Конфігурація проходів і проїздів

Всі дороги – пішохідні, автомобільні, вантажні, службові – за своєю природою лінійні. І в усіх є початкова точка, з якої ми рухаємося через послідовність просторів до пункту призначення, лінія шляху залежить від способу пересування. Якщо людина йде пішки, вона може повернутися, зупинитися, відпочити за бажанням. Велосипедист, а тим більше автомобіліст уже не мають у своєму розпорядженні можливості різко змінювати швидкість або напрямок руху. Цікаво, однак, що, хоча автомобілю (або будь-якому іншому транспортному засобу на колесах) в ідеалі потрібна дорога шириною, що відповідає радіусу його розвороту, він може обійтися й проїздом, ширина якого зводиться тільки до його власних розмірів. Пішоходу ж, з його здатністю до несподіваних змін напрямків, потрібен ширший простір, ніж розміри його власного тіла, і більша свобода у виборі траєкторії шляху.

На перехресті або перетині доріг завжди доводиться робити вибір. Довжина й масштаб пересічних доріг можуть допомогти нам розрізнити, які з них головні й відповідно ведуть у більші простори, а які другорядні – ведуть у менш значні простори. На перетині ідентичних доріг необхідно влаштовувати простір, достатній для того, щоб можна було зупинитися й зорієнтуватися. Форма й масштаб входів і проходів повинні також відбивати функціональні й символічні розходження між, скажемо, приватною власністю або службовим коридором (рис. 3.34).

 

 

 

Характер конфігурації проходу, з одного боку, залежить від організації просторових об’ємів, які він зв’язує, з іншого боку – він сам впливає на неї. Конфігурація проходу може підкреслювати структуру просторової організації, якщо буде повторювати її малюнок. Або навпаки – конфігурація проходу може контрас-тувати з формою просторової організації, створюючи візуальний контрапункт. Подумки уявляючи собі повну конфігурацію проходів у будівлі, ми легше будемо орієнтуватися в ній і розуміти її просторову композицію (рис. 3.35).

	Рис. 3.35. Характер конфігурації проходу

 

Конфігурація проходу може бути: лінійна, радіальна, спіральна, решітчаста, сітчаста, змішана.

1. Всі дороги лінійні. Пряма дорога може бути головним елементом, який організовує ряд просторових об’ємів. Вона може бути також криволінійною, сегментально пересікатися з іншими дорогами та мати відгалуження (рис. 3.36).

            

 

 

2. Радіальна конфігурація складається з лінійних доріг, що мають загальну центральну точку, з якої вони виходять або до якої вони сходяться (рис. 3. 37).

 

 

 

 

3. Спіральна конфігурація являє собою єдину безперервну дорогу, що, починаючи у центральній точці, обертається навколо неї і постійно віддаляється від неї (рис. 3.38).

 

 

  

 

4. Решітчаста конфігурація складається із системи                     взаємоперпендикулярних доріг, які при перетині утворюють регулярні – квадратні або прямокутні – просторові інтервали. 

5.  Сітчаста конфігурація складається з доріг, які зв’язують точки в просторі.

6. У реальному будівництві зазвичай використовуються комбінації з описаних вище конфігурацій. Вузлові точки конфігурацій зв’язані, як правило, із центрами ділової активності. Тут розташовуються входи до різних приміщень, елементи з вертикальними комунікаціями – сходи, пандуси, ліфти. У цих пунктах визначаються напрямки руху до будівель, а також забезпечується можливість зупинитися, відпочити, зорієнтуватися. Щоб уникнути плутанини, система переміщень у споруді повинна бути влаштована в ієрархічному порядку: проходи й пункти їхнього перетину повинні мати різний масштаб, форму, довжину й розміщення (рис. 3.39).

 

3.7. Взаємовідносини міграційних трас із просторовими    об ’ ємами

 

Траси проходів або проїздів можуть бути пов’язані із простором, з яким вони з’єднуються,  наступним чином:

П овз просторові об’ єм и (рис. 3.40):

–    зберігається цілісність кожного просторового об’єму;

–    прохід має гнучку конфігурацію;

– для зв’язку проходу з об’ємами може використовуватися проміжний простір.

 

 

Рис. 3.40. Прохід або проїзд повз просторові об’єми

 

 

Крізь просторові об ’ єми (рис. 3.41):

– прохід може йти крізь просторові об’єми по осі, під кутом або по краю;

– прохід, що перетинає простір, утворює всередині нього ділянки, де можна зупинятися й рухатися.

 

Рис. 3.41. Прохід або проїзд крізь просторові об’єми

Веде у певний просторовий об ’ єм

– прохід заданий розташуванням простіру – такий тип просто-рового зв’язку об’єму із проходом служить для підходу й входу у функціонально й символічно важливе приміщення (рис. 3.42).

 

Рис. 3.42. Прохід веде у певний просторовий об’єм

Форми міграційних просторів

Міграційні простори становлять частину будь-якого спорудження й займають значну частину архітектурного об’єму. Форма й масштаб подібних просторів повинні відповідати найрізноманітнішим потребам людського руху в ходьбі, у зупинках, у необхідності відпочинку тощо.

Форми міграційного простору варіюються залежно від того, як:

–  окреслені його границі;

– його форма співвідноситься з формами просторів, які він зв’язує;

–  задано масштаб, пропорції, умови освітлення й огляду;

–  розташовуються входи до нього;

–  вирішується ситуація з перепадами рівнів (наявність сходів, пандусів тощо).

Міграційні простори бувають:

а) замкнуті – утворюють галерею або окремі коридори, зв’язані з просторами через прорізи в стінній площині;

б) відкриті з однієї сторони – утворюють балкон, галерею, візуально й просторово злиті зі з’єднаними просторами;

в) відкриті по обидва боки – утворюють колонаду, що фізично продовжує простір, через який вони проходять.

Ширина й висота перехідного простору повинні пропорційно відповідати типу руху в ньому. Громадський променад повинен відрізнятися по масштабу від переходу в приватному маєтку або від службового коридору.

Вузький замкнутий прохід, природно, спонукає рухатися вперед. Секційне розширення міграційного простору дозволяє збільшити потік руху, створити місця для зупинки, забезпечити різноманітний огляд. Його можна також збільшувати за рахунок злиття із просторами, через які він проходить (рис. 3.43).

 

 

 

У великому просторі прохід може не мати чітких межі обрисів, у такому випадку він буде скоріше залежати від характеру використання приміщення й розташування меблів (рис. 3.44).

 

 

 

 

Сходи дозволяють здійснювати вертикальні зв’язки між поверхами будинку або в зовнішньому просторі. Ухил сходів, заданий висотою підйому, повинен бути спроектований відповідно до реальних рухів тіла людини. По занадто крутих сходах фізично й психологічно важко, а часом і небезпечно підніматися. Східці пологих сходів повинні мати глибину та висоту, що відповідає людському кроку (рис. 3.45, 3.46).

 

 

 

                        

 

 

 

 

Сходи повинні мати достатню ширину не тільки для проходу людини, але й для переміщення різноманітних предметів, у тому числі меблів і обладнання. Ширина сходів – це також своєрідний «ключ» до визначення їхнього характеру. Широкі пологі східці начебто запрошують увійти, тоді як круті й вузькі сходи зазвичай ведуть у більш приватні приміщення (рис. 3.47).

Сходові марші перериваються сходовими площадками, що дозволяють відпочити під час підйому чи спуску. Разом з ухилом сходів, розташування площадок визначає ритм і темп руху людини на сходах. Зв’язуючи різні рівні, сходи можуть підсилювати динаміку руху, а також переривати його, визначати зміни напрямку або зупиняти рух.

 

 

 

 

        а)                                                в)

 

           б)                                                    г)                                                                                    

 

Конфігурація сходів задає напрямок руху при підйомі або спуску. Існує декілька основних типів конфігурації: пряма, кутова, U-образна, заокруглена, спіральна різних видів тощо (рис. 3.48, 3.49, 3.50).

 

 

 

              

 

                                                                       б)

 

 

                                                                                                                                        

 

 

 

  

 

Сходи являють собою тривімірну форму, оскільки їхній спуск і підйоми відбувається в тривімірному просторі. Ця особливість за умов відповідного облаштування і оздоблення дозволяє трактувати сходи як скульптурний елемент. Більше того, простір зі сходами може сформуватися в грандіозну скульптурно-сходову композицію        (рис. 3.51, 3.52, 3.53).

 

 

 

	Рис. 3.51. Скульптурно-сходова композиція – резеденція епископа в Вюрцбурзі