Хімічний склад атмосферного повітря

Компонент	Вміст
	% за масою	% за об'ємом
Азот	72,52	78,09
Кисень	23,15	20,94
Аргон	1,28	0,93
Оксид карбону (IV)	0,046	0,033
Неон	0,0012	0,0018
Гелій	0,000072	0,00052
Криптон	0,00033	0,0001
Ксенон	0,000039	0,000008
Оксид нітрогену (II)	0,0025	0,00025
Водень	0,0000035	0,00005
Метан	0,0008	0,00015
Оксид нітрогену (IV)	0,00008	0,000015
Озон	~ 0,000001	0,000002
Оксид сульфуру (IV)	—	0,000002
Оксид карбону (11)	—	0,00001
Аміак	—	0,000001

Атмосферне повітря в нижніх шарах тропосфери складається переваж­но з азоту, кисню, аргону і оксиду карбону (IV) (табл. 3.1). У невеликих кількостях містяться неон, гелій, криптон, ксенон, оксиди нітрогену (II) і (IV), водень, метан, озон, оксид карбону (ІІ) і аміак.

Енергія

Енергія — це загальна міра руху при всіх матеріальних процесах і ви­дах взаємодій. Які б процеси не відбувалися, які б перетворення форм руху не здійснювалися, завжди загальна кількість енергії залишається незмін­ною. Відповідно до закону збереження й перетворення енергії, вона за будь-яких процесів в ізольованій системі зберігається, перетворюючись лише в чітко певній кількості з одного виду на інший.

Джерелом енергії на Землі є сонячне випромінювання, кінетична енер­гія обертання планети Земля та її супутника Місяця і енергія земних надр. Кінетична енергія виявляється в морських припливах. Енергія земних надр підтримується розпадом урану і торію. Сонячна енергія виникає в резуль­таті термоядерного перетворення водню на гелій і надходить на Землю у вигляді променистої енергії з довжиною хвиль 0,3—2,0 мкм. На поверхню атмосфери нашої планети постійно надходить потік енергії в кількості 8,09 Дж/см² за 1 хв. Ця величина відхиляється від середнього значення на 0,1—0,2 %. Річний потік сонячної енергії на Землю становить 10 500 МДж/м², 40 % якої відбивається в космічний простір, 15 % поглинається атмосфе­рою, 20 % витрачається на підтримання геологічного циклу, 0,06 %— на фотосинтез. В атмосфері основну кількість променистої енергії поглинає водяна пара, в гідросфері — вода, а в літосфері — гірські породи і ґрунт.

Поглинута біосферою сонячна радіація витрачається на здійснення

роботи для забезпечення процесів життєдіяльності рослинного й тваринного світу та людського суспільства, частково розсіюється в космічний простір. Основні перетворювачі енергії в біосфері — живі організми. Рос­лини та земна поверхня поглинають енергії в середньому 5000 МДж/м² за рік. Перенесення енергії в живій речовині біосфери характеризується ни­зькою ефективністю. Перенесення від продуцентів до консументів 1 по­рядку становить 10 %, а від консументів 1 порядку до 2 — 20 %.

Для організації матеріального виробництва людина також використо­вує енергію, яку вона виробляє з викопного палива та добуває з природних джерел. Кількість енергії, що виробляється в світі, невпинно зростає одночасно із зростанням потреб людини. В 60—70-х роках XX ст. кількість спо­живаної енергії подвоювалась упродовж 15 років, у 80-х роках - 10 років, тоді як останнє подвоєння чисельності населення відбулося впродовж 38 ро­ків. Отже, виробництво енергії відбувається випереджаючими темпами.

На початку 80-х років щорічне споживання енергії в світі наблизилось до 10 млрд т умовного палива (близько 2 т на людину). Доступного для добування вуглецю є 10—20 тис. млрд. т. Якщо поділити величину резервів вуглецевого палива на видобуток, то нафти вистачить на 30—35 ро­ків, вугілля — на 200, газу - на 40—50 років.

Нині енергетичний потенціал Землі становить 1 млн. МВт, надходжен­ня сонячної енергії — 173 000 ТВт. На початок XXI ст.. очікується зрос­тання енергетичного потенціалу до 100 тис. ТВт, що наближає нас до критичної межі, бо може призвести до перегрівання Землі. Нині в Україні виробляють 278,7 млрд. кВт • год. електроенергії.

На перших етапах свого розвитку людство задовольнялося в основно­му сонячною енергією. Більше того, надлишкова частина використаної енергії відкладалася у вигляді покладів вугілля, нафти, газу і торфу. Із зростанням чисельності населення та його потреб кількість споживаної енергії зростала і людство змушене було починаючи з XVIII—XIX ст. «за­лізти в природну комору». Воно почало використовувати спочатку дере­вину, потім природні запаси вугілля, нафти і газу, а також енергію води, вітру та інших природних джерел. Нині енергію добувають різними шля­хами. У 1980 р. 70 % світової кількості енергії вироблено спалюванням нафти й газу, 20 % — вугілля, 3 % — гідроелектростанціями, 2 % — атом­ними електростанціями. Решта 5 % припадає на нетрадиційні джерела енергії. Нині одна людина споживає в Японії 1,5—5 т, у США —близько 7 т, а в країнах, що розвиваються, —0,15—0,3 т енергії в нафтовому еквіваленті.

Усі види енергетичних ресурсів можна розподілити на первинні і вторинні. До первинних належать невідновні (нафта, вугілля, сланці, природ­ний газ, газогідрати) та відновні (деревина, гідроенергія, енергія вітру, сонячна енергія, геотермальна енергія, торф, термоядерна енергія) 51

енергоресурси. До вторинних енергоресурсів належать проміжні продук­ти збагачення і сортування вугілля, гудрони, мазут та інші залишкові продукти переробки нафти; тріски, пні, сучки, що утворились в процесі заготівлі деревини; горючі гази (доменний, коксовий); теплота відхідних газів; гаряча вода із системи опалення; відпрацьована пара силових про­мислових установок.

Більша частина викопних запасів органічного палива знаходиться в країнах Північної Америки (40 %) і Азії (35 %), менші запаси в Західній Європі (12%), Африці (7%). Південній Америці та Океанії(по 3 %)є. Запа­си палива в надрах складаються з вугілля, нафти, газу і уранової руди. Світові запаси вугілля оцінюють у 9—11 трлн. т умовного палива при ви­добутку понад 4,2 млрд. т за рік. Запаси розвіданих родовищ вугілля ста­новлять, млрд. т: США — 430; країни СНД — 290; ФРН — 100; Австра­лія — 90; Англія — 50; Канада — 50; Індія — 29; Україна— 150.

Світові запаси нафти оцінюють у 840 млрд. т умовного палива, з них 10 % — достовірні і 90 % — вірогідні запаси. Основним постачальником нафти на світовий ринок є країни Близького та Середнього Сходу. Вони мають 66% світових запасів нафти, Північна Америка— 4%, Росія — 8-10 %. В Україні запаси нафти становлять 125 млн. т; нині щороку добува­ють 4,9 млн. т. Немає родовищ нафти в Японії, ФРН, Франції та багатьох інших країнах.

Запаси природного газу оцінюють в 300-500 трлн. м³. Найбільші за­паси знаходяться в Іраку, Саудівській Аравії, Алжирі, Лівії, Нігерії, Вене­суелі, Мексиці, США, Канаді, Австралії, Англії, Норвегії, Голландії. Ро­сія має 30 % світових запасів і щороку видобуває 800-850 млрд. м³ при­родного газу. В Україні запаси газу становлять понад 4100 млрд. м³. Крім того, досить великі запаси горючих сланців (2 млрд. т) і торфу (3,5 млрд. т). До невідновних видів палива належать газогідрати (CH₄ • nH₂O), родови­ща яких відкриті в багатьох районах світу. В Україні родовища газогід­ратів розташовані в Чорному морі.

Очікують, що на початок XXI ст. частка атомної енергії в загальному енергозабезпеченні становитиме 15 %. В окремих країнах її частка значно вища вже нині, %: у США— 24, Франції— 65, Швеції – 40, ФРН —25, Японії — 23, Україні — близько 40. Потреба в урані при цьому становить 135 тис. т. Запаси урану в надрах становлять, понад 4 млн. т, з них 50%— достовірні. На початок 1986 р. у світі діяло 350 енергетичних реакторів загальною потужністю понад 250 млн. кВт. У 1985 р. в СРСР частка АЕС у загальному обсязі виробництва електроенергії становила близько 14%. Було побудовано 10 великих АЕС, на яких працювало 40 енергоблоків загальною потужністю 22 млн. кВт, а в 1990 р. —47 енергоблоків. В Укра­їні нині працюють 5 АЕС.

Перспективними є реактори на швидких нейтронах. В них з урану-238 утворюється вторинне паливо — плутоній-239, причому уран використо­вується повністю. У звичайних реакторах на теплових нейтронах, які пра­цюють на урані-235, уран використовується неповністю. Ведуться дослідні роботи в галузі термоядерної енергетики. В результаті термоядерної реакції, що відбувається за температури близько 100 млн. градусів, атоми гідрогену перетворюються на атоми гелію. Для того щоб цей процес був стійким, таку високу температуру плазми слід витримувати впродовж 1— 2 с. Тривалість цього процесу в сучасних камерах «Токамак» сягає лише

десятих часток секунди.

Згідно з прогнозом, до 2030 р. відновні джерела енергії замінять близь­ко 2,5 млрд. т умовного палива. Їх частка в загальному балансі теплоти і енергії становитиме близько 8 %. Використання цих джерел енергії викликане екологічними проблемами. Ресурси відновної енергії наведені в табл. 3.2.

Крім рослин і торфу, всі інші джерела називають ще нетрадиційними. Сонячна енергія за 22 сонячних дні за сумарною потужністю еквівалент­на всім запасам органічного палива на Землі. В США протягом 1984— 1988 рр. побудовані термоелектричні установки загальною потужністю 650 МВт. Термоелектричні установки меншої потужності побудовані в Іспанії та Йорданії. Вартість добутої в них енергії становить 10 центів за 1 кВт • год.

Фотоелектроенергія виробляється напівпровідниковими приладами, що перетворюють сонячне випромінювання на електричний струм. Со­нячна батарея з коефіцієнтом корисної дії 12 %, площею 40 м², побудова­на на південному боці даху, здатна забезпечити всі побутові потреби в електроенергії будинку. Сонячне теплозабезпечення використовують у багатьох країнах. Тільки в США експлуатують сонячні колектори площею 10 млн. м², що економить 1.5 млн. т палива на рік.

Енергію вітру використовують при його швидкостях понад 5 м/с. В Україні освоюють виробництво вітроенергетичних установок потуж­ністю до 1-2 МВт. Перетворення енергії вітру на електроенергію у 80-ті роки в усьому світі становило 1660 МВт.

Геотермальні теплові електростанції (ГеоТЕС) використовують як енер­гію природні парогідротерми, що залягають на глибині до 5 км. Цей вид енергетики достатньо інтенсивно розвивається в США, Мексиці, Італії, Японії, Росії та на Філіппінах. Потужність найбільшої ГеоТЕС, побудо­ваної в США, становить 50 МВт.

Для виробництва електричної і теплової енергії в лісопромисловості широко використовують біомасу — енергоносій рослинного походжен­ня, що утворюється в процесі фотосинтезу. Так, у Бразилії при викорис­танні біомаси з винокурень утворюється настільки великий надлишок електроенергії, то її реалізація робить спирт дешевшим за нафту. Тільки з цукрової тростини можна добувати 50% енергії, що виробляється нині у 80 країнах, які вирощують цю культуру. Річний обсяг органічних відхо­дів (біомаси) в країнах СНД дорівнює 500 млн. т. Її використання може зекономити 6 млн. т органічного палива щороку, а до 2010 р. — у 3 рази більше.

Океани мають потенційну енергію у вигляді теплоти, енергії течії, хвиль і припливів. Енергопотенціал припливів оцінюють у 780 млн. кВт. У Ка­наді працює припливна станція потужністю 20 МВт, в Росії — 400 кВт. Розробляється проект станції потужністю 87 млн. кВт. Гідроенергетика, за прогнозами, збереже 3 % загального обсягу енергії, що виробляється, приблизно до середини наступного століття. В Україні майже повністю вичерпа­ні можливості побудови гідравлічних електростанцій (ГЕС). У 1987 р. у ко­лишньому СРСР на ГЕС вироблялось близько 300 млрд. кВт • год. електро­енергії.

Потенційні гідроенергетичні ресурси річок такі: у Карпатах 250—500, у басейні Дніпра — 100—250 тис. м³ • год/км². Найменші потенційні гідроенергетичні ресурси на Причорноморській низовині — менш як 10 тис. м³ • год/км².

Перспективним та екологічно чистим паливом є водень. Він має втри­чі більшу теплоту згоряння, ніж нафта. Світове виробництво водню пере­вищує 200 млрд. м³ за рік. Більше половини його використовують для виробництва аміаку й близько третини — на нафтопереробних заво­дах. Водень добувають з природного газу, нафти і вугілля за реакцією С + Н₂О = Н₂ + СО. Нині в усьому світі вчені працюють над проблемою добування водню з води. Електролізом добувати водень з води поки що дорого. В Японії працює дослідна установка, на якій водень добувають з води термохімічним методом.

Вторинні енергетичні ресурси (ВЕР) — це енергія різних видів, яка за­лишає технологічний процес чи установку і використання якої не є обо­в'язковим для здійснення основного технологічного процесу. Вона являє собою побічну продукцію, що за відповідного рівня техніки може бути частково або повністю використана для потреб нової технології чи енер­гозбереження інших процесів на тому самому підприємстві або за його межами. Нині особливо великі витрати теплоти на електростанціях, у ме­талургійній, хімічній, нафтопереробній та нафтодобувній промисловості, у сільському господарстві та інших галузях господарства. За розрахунка­ми, до 50 % виробленої теплоти в Україні втрачається.

ВЕР поділяють натри основні групи: надлишкового тиску, горючі і теп­лові. ВЕР надлишкового тиску — це потенційна енергія відходів, газів, води, пари з підвищеним тиском, яка може бути використана перед викидом в атмосферу. Такі ВЕР використовують для отримання механічної і електричної енергії. Горючі ВЕР — це горючі гази і відходи одного виробництва, які можуть бути застосовані у вигляді палива в інших виробництвах (тріски, тирса, стружка в деревообробній промисловості, доменний газ у металур­гійній, тверді й рідкі паливні відходи в різних галузях промисловості). Теп­лові ВЕР — фізична теплота відхідних газів, основної та побічної продукції виробництва, попелу і шлаків: гарячої води й пари; робочих тіл систем охо­лодження технологічних процесів. Теплові ВЕР можна використати для отри­мання теплоти, холоду, електроенергії в утилізаційних установках. Об'єм тепло енергії, виробленої за рахунок теплових ВЕР, становить близько 25 % у структурі теплоенергетичного балансу. Використання ВЕР у багатьох ви­падках економічно ефективне, оскільки питомі капітальні вкладення в уста­новку для утилізації теплових ВЕР, віднесені до 1 т заощадженого палива, нижчі, ніж ціна на паливо з урахуванням його транспортування.

Ресурси відновної енергії

Первинна енергія	Джерело енергії	Світові ресурси, 1 млрд. ТВт • год/рік.
Механічна	Стік рік	0,028
	Хвилі морські	0,005—0,05
	Припливи і відпливи	0,09
	Вітер	0,5—5,2
Теплова	Градієнт температур:
	Води океанів і морів	0,1—1
	повітря	0,001—0,01
	земних надр (вулканів)	0,05—0,2
Промениста	Сонячне випромінювання: на поверхні Землі	200—280
	повна енергія	1570
Хімічна	Рослини і торф	10

Сировина

Сировина — це природні ресурси, які використовують у виробництві промислових продуктів. Вона є одним з основних компонентів технологіч­ного процесу, який значною мірою визначає технологію виробництва, його економічність, якість продукту та екологічне навантаження на нав­колишнє природне середовище. У разі, коли вихідним матеріалом вироб­ництва є сировина, яка вже зазнала промислової переробки, її називають напівфабрикатом. Як сировину використовують також відходи та побіч­ні продукти інших виробництв.

За походженням сировину поділяють на мінеральну, рослинну і тва­ринну. Близько 70 % світової промислової продукції виробляють з міне­ральних копалин, які видобувають з надр. За агрегатним станом розріз­няють тверду (руда, вугілля), рідку (нафта, розсоли) і газоподібну (атмо­сферне повітря, природний газ) сировину. Мінеральну сировину, в свою чергу, поділяють на рудну, нерудну і горючу (органічну). Рудною мінераль­ною сировиною називають гірські породи або мінеральні агрегати, які міс­тять метали, що можуть бути економічно вилучені в технічно чистому вигляді. Домішки в рудах, які не використовують у виробництві для отри­мання продуктів, називають пустою породою.

Нерудною (неметалевою) називають усю неорганічну сировину, яку

використовують у виробництві хімічних, будівельних та інших неметалічиих матеріалів, але яка не є джерелом добування металів. Горюча мінеральна сировина, тобто органічні копалини — вугілля, торф, нафта, сланці то­що — використовується як енергетичне паливо і як хімічна сировина.

Мінеральні ресурси належать до невідновних і характеризуються рудним резервом, піл яким розуміють мінеральний матеріал, придатний для розробки в даний час. Резерви поділяють на визначені, передбачувані і прогнозовані. Визначені — це резерви, обсяг яких обчислено на підставі геологічної розвідки. Передбачувані — резерви, обсяг яких визначено шля­хом екстраполяції даних геологічної розвідки. Прогнозовані — резерви, кількісна оцінка яких ґрунтується на геологічному характері родовища.

Показником виснаження ресурсів є видобуток на душу населення, який розраховують шляхом ділення загальної кількості видобутих ресурсів на чисельність населення країни або світу (світові запаси). Світові витрати ресурсів розподілені нерівномірно і їх можна характеризувати індексом використання ресурсів (ІВР) — коефіцієнтом витрати резервів за рік. Використання більшості металів становить 0,4—6 %. Якщо ІВР якогось ме­талу становить 5 %, то його запаси будуть виснажені протягом 100: 5 = 20 років. Найбільшу тривалість «життя» серед металів мають залізо — 177, алюміній — понад 200 і титан понад 300 років, найменше — золото, оло­во, свинець — близько 20 років, срібло — 14 років.

За ІВР ресурси поділяють на групи:

1) ресурси з великою швидкістю виснаження — ІВР >1,7 % (золото, срібло, ртуть, олово, свинець, цинк, уран, мідь, стибій, вольфрам та ін.);

2) ресурси з малою швидкістю виснаження — ІВР <1,3 % (молібден, нікель, титан, залізо, манган, кобальт, хром, алюміній та ін.).

Запаси руд у багатих родовищах на верхніх горизонтах Землі майже вичерпані. Нині видобувають бідніші руди (з меншим вмістом металів, родовища яких залягають на більшій глибині і в складніших геологічних умовах).

Подовжити термін використання мінеральних ресурсів можна приско­ренням пошуку нових родовищ, вдосконаленням технології видобутку руд, економічною та раціональною переробкою сировини, повторним використанням металів (переробка брухту) та пошуком замінників металів.

Балансові запаси залізних руд в Україні становлять 2 млрд. т. Загальна кількість манганових руд — близько 2 млрд. т, що становить 66 % світо­вих запасів. На території країни є поклади хроміту, силікатів, уранових, нікелевих, титанових руд, ртуті, олова тощо. До нерудних належать ро­довища графіту — найбільші в Європі, фосфоритів, солей, доломітів, вогнетривких глин, пісків, кам'яних будматеріалів - граніту, мармуру, вапняку і крейди. В Україні зосереджені найбільші поклади каолінових глин для фарфоро-фаянсової та інших галузей промисловості.

Значним і поки що невикористаним резервом природних ресурсів є Світовий океан. Вже нині з морської води добувають калій, магній, бром, йод, кухонну сіль тощо. Геологи вважають, що в океанах більше, ніж на суші: мангану в — 1,5 рази, нікелю - в 3, кобальту - в 30 разів. У США, Бразилії, Австралії та інших країнах з берегових монацитових. пісків до­бувають цирконій, титан і рідкісноземельні елементи. Розробляється тех­нологія добування золота з морської води. У Червоному морі з розсолів починають добувати срібло. Біля островів Японії з морського дна видо­бувають вугілля й залізну руду.

Дно океану на досить значних площах покрите залізомангановими конкреціями, в яких міститься 25 % мангану, 10—15 % заліза та близько 30 % інших елементів: міді — 1,9 %, кобальту — 1,5 %, нікелю — 2 % тощо. Останнім часом в придонних осадах виявлено промислові запаси газогідратів. Світовий океан є великою коморою природних ресурсів рос­линного та тваринного походження (водоростей, риби, молюсків, рако­подібних тощо).

Ґрунти

Ґрунти належать до біокосного компонента біосфери і утворюють пе досферу. За визначенням В. В. Докучаєва (засновника вчення про ґрунти), під ґрунтами розуміють органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла, що утворився з гірських порід. Залежно від кліматичних і геологогеографічних умов вони мають товщину від 15—25 см до 2—3 м. Основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери зосереджена в ґрунтах на глибині не більше кількох метрів. Ґрунт забезпечує рослини поживними ре­човинами та водою. Він трансформує кліматичні фактори, відіграючи велику роль у колообігу речовин, води та вуглекислого газу. Ґрунт може підсилювати дію окремих абіотичних факторів (наприклад, зменшувати вплив атмосферної посухи за рахунок водоутримувальної здатності гумусу, руйнувати біологічно шкідливі токсичні речовини тощо).

Ґрунт, як елемент біосфери, покликаний забезпечити біологічне середо­вище для людини, тварин, рослин та інших організмів. Він має високу буферність та енергоємність, значний резерв механізмів самоочищення, які так важливі для підтримання збалансованої взаємодії ґрунтової біоти і людини. Тільки ґрунтом можуть бути забезпечені повноцінні умови для виробництва продуктів харчування і корму для тварин. Ґрунт перебуває в постійних обмінних взаємодіях з іншими елементами біосфери і зале­жить від їх стану. Він істотно впливає на прилеглі елементи біосфери та поверхневі й підземні води, атмосферне повітря тощо. Ґрунти перебува­ють під постійною дією клімату, флори і фауни та антропогенної діяль­ності. Ґрунт є середовищем існування багатьох комах.

У ґрунті можна виділити кілька основних горизонтів: гумусовий, в яко­му зосереджена основна маса органічної речовини (підстилка і перегній­ний горизонт); ілювіальний, в якому накопичуються поживні речовини; материнська вивітрена гірська порода і незмінена материнська порода. Степові ґрунти містять до 12 тис. т гумусу на 1 га, а лісові —до 100 тис. т.

Процес переробки опаду рослин і решток тіл тварин називають гуміфікацією. У процесі гуміфікації мертвою органічною речовиною живляться детритофаги та редуценти (комахи, бактерії та гриби). Гумус запобігає ви­миванню поживних речовин, поліпшує структуру ґрунту і забезпечує утримання вологи в своїй товщі. Одночасно з гуміфікацією відбувається процес мінералізації органічної речовини. В результаті цього пронесу з органіч­них речовин виділяються йони фосфору, нітрогену, калію та інших міне­ральних елементів, які є джерелом поживних біогенних речовин для рослин. Біогенні речовини поділяють на макроелементи (азот, фосфор, калій та ін.) та мікроелементи (манган, залізо, мідь, молібден, бор, кобальт та ін.).

Отже, гумус визначає родючість ґрунтів. Залежно від його вмісту роз­різняють чорноземи, що містять 7—10 % гумусу, та підзолисті ґрунти з 2—3 % гумусу. Чорноземи є головним природним багатством країн. За співвідношенням у ґрунті піщаних і глинистих часточок їх поділяють на піщані, супіщані, суглинкові, глинисті та щебнисті. Ґрунтові пори запов­нені водою й повітрям. Вода необхідна для кореневих систем рослин та ґрунтових тварин. Повітря є джерелом кисню для дихання. Склад ґрунтового повітря відрізняється від атмосферного підвищеним вмістом (до 26 %) вуглекислого газу, який виділяється під час дихання організмів, що знаходяться в ґрунті. Поступово вуглекислий газ виділяється з ґрунту (до 25 кг/га СО₂ за годину). Чим вища температура ґрунту, тим активніше він «дихає». Виділюваний активний вуглекислий газ є продуктом жив­лення для зелених рослин, особливо низькорослих. Вода та її розчини в ґрунті є ресурсом для живлення тварин і рослин. Крім того, вона транс­портує мінеральні речовини в різні ділянки ґрунту.

Спостерігаються циклічні добові, сезонні та багаторічні коливання властивостей ґрунту. Змінюється вологість, вміст вуглекислого газу, кон­центрація мікро- та макроелементів, вміст гумусу. У різні сезони може навіть змінюватись тип ґрунту, наприклад, болотно-лучний трансформу­ється в лучний. Проте порівняно з іншими компонентами екосистем ґрунт стабільніше зберігає свої властивості й структуру.

Родючі ґрунти є важливим потенціалом для розвитку сільського гос­подарства. В Україні найродючішими є чорноземи з вмістом гумусу 3-7 % і товщиною гумусового шару 130—150 см. Вони займають понад 10 % території. Великі площі під сірими лісовими ґрунтами в Лісостеповій зо­ні та каштановими в Степу, що характеризуються високою якістю для сільськогосподарського виробництва.

Україна характеризується високим рівнем землезабезпечення. Земель­ний фонд її становить 60,3 млн. га.