Концепція політичного лідерства

У сучасній світовій політологічній думці склалося кілька концепцій витлумачення сутності політичного лідерства. Однією із самих популярних упродовж тривалого часу залишається “ теорія рис”. Наукові пошуки у межах цієї концепції спрямовуються на виєвлення найтиповіших “лідерських якостей”. Свого часу у 1940 р. К. Бірд виділив таких типових рис аж 79. Р. Стогділл у “ Підручнику з лідерства” 1974 р. виділив 40 якостей. Прихильники даної концепції розглядають лідера як уособлення цих рис. І якщо індивідуум має такі риси від народження чи попрацював над їх набуттям – він обов’язково стає лідером. Перефразовуючи гуманістів у даному контексті скажемо: «особистість – коваль свого лідерства».

У критиків даної концепції виникає вбивче питання: чому у реальному житті лідерами стають далеко не найяскравіші індивідуальності?

Прихильники ситуативної концепції лідерства відповідають: та тому що лідер попри всі його лідерські якості є, насамперед, породженням, функцією певної ситуації. Перетворення конкретної особи у лідера визначається ситуаціями, що виникають у “піраміді влади”. Перефразовуючи Л. Фейхтвангера у даному контексті скажемо: «владна ситуація навіть пустопорожню людину наповнює змістом».

Прихильники концепції послідовників (конституснтів) витлумачують лідерство як особливий тип взаємодії між цілями керівника і цілями послідовників. Характер цієї взаємодії залежить від багатьох причин: ступеня концентрації ним влади, рівня культури його і суспільства, політичного режиму. Пріоритет все ж у цій взаємодії належить лідерові, який концептрує свої зусилля на відстоюванні групових цінностей та інтересів.

Психологічна концепція тлумачить лідерство наслідок волі до панування з боку майбутнього лідера і втечі від свободи з боку мас готовності мас перекласти відповідальність за себе на лідера.

Реляційна концепція лідерства. застерігає від абсолютизації особистісних рис чи ситуації, ролі послідовників чи інстинктів. Її прихильники наголошують, що всі ці чинники є відносними, співвіднесеними із певною конкретно історичною ситуацією і мають розглядатися в комплексі, з виділенням, звичайно, того, що виступає у конкретній ситуації на передній план. А це можуть бути і послідовники, і обставини у піраміді влади, і особистісні якості, психологічні характеристики соціумів.

Вимоги до політичного лідера:

Насамперед це акумуляційність – здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно виражати інтереси широких мас. Підкреслимо, що тут мова іде не про вміння збирати інформацію взагалі, а саме політичну інформацію. Політичного лідера має цікавити не статистика наприклад: прожитковий мінімум, а співвідношення тривалості життя, рівнів життя різних соціальних верств. В іншому випадку політичний лідер може відірватися від інтересів мас. З іншого боку, його ж підстерігає небезпека – розчинитися, повністю, ототожнитися з цими інтересами. У такому випадку він теж втрачає риси лідерства.

Наступною вимогою є іноваційність – здатність генерувати нові ідеї (або комбінувати і вдосконалювати старі). Ще в кінці XIX ст. політологи вивели закономірність: – “значимість будь-якого суб’єкта політики обернено пропорційна ступеню поширеності висунутих ним ідей”. Якщо маси у повній мірі сприйняли ідеї лідера – то він їм уже не потрібен. У такому випадку він повинен або висувати нові ідеї, або пропонувати нові механізми їх реалізації – постійно підтверджувати своє право на авангардну роль.

Вимоги до лідера є також вміння об’єднувати суспільство екстраординарною метою. Вождь об’єднує широкими обіцянками, а політичний лідер – “екстраординарною метою” або метафорично “метою скутих втікачів” (втікачі здобудуть свободу лише тікаючи в одному напрямі). Ця метафора показує, що екстраординарна мета може бути досягнута лише спільними зусиллями кількох чи усіх учасників політичного процесу лідера з яскраво вираженою рисою іноваційності ще називають прапороносцем.

Політичний лідер має також володіти адекватним суспільним построям лексиконом. Політичний лідер на свідомому чи на підсвідомому рівні може приваблювати чи відштовхувати. Якщо політичні лідери вживають сьогодні мілітарну лексику: “боротьба,” “провокація”, “вийти з окопів”, “фронт”, або ж вульгаризми: «не будемо нікому прикривати його зад», «потрібно врешті з’ясувати хто є ху» і т. п., то це навряд чи додає їм популярності в очах освічених людей.

Справжній політичний лідер має оволодіти такою рисою, як усвідомлення предмету політичної діяльності. Для політичного лідера це не, безліч окремих стосунків у суспільстві, а фундаментальні відносини між суспільними групами з приводу таких визначальних суспільних цінностей як власність, справедливість, гуманізм. Наші ж лідери, як правило займаються нескінченними міжособистісними взаєминами – “работою с людями”, - як вони пишаючись кажуть.

Надзвичайно вагом для політичного лідера є володіння прогностичними навичками. Адже “хто вміє передбачати – той здатен керувати”. Оскільки це справа високого інтелекту та освіти то вожаки із великим задоволенням “длубаються” у минулому.

Великого значення у демократичному суспільстві набуває. Відповідність іміджу лідера імагінативному образу – образу створеному уявою мас. Кожен громадянин свідомо, а частіше несвідомо порівнює претендента із уявним образом лідера за інтелектуальним, психологічним, саматичними якостями.

У ставленні до конкурента справжній політичний лідер демократичного суспільства має керуватися презумпцією суспільно–політичної корисності будь-якого суб’єкта політики, якщо не доведена його некомпетентність чи злочинність. Це, зрештою, працює на лідера. Адже ставлячись до опонента та його критики з мужністю й терпимістю, він зможе подивитися на себе ніби збоку, використати інтелектуальні напрацювання своїх опонентів, використати їх інтелект собі на користь; використати конструктивну критику, щоб відкоригувати свій політичний курс відповідно до    і таким чином зміцнити своє становище.

Значущою вимогою до політичного лідера є наявність почуття політичного часу. Уже у XIX ст. політологи усвідомило, що «королем політики» є компроміс. Але якщо політичний лідер іде на компроміс передчасно, він втрачає авторитет;якщо ж запізно – втрачає ініціативу, і в обох випадках втрачає лідерство.