Номіналістична теорія грошей

Номіналістична теорія розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутрішньої вартості. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат домовленості людей з метою полегшити обмін або як наслідок ухвалення державних законодавчих актів. Згідно з цією теорією, вартість грошей не залежить від їх матеріального вмісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей з золотом. Об'єктивною передумовою виникнення номіналістичної теорії послужив перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. З виникненням паперових знаків грошей посилився вплив цієї теорії. З подальшою демонетизацією золота номіналістична теорія стала пануючою теорією грошей. Перші уявлення про гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну виникли в рабовласницьку епоху. Подальший розвиток номіналістична теорія одержала у XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.), найдетальніше її розробили уже в XX ст. німецький економіст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником цієї теорії був і Дж. Кейнс та його послідовники. Дж. Кейнс оголосив золоті гроші "варварським пережитком", а у випущених в обіг паперових грошах бачив важливий засіб забезпечення "ефективного попиту" і "цілковитої зайнятості". Науковий опонент Дж. Кейнса американський монетарист М. Фрідмен поділяв думку видатного англійського економіста про суть грошей і вважав, що гроші — "експериментальна теоретична конструкція" і засіб регулювання ринкової економіки. П. Самуельсон вважав гроші "соціальною умовністю".

 

Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей виникла у XVIII ст. її основоположники — французький просвітник і філософ ПІ. Монтеск'є, а також англійський економіст Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Що більше грошей в обігу, то вищі ціни, і навпаки. Це твердження стосувалось як металевих, так і паперових грошей. Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують функцію грошей як міри вартості, а також функцію грошей як скарбу, яка регулює кількість грошей при металевому обігу.

На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на відміну від інших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорією трудової вартості. З переходом до системи паперових грошей кількісна теорія дедалі більше поширювалася, оскільки дуже органічно пояснювала природу і закони обігу паперових грошей. За цих умов кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в країні як способу впливу на рівень товарних цін і на стан господарської активності. Методи цього впливу розробив Дж. Кейнс, який вважав: збільшення в обігу грошової маси й обсягу кредитних ресурсів сприяє пожвавленню економіки, зростанню інвестицій і доходу і повній зайнятості. Нині кількісна теорія переживає другу молодість в економічному вченні монетаристів, глава яких М. Фрідмен розробив свій варіант кількісної теорії грошей.

Товарна теорія грошей ґрунтується на марксистському варіанті теорії трудової вартості. Вона розглядає гроші як товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для всіх інших товарів. Основні положення товарної теорії грошей співпадають з положеннями теорії трудової вартості і розглянуті у відповідному підрозділі. В сучасній економічній науці відбувається поєднання номіналістичної і кількісної теорії грошей, що дало змогу досить реально пояснити основні закономірності обігу паперових грошей, регулювання грошової маси, сутність інфляції та дефляції, виробити основні принципи антиінфляційної політики. Видатний український економіст М. Туган-Барановський, творець номіналістично-кількісної (кон'юнктурної) теорії грошей, вперше поєднав ці теорії ще на початку XX ст.

 

Монетаризм

Сучасний монетаризм як один з напрямів економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв'язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кейнсіанство сформувалося на межі 20-30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи "накачування" державою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і монетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.

 Вважається, що формування сучасного монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників "чиказької школи" на чолі з М. Фрідманом: "Дослідження в галузі кількісної теорії" (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960" (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963).

Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що ринкова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здатний до саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо протилежного погляду - вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не стануть на заваді.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки, що означало відродження "класичної дихотомії", яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання повинна бути центральним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання.

Аналіз проведений М. Фрідманом та А. Шварц, незаперечно довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера (8.1):

 

М*V = Р*Q                                         (8.1)

 

Різниця лише в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту.

Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і "передатний механізм", звівши його до формули: М-По-Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц).  Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростання платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Порівняння сучасних напрямків монетаризму представлено у табл. 9.1.

 

Таблиця 9.1. Порівняння сучасних напрямків монетаризму.

Школа	Монетаристи – неокласики	Монетаристи-градуалісти	Монетаристи-прагматики
Основна ідея	Ціни вільно коливаються. Економічні суб’єкти формують раціональні очікування та діють відповідно до них. Очікування формуються під впливом основних напрямків офіційно оголошеної грошово-кредитної політики	Ціни вільно коливаються, але не так, як вважають монетаристи неокласики. Очікування формуються під дією досвіду учасників ринку і мають активний, а не раціональний характер	Підтримують ідею контролю за грошовою масою в обігу, але вважають, що загальні витрати будуть високими, оскільки заробітна плата реагує на зміни в грошовій політиці дуже повільно
Ставлення до кількості грошей в обігу, норми відсотка та фінансової політики держави	Загальний монетаристський підхід	Загальний монетаристський підхід	Економічна політика держави не повинна обмежуватися політикою у грошово-кредитній сфері
Ціни та інфляція	Усі ціни, в тому числі й заробітна плата, швидко пристосовуються до зміни кон’юнктури та грошово-кредитної політики	Ціни та заробітна плата пристосовуються до змін кон’юнктури та грошово-кредитної політики дуже повільно	Спад виробництва негативно впливає на рівень цін і заробітної плати, Стимулюючи інфляційні процеси
Обсяг виробництва та зайнятість	Обсяг виробництва та рівень зайнятості регулює дія ринкових сил	Основний тягар адаптації економіки до жорсткої грошово-кредитної політики лягає на виробництво та зайнятість, які не завжди можуть змінюватися адекватно до очікувань	Високий обмінний курс є головною причиною спаду виробництва в галузях, що наражаються на значну конкуренцію з боку іноземних фірм
Обмінний валютний курс	Плаваючий валютний курс, який є одним із багатьох елементів механізму впливу грошей на ціни	Плаваючий валютний курс, який є важливим елементом механізму впливу грошей на ціни	Кероване плавання валютного курсу
Політика в галузі доходів	Активно виступають проти реалізації будь-якої політики в галузі доходів	Виступають проти політики в галузі доходів	Політика в галузі доходів підтримується, оскільки вона має доповнювати грошову політику

 

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

- визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між Мі Р та робить їх динаміку непропорційною;

- між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між М та Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

- ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці Мі Р;

- держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні - передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

 

Таблиця 9.2. Порівняння поглядів оновленого кейнсианства та анти- монетаристів

Школа	Оновлене кейнсианство	Анти монетаристи
Основна ідея	Використовується кейнсіанська модель, але разом з тим висуваються завдання щодо контролю за грошовою масою	Основні постулати монетаризму заперечують
Ставлення до кількості грошей в обігу, норми відсотка та фінансової політики держави	Кількість грошей в обігу – це один із елементів у системі ліквідних засобів, який не можна ігнорувати. Однак розв’язання питань грошового регулювання не може бути головною метою економічної політики держави	Контролювати необхідно не обсяг грошової маси, а ліквідність шляхом управління нормою відсотка
Ціни та інфляція	Контроль за інфляцією має бути одним із завдань економічної політики держави	Контроль за інфляцією має бути головним завданням економічної політики
Обсяг виробництва та зайнятість	Високий рівень виробництва та зайнятості – головні завдання економічного регулювання, які може бути реалізовано шляхом фінансової та грошової політики. Державна підтримка виробника шляхом субсидій	Високий рівень виробництва та зайнятості має забезпечувати держава шляхом безпосереднього регулювання економічних процесів
Обмінний валютний курс	Кероване плавання валютного курсу в межах валютного коридору	Оскільки кількість грошей в обігу не впливає на економічні процеси, то схильні взагалі не розглядати валютну політику. Однак, усвідомлюючи небезпеку можливої в разі цього дестабілізації через переміщення капіталів, підтримують політику плаваючого валютного курсу
Політика в галузі доходів	Політика в галузі доходів підтримується, оскільки її вважають головним засобом контролю за інфляцією	Політика в галузі доходів є головним елементом системи антиінфляційних заходів

 

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації - в економічній практиці. Його сила полягає у такому (табл. 9.2):

- у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;

- у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) - для цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошової сфери;

- у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення М в обороті.

- у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Разом з тим, ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами - кейнсіанством та монетаризмом.