноліткам, також відсутні або недорозвинені. Ось чому перші невдачі не лише викликають негативні емоційні переживання, але й перетворюються на агресію, сприймаються як образа, несправедливість. Негативні оцінки, які така дитина отримує від вчителя, провокують порушення у міжособистісних стосунках.

Стійка неуспішність формує в педагогічно занедбаної дитини мотивацію уникання, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. Спілкуючись з однокласниками, така дитина частіше за все не знаходить задоволення. Засвоївши негативні стереотипи стосунків в сім'ї (відсутність довіри, взаємоповаги, емоційної підтримки, почуття захищеності і т. ін.), учень підсвідомо переносить їх на відносини з однолітками, що призводить до нерозуміння з боку дітей: вони або побоюються і тримаються осторонь від такої дитини, або ж перетворюють її на об'єкт глузувань і презирства.

Особистісні особливості підлітків, які належать до типу педагогічно занедбаних, відрізняються саме несформованістю, незрілістю. Але їх негативна поведінка є реактивною: вони здатні усвідомлювати свої проблеми і часто навіть самостійно намагаються змінити себе, підсвідомо розшукують зовнішні стимули і форми організації своєї поведінки.

Другий тип дітей із соціально дезадаптованою поведінкою не підпорядковуються педагогічним впливам через порушення вищої нервової діяльності. Це перш за все діти, для яких є характерними відхилення в емоційних і вольових процесах, аномалії в розвитку характеру (акцентуації характеру, що при повній збереженості інтелекту зумовлює значні труднощі в спілкуванні, навчальній і трудовій діяльності). Поведінка таких дітей звичайно не пов'язана з психологічною симптоматикою, вони потрапляють на медичне обстеження через неуспішність і важку поведінку. Н.Ю. Максимова зазначає: "Більшістю таких учнів тривалий час не цікавляться ні психіатри, ні психологи, просто відносять до складу "важких", недисциплінованих учнів. Частіше про них згадують тоді, коли більшість вад (мається на увазі негативні риси характеру) в розвитку дитини вже важко виправити".

Слід зазначити, що мова йде не про патологію, а про цілком здорових підлітків з яскраво вираженими рисами певного характерологічного типу. Щоб розпізнати даний тип важковиховуваності, необхідно стежити за емоційно-руховими проявами дітей і співставити їх з діагностичними показниками за кожним типом акцентуацій. Такі діти нерідко не правильно розуміють свої відносини з оточуючими, але це відбувається неусвідомлено: "... дитина насправді вірить у те, про що говорить".

Третій тип - ситуативна важковиховуваність - діти противляться впливу вчителів та батьків, що зумовлено недоліками виховних дій. Дослідження психологів показують, що значна кількість конфліктів та інших форм відхилень у поведінці підлітків часто спровоковані самими дорослими. Тобто можна виділити типи негативної поведінки, що зумовлені реакцією дитини на дії дорослого. Таких дітей ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їх негативна поведінка пов'язана не з відхиленнями в розвитку особистості, а з не залежними від них причинами. Для корекції поведінки таких учнів не потрібно застосовувати певних методів впливу. Навпаки, у цьому випадку саме дорослий має переглянути свою поведінку.

Четвертий тип — власне важковиховуваність - притаманна дітям, у структурі особистості яких з'явилися негативні новоутворення, що спричиняють соціально дезадаптивну поведінку (феномен "смислового бар'єру", феномен "ефекту неадекватності", феномен схильності до адиктивної і делінкветної поведінки). Такі діти ніби шукають "межі припустимого" своїх вчинків. Вказане є характерним для багатьох підлітків, але для більшості вони є обмеженими моральними вимогами, заборонами батьків і вчителів. А для педагогічно занедбаних дітей межі припустимого виявляються розширеними до статей Кримінального кодексу. Оскільки виховання в умовах гіпоопіки не передбачає санкцій з боку батьків за дрібні правопорушення (а правоохоронні органи такими «незначними» справами не займаються), підліток, відчуваючи свою безкарність, усе більше звикає до думки про припустимість протиправних дій.

Власне важковиховувані підлітки, на відміну від важковиховуваних педагогічно занедбаного типу (у яких соціально схвалені норми поведінки та моральні принципи так і не були сформовані) та від важковиховуваних ситуативного типу (які забувають про норми поведінки та моральні принципи в кризових ситуаціях), стають на шлях протиправної поведінки найбільш усвідомлено. З огляду на те, що їх діяльність визначається, перш за все, таким негативним особистісним новоутворенням, як неузгодженість стосунків, вони здатні діяти асоціально, при цьому перконані, що їхні дії обумовлені моральними принципами. Це можливе завдяки тому, що діти протиставлять себе суспільству в цілому. Якщо спочатку такий учень переконаний в тому, що в усіх його негараздах винен несправедливий вчитель, то з часом таке ставлення переноситься і на органи влади, і, навіть, на законослухняних громадян. Такі діти за допомогою агресії виміщають накопичені дитячі образи. Протиправною поведінкою власне важковиховувані діти задовольняють свої потреби в самоствердженні шляхом встановлення своєї влади над жертвою. При цьому механізм неузгодженості стосунків звільняє їх від сумнівів у своїй правоті, докорів сумління, почуття жалю.