Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Споживання і відходи міста з населенням 1 млн чол.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
(за Г. В. Стадницьким і А. І. Радіоновим)
II. Екологія і космос
З моменту запуску першого штучного супутника Землі освоєння космічного простору набуває дедалі більшого значення в людській діяльності взагалі й економіці зокрема. Штучні супутники Землі використовують для глобальних систем телебачення, радіо- й телефонного зв'язку, глобального біосферного моніторингу, оперативного контролю лісів і посівів, геологічної та військової розвідки, оптимізації маршрутів у мореплавстві й авіації, прогнозів погоди тощо. Особливо великого значення набуває дослідження Місяця, близьких і віддалених планет Сонячної системи з метою використання їхніх ресурсів для потреб землян. На сучасному етапі щороку на космічну орбіту виводиться до 200 супутників. Пілотовані космічні кораблі та орбітальні космічні станції, так само як і літаки з пасажирами, належать до штучних антропогенних екосистем. їх функціонування в космічному просторі з біологічними земними істотами може бути забезпечене тільки в умовах, наближених до земних, оскільки людина, яка пристосувалася до існування в земній біосфері, не може без земних ресурсів існувати в космічному просторі. А тому в космічних кораблях і станціях створюються штучні земні умови, зокрема мікроклімат, та на весь час перебування в космосі беруться всі необхідні продукти харчування і створюється штучна атмосфера в приміщенні. В космосі є тільки один ресурс — сонячна теплота, яку використовують для добування необхідної енергії шляхом перетворення її на електричну енергію за допомогою сонячних батарей. Оскільки в космосі існує космічний вакуум, то для створення штучної атмосфери необхідні певні компоненти, насамперед кисень і азот. Технічно вирішена проблема регенерації повітря і води в космічному апараті. Проте створювати продукти харчування в космічних умовах поки що не навчились, і це є однією з головних перешкод на шляху до здійснення тривалих космічних подорожей. Крім того, нині працюють над проблемою створення штучних ланцюгів живлення, які включали б повний набір необхідних компонентів для забезпечення біологічного колообігу речовин на орбіті і таким чином створювалися б необхідні продукти харчування рослинного походження. Поки що в космічних апаратах не здійснюється колообіг речовин, які забезпечують життєдіяльність, а це унеможливлює створення комфортних умов для тривалих космічних польотів. Нині до космічних досліджень долучилося багато країн. В Україні при Національній Академії наук у 1992 р. також створено Центр геокосмічних досліджень та Національне космічне агентство контролю і дослідження космічного простору. Україна є космічною державою. За роки освоєння космічного простору на космічні орбіти було виведено тисячі космічних апаратів. Після використання ресурсу їх не повертають на Землю, тому що це економічно недоцільно. В кращому разі їх спалюють у верхніх шарах атмосфери. Це призвело до того, що в космічному просторі накопичилося багато космічного сміття, яке не тільки забруднює космічний простір, а й створює загрозу для подальших запусків нових космічних апаратів. Під час запусків космічних апаратів ракети-носії та ракети, які здійснюють орбітальні маневри, викидають відпрацьовані гази, що містять пару води, оксиди карбону й нітрогену, сполуки хлору, вуглеводні, інертні гази та багато інших шкідливих речовин, які забруднюють верхні шари атмосфери. Оскільки атмосфера на висоті сотень кілометрів надзвичайно розріджена (густина повітря в тисячі й мільярди разів менша, ніж у приземному шарі), вона дуже чутлива до будь-яких не властивих їй домішок речовин земного походження. Більше того, на сьогодні немає наукових досліджень, на основі яких можна достовірно прогнозувати негативні наслідки впливу таких забруднень на біосферу Землі. Приземний Космос також дедалі більше забруднюється різними механічними уламками космічних апаратів. Сотні тисяч цих уламків, залишків ракет-носіїв та численних супутників, що відпрацювали свій ресурс, обертаються на навколоземних орбітах, створюючи реальну загрозу небезпечних зіткнень з цим космічним металобрухтом. Зіткнення з уламком навіть незначної" маси може мати катастрофічні наслідки, оскільки енергія зіткнення надзвичайно висока через величезну космічну швидкість, з якою рухаються ці уламки та космічні об'єкти (кінетична енергія зіткнення прямо пропорційна масі й квадрату швидкості — mV 2 /2). Тому країни, що запускають супутники, зокрема США, змушені організовувати спеціальну службу контролю руху космічного металобрухту та захисту від нього космічних кораблів. Деяким з пілотованих космічних апаратів «Шатл» доводилось змінювати орбіту для уникнення зіткнення з цими уламками. З метою зменшення забруднень космосу міжнародне співтовариство (Токіо, 1999) обговорювало проблему зменшення забруднень ближнього Космосу і прийняло низку рішень, спрямованих на вирішення цієї проблеми. У США та Великій Британії працюють над проблемою знешкодження уламків космічних апаратів за допомогою „знешкоджувальної нитки”. Завдяки магнітному полю Землі і за допомогою цих „ниток” уламки космічних апаратів можна зводити з космічної орбіти. „Знешкоджувальні нитки” являють собою довгі стальні струни або штори з багатьох стальних струн, які з'єднують з апаратами, що відпрацювали свій ресурс. Потрапляючи за їх допомогою в магнітне поле Землі, апарати та їх уламки згоряють у щільному шарі атмосфери. þ Резюме - До найхарактерніших рис розвитку людської цивілізації належить урбанізація, що проявляється в зростанні населення міст і відповідному зменшенні чисельності сільського населення. - Під час запусків космічних апаратів (ракети-носії, ракети), які здійснюють орбітальні маневри, викидають відпрацьовані гази, що містять шкідливі речовини. - Приземний космос дедалі більше забруднюється різними механічними уламками космічних апаратів. - З метою зменшення забруднень космосу міжнародне співтовариство обговорювало проблему зменшення забруднень ближнього космосу і прийняло низку рішень, спрямованих на вирішення цієї проблеми. þ Питання для роздумів, самоперевірки, повторення 1. Сформулюйте визначення та основні завдання урбоекології. 2. Що було причиною появи міст та інтенсивного зростання чисельності міського населення? 3. Назвіть системи життєзабезпечення міст. 4. Перелічіть основні екологічні проблеми сучасних міст. 5. Яка кількість побутових стічних вод утворюється в місті з населенням 2 млн чоловік за добу та скільки в них міститься амонійного нітрогену, органічних речовин, фосфатів і хлоридів? 6. Скільки побутового сміття утворюється в місті з населенням 1 млн чоловік за один рік і яка територія потрібна для його поховання? 7. Скільки біогазу можна отримати за рік з побутового сміття, що утворюється в місті з населенням 1 млн чоловік? 8. Назвіть основні види забруднень повітря, води й ґрунтів у місті. 9. Який розмір лісопаркової зони має бути в місті з населенням 300 тис. чоловік? 10. Які фактори негативно впливають на здоров'я мешканців міст? 11. Накресліть основні шляхи поліпшення екологічної ситуації в містах. 12. Опишіть тенденції будівництва міст майбутнього та шляхи забезпечення їх екологічної безпеки. 13. Як відбувається техногенне забруднення космічного простору? 14. Яку небезпеку становить забруднення космічного простору? þ Теми рефератів, доповідей. 1. Проблеми сучасних міст. 2. Моє місто в майбутньому. 3. Забруднення космічного простору. 4. Фактори, що негативно впливають на здоров’я мешканців міст. 5. Шляхи поліпшення екологічної ситуації в містах.
Тема 2.8 «Основи економіки природокористування» þ План викладу і засвоєння матеріалу 1. Природокористування, економіка природокористування. 2. Основні завдання економіки природокористування. 3. Раціональне і нераціональне природокористування. 4. Екологічна оцінка природних ресурсів. 5. Екологічні ліцензії. þ Суттєво: Після вивчення матеріалу ви повинні: Знати: - що таке природокористування, раціональне природокористування; - еколого-економічний принцип природокористування; - завдання економіки природокористування. Вміти: - сформулювати суть економічного і еколого-економічного природокористування на сучасному етапі розвитку суспільства; - перелічити основні засади еколого-економічного принципу природокористування на сучасному етапі розвитку суспільства; - відрізнити чим раціональне природокористування відрізняється від нераціонального. Ключові екологічні поняття та терміни: - раціональне природокористування; - нераціональне природокористування; - економіка природокористування; - еколого-економічний принцип; - екологічні ліцензії.
I. Природокористування, економіка природокористування.
Уперше поняття „природокористування” було запропоноване російським екологом Ю. М. Куражковським у 1959 р. За його визначенням, природокористування — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров’я. М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо). Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичерпання природних ресурсів, погіршення здоров'я працездатного населення, зниження продуктивності праці — все це зумовило формування економіки природокористування — нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Витрати, пов'язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому. Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення людей природними ресурсами, природними послугами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднень, то, реалізуючи заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами. Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст. було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом ставлення до природи — панування над нею й цілковите її підкорення людині. Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити. Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Але це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва. Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інтереси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу — над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів — над збереженням морських екосистем і т. д. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля. Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, в яку входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони. Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід.
II. Основні завдання економіки природокористування
Основні завдання економіки природокористування: • визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи; • визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля; • оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності й використання природних ресурсів; • розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Треба, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання. Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціональним і нераціональним. III. Раціональне і нераціональне природокористування. Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов'язані з воєнними діями). Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін. Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення зношування основних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам'яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин. Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і посібниках з економіки природокористування). Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний — поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д. До найважливіших проблем економіки природокористування належить правильна (об'єктивна) оцінка природних ресурсів.
IV. Екологічна оцінка природних ресурсів.
Економічна оцінка природних ресурсів — це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об'єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки. Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники: • трудові затрати на залучення ресурсу в суспільне виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сировини); • ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одержаних із ресурсів матеріалів, предметів, вигід); • прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо); • прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу. Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною. Розрізняють три види індивідуальних оцінок: 1) оцінки суспільної корисності природних ресурсів; 2) вартісні оцінки (податки, ціни); 3) ринкові ціни (ліцензії). Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не завжди збігаються. Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). Їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов'язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров'я людей. Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з'ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об'єкти, їх наведено в таких документах, затверджених Мінекобезпеки України: • Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища; • Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів; • Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; • Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря. Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов'язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна. Екологічні податки бувають кількох видів: • платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів); • податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму; • податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому податок за забруднення середовища має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж забруднювати його.
V. Екологічні ліцензії. Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні. Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища. Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності. Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин. У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур: • визначення чистого економічного ефекту; • оцінка варіантів очищення промислових стічних вод; • оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень; • оцінка варіантів переробки відходів; • оцінка технологічних рішень; • оцінка конструкторських рішень; • екологічна експертиза проектів; • оцінка ризику аварій. В Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності; • вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища; • створюються екологічні фонди, банки; • розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо. У зв'язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке: • ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи; • сам механізм стихійних ринкових попиту q пропозиції не забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні; • ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування; • економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає позаринкові форми контролю; • для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів. þ Резюме - Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження. - Економіка природокористування – нова галузь науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. - Еколого-економічний аспект – одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами і мінімальним порушенням природного середовища. - Раціональне природокористування – це високоефективне екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різних змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує і підвищує продуктивність природних компонентів чи окремих об’єктів, облагороджує їх. - Нераціональне природокористування – це природокористування, в результаті якого втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення і саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються умови проживання. - Економічна оцінка природних ресурсів – грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. - Екологічні ліцензії – це папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. þ Питання для роздумів, самоперевірки, повторення 1. Що таке природокористування? 2. Який основний принцип природокористування? 3. Які основні завдання економіки природокористування? 4. Чим раціональне природокористування відрізняється від нераціонального? 5. Як визначають вартість природних ресурсів? 6. Які показники використовуються для оцінки вартості природних ресурсів? 7. Чому економічний принцип природокористування замінили еколого-економічним? 8. У чому полягає відмінність між економічним і еколого-економічним принципами природокористування? þ Теми рефератів, доповідей. 1. Економіка природокористування. 2. Оцінка вартості природних ресурсів.
Тема 2.9 «Ееолого-економічні аспекти раціонального природокористування (платежі за забруднення довкілля)»
þ План викладу і засвоєння матеріалу 1. Екологічний збиток та склад його витрат. 2. Причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря. 3. Обчислення плати за викиди стаціонарними джерелами енергії. þ Суттєво: Після вивчення матеріалу ви повинні: Знати: - що таке екологічний збиток; з яких витрат він складається; - як встановлюється плата за забруднення навколишнього середовища; - причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря. Вміти: - пояснити як здійснюється плата за природні ресурси; - оцінити збитки, заподіяні забрудненням довкілля; - розв’язати задачі, на визначення жителів з понаднормовий викид в атмосферу шкідливих речовин. Ключові екологічні поняття та терміни: - екологічний збиток; - відходи; - викиди; - джерела забруднення; - регіональні коефіцієнти; - місце розміщення відходів. I. Екологічний збиток та склад його витрат.
До економічних методів управління природокористуванням належать також платежі за екологічні збитки. Екологічний збиток —- це зміна корисності довкілля внаслідок його забруднення. Він оцінюється як витрати суспільства, пов'язані зі зміною природного середовища, і складається з таких витрат: - додаткові витрати суспільства у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі; - витрати на повернення довкілля в попередній стан; - додаткові витрати майбутнього суспільства у зв'язку з безповоротним використанням частини дефіцитних природних ресурсів. Для оцінки збитків довкіллю використовують такі базові величини: - витрати на зменшення забруднень; - витрати на відновлення якості навколишнього середовища; - ринкову ціну; - додаткові витрати, зумовлені зміною якості навколишнього середовища; - витрати на компенсацію ризику для здоров'я людей; - витрати на додатковий природний ресурс для розбавляння скидуваного стоку до безпечної концентрації забруднювальної речовини. Збиток суспільству внаслідок забруднення довкілля позначається на діяльності окремих об'єктів, що перебувають під його дією: населення, об'єктів житлово-комунального та промислового господарства, водних, лісових і земельних ресурсів тощо. Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за: - викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; - скиди забруднювальних речовин у поверхневі водойми, територіальні та внутрішні морські водойми, а також у підземні горизонти та систему комунальної каналізації; - розміщення відходів виробництва у навколишньому середовищі. Розміри платежів визначають на підставі лімітів забруднювальних речовин, які встановлюються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів і скидів кожного інгредієнта в тоннах за рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому середовищі визначають для підприємств як фізичний обсяг відходів залежно від класу токсичності. Розміри їх установлюють органи Мінекоресурсів України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднювальних речовин та розміщення відходів. За понадлімітні викиди і скиди (понад ГДС і ГДВ) забруднювальних речовин і розміщення відходів установлюють платежі в 5 разів вищі порівняно з базовими нормативами плати.
II. Причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря.
Наднормативні викиди полютантів в атмосферне повітря можуть статися внаслідок: - неефективної роботи установок очищення газу; - роботи технологічною обладнання при несправних установках очищення газу або їх невикористанні; - порушення технологічних режимів; - невиконання в установлені терміни заходів для досягнення нормативів ГДВ; - аварійних викидів полютантів у атмосферне повітря; - залпових викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, які не передбачені технологічними регламентами виробництв; - використання непроектних сировини й палива в технологічних процесах. Ці самі фактори можуть призвести до понаднормативних скидів полютантів у водойми.
III. Обчислення плати за викиди стаціонарними джерелами енергії.
Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 встановлюють як фіксовані суми в гривнях за одиницю маси основних забруднювальних речовин та розміщених відходів. За викиди, на які не встановлено класи небезпечності, слід застосовувати нормативи збору залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу. За викиди, на які не встановлено клас небезпечності та орієнтовно безпечні рівні впливу, слід застосовувати нормативи збору, як за викид забруднювальної речовини першого класу небезпечності. Для скидів, на які не встановлено гранично допустимі концентрації або орієнтовно безпечні рівні впливу, за гранично допустимі концентрації беруть найменше значення гранично допустимих концентрацій. У разі скидання забруднювальних речовин в озера, ставки та інші непроточні водні об'єкти нормативи збору збільшуються у 1,5 раза. У разі захоронення забруднювальних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, застосовують нормативи збору, як за скид забруднювальних речовин з коефіцієнтом 10. За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпечності, застосовують норматив збору, як за розміщення відходів першого класу небезпечності в розмірі 55 гривень за тонну. Нормативи збору за викиди пересувними джерелами забруднення, встановлюють залежно від виду пального та транспорту (автомобільного, залізничного, морського та річкового). За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднювальних речовин та розміщення відходів збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі. У разі відсутності у платника затверджених у встановленому порядку лімітів викидів стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», плату за викиди стаціонарними джерелами забруднення (Пвс) обчислюють за формулою Пвс = [(Млі Нбі Кнас Кф) + (Мпі Нбі Кнас Кф Кп)], де Млі — обсяг викиду і -ї забруднювальної речовини в межах ліміту, т; Мні — обсяг понадлімітного викиду (різниця між обсягом фактичного викиду й ліміту і -ї забруднювальної речовини), т; Нбі — норматив збору за тонну і -ї забруднювальної речовини, грн/т; Кнас - коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту; Кф — коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту; Кп — коефіцієнт кратності збору за понадлімітний викид в атмосферу забруднювальних речовин, Кп = 5. Суму збору за викиди пересувними джерелами забруднення (Пвп) обчислюють відповідно до кількості фактично використаного пального та його виду на підставі нормативів збору за ці викиди та коригувальних коефіцієнтів визначають за формулою Пвс = (Мі Нбі Кнас Кф), де Мі — кількість використаного пального і -го виду, т; Нбі — норматив збору за 1 т і -го виду пального, грн/т; Кнас — коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту; Кф — коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту. Суму збору за скиди (Пс) обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувального коефіцієнта визначають за формулою Пс = [(Млі Нбі Крб) + (Мпі Нбі Крб Кп)] де Млі — обсяг скиду і –ї забруднювальної речовини в межах ліміту, т; Мпі — обсяг понадлімітного скиду (різниця між обсягом фактичного скиду й ліміту) і -ї забруднювальної речовини, т; Нбі — норматив збору за тонну і -ї забруднювальної речовини, грн/т; Крб — регіональний (басейновий) коригувальний коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства; Кп — коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди забруднювальних речовин, Кп = 5. Суму збору за розміщення відходів (Прв) обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригувальних коефіцієнтів визначають за формулою Прв, = [(Млі Нбі Кт Ко) + (Мпі Нбі Кп Кт Ко)], де Млі — обсяг відходів і -го виду в межах ліміту, т; Мпі — обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і -го виду, т; Нбі — норматив збору за тонну відходів і -го виду в межах ліміту, грн/т; Кт — коригувальний коефіцієнт, що враховує місця розміщення відходів; Ко – коригувальний коефіцієнт, що враховує характер улаштування місця розміщення відходів; Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітне розміщення відходів, Кп=5.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-07-18; просмотров: 65; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.102.163 (0.02 с.) |