Конструктивні системи несучих

ТЕОРІЯ АРХІТЕКТУРИ

Навчальний посібник

 

 

Видавництво Національного авіаційного університету «НАУ-друк»

 

Київ 2010

УДК 72.01(075.8)    

 ББК Н1я7

Б 254         

                

Рецензенти:

О. І. Седак – канд. архітектури, проф., НАОМА.

С. Г. Буравченко – канд. архітектури, доцент, заступник директора УкрНДІцивільсільбуд.

О. А. Трошкіна – канд. архітектури, доцент кафедри архітектури Національного авіаційного університету.

 

Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету –

Л. М. Бармашина, В. І. Васильченко, О.М. Петрушевський

(протокол № 4/10 від 25.05.2010 р.)

 

 

Бармашина Л. М.

Б 254 Теорія архітектури: Навч. посібн. – Вид-во Нац. авіац.  ун-ту, «НАУ- друк» 2010, - 172 с.

 

           Викладено основні теоретичні аспекти архітектурної композиції. Розглянуто наступні групи питань: конструктивні системи несучих та інших конструкцій, зокрема стійково-балкова, склепінна, консольна та інші тектонічні системи, а також особливості тектоніки різних просторових конструкцій; теорія кольору в архітектурній композиції, просторові та психологічні властивості кольорів, колірна композиція, кольорове вирішення міської забудови, композиційні властивості архітектурного простору.

Для студентів напряму 1201 «Архітектура».

 

 

УДК 72.01(075.8) 

ББК Н1я7

 Ó Бармашина Л. М., Васильченко В. І.,

                                                         Петрушевський О.  М.,  2010

Зміст

	Вступ……..………………………………………………………	4
1.	Конструктивні системи несучих та огороджуючих конструкцій……………………….	5
1.1.	Стійково-балкова та каркасна тектонічні системи …………….	8
1.2.	Склепінчаста тектонічна система………………………………	18
1.3.	Консольні тектонічні системи. Конструктивні системи із         V-подібними опорами……………………………………………	27
1.4.	Просторові несучі конструкції………………………………….	36
1.5.	Тектоніка просторових решітчастих конструкцій…………….	40
1.6.	Тектоніка складчастих конструкцій…………………………….	51
1.7.	Тектоніка оболонкових просторових конструкцій……………	54
1.8.	Тектоніка висячих просторових конструкцій…………………	62
1.9.	Тектоніка поєднання різних конструктивно-просторових систем в архітектурній композиції...............................................	70
2.	Теорія кольору в архітектурній композиції...	76
2.1.	Природа кольору. Систематизація кольорів. Психологічні властивості кольору…..………………………………………….	76
2.2.	Гармонія кольору. «Теплі» й «холодні» кольори……………..	89
2.3.	Просторові властивості кольору……………………………….	94
2.4.	Вплив кольору залежно від структури поверхні й характеру матеріалу…………………………………………………………	100
2.5.	Об`єднання різних елементів просторого середовища за допомогою кольору……………………………………………..	106
2.6.	Колірне вирішення міської забудови……….………………….	107
2.7.	Колірна композиція……………………………………………..	108
3.	Властивості архітектурного простору………	114
3.1.	Зовнішній вигляд споруд……………………………………….	114
3.2.	Архітектурний ансамбль………………………………………….	119
3.3.	Інтер’єр та визначення його просторовості …………………..	126
3.4.	Виявлення просторовості композиції………………………….	138
3.5.	Вхід до будівлі чи споруди…..………………………………….	146
3.6.	Конфігурація проходів і проїздів……………………………….	149
3.7.	Взаємовідношення міграційних трас із просторовими    об'ємами…………………………………………………………….	152
3.8.	Форми міграційних просторів……………………………………..	153
3.9.	Технічний та візуальний масштаб………………………………..	161
	Список літератури…………………………………………………	171

ВСТУП

Архітектура – це галузь діяльності людини, спрямована на формування штучного матеріального середовища, в якому відбуваються всі життєві процеси суспільства та його окремих членів – праця, побут, культура, спілкування, відпочинок тощо. Як матеріальне виробництво архітектура спирається на науку та будівельну техніку, як матеріальне середовище – віддзеркалює соціальні умови суспільства, як мистецтво – здатна справляти глибокий емоційний вплив.

Архітектурне проектування будівель, споруд та їх комплексів здійснюють відповідно до функціональних вимог, фізичних законів та законів краси. Зміст творів архітектури має соціально-функціональну, емоційну та художню складові, які втілюються в матеріально-просторових формах.

Мета курсу «Теорія архітектури» – забезпечення студентів теоретичними знаннями що­до тектонічних засад об`ємно-просторової композиції, її категорій та засобів для подальшого використання цих знань у проектуванні малих архітектурних форм, інтер`єрів, будівель, споруд та містобудівних утворень. Дисципліна «Теорія архітектури» має самостійне значення і є базовою для вивчення дисциплін «Архітектурна композиція» та «Архітектурне проектування».

У результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

– способи виконання графічних вправ на створення різних видів композицій із використанням засобів, властивостей, принципів і прийомів композиційно-художнього моделювання архітектурної форми та урахуванням тектоніки матеріалів і конструкцій;

– принципи побудови фронтальної, об’ємної і просторової композиції з урахуванням тектоніки матеріалів і конструкцій, а також досягнення цілісності, композиційної єдності та естетичної виразності запропонованого рішення;

– можливості використання засобів формоутворення та моделювання архітектурних об’ємів із урахуванням тектоніки різних матеріалів і конструктивних систем;

Навчально-методичний посібник відповідає робочій навчальній програмі дисципліни. Цей посібник слід розглядати як розгорнутий план дисципліни.

 

ВЛАСТИВОСТІ КОЛЬОРУ

                                                                                                                

Колір	Оптична дія
Жовтий	Світлий, близький, однорідний, що випромінюється
Жовтогарячий	Світлий, близький, однорідний, що випромінюється, виступаючий
Червоний	Світлий,  дуже близький, однорідний, що випромінується
Пурпурний	Однорідний
Фіолетовий	Похмурий, далекий
Синій	Темний, далекий, однорідний
Синьо-зелений	Темний, далекий
Зелений	Далекий, однорідний
Жовто-зелений	Світлий
Білий	Світлий, відступаючий, однорідний
Чорний	Темний, плотний
Сірий	Невизначений
Червоно-коричневий	Темний
Жовто-коричневий	Світлий, виступачий

Контраст. На перший погляд контраст – поняття дуже просте. Його в загальній формі можна визначити як протиставлення предметів або явищ, що різко відрізняються один від одного за тими або іншими властивостями. Але при такому визначенні залишається сутність контрасту й відзначаються лише його зовнішні умови. А суть контрасту, мабуть, можна бачити в тому, що різко протилежні за будь-якими параметрами предмети або явища разом викликають у нас якісно нові відчуття й почуття, які не можуть бути викликані при сприйнятті їх окремо.

Контрасти розділяються на два види: ахроматичний (світловий) і хроматичний (колірний). У кожному з названих контрастів у свою чергу розрізняються контрасти: одночасний, послідовний, крайовий.                                       

Нюанс. Однією з просторових властивостей кольору є так звана деградація тонів, коли один колірний тон непомітно переходить в інший і далі, утворюючи перетікання одного кольору в інший, створюючи в такий спосіб кольорову гаму, яку можна визначити як співзвуччя близьких між собою за насиченістю й тоном кольорів.

«Нюанс» французькою означає «відтінок», і, здавалося б, їх можна розглядати як синоніми. Однак досить часто можна знайти й різні тлумачення цих слів.

Відтінок – це якість колірної плями, що додатково характеризує його кольоровість, у таких визначеннях: «сірий червонуватого відтінку», «блакитнувато-зелений» тощо. Відтінком також називають і зміну колірної плями в якому-небудь напрямку.

Нюанс – це тонкий, кількісно незначний різновид колірних плям, зближених між собою по колірному тону. Нюанс виражає завжди характеристику одного колірного тону щодо іншого.

Колір і просторові форми. За допомогою кольору можна усунути елементи й деталі, що перешкоджають створенню необхідного враження. Так, на стелі, пофарбованій у темно-синій колір, малопомітна громіздка балка, що не допомагає необхідному  членуванню простору.

Сприйняття простору також залежить від величини й місця розташування активного за кольором головного об’єму. Більша об’ємна форма, пофарбована у «виступаючі» кольори, перебуваючи на першому плані, домінує в просторі, підкоряє його собі. Якщо простір має спрямованість нагору, у колірному рішенні необхідно особливо враховувати вагові й фактурні властивості кольорів.

Оперуючи просторовими й фактурними властивостями кольору, можна підкреслити або послабити фронтальний характер простору.

У порівнянні з такими замкнутими, твердими й кутастими формами простору, як куб і призма, більш складні й емоційні по сприйняттю пластичні текучі форми. Вони надають неповторність сучасним суспільним будинкам з характерним криволінійним обрисом плану або складних поверхонь великопрогонних покриттів, викликають зацікавленість інтер’єром.

Більш проста циркульна форма простору виражає замкнутість, рівноцінність, зосереджує увагу на формі й ідеї приміщення. Тут успіх взаємодії форми й кольору ґрунтується головним чином на просторових і фактурних властивостях останнього.

Колір дозволяє виразити ідею цілісності н нерозчленованості «текучого простору» загальною одноколірною площиною стін або підлоги або стелі. Пронизуючи прозорі площини засклених перегородок, колір поверхні, що обгороджує, поєднує суміжні приміщення й внутрішній простір із зовнішнім.

Для зв’язку інтер’єра з екстер’єром, створення відчуття незамкнутості внутрішнього простору його замикають стінами, зокрема кольоровими, з однієї або декількох сторін, а інші склять по всій висоті. У вестибюлі й холи через засклення вводять незвичайні для інтер’єра кольороносії – зовнішнє замощення, газони й навіть чагарники. Стіни виконують із цегли або бутового каменю грубого наколу.

Виразність лінії чітко видна, коли границі кольорів збігаються із границями поверхонь, що сполучають, за умов великого колірного й особливо світлотного контрасту між ними – інакше кажучи, при великій відмінності за кольором і світлотою стіни від підлоги або стелі. Але якщо структурні лінії утворені сполученнями різних поверхонь тільки самих покриттів, як, наприклад, в аеропорті Саарінена в Нью-Йорку, різнобарвність цих поверхонь недоречна. Втім, вона може бути присутньою в нижній зоні стін за умов вдалого композиційного рішення. Багата пластика й структурні лінії покриття моделюються тільки світлотними градаціями при світлому одноколірному рішенні. На темній поверхні світлотні градації не помітні.

Виявлення структурних ліній може бути досягнуто і іншими засобами. Наприклад, у просторі обрис однієї колірної площини сприймається на тлі іншої тільки на певній відстані. Однак роль поліхромії при цьому підкоряється все тій же загальній закономірності.

Активність сприйняття прямо пропорційна колірному й особливо світлотному контрасту. Але незалежно від походження структурних ліній, просторова оцінка інтер’єра залежить головним чином від характеру їхнього зіставлення один з одним –напруженого, розслабленого або спокійного.

Прагнучи підвищити виразність або тектонічну значимість структурної лінії, її багаторазово паралельно повторюють, підсилюючи кольором і світлотінню, як в ордерному антаблементі, або перетворюють у лінійну форму в склепінчасто-баневих покриттях у вигляді різних обрамлень (нервюри готичних склепінь), або оголюють елементи конструкцій (ванти, ребра тощо), художньо їх осмислюючи.

Необхідно підкреслити, що сама лінія в її чистому вигляді в архітектурі завжди мала й має самостійне значення. Це підтверджують лінія ентазису, волюта іонічної капітелі, профіль античного ордера, обрис купола, вигин вантів, нарешті, навіть вигин спинки барочного стільця або плавний профіль античної вази. Пряма, горизонтальна або похила, ламана або вигнута, стрімка, енергійна, напружена, як сталева пружина, або млява й розслаблена, плавно поточна або пульсуюча, на площині або в просторі, лінія здатна розповісти багато про що й багато чого виразити.

Вибір кольору в подібних випадках визначається самим характером лінії й формою, якій вона належить. Це дає підставу говорити про своєрідну лінійну поліхромію в інтер’єрі. Але простір інтер’єра може й не мати структурних ліній, якщо поверхні, що обгороджують, сполучаються за допомогою плавного переходу, пофарбовані в один колір і рівномірно освітлені розсіяним світлом. Видимих ліній стиків немає й у просторі, утвореному півсферою.  У цьому випадку правильна оцінка простору утруднена й потребує  вживання спеціальних заходів.

За допомогою кольору ритмічне розгортання простору або контрастна зміна просторових вражень одержує колірне підтвердження й підкреслюється світлом.

Контрастному протиставленню двох і більше просторів має  відповідати контрастне співвідношення основних кольорів за  однією, декількома або одночасно за всіма характеристиками. Коли таке реально існуюче протиставлення просторів небажане, воно може бути ослаблене також колірним контрастом, але у зворотному порядку. У великому просторі колір може створити ілюзію його зменшення, а в малому – збільшення.

Нюансні зіставлення двох і більше просторів ще більше виявляються як такі нюансним колірним супроводом, наприклад,  у вигляді рівноступеневого колірного ряду за світлотою або насиченістю.

Таким чином, організація простору і його колірне рішення тісно взаємопов’зані. Це пояснюється загальними законо-мірностями композиції – контрастом, нюансом, тотожністю – і підкоряється чіткій логіці загального композиційного задуму.

Цікаво, що пофарбування поверхонь має дуже велику композиційну маневреність кольорів, дає можливість досягти більш високого рівня насиченості й більшої кількості кольорів у порівнянні з кольороматеріалами. Однак ступінь виразності кольорів деяких барвників настільки значна, що вимагає дуже обережного ставлення до себе.

Та характеру матеріалів

Великий вплив на сприйняття кольорових поверхонь робить їхня структура й характер матеріалу. Поверхні бувають, наприклад, дзеркально гладкими, шорсткуватими тощо. Вони можуть бути рівними, нерівними й мати вигнуту форму. Нерівності можуть розташовуватися в певному порядку (у вигляді візерунка) або бути розкиданими безладно. Поверхня предмета залежно від своєї структури справляє певне оптичне враження і викликає особливе подразнення ока. Структура поверхні робить надзвичайно сильний вплив на характер кольору. Особливо чітко це проявляється тоді, коли в межах якої-небудь групи кольорів змінюють структуру кольорової поверхні.

При виборі кольору художника й архітектора в першу чергу цікавить його естетичний вплив. Вони розрізняють:

1) простий естетичний вплив окремого кольору або сполучення кольорів;

2) загальне художньо-естетичне враження.

Останнє включає весь простір, що сприймається. Колір ми сприймаємо не ізольовано. Навіть у невеликому фрагменті, як правило, сполучається декілька кольорів, які підсилюють або послаблюють один одного. Завдяки кольору ми бачимо предмет, але крім цього колір викликає певні переживання, почуття. Тому колір слід обирати дуже продумано та обгрунтовано. Свідоме групування різних кольорів, в основу якого покладені ті або інші вихідні позиції, називають комбінаторикою. Оцінка й використання комбінованих кольорів – важливий крок на шляху вибору кольору.

Предмет, на який наноситься та чи інша фарба, особливо його функціональне призначення й характер поверхні, дуже впливає на справлене кольором враження. Розглядаючи відношення кольору й предмета, говорять про цілісне враження або про єдність кольору й форми. Таким чином виникає гармонія.

Якщо розглядати можливості вибору кольору з позицій естетики, то можна розрізнити три поступові градації:

· комбінаторика, тобто груповання кольорів за елемен-тарними естетичними законами – подібності, симетрії або контрасту;

· гармонія, тобто вибір сполучення кольорів з урахуванням особливого впливу кольору або його виразності у зв’язку                  з предметом або його структурою;

· динаміка кольору, тобто вибір кольору, спрямований на певний психофізіологічний вплив. При цьому найсуворішим чином враховуються показники активності кольору, висвітлення (модуляція світла й тіні) і простір приміщення (включаючи перспективу), його функції, меблювання, устаткування.

Безліч факторів, які доводиться враховувати при колірному рішенні, робить необхідною розробку відповідного проекту.

У процесі розроблення проект проходить певні стадії – від вибору загального колірного рішення до оформлення окремих деталей, а саме:

1. Вибір проектного рішення, що обумовлюється загальними композиційними законами – враховуючи архітектуру й функціо-нальне призначення конкретного інтер’єра. При цьому визначаються домінуючі світлі й темні поверхні.

2. Визначення колірного тону насиченості використовуваних кольорів, необхідних для досягнення бажаного ефекту. Розподіл цих кольорів на основних поверхнях.

3. Розподіл окремих кольорів для фарбування будівельних деталей (колони, балки й нижні поверхні конструкції) залежно від умов праці.

Отримане сполучення кольорів урівноважується відносно розмірів поверхонь і інтенсивності їхнього кольору, причому виходять із того загального враження, яке повинен справляти інтер’єр. Цілісність загального враження не повинна порушуватися неправильно обраними другорядними й супутніми кольорами.

Проект колірного рішення може бути представлений у вигляді ескізу. Але ескіз не дає ще повної гарантії того, чи буде практично отриманий задуманий інтер’єр. Більш доцільно виготовити макет з необхідними деталями, включаючи висвітлення. Однак і при наявності макета необхідно випробувати кольори в натурі. При виконанні проекту колірного рішення потрібна гарна просторова уява й багатий досвід.

Фактура колірної поверхні. Про роль фактури поверхні в сприйнятті кольорів наочно говорять прості приклади. У каштана, що впав з дерева й звільнився від колючої оболонки, дуже гарні блискучі коричневі кольори. Обсохнувши, він стає тьмяним і малопривабливим. Мокра галька на морському березі іскриться безліччю відтінків із чітким шаруватим малюнком, а висохнувши, втрачає всю свою красу. Такі розходження в сприйнятті одних і тих самих кольорів обумовлені видимою структурою поверхні кольороносія.

Властивість поверхні матеріалу, що залежить від характеру її обробки й світловідображення і впливає на сприйняття її кольорів, називається фактурою.

Шліфування або полірування природного каменю, спеціальна підготовка штукатурки під фарбування, фактура й технологія фарбування (клейова, масляна, полівініл-ацетатна, силікатна, казеїнова фарби), великофактурна мастична обробка по-різному впливають на сприйняття кольорів. Добре відомо, як чітко виділяються за кольорами при масляному фарбуванні поверхні пропуски при торцюванні. Розрізняють три види фактур. Матова поверхня – мілкопориста, шорсткувата, що розсіює світло в різних напрямках, однаково яскрава з усіх точок огляду, а тому сприймається рівномірно освітленою, яка ніколи нічого не відбиває дзеркально, але відбиває при цьому рефлексно-кольорові промені. Це фактура цегли, штукатурки, деревинно-стружкових плит, клейового фарбування, сукна тощо.

Глянцева поверхня не відбиває навколишніх предметів, але має слабкі відблиски. Це фактура масляного фарбування, лаку, лінолеуму, лінкрусту, пластмаси, глазурованих плиток, шлако-ситалу тощо.  Для неї властивий своєрідний шовковий блиск, що виникає на гладенькій поверхні дрібночарункової структури, характерної для особливих сортів паперу, пластмасових плівок, довгограючих платівок тощо.

Блискуча поверхня – зовсім гладенька, що відбиває світло в одному напрямку, має світлі відблиски, тобто дуже яскрава з певної точки огляду, але темна – із всіх інших, відбиває навколишні предмети. Таку фактуру мають кольорове лицювальне скло, дзеркала, поліровані природний камінь і метал.

Залежно від виду фактури й властивого їй характеру світловідображення один і той самий колір має різний вигляд. При блискучій фактурі, що відбиває багатобарвне середовище інтер’єра й створює відблиски, неоднорідні за колірним тоном кольори у місцях відблисків повністю гублять насиченість, різко змінюють світлоту, набувають безліч відтінків, перетворюється із власного в обумовлений. У той же час численні яскраві відблиски кольоропредметного добутку інтер’єра можуть проявляти себе як об’єднуючий фактор.

Присутність в інтер’єрі великих кольорових поверхонь або безлічі предметів із блискучою фактурою, наприклад, стін, облицьованих полірованими матеріалами, паркетних підлог з лаковим покриттям, полірованих меблів, придає йому жвавість, розкішність, розмаїтість, ілюзорно розширює простір, але в той же час зорово деформує колірні поверхні й об’єми, спотворює кольори і їхні співвідношення, вносить занепокоєння. Цього прийому слід  уникати в приміщеннях для виконання функціональних процесів, що не допускають блискучості та вимагають рівномірного освітлення й строгості загального вигляду інтер’єра.

У цьому випадку більш придатні поверхні з матовою фактурою. Дифузно розсіюючи світло, вони більше комфортні, створюють сприятливе зорове середовище, викликають враження просторової визначеності й шляхетності. Матова фактура, рівномірно освітлена стандартним джерелом світла, виражає власні властивості кольорів й їхні співвідношення, справжній характер колірних площин і пластику обсягів. При великій насиченості кольорів саме вона в силу багаторазового відбиття сприяє появі колірних рефлексів.

Світлокольорові ефекти можуть бути як бажані, так і неприпустимі. Таким чином, взаємовплив кольорів і фактури визначається специфічними особливостями матеріалу кольороносія й способом обробки його лицьової поверхні, тобто характером світловідбиття. Тут першорядного значення набуває взаємодія: світло, кольори, матеріал. Співвідношення різних фактур кольорових поверхонь надзвичайно розширює можливості колірної композиції, одним з основних засобів якої й служить фактура.

Властивості матеріалів і кольорів. Холодні відтінки – зелені, блакитні, сині – на гладеньких поверхнях із дрібнозернистою мало помітною глянцевою фактурою, а також кольори білих поверхонь, пофарбованих кольоровим світлом, мають вигляд менш матеріаль-них, повітряних, плоских, фронтально розташованих у просторі на невизначеній відстані від глядача. Ці кольори називають незалежними. Вони маскують природу матеріалу й рельєф поверхні, небажані для фарбування кривих поверхонь і при розсіяному світлі, коли ця кривизна повинна бути чітко видна (наприклад, круглі колони).

Надзвичайні кольори мають деякі породи мармурів, що пропускають світло на глибину до 5 см, створюючи тим самим ефект світіння. Каррарський мармур просвічується на глибину до  3 см, деякі породи уральського мармуру – на 1-2 см. Окремі зразки нещодавно відкритої породи українського мармуру біля селища Негребівка Житомирської області просвічуються до 4-5 см. За допомогою фактури можна змінити ілюзорне положення кольорових поверхонь, обумовлене їхніми просторовими властивостями. Однак кольори залежать не тільки від фактури поверхні, але й від будови речовини. Ця залежність особливо виражена в металах.

У силу життєвого досвіду одні сполучення матеріалів і кольори сприймаються людиною як звичні, інші – як протиприродні, викликаючи зухвалу негативну психологічну реакцію. Важко собі уяввити лід червоним, хліб синім або чавун рожевим. Природність або протиприродність сполучення кольору й матеріалу – не тільки логічний умовивід, але й чи не головний критерій естетичної оцінки.

Природність, «правда» матеріалу не суперечать «дивному». Найфантастичніші сполучення кольорів, структури, малюнка, фактури, що трапляються в природі, у мінералах, на перевірку повністю відповідають справжній сутності природно пофарбованих матеріалів.

Ми завжди дивуємося несподіваному враженню від незвичайного сполучення кольорів й матеріалу, але не його  протиприродності (хоча й це можливо).

В усі часи в руках талановитих народних майстрів зовні нічим не примітний камінь, скорчене кореневище або березовий «кап» перетворювалися в надзвичайно багату по малюнку, фактурі й кольорам поверхню. Умільці добре знають засоби й способи обробки того або іншого матеріалу, що сприяють граничному вираженню схованої в ньому краси. Однак залежність між кольорами й фактурою має двоякий характер. Фактура в природних матеріалах виявляє їхні природні кольори й впливає на його сприйняття. Але й ступінь фактурності залежить від кольорів, від його колірного тону, від насиченості й у певному сенсі від світлоти.

У будівництві застосовується чи не найбільше конструкційних матеріалів і виробів, поверхня яких за експлуатаційними та естетичними міркуваннями вимагає обробок і облицювань. При гострій нестачі деревини коштовних порід промисловість досягла більших успіхів у виробництві замінників, що ідеально імітують будь-яку її текстуру, будь-які кольори при будь-яких зрізах. Це, зрозуміло, відкрило широкі можливості для гнучкого застосування штучного матеріалу в сучасному інтер’єрі.

Проблема «правди» матеріалу має багато аспектів, пов’язаних з кольорами. У практиці часто виникає необхідність офактурювання конструкцій і виробів, обробки поверхні незалежного від специфічних властивостей конструктивного матеріалу, створення різних імітацій, колірного освоєння специфічних особливостей нових полімерних матеріалів тощо.

Відомо, як буває скривджене відчуття «правди матеріалу» при «відновленні» старої бронзи олійною фарбою, обробці чавунних капітелей золотою масляною бронзою, фарбуванню стіни з високоякісної лицювальної лекальної цегли в неприйнятний для неї кольори, скажемо в блакитний, або кладки із сірого гранітного буту – у рожевий, фарбуванню більших профільованих дерев’яних кронштейнів і звису даху в сині кольори, однотонному фарбуванню по суцільній шпаклівці дерев’яного облицювання стін і стелі з деревини коштовних порід, альфрейній обробці «під дуб» або «під шовк», фарбуванню дубового паркету малиново-червоною або ущипливо-лимонною мастикою, при настиланні підлоги з нового рулонного полімерного матеріалу у вигляді двокольорової композиції, що імітує зовнішній вигляд мармуру, але не його твердість тощо. Такі факти є проявами нерозуміння тектоніки матеріалу і поганого смаку. Колір не повинен суперечити властивостям матеріалу.

2.5. Об ` єднання різних елементів просторого середовища за допомогою кольору

Від вибору того чи іншого кольору приміщення сприймається як більш чи менш затишне, тепле або холодне, спокійне чи неспокійне, світле або похмуре, життєрадісне чи пригнічуюче.

Загальне враження від кольорового вирішення створюється всіма пофарбованими поверхнями приміщення, і його слід сприймати як комплекс, який складається з кольорів стін, стелі, підлоги та окремих предметів, що знаходяться в приміщенні. Великий вплив має освітлення натуральне та штучне.

Колір меблів повинен враховуватися при створені кольорового вирішення. Крім того треба мати на увазі вік та стать мешканців приміщення. Важливо також враховувати орієнтацію приміщення. Кімнати, орієнтовані на північ, фарбуються у теплі кольори, а на південь – у холодні.

Характер оздоблювання приміщення визначається яким-небудь одним кольором. Цей колір є домінуючим і займає у приміщенні найбільшу площу і тому потрібно, щоб він був малонасиченим. Другий колір є тільки супроводжуючим, другорядним. Не слід забувати про те, що чим більше насичений колір, тим меншу площу він повинен займати. Отже, колір може домінувати в приміщенні кількісно, що означає кількість пофарбованих поверхонь, або якісно, що означає більш інтенсивний колір, але у меншій кількості (наприклад, червоні крісла).

Будь-який предмет облаштування інтер’єра, маючи додатковий до основного колір, може підкреслювати дію основного кольору. Приміщення повинно мати акценти, щоб воно було виразним, але колорит приміщення має бути витриманим. Тоді приміщення сприймається суцільним середовищем і нічого не буде випадати з загальної композиції.

Невпорядковане використання вагомої кількості різних кольорів створює враження неспокою. Слід пам’ятати, що активний колір підвищує виразність пасивного, а не навпаки.

Підсумовуючи сказане, необхідно зауважити, що створення справжньої гармонії кольорів композиції штучного середовища вимагає від автора великого досвіду роботи з кольорами.

Колірна композиція

Комбінація колірних плям, побудована з урахуванням всіх розглянутих закономірностей колірної гармонії, буде все-таки обмежена в її естетичній значимості й емоційній змістовності, якщо вона не підлегла творчому завданню більше високого порядку, якщо не служить розкриттю образного змісту. Орнамент, так само як і абстрактні картини, може залучати нас своєю декоративністю, бути приємним для ока. Але сполучення кольорів, наприклад, у давньоруській іконі, підлегле, крім того, вимогам іконографії й церковної символіки, що відбиває ідеали народної естетики, буде по змісту незмірно вишуканішим, ніж просте орнаментальне сполучення барвистих плям. Ще більш складною буде роль, зміст і виразність колірних сполучень у живописі, наприклад, Рембрандта, Сурикова й інших майстрів, у яких колір підлеглий принципам світлотіні та має просторово-фактурні якості. І якщо ми будемо далі розглядати вплив на колірну гармонію світлотіні, фактури, простору, предметної форми тощо, то ми усе більше й більше будемо віддалятися від колірної гармонії в її чистому вигляді. Однак за цими засобами художньої виразності гармонія не втрачається зовсім, а здобуває нову якість або новий рівень, що ми називаємо колірною композицією.

Композиційна функція кольору полягає в його здатності акцентувати увагу глядача на найбільш важливі для розуміння образного змісту картини місцях, брати участь в організації простору, визначати послідовність зорового сприйняття.

Дуже істотна й важлива для побудови колірного зображення в цілому здатність колірної композиції створювати за рахунок колірного тону й насиченості власний малюнок.

Для якості колірної гармонії не має значення, відповідають чи ні її окремі кольори предметному змісту. Можна написати натюрморт, у якому буде малинового кольору огірок, жовтогаряча капустина тощо, і при цьому буде цілком можливим гармонійне сполучення кольорів. Колір неба, наприклад, у зображенні може бути будь-якого колірного тону – від біло-молочного до чорного й від червоного до бірюзово-зеленого, і все-таки ми більше звикли до неба блакитного або сірого, такого, яким воно найчастіше й буває. Яблуко залежно від сорту й ступеня зрілості також може мати всілякий колір, і все-таки у звичайному поданні колір яблука жовто-зелений або червоно-жовтогарячий. Що стосується предметів штучного фарбування, то їхній колір може бути ще більш випадковим, і тут художнику також потрібно продумати те, який колір краще додати тому або іншому предмету як частині композиції. Це питання не виникає при роботі з натури, але при створенні композиції воно відіграє важливу роль.

Однією з найважливіших проблем у вивченні колірної гармонії є також класифікація можливих типів гармонії. Із класифікації починається й нею закінчується будь-яке наукове дослідження. Класифікація дає можливість узагальнити, привести в систему й вивчити за допомогою порівняння різноманітні явища. Необхідність класифікації колірних гармоній як різних форм використання кольору очевидна й для художньої практики й для науки.

Одна із самих ранніх класифікацій колірних гармоній належить Брюкке, що розрізняв чотири їхні типи:

1.  Ізохромія – композиція в одній колірній плямі, тоні.

2.  Хомеохромія – композиція в межах малого інтервалу.

3. Мерохромія – композиція, де кольори підлеглі одному головному кольору.

4. Пойкілохромія – метод повного дроблення колірних мас, велика розмаїтість кольору.

Також чотири типи колірної гармонії виділяють у своїй класифікації радянські вчені Б. М. Тепле і П. А. Шеваров:

1. Однотонна, побудована на одному головному кольорі або групі споріднених кольорів.

2. Полярна, побудована на протиставленні двох протилежних кольорів, що начебто утворюють дві однотонні гармонії.

3. Триколірна, побудована на протиставленні трьох основних кольорів, що лежать у межах інтервалів або побудовані навколо них три колірні гармонії.

4. Багатобарвна, у якій при великій розмаїтості кольорів не можна виділити головні.

Поєднавши ці дві класифікації, ми одержимо шість типів колірної гармонії, до яких виявляється можливим звести все різноманіття колірних рішень у практиці світового живопису.

Засоби створення кольорової композиції. Одним із найважливіших засобів приведення різноманітних елементів форми до єдності, упорядкування їх розташування є ритм, який притаманний різноманітним явищам і формам природи, трудовим процесам тощо.

Ритм – це рівномірне чергування розмірених елементів, порядок поєднання ліній, об’ємів, площин. Ритм діє на наші почуття. Ми сприймаємо не тільки оком, але й на слух. Ритм притаманний і статичним предметам. Наприклад, в архітектурних спорудах це, зокрема, ритмічний розподіл вікон по горизонталі і вертикалі. Ритм можна помітити і в площинному зображенні (орнамент).

Закономірне чергування об’ємів, граней, а також упорядкована зміна характерних елементів, форми – все це використовується в якості специфічного засобу композиції, як для окремих предметів і споруд, так і для комплексів.

Ритм може бути спокійний і не спокійний, може бути направлений в одну сторону, або збігатися до центру у напрямку як по горизонталі, так і по вертикалі.

Бажане враження від предмета можна досягти правильним використанням всіх можливостей ритму, продуманим чергуванням елементів, об’ємів, кольорових плям, що змушують око рухатись у відповідності з вибраним ритмом.

Золотий перетин в побудові інтер’єра відіграє також вагому роль. Якщо взяти