Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу

Грошова маса – вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах (готівкова та безготівкова), які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Суб'єктами грошової маси є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо. Грошова маса має певний кількісний вираз, свою структуру та динаміку руху. В основу визначення обсягу і структури грошової ма­си покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей.

Грошовий агрегат (від лат. aggregates - приєднання) – це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Ліквідність грошей – здібність грошей брати участь у негайному придбанні товару або інших благ.

Структура і розміщення грошової маси залежать від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних активів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо.

Тому кількість агрегатів у різних країнах різна, так, у Німеччині - 3, в Англії - 5. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою 4 агрегатів.

Агрегат Мо - готівка (готівка, яка перебуває поза банками, тобто на руках).

Агрегат М1= Мо + депозити до запитання (вклади у банках, які можуть бути використані вкладниками негайно, без попередження банків), тобто готівкові та безготівкові гроші (це записи на банківських рахунках і внески до комерційних банків).

Агрегат М2 = M1 + строкові депозити (в національній та іноземній валюті, кошти на всіх видах рахунків).

Агрегат М3 = М2 + облігації внутрішніх державних позик.

Грошові агрегати відрізняються між собою і кількісно, і якісно. Розмежування окремих агрегатів визначається ступенем їхньої ліквідності. Найбільш ліквідним є агрегат Мо, найменш ліквідний - М3.

Водночас Мо – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу. Найширшим є М3 – бо він охоплює усі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Чим менша частка Мо у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається національна грошова система, і навпаки.

Завдяки грошовим агрегатам можна визначити швидкість обігу грошей.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (для України – гривня) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Швидкість обігу грошей V визначається за формулою:

(7.1),

де Р - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

М – середня маса грошей, що перебуває в обороті за да­ний період.

Абошвидкість обігу грошей (V):

(7.2),

де Н - річний об'єм валового національного продукту,

М₂ - грошовий агрегат.

Швидкість обертання безготівкових грошей визначається V₁:

(7.3),

де М_0, , М_1,  М₂ – грошові агрегати.

Також можна записати рівняння обміну(рівняння Фішера):

M * V = P * Q (7.4).

Рівняння обміну показує залежність, виконання якої веде до того, що кількість грошей в обертанні буде відповідати реальній потребі в них.

Закон грошового обігу визначає обсяг грошей (або грошову масу), необхідний в кожний момент часу для забезпечення товарного обігу в країні.

Якщо сформулювати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

М_ф = М_н   (7.5),

де М_ф – фактична маса грошей в обігу; М_н – необхідна маса грошей в обігу. Математична формула закону грошового обігу:

 (7.6),

де ∑Р•Q – сума цін товарів, що реалізуються за певний період; К – сума цін товарів і послуг у кредит; П – сума платежів, строк оплати яких настав; В – сума платежів, що взаємно погашаються; V – середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.