Дисципліна «Безпека життєдіяльності», її завдання, мета вивчення, обєкт і предмет дослідження.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності», її завдання, мета вивчення, обєкт і предмет дослідження.

Безпека життєдіяльності — це галузь наукових знань, що охоплює теорію й практику захисту людини від небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів у всіх сферах людської діяльності, а також збереження її здоров’я й безпеки у середовищі існування. Ця дисципліна вирішує такі основні завдання:

-вивчає методи й способи ідентифікації (розпізнавання й кількісне оцінювання) негативних впливів середовища існування;

-знайомить з принципами захисту від небезпек і попередження впливу тих чи тих негативних факторів на людину;

-розкриває сутність ліквідації негативних наслідків впливу небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів;

-пропонує шляхи створення нормального, тобто комфортного стану середовища життя й діяльності людини.

Інтегральним показником безпеки життєдіяльності є тривалість життя.

Дисципліна розглядає безпеку в побутовій сфері, на вир-ві, у навк природному середовищі, у надзвичайній ситуації мирного та воєнного часів.

Метою дисципліни є формування у студентів техногенно-екологічних елементів світогляду щодо створення безпечних умов діяльності і життя, опанування принципів гармонійного розвитку особистості і сталого розвитку суспільства. Об‘єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, психофізіологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров‘я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Природні явища – джерела небезпечних факторів.

Негативні фактори, що впливають на людей, поділяють на природні й антропогенні — викликані діяльністю людини. Нап-риклад, пил у повітрі з’являється в результаті виверження вулканів, вітрової ерозії ґрунту, водночас величезна кількість шкідливих домішок викидається промисловими підприємствами.

Еколог фактор – елемент середовища, що робить прямий вплив на живий організм хоча б на одній зі стадій індивідуального розвитку. Фактори поділяються на біотичні (вплив живих організмів), абіотичні (елементи неживої природи, що впливають на організм - температура, світло, вологість) й антропогенні (зв'язані з впливом людини). Також розрізняють первинні і вторинні періодичні і неперіодичні фактори. До первинного відносять температуру, зміни положення Землі стосовно Сонця, завдяки яким в еволюції виникла добова, сезонна, річна періодичність багатьох біологічних процесів. Вторинні періодичні фактори є похідними первинних, наприклад, рівень вологості залежить від температури; неперіодичні фактори діють на організм чи популяцію раптово, епізодично (стихійні сили).

Саме на основі цих факторів і виникають природні явища, які мають не лише позитивний але й негативний вплив. Негативним явищем сьогодення є глобальне потепління, зникнення певних видів флори та фауни тощо.

Фізичні небезпечні фактори.

За природою всі фактори можна розділити на фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

До фізичних небезпечних факторів відносяться:

-машини та механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хиткі конструкції та природні утворення;

-гострі й падаючі предмети;

-підвищення та зниження температури повітря й оточуючих поверхонь;

-підвищена запиленість і загазованість повітря;

-високий рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації;

-підвищений або знижений барометричний тиск;

-підвищений рівень іонізуючого випромінювання;

-надто висока напруга в мережі, що може замкнутися на тіло людини;

-підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

-недостатність і зниження контрастності освітлення;

-підвищена яскравість, пульсація світлового потоку12. Хімічні небезпечні фактори.

Хімічні небезпечні фактори.

До хімічних небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів належать: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути та отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини — СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, що застосовуються не за призначенням; бойові отруйні речовини.

Хімічно небезпечні, шкідливі та уражаючи фактори поділяють за характером впливу на організм людини й шляхами проникнення в організм.

Залежно від практичного використання хімічні речовини можна поділити на:

-промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

-отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами, гризунами, комахами (гербіциди, пестициди, інсектициди);

-лікарські препарати;

-побутові хімічні речовини, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

-біологічні отрути: рослинні та тваринні, які містяться у рослинах і грибах, тваринах і комахах;

-отруйні речовини: зарин, іприт, фосген та ін.

Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи дихання, шкіру, рани, шлунково-кишковий тракт. Вплив шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, що потрапила в нього, її токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії. Крім того, він залежить від статі, віку, індивідуальних особливостей організму, метеорологічних умов навколишнього середовища, хімічної структури і фізичних властивостей речовини.

Дія шкідливих хімічних речовин проявляється у вигляді гострих та хронічних отруєнь.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією відносно великої кількості шкідливих речовин і яскравим проявом безпосередньо в момент дії через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії шкідливих речовин, що проникають в організм у відносно невеликій кількості.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, задушливої дії та ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.

Вибух як засіб терору.

Зараз основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). З військовою метою використовують тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні — тверді, рідкі, газоподібні.

Вибухові пристрої це сукупність вибухових речовин, засобів їх вибухового ініціювання, системи управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючих елементів. В процесі дії ВП утворюються уражаючі фактори.

Системи управління дією ВП різні і постійно удосконалюються. Зокрема, було розроблено спосіб ініціювання вибуху після закінчення заданого часу вповільнення. Як вибухач можно використ механічний годинник, електронні схеми й прилади, що мають таймер, радіокерованої іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції. Вибух можна також ініціювати шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор через провід. Спосіб найпростіший і зас­тосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає за жертвою.

Доволі поширені ВП, що спрацьовують у разі підключення споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі, або вмикання споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу тощо). Вибух може також статися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом.

Під час підготовки вибухового теракту можна помітити демас­куючі ознаки. Найпоширеніші з них такі: припаркований у неналежному місці й близько до будинку автомобіль; залишений причіп або предмет з наявними на ньому джерелами живлення; протягнуті дроти або мотузки; шум, цокання, що доносяться із зали­шеного пакета; незвичне розташування урн, контейнерів для сміття тощо.

Ліквідація наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюється за єдиною схемою ліквідації наслідків НС мирного і воєнного часу. Однак необхідно пам'ятати, що мінно-вибухова травма відноситься до числа найбільш важких видів бойової патології і травм мирного часу.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності», її завдання, мета вивчення, обєкт і предмет дослідження.

Безпека життєдіяльності — це галузь наукових знань, що охоплює теорію й практику захисту людини від небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів у всіх сферах людської діяльності, а також збереження її здоров’я й безпеки у середовищі існування. Ця дисципліна вирішує такі основні завдання:

-вивчає методи й способи ідентифікації (розпізнавання й кількісне оцінювання) негативних впливів середовища існування;

-знайомить з принципами захисту від небезпек і попередження впливу тих чи тих негативних факторів на людину;

-розкриває сутність ліквідації негативних наслідків впливу небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів;

-пропонує шляхи створення нормального, тобто комфортного стану середовища життя й діяльності людини.

Інтегральним показником безпеки життєдіяльності є тривалість життя.

Дисципліна розглядає безпеку в побутовій сфері, на вир-ві, у навк природному середовищі, у надзвичайній ситуації мирного та воєнного часів.

Метою дисципліни є формування у студентів техногенно-екологічних елементів світогляду щодо створення безпечних умов діяльності і життя, опанування принципів гармонійного розвитку особистості і сталого розвитку суспільства. Об‘єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, психофізіологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров‘я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.