Особливості соціального формування дитини у різні вікові періоди її розвитку

На основі детального аналізу формування особистості виявлено особливості її соціального формування. Визначено особли-вості соціального формування у дитячому віці та розкрито вплив означеного процесу на задоволення соціально-культурних потреб дитини залежно від її віку та статі. Обґрунтовано роль сім’ї та навчально-виховного закладу у соціальному формуванні дитини та визначено основні шляхи його вдосконалення у цих визначальних для дитини соціокультурних середовищах.

Ключові слова: дитина, сім’я, школа, потреба, соціальне формування, особистість, процес.

Постановка проблеми. Реалізація нової освітньої парадигми в Україні викликає потребу в оновленні змісту навчання й вихова-ння дітей. Особливого значення надається проблемі їхнього соціального формування. Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст індивіда зумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього належать: приналежність індивіда до визначеної культури, соціально-економічного класу й унікального для кожного сімейного середовища. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні та фізичні фактори.

Суспільство є інститутом, який завжди продукує образ особистості, процес розвитку якої спрямований на осягнення соціуму, історично вироблених форм і способів спілкування з природою, а також норм людських взаємин. Соціальне формування

 

© Олексюк Наталія, 2014

передбачає взаємодію людини з соціальним оточенням, що впливає на активне засвоєння і відтворення нею системи суспільних зв’язків. Соціальне формування належить до тих процесів, під впливом яких люди вчаться спільно жити і ефективно взаємодіяти один з одним [1, 14].

Аналіз остатніх досліджень і публікацій свідчить, що у педагогічній науці активно розробляється проблема створення освітнього, навчально-виховного, розвивального та інших видів середовищ, які зумовлюють соціальне формування особистості. Питання сутності, змісту та структури соціального формування особистості висвітлювалися у дослідженнях Л. Бондаренко, В. Глушкова, А. Дорошенко, І. Колінько, Г. Носова, О. Полуніна та ін. Проте, слід зазначити, що у їхніх роботах поняття соціального формування розглядається у зв’язку з професійним формува-нням особистості. Особливості процесу соціалізації в сім’ї вивчали О. Бондарчук, А. Капська, П. Каптерев, В. Кравець, Л. Чулкова. Особливості взаємостосунків батьків і дітей у сім’ї досліджу-валися Т. Алексєєнко, В. Костів, В. Кузь, І. Сіданіч, Л. Юзефик, В. Перегуда, О. Смирнова, Н. Химич. Цінною рисою праць вітчизняних педагогів М. Алексєєвої, Л. Василенка, Л. Осьмак є аналіз різноманітних дійових відношень підростаючої особистості до навколишнього природного і суспільного середовища. С. Архи-пова, І. Єрмаков, Л. Лєпіхова, Л. Савчин, М. Сохань більше уваги приділяли соціально-психологічній та життєвій компетентностям особистості. М. Гончарова-Горянська аналізує роботи зарубіжних авторів, присвячених означеній проблемі.

Незважаючи на широкий науковий інтерес до проблеми соціального формування дитини, вона і сьогодні залишаєтьсянад-звичайно актуальною та малодослідженою, оскільки постійно змінюються умови, що визначають означений процес.

Мета статті полягає у виявленні та обґрунтуванні соціаль-ного формування дитини у різні вікові періоди її розвитку та визначенні шляхів оптимізації означеного процесу в сім’ї і навчально-виховному закладі.

Формування особистості – це процес становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Виділяють три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування [3, 217].

Виявлено, що джерелом, внутрішнім змістом формування особистості є внутрішні й зовнішні суперечності між: збудже-нням і гальмуванням; задоволенням і незадоволенням, радістю та горем; спадковими даними і потребами виховання; рівнем сформованості особистості й ідеалом (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає особистість до самовдосконалення); потребами особистості та моральним обов’язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона “стримується” моральним обов’язком людини); прагненнями особистості та її можливостями (коли індивід прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень його пізнавальних можли-востей ще недостатній, йому потрібно посилено працювати над собою) [8].

З’ясовано, що соціальне формування – це цілеспрямо-ваний, неперервний і закономірний процес, у ході якого відбуваються якісні зміни особистості, що стосуються її суспільного життя чи окремих його компонентів – соціальних відносин, соціальних інститутів тощо. Процес соціального формування особистості можна охарактеризувати як поступове розширення (у міру набуття індивідом соціального досвіду) сфери її спілкування і діяльності, як процес розвитку саморегуляції та становлення самосвідомості і активної життєвої позиції. Умовою, проявом і результатом соціального формування особистості є її соціалі-зація [1, 25].

Доведено, що соціальне формування є неперервним, але нерівномірним процесом. Неперервність його полягає у постійній потребі особистості у соціальних змінах. Соціальне в людині збагачується, набуває чи втрачає щось, зберігає певний рівень отриманого досвіду. У ході соціального формування особистості задовольняються її соціально-культурні потреби – усвідомлена або неусвідомлена індивідом необхідність наявності знань, умінь, потрібних для активного засвоєння культури суспільства. Цей процес змінюється залежно від багатьох факторів, у тому числі: типу темпераменту, схильностей індивіда, умов середовища, само-активності, статі, віку та ін. [3, 221].

Визначальне значення для процесу соціального формування має суспільне виховання. На сьогодні можна виділити три сфери людського суспільства, які впливають на соціальне і особистісне формування дитини. Передовсім сім’я, а в ній – відносини матері, батька, братів і сестер; по-друге, це група ровесників, і, нарешті, – це все зростаюче спілкування з дорослими людьми ззовні власної сім’ї, взаємовідносини з суспільством і його культурою. Здоровий і гармонійний розвиток дитини відбувається у рамках дії всіх трьох сфер, і недоліки в одній з них можуть його серйозно порушити або затримати. Як найважливіші інститути соціального формування розглядають сім’ю та навчально-виховні заклади [2, 13]. Також вагомими чинниками соціального формування дитини є різноманітні виховні організації, основними соціалізуючими функціями яких виступають: залучення дитини до загальної культури людства; створення умов для її індивідуального розвитку та духовно-цілісної орієнтації; автономізація поколінь; диферен-ціація вихованців, відповідно до суспільної та професійної структури людства; релігія, яка поширює свої моральні цінності на суспільство, в якому існує, дає відповіді на питання про зміст життя, про вічність та істину, гармо­нізує духовний світ віруючого, допомагає йому в усвідомленні своїх проблем та в духовному захисті від світських потрясінь і неприємностей.

Сім’яяк основне середовище формування особистості дитини – це перше людське середовище, з яким малюк тісно стикається і яке повною мірою задовольняє його потреби, формуючи особистість. Така роль сім’ї визначається тим, що в найбільш ранній період розвитку дитина встановлює емоційні відносини лише з дорослими людьми, і значення цих відносин визначається їх постійністю та інтимністю [2, 15]. Основне завдання сім’ї як першого соцiаль-ного iнституту – навчити дитину жити у злагодi з довкіллям i з собою та створити сприятливi умови для її особистiсного становлення.

До основних сімейних чинників, які істотно впливають на соціальне формування дитини відносять: субкультурні (чинники, зумовлені субкультурною своєрідністю сім’ї); чинники, зумовлені виховними можливостями батьків (відображають можливості членів сім’ї у передачі (формуванні) культури дитині); чинники, зумовлені безпосередньою виховною діяльністю батьків;“дитячий” чинник [7, 141].

Основи соціальності дитини, становлення її як особистості, розвиток індивідуальності забезпечує сімейне виховання. Виділяють різні типи сімейного виховання: статусне; соціального призна-чення; виховання, що відрізняється своєрідністю характероло-гічних рис (стиль сімейного виховання); за спрямованістю змісту. Негативні наслідки сімейного виховання нерідко зумовлюються типовими помилками сімейного виховання [1, 29].

На соціальне формування дитини значний вплив також здійснюють взаємини між батьками, авторитет батьків, рівень їх освіти і культури. Сьогодні виділяються такі типи сімейних взаємин: диктат; опіка; мирне співіснування; співпраця.

Шляхом цілісного дискурсу феномену соціального форму-вання особистості визначимо його особливості у дитячому віці та розкриємо вплив означеного процесу на задоволення її соціально-культурних потреб залежно від віку та статі.

У першій позаутробній стадії розвитку дитини, стадії немовляти, виділяють коротку, надзвичайно важливу фазу новонародженості. Починається вона з акту народження, що становить радикальну зміну способу життя дитини та пристосування до нових умов [1, 32]. Головний секрет соціального формування особистості в цей період полягає у тому, що для цього нічого спеціально робити не потрібно. Атмосфера сімейного тепла лежить в основі довіри малюка до світу, відкритості в спілкуванні з людьми, подальшого прийняття ним самого себе [2, 19]. На стадії до одного року дитина розвивається за вiссю “довiра – недовiра”. Ступінь розвитку почуття довiри до iнших людей i світу загалом залежить насам-перед вiд якостi материнської турботи, причому не так вiд кiлькостi їжi чи ласки, як вiд особливостей спілкування, здатностi мaтepi передати вiдчуття стабiльностi, усвідомлення того, що вона є людиною, якiй можна довіряти [7, 148].

Ранній дитячий вік (другий рік життя), за визнанням спеціа-лістів усього світу, – унікальний період у житті людини. Дефіцит спілкування з дорослим і відсутність цілеспрямованого виховання обертаються втратами: є підстава вважати, що втрачаються потен-ційні можливості розвитку [6]. Морально-духовні ціннісні орієнтації також закладаються на другому році життя дитини, коли відбува-ється інтенсивний розвиток вищих психічних функцій. Якщо дитину позбавити активної взаємодії з навколишнім світом, вона не тільки почне відставати розумово, але й назавжди втратить відчуття спільності з ним, втратить бажання осягати нове [1, 39].

Перiод від 3-х до 4-х років позначається початком i розвитком наступної вікoвої кризи – “кризи трьох років”, для якої характерне самоствердження дитини, її намагання все робити самостійно або так, як хоче тiльки вона. Намагання будь-що зламати бажання чи наполегливість дитини може призвести у майбутньому до того, що вона виросте слабохарактерною і малоiнiцiативною, або жорсто-кою та впертою людиною [7, 148].

Найвразливішим i найяскравiшим етапом життя людини, як правило, вважається дошкiльний вік (молодший дошкiльний (3 – 4 роки), cepeдній (4 – 5 років) i старший (5 – 6 (7) pоків). Для дiтей цього віку загальнa стратегiя соціального формування повинна базуватись на гуманicтичних уявленнях про дитину як caмoцінну особистicть, що має свою волю, характер i свiтосприймання [1, 41]. Умовами, що забезпечують успiшнiсть такого виховного процесу в ciм’ї насамперед виступають: виховання i розвиток ціннicногo ставлення до життя, до кожної конкретної особис-тостi; формування потреби в розумiннi iншої людини, повазi її гiдностi й самоповазi; включення бaтькiв i дiтей устосунки, сутнicтю яких є пiклування одне про одного, про iнших; наповне-ння життя добрими справами; нагромадження досвiду гуманних взаємин i поведiнки в емоцiйно насичених ситуацiях, якi вимагають спiвчуття, спiвпереживання i збереження власної гiдностi; викорис-тання кращих традицій національної етнопедагогіки, народної мудрості виховання [2, 27]. Стадiя 3 – 6 pоків визначається розвитком дитини за вiссю “ініціативність – провина”. При цьому iнiцiатива додає до автономії здатнicть брати на себе зобов’язання, планувати, розв’язувати новi завдання, набувати корисних навичок.

Отже, процес соціалізації дошкільника відбувається у колі сім’ї. Здорова сім’я – найприродніше середовище, в якому дитина набуває перший досвід своїх відносин з людьми, з якої вона легко переходить у людське суспільство. Завдання батьків у цей період полягає в розвитку навиків самообслуговування дитини, насиченні її інформацією, підтримці розвитку дитячої гри. Згідно з сучас-ними пiдходами до виховання дошкільника, його необхiдно вправляти у двох основних галузях знань: пiзнаннi своєї iндивiду-альностi(власних потреб, цiлей, iдеалiв, особливостей, можливостей тощо) та умов життя(природних, предметних, соцiальних), вiд яких він залежить i на якi сам впливає. Тому батьки повинні створювати сприятливі умови для вiдкриття та освоєння дити-ною дошкiльного віку двох основних життєвих реалiй – власного “Я” та навколишнього світу [2, 28]. Перехiд вiд дошкiльногo вiкy до школярства в дитячiй психологiї називають малою кризою. У цей період спостерігається низка проблем, труднощів у розвитку дитини [7, 151].

Молодший шкільний вік (вік дітей – 6 (7) – 10 років) відповідає рокам навчання у початкових класах загальноосвітньої школи. У цей період вiдбувається багато змiн: змiнюється соцiальна позицiя (був просто дитиною, тепер став школярем); змiнюється соцiальний iнститут навчання та виховання (не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна дiяльнiсть стає провiдною, обов’язковою, соцiально значущою та оцiнюваною, такою, що розширює права i обов’язки дитини, її взаємостосунки з навколишнiм середовищем; зміню-ється життя дитини (усе пiдпорядковується навчанню та шкiльним справам). Нова роль дитини висуває свої особливі вимоги і до самосприйняття її повсякденного життя. У неї з’являються нові уявлення про те, як поводитися, які її обов’язки стосовно товаришів. Водночас з’являються уявлення і про свої права [1, 42].

Пiдлiтковий вiк – це перiод розвитку дiтей вiд 11 – 12 до 14 – 15 pоків, що вiдповiдає середньому шкільному віку. Особливе мiсце пiдлiткового періоду в циклі дитячого розвитку вiдображено в таких його назвах, як: важкий, критичний, перехiдний. Розвиток соцiальної зрілостi є процесом становленняготовності дитини до життя в суспільстві дорослих якповноцiнного i рiвноправного члена. З прагненням пiдлiткiв швидше стати дорослими пов’язана дуже важлива, провiдна для них потреба в самостiйностi та незалежностi.Ця потреба, зокрема, реалiзується у бажаннi самостiйно дiяти, у здатностi приймати рiшення i захищати власнi погляди, в уміннi без прямого керiвництва, самостiйно досягати поставленої мети [3, 226]. Низка нових явищ у психіці й поведінці підлітка, без сумніву, пов’язаний з процесом статевого дозрiвання. До них належить виникнення iнтepecy до iншої cтaтi, нoвi стосунки мiж хлопчиками i дiвчатками, прояви симпатії, закоханості, особливої сором’язливості, особливих форм мрійливості тощо [1, 44].

Узагальнюючи iдеї виховання хлопчикiв та дiвчаток, можна дiйти висновку, що вони ґрунтуються на засадах ґендерного паритету, оскiльки наголошують на тому, що: немає статево-вiдповiдних видiв людської дiяльностi, освоєння будь-якого виду занять залежить вiд iндивiдуальних iнтepeciв, здiбностей, мотивацiї дiяльностi; i чоловiк, i дружина вiдiграють однаково вагомi ролi в сім’ї та вихованнi дитини; хлопчики i дiвчатка, чоловiки i жiнки мають piвнi можливостi в оволодiннi трудовими вмiннями та навичками кap’єpнoгo росту; у вихованнi дiтей слiд виходити з тези про piвнi здiбностi, можливостi статей та їxнix життєвих сценарiїв на майбутнє; недопустимо протиставляти дiтей за статевою ознакою у рiзних сферах життєдiяльностi, iгpax, навчаннi, планах на майбутнє; важливо розвивати вмiння дiтей протистояти стереотипам i статевотипiзованим очiкуванням: їх прийняття може обмежити особисте життя; важливо підтримувати дружнє спiвiснування статей в ґендернонейтральному вихованні [6].

Висновки. Отже, формування особистості в дитячому віці – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Cоціальне формування є необхідним явищем у процесі розвитку дитини, оскільки лише у суспільстві і під його впливом можливий всебічний і гармонійний розвиток особистості. Процес соціального формування особистості визначається багатством ідейних, моральних, інтелектуальних, естетичних відносин, які у своїй єдності становлять духовне життя особистості. У ході соціального формування особистості задовольняються її соціально-культурні потреби – усвідомлена або неусвідомлена індивідом необхідність наявності знань, умінь, потрібних для активного засвоєння культури суспільства. Осередком соціального форму-вання особистості дитини стає сім’я з усіма її багатогранними відносинами. Саме батьки закладають основу для всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини, що є ґрунтом для подальшого розвитку; формують правильні уявлення дитини про роль громадянина в суспільстві, працівника – на виробництві, товариша, друга – у повсякденному житті, жінки і чоловіка – у сім’ї. Окрім батьків вагомим суб’єктом соціального формування дитини виступають навчально-виховні заклади і, особливо, школа.

Основними шляхами вдосконалення соціального формува-ння дитини в сім’ї та навчально-виховному закладі, як визначальних для неї соціокультурних середовищах є: підготовка молоді до сімейного життя; підтримка позитивного морального клімату; психологічна і моральна підготовка до народження дитини; забезпечення взаємодії сім’ї та інших виховних інститутів; забезпече-ння єдності та узгодженості виховних зусиль батьків і учителів; формування критичного підходу батьків до своєї педагогічної діяльності.

Література

1. Архипова С.П. Основи андрагогіки: [навч. посіб.] / С.П. Архи-пова. – Черкаси: ЧДУ, 2004. – 118 с.

2. Звєрєва І.Д. Основи батьківської компетентності: [навч. посібник] / [упоряд.: Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, Н.Ю. Шевченко]; [заг. ред. І.Д. Звєрєвої]. – К.: Науковий світ, 2006. – 156 с.

3. Звєрєва І.Д. Соціальна педагогіка: Мала енциклопедія / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, І.В. Братусь та ін.; [ред. проф. І.Д. Звєрєвої]. – К.: Центр учб. л-ри, 2006. – 336 с.

4. Ларцев В.С. Формування особистості: детермінанти, проблеми, перспективи (соціально-філософський аналіз) ׃ автореф. дис.... д-ра філософ. наук: 09.00.03 / В.С. Ларцев; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2003. – 31 с.

5. Лєпіхова Л.А. Соціально-психологічна компетентність у поведінці особистості / Л.А. Лєпіхова // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 2. – С. 65 – 69.

6. Мудрик А.К. Соціальний інтелект та соціальна компетент-ність / А.К. Мудрик // Практична психологія та соціальна робота. –2006. – № 3. – С. 4 – 6.

7. Соціальна педагогіка: підручник. – 5-те вид. виправ. та доп. / [За ред. проф. А.Й. Капської]. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.

8. Шахрай В.М. Формування соціальної компетентності особистості як умови її якісної взаємодії з суспільством / В.М. Шахрай // Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. – 2012. – № 7 (242). – Ч. ІІ. – С. 53 – 59.

Олексюк Наталия. Особенности социального формиро-вания ребенка в разные возрастные периоды его развития. На основе детального анализа формирования личности выявлены особенности ее социального формирования. Определены особен-ности социального формирование в детском возрасте и раскрыто влияние указанного процесса на удовлетворение социально-культурных потребностей ребенка в зависимости от его возраста и пола. Обоснована роль семьи и учебно-воспитательного заведения в социальном формировании ребенка и определены основные пути его совершенствования в этих определяющих для ребенка социокультурных средах.

Ключевые слова: ребенок, семья, школа, потребность, социальное формирование, личность, процесс.

Oleksіuk Natalia. Features of the social formation of the child at different ages of it’s development. Based on a detailed analysis of identity formation revealed features of its social formation. The features of the social formation in childhood and reveals the impact of this process may meet social and cultural needs of the child depending on their age and gender. The role of the family and the educational institution in the social shaping of the child and the main ways to improve these determinants for child socio-cultural environments.

Key words: child, family, school, need, social formation, personality, process.

 

 

 

УДК 378.147:811.111

П 12

Галина ПАВЛИШИН